Загальна характеристика перегляду судових рішень Верховним Судом України

ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ ВЕРХОВНИМ СУДОМ УКРАЇНИ

Питання

1. Вказівник – це:

а) адреса змінної

б) позначення змінної, яка буде доступною

в) змінна для зберігання адреси

г) тип даних для адресних змінних

2. Вираз *test означає

а) вказівник на змінну test

б) розіменування змінної test

в) посилання на значення змінної, на яку вказує test

3. Чи є правильним такий код:

int intvar=333;

int *intptr;

cout<<*intptr;

а) правильний

б) ні, значення вказівника не ініціалізоване

4. Чи відрізняються записи intarr[3] та *(intarr+3)

а) відрізняються

б) не відрізняються, обидва роблять те саме

5. Тип змінної, на яку вказує вказівник, повинен бути присутнім у визначенні вказівника для того:

а) щоб типи даних не перемішалися при виконанні арифметичних операцій

б) щоб компілятор міг правильно виконувати арифметичні операції і дістав доступ до елементів масиву

6. Перший елемент стрічки – це

а) ім’я стрічки

б) перший символ стрічки

в) довжина стрічки

7. Операція new

а) повертає вказівник на змінну

б) створює змінну з іменем new

в) одержує пам’ять для нової змінної

г) дозволяє дізнатися, скільки пам’яті вільно на даний момент

8. Нехай intarr – масив цілих. Чи правильним є запис intarr++?

а) так

б) ні

9. Вказівник void може містити вказівник на

а) довільний тип даних

б) порожню адресу

10. Операція delete

а) повертає пам’ять операційній системі

б) здійснює вихід з програми

Цивільний процесуальний кодекс України у гл. 3 розд. 5 ЦПК у редакції Закону України ≪Про судоустрій і статус суддів≫ передбачив можливість перегляду судових рішень Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановлених ЦПК України. Аналогічним чином перегляд судових рішень Верховним Судом України регламентується у КАС та ГПК України.

Відповідно до ст. 125 Конституції України, Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції щодо всіх інших судів загальної юрисдикції (у тому числі вищих) і повноважний переглядати рішення цих судів, змінювати чи скасовувати їх у разі наявності для цього підстав. Позбавлення таких повноважень може зробити неможливим здійснення Верховним Судом України правосуддя як органом судової влади. Вдосконалення процесуально-правового становища Верховного Суду України здійснено у Рішенні Конституційного Суду України за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення термінів ≪найвищий судовий орган≫, ≪вищий судовий орган≫, якімістяться у ст. 125 Конституції, терміна ≪касаційне оскарження≫, що міститься у ст. 129 Конституції. Інтенсивний пошук оптимальних форм перегляду судових рішень, які б гарантували ефективність правосуддя та захист прав людини, триває у процесуальному законодавстві та в юридичній літературі з кінця XX ст. Виходячи з цього існувала нестабільна система судів, 1 Рішення Конституційного Суду України № 1-1/2010 від 11.03.10 р. у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення термінів ≪найвищий судовий орган≫, ≪вищий судовий орган≫, ≪касаційне оскарження ≫, які містяться у статтях 125, 129 Конституції України // Офіц. вісн. України. - 2010.-2 квіт. (№ 21). - Ст. 882. до компетенції якої належала перевірка законності та обґрунтованості судових рішень, зокрема відносно перегляду актів органів судової влади, що набрали законної сили.

Цивільне процесуальне законодавство України вперше передбачило повноваження Верховного Суду України при перегляді рішень судів цивільної юрисдикції, у тому числі касаційних, при провадженні у зв'язку з винятковими обставинами у ЦПК 1963 р. у редакції Закону України від 21.06.01 р. № 2540-14 ≪Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України≫. Підставами для перегляду справи за винятковими обставинами на час прийняття вказаного Закону визначалися:

виявлене після касаційного розгляду справи неоднозначне застосування судами загальної юрисдикції того самого положення закону або при його застосуванні всупереч нормам Конституції України, а також якщо у зв'язку з цими рішеннями міжнародна судова установа, юрисдикція якої визнана Україною, встановила факт порушення Україною міжнародних зобов'язань. Стаття 10 Закону України ≪Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини≫ передбачає, що з метою забезпечення відновлення порушених прав особи застосовуються додаткові заходи індивідуального характеру, якими є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, в якому перебувала особа до порушення Конвенції; б) заходи, що передбачені рішенням Суду про дружнє врегулювання. Відновлення попереднього стану особи відбувається, зокрема, шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи поновлення провадження по справі. Однією з форм такого відновлення можна вважати перегляд судових рішень найвищим судовим органом держави. Судом, що здійснює перегляд судових рішень касаційних судів у цивільному судочинстві, є Верховний Суд України. Відповідно до ст. 38 Закону України ≪Про судоустрій і статус суддів≫, Верховний Суд України є найвищим судовим органом в системі судів цивільної юрисдикції, здійснює правосуддя, забезпечує однакове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції. З цією метою Верховний Суд України: 1) переглядає справи з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права у подібних правовідносинах у порядку, передбаченому процесуальним законом; 2) переглядає справи у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Саме вказані повноваження обумовлюють процесуальне становище Верховного Суду України в інстанційній системі цивільних судів. Під інстанційністю судового процесу розуміють організацію судів, яка має на меті забезпечити право заінтересованої особи на перегляд судового рішення судом вищого рівня. Тобто це поняття ґрунтується не тільки на нормах процесуального законодавства, але є взаємопов'язаною консистенцією норм законодавства про судоустрій, статус суддів, адвокатуру та норм матеріального права.

Метою даного виду провадження у цивільному судочинстві є дотримання Україною вимог єдності судової практики та міжнародних зобов'язань держави. Незважаючи на нормативне закріплення механізму формування єдності та стабільності судової практики у різних формах судочинства, можна погодитись із сучасною доцільністю забезпечення однакового застосування законів судами шляхом уніфікації процедури перегляду рішень Верховним Судом України у вітчизняному законодавстві, що пропонувалось в юридичній літературі1. В. Сердюк має рацію, що завдання забезпечення єдності судової практики, безперечно, має включатися у сферу пріоритетів Верховного Суду України. Однак це лише один із напрямів його багатогранної діяльності, яка до того ж передбачає спрямування ним практики вирішення спорів у єдиному, загальному для всіх судових юрисдикцій, руслі. Для цього Верховному Суду України необхідні повноваження щодо корекції судової практики вищих спеціалізованих судів, якщо вони допускають непослідовність (неоднаковість) при застосуванні законодавства в аналогічних випадках або роблять взаємовиключні висновки на підставі одних і тих самих норм матеріального і процесуального права.

Ще однією властивістю перегляду рішень Верховним Судом України у цивільному судочинстві є і те, що при перегляді справи вказаний судовий орган не перевіряє дотримання вимог законності та обґрунтованості судового рішення, оскільки це є компетенцією судів апеляційної та касаційної інстанцій.

Характерною рисою даної стадії цивільного процесу можна вважати особливі підстави перегляду, що цілком пов'язані з метою перегляду. Законодавство закріплює підстави перегляду судових рішень за правилами, встановленими гл. 3 розд. 5 ЦПК. Ці підстави розширеному тлумаченню не підлягають. Відповідність заяви визначеним у нормі мотивам та вимогам вирішує судова колегія Вищого спеціалізованого суду України із розгляду цивільних і кримінальних справ за правилами статей 359 та 360 ЦПК.

Підстави оскарження рішень Верховним Судом України не слід змішувати з нововиявленими обставинами, оскільки вони є різними за своєю правовою природою. При перегляді за нововиявленими обставинами можливість перегляду раніше прийнятого рішення надається тому ж суду, який прийняв рішення.

Пункт 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК як одну з підстав оскарження визначає неоднаковість застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Так, у травні 2000 р. позивачка звернулася до суду із позовом до ВАТ ≪Дніпротрансбуд≫ про визнання недійсною відмови в приватизації квартири № 55 у будинку № 30 по вулиці Боброва в місті Дніпропетровську, зобов'язавши відповідача видати необхідні документи на її приватизацію. Під час розгляду справи уточнила свої позовні вимоги та просила виключити з переліку нерухомого майна, переданого у власність ВАТ ≪Дніпротрансбуд≫, об'єкт нерухомості — будинок № 30 по вулиці Боброва в місті Дніпропетровську. Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 березня 2002 р., залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 4 лютого 2003 р., у задоволенні позову відмовлено. Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 22 березня 2004 р. у задоволенні касаційної скарги X. на судові рішення відмовлено. У заяві про перегляд рішення касаційного суду X. просила ухвалу колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 22 березня 2004 р. скасувати та передати справу на касаційний розгляд, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції того самого положення закону.

Верховний Суд вважав, що заява підлягає задоволенню з таких підстав. Відмовляючи X. у перегляді в касаційному порядку рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 березня 2002 р., залишеного без зміни ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 4 лютого 2003 р., про відмову в позові до ВАТ ≪Дніпротрансбуд≫ про визнання незаконною відмови у приватизації квартири № 55 у будинку № 30 по вулиці Боброва в місті Дніпропетровську та в позові до ВАТ ≪Дніпротрансбуд≫, Дніпропетровського регіонального відділення Фонду державного майна України про виключення будинку з переліку нерухомого майна, переданого у власність ВАТ ≪Дніпротрансбуд ≫, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України виходила з того, що доводи касаційної скарги не

дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, розглянувши 28 січня 2004 р. справу за позовом С. за тотожними позовами до тих же відповідачів щодо приватизації квартири № 50 у тому ж будинку, скасувала судові рішення про відмову в позові та передала справу на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому Судова палата виходила з того, що суди, не врахувавши вимоги ч. 2 ст. 127 ЖК України, не з'ясували, чи зареєстровано спірний будинок як гуртожиток у виконавчому комітеті відповідної ради чи в державній адміністрації, і не перевірили доводи позивачки про те, що включення до статутного фонду ВАТ ≪Дніпротрансбуд≫ спірного будинку суперечить вимогам п. 2 ст. З Закону України ≪Про приватизацію державного майна≫, п. 9 ст. 8 Закону України ≪Про приватизацію державного житлового фонду≫, ч. 1 ст. 7 Закону України ≪Про внесення змін до деяких Законів України щодо передачі об'єктів права державної власності у комунальну власність≫. Такі ж доводи X. при розгляді справи в касаційному порядку 22 березня 2004 р. не знайшли оцінки в суді касаційної інстанції, яким безпідставно залишені без зміни рішення, постановлені без належного з'ясування питання законності визначення спірного будинку як гуртожитку та включення його до статутного фонду підприємства без дослідження й оцінки доказів. За таких обставин судові рішення по справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Тому Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України ухвалила заяву X. задовольнити. Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 березня 2002 р., ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 4 лютого 2003 р. та ухвалу колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 22 березня 2004 р. скасувати, а справу направити на новий розгляд у суд першої інстанції.

Однак п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК потребує, на наш погляд, певного доповнення. Закріплюючи однією з підстав перегляду неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції норм матеріального права в подібних правовідносинах, законодавець не вказав про неоднакове застосування норм процесуального права в аналогічних випадках як підставу для перегляду рішення суду касаційної інстанції. Тому уявляється доцільним висловити пропозицію про внесення доповнення до п. 1 ч. 2 ст. 38 Закону ≪Про судоустрій і статус суддів≫ та до п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК у новій редакції відносно нормативного закріплення можливості перегляду рішення суду (судів) касаційної інстанції Верховним Судом України у випадку неоднакового застосування судами норм процесуального права.

Іншою підставою перегляду процесуальне законодавство передбачає встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення державою міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом. Така підстава закріплена і в інших процесуальних кодексах України. Так, постановою ЦВК ≪Про відмову в реєстрації кандидатів у народні депутати України в багатомандатному виборчому округу, включених до виборчого списку кандидатів у народні депутати України від Соціалістичної партії України у виборах народних депутатів України 31 березня 2002 р.≫ від 26 січня 2002 р. № 94, зокрема, п. 2 було відмовлено в реєстрації кандидата у народні депутати України в багатомандатному загальнодержавному виборчому округу М., включеного до виборчого списку кандидатів у народні депутати від Соціалістичної партії України у виборах народних депутатів України 31 березня 2002 р. № 15, на тих підставах, що в поданих до ЦВК документах було виявлено недостовірні відомості щодо місця проживання та зазначення часу проживання в Україні протягом останніх п'яти років. 30 січня 2002 р. Соціалістична партія України звернулася до Верховного Суду України зі скаргою на п. 2 постанови ЦВК № 94.

Рішенням Верховного Суду України від 8 лютого 2002 р. скаргу Соціалістичної партії України на п. 2 постанови ЦВК № 94 залишено без задоволення. 23 квітня 2002 р. громадянин України М. подав до Європейського суду з прав людини заяву проти України про порушення його права на вільні вибори, гарантованого ст. З Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини. Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 жовтня 2004 р. у справі М. протіГУкраїни шістьма голосами проти одного встановлено, що мало місце порушення ст. З Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини та зобов'язано Україну протягом трьох місяців від дати набуття рішенням статусу остаточного виплатити заявникові у доларах США за курсом на день винесення цього рішення 5 тис. євро як компенсацію моральної шкоди та будь-який податок, який може підлягати сплаті із зазначеної суми. 13 жовтня 2005 р. Верховним Судом України призначено до розгляду справу за заявою ЦВК про перегляд за винятковими обставинами рішення Верховного Суду України від 8 лютого 2002 р. у справі за

скаргою Соціалістичної партії України на постанову ЦВК № 94 у частині відмови в реєстрації кандидата в народні депутати України в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі М. Розглянувши скаргу ЦВК про перегляд за винятковими обставинами рішення Верховного Суду України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про обґрунтованість скарги виходячи з положень ч. З ст. 243 КАС України.

Дата добавления: 2014-01-07