Особливості техніки технології, організації і управління на річковому транспорті

Техніко-економічні особливості річкового транспорту

Річковий транспорт історично посідає одне з провідних місць в обслуговуванні великих промислових центрів прирічкових районів.

Значення річкового транспорту в економіці України визначається не стільки масштабністю транспортної роботи, скільки особливим значенням функцій, що ним виконуються.

Окрім транспортного обслуговування районів Дніпра (пароплавне сполучення було відкрите по Дніпру в 1823 р.) річковий транспорт також виконує складні дороговартісні перевезення зовнішньоторгових вантажів суднами змішаного плавання (ріка-море).

До основних переваг річкового транспорту відносяться:

- більша провізна спроможність на глибоководних річках і пристосованість для масових перевезень вантажів;

- первісні витрати та витрати на організацію судноплавства природними водними шляхами у кілька разів менше, ніж на влаштування залізної або автомобільної дороги відповідної потужності;

- завдяки меншому опору руху на малих швидкостях енергетичні витрати на переміщення 1 т вантажу на певну відстань значно менше, ніж рейковими шляхами й особливо автомобільними дорогами;

- вантажопідйомність окремих суден річкового флоту в десятки разів більше вагона й у кілька сотень раз більше автомобіля, а коефіцієнт тари — нижче;

- середня собівартість вантажних перевезень деяких вантажів в 2-3 рази нижче, ніж на залізницях, і в 20-30 разів нижче ніж на автомобілях, а по пасажирських перевезеннях приблизно в три рази вище, ніж на залізницях.

Річковому транспорту притаманні такі недоліки:

- невисокі швидкості сполучень, тому річками перевозять головним чином масові вантажі, що не вимагають термінової доставки;

- працює сезонно у зв'язку із зимовою перервою в навігації. На деяких ріках навігація припиняється через мілководдя, що наступає наприкінці літа;

- у міжнавігаційний період флот і порти простоюють, виникають труднощі з використанням робітників, у зв'язку із чим знижується ефективність річкового транспорту в порівнянні з іншими видами транспорту;

- річкові басейни географічно замкнуті, однак цей недолік майже виключається при будівлі каналів і шлюзуванні рік;

- виконання цих робіт щодо створення штучних водних шляхів пов'язане зі значними капіталовкладеннями.

Технічна база сучасного транспорту включає водні шляхи (з відповідними спорудами та обладнанням), флот, порти, пристані, суднобудівні і судноремонтні заводи, зв'язок.

Водні шляхи

Внутрішні водні шляхи розподіляють на суднохідні, по яких можливий безпечний рух кораблів та сплавні. Суднохідні шляхи можуть бути природними або штучними, з гарантованими глибинами та без них, з освітлюваною обстановкою і неосвітлюваною.

До природних суднохідних шляхів відносять річки і озера, що використовуються для судноплавства в їх природному стані або за наявності гідротехнічних споруд що не визивають значної зміни їх режиму. Канали і водосховища, а також річки, режим яких сильно змінено побудованими на них гідротехнічними спорудами, вважають штучними суднохідними водними шляхами.

Судна рухаються по судовому ходу (фарватеру) — це смуга водного шляху, глибина якого по всій довжині повинна перевищувати на 0,1-0,3 м осадку кораблів, а ширина повинна дозволяти безпечне проходження двох зустрічних кораблів. Найменша гарантована глибина судового ходу для кораблів вантажопідйомністю до 2000 т складає 0,8-1,4 м. Фарватер помічають спеціальними знаками річкової обстановки. Для забезпечення безпеки судноплавства на річках встановлюють берегові (сигнальні щогли, створні, семафорні і кілометрові знаки) та плавучі (віхи, бакени, буї) освітлювані і не освітлювані знаки.

Розміри суднового ходу (ширини, глибини, розміри мостових отворів, шлюзів) називаються габаритами водного шляху.

Мінімальні габарити, які витримуються за всіх умов, називаються гарантованими.

По габаритах суднового ходу розрізняють 4 основні групи й 7 класів:

- надмагістралі (1-й клас) з найвищими гарантованими глибинами до 4 м;

- магістралі (2-й, 3-й клас) з гарантованими глибинами до 2,6 м;

- шляхи місцевого значення (4-й, 5-й класи) з малими гарантованими глибинами до 1,4 м;

- малі ріки (6-й, 7-й класи) з найменшими гарантованими глибинами до 1 м.

Суднохідні канали роблять відкритими, коли річки, що сполучаються, знаходяться на одному рівні, і шлюзованими, якщо річки розташовані по різні боки водорозділу. Крім цього, роблять обхідні канали (для пропуску кораблів в обхід несуднохідних ділянок) та підхідні канали до портів, шлюзів тощо.

Канали будують або у виїмках, або в насипах (між валами ґрунту). їх наповнюють водою самопливом або подачею води за допомогою насосів. Основні розміри камер шлюзів встановлюють залежно від розмірів розрахункового корабля. Найбільш поширені однокамерні шлюзи. їх будують при різниці рівнів води не більш 25 м. Залежно від пропускної здатності шлюзи розташовуються в одну, дві і більше паралельних ліній.

Іноді замість шлюзів встановлюють вертикальні або горизонтальні суднопідіймачі, що є дуже складними будівельними та експлуатаційними спорудами.

Річки характеризуються різним живленням водою, швидкостями течії, зимовим режимом і іншими особливостями. Живлення річок відбувається ґрунтовою (джерела, ключі), сніговою або льодовиковою та дощовою водою. Від живлення річки залежить рівномірність її стоку. Коливання рівня річок досягають від 4 до 20 м, що впливає на судноплавство, побудову портових споруд та ін. Течію річок улітку іноді регулюють додатковим живленням з водоймищ. Швидкість течії річки залежить від її ухилу, ґрунту дна, рослинності в руслі й інших умов. По ширині річки швидкість течії вище на більших глибинах, причому швидкість на поверхні більше, ніж на глибині. Тривалість навігації на річках становить 145- 240 діб, вона різко коливається за роками, причому у верхів'ях і низов'ях річок вона відрізняється на 1-3 місяці.

Річки звивисті. Відношення довжини річки по руслу до відстані між її устям і джерелом по прямій досягає 2 і більше. Звивистість річок подовжує шлях проходження суден і строки доставки вантажів.

Водний потік річки має величезну енергію, що викликає деформацію русла (наноси, розмиви й т.п.), у зв'язку із чим проводяться днопоглиблювальні, очисні й інші роботи.

Флот — основна активна частина технічного озброєння річкового транспорту. Він складається з суден транспортного призначення, службово-допоміжних і технічних. Основна відмінність річкових суден від морських полягає в їх меншому ході та габаритних розмірах, які зумовлені порівняно невеликими глибинами, звивистістю, а також вузькістю фарватеру і камер шлюзів.

Річковий флот складається з:

- самохідних суден — пасажирських, вантажо-пасажирських і вантажних;

- несамохідних суден (барж) різного призначення;

- буксирів (штовхачів) — суден без власних вантажних приміщень, але з силовою установкою, призначених для тягання (буксировки) або штовхання несамохідних суден та їх составів.

Транспортні судна поділяються за призначенням на вантажні, вантажопасажирські та пасажирські. За використанням водного середовища вони бувають водотоннажними, глісируючими(моторні човни, катера, гідроцикли), на підводних крилах та на повітряній подушці. За способом руху судна розрізняють на самохідні, що мають силове обладнання та рушійні (пароплави, теплоходи, газоходи, дизель-електроходи, буксири, штовхачі), та несамохідні (баржі та склади для штовхання).

Несамохідні судна переміщують за допомогою самохідних (буксирів, штовхачів), сплавом та рідко тягою з берега (на каналах).

Крім цього, вантажні кораблі поділяють на суховантажні, наливні, універсальні та спеціалізовані за родами вантажів.

Пристосованість кораблів до вантажних робіт характеризують перекриттям палуби. Відношення загальної площі люків до загальної площі трюмів називають коефіцієнтом вертикального проникнення.

Основними характеристиками судна є розміри корпуса, найбільші розміри з урахуванням надбудов, середня осадка, водотоннажність та вантажопідйомність.

Безпека плавання кораблів визначається їх міцністю, стійкістю, ходовістю, керованістю та життєвістю.

Міцність — це властивість витримувати розрахункові навантаження.

Ходовість — це властивість розвивати швидкість відповідну потужності двигуна.

Стійкість — властивість повертатись у вихідне положення з стану порушеної рівноваги після припинення дії сил, що викликали нахил судна (вітер, нерівномірне завантаження корабля, скупчення пасажирів з одного борту).

Керованість — властивість судна зберігати заданий напрямок руху.

Життєвість — властивість залишатись на плаву при частковому затопленні приміщень.

Водотоннажні судна завдяки великому опору мають порівняно невеликі швидкості. Для уникнення великого опору руху використовують судна на підводних крилах, судна-катамарани та судна на повітряній подушці.

Судно на підводних крилах спочатку рухається як водотоннажне судно, а при досягненні деякої швидкості виходить на підводні крила. При цьому спостерігається залежність: чим більше водотоннажність судна, тим вище гранична швидкість і тим більша повинна бути потужність двигуна. Причому, необхідна потужність збільшується в кубічній залежності на кожну додаткову тонну вантажу. Тому вони використовуються як малотоннажні судна, а здебільше як пасажирські судна (рис. 2.9) або швидкісні катери. Так на цей час компанія "American Hydrofoil" пропонує кілька моделей суден "HydroPod" з максимальними швидкостями до 150-200 вузлів.

Судна катамарани мають два вузькі корпуси під загальною палубою. Вони мають добрі ходові властивості та показники безпеки руху. Вантажопідйомність 600-1000 т, швидкість 25-28 км/год.

Судна на повітряній подушці можна використовувати протягом цілого року — для руху по воді, льоду з виходом на пологий берег. Кораблі цього типу мають загальну вагу 238 т, корисне навантаження — 85 т.

Порти — основа берегового господарства річкового транспорту. В його межах здійснюється основна робота щодо навантаження та розвантаження суден, посадки та висадки пасажирів, а також роботи з екіпіровки і технічного обслуговування суден, враховуючи формування річкових потягів. Порти бувають універсальні та спеціалізовані.

Універсальні порти виконують всі види робіт.

Спеціалізовані — тільки окремі, наприклад, пасажирські або вантажні.

Важливими елементами портів є:

- причали, які обладнані засобами механізації для навантаження-розвантаження суден. Тут же встановлюються склади та складські майданчики для масових вантажів. Причали є проміжним пунктом, де судна мають короткочасну зупинку для посадки-висадки пасажирів та часткового навантаження-розвантаження;

- технологія — це зміст та обслуговування водних шляхів, технічне обслуговування та ремонт суден, виконання операцій в порту та на пристані. Технологія має дві мети: гарантування безпечності руху та ефективності перевезень переважно за рахунок скорочення простоїв невиробничого пробігу рухомого складу. В частині забезпечення судноплавних умов це досягається дотриманням встановлених правил землечерпальних, виправних та інших робіт, здійснюваних комплексно у суворо фіксовані строки та з точним виконанням технічних вимог.

Розрізняють руслові, позаруслові та змішані порти. В руслових портах причальні лінії розтягнуті берегом річки. їх експлуатація залежить від режиму річки, тому в їх акваторії часто виконують днопоглиблювальні роботи.

В позаруслових портах причальні лінії розташовані компактно в штучних басейнах, їх недолік — утруднено введення несамохідних суден.

В змішаних портах причальні лінії розташовані як в штучних басейнах, так і по берегах річки.

Пристань — комплекс споруд, обладнаних для причалювання й стоянки суден біля берега, з метою проведення вантажних операцій, висадки і посадки пасажирів, ремонту тощо.

Зупинка — прибережний пункт, де відбувається висадка та посадка пасажирів і прийняття вантажу.

Для виконання ремонту підводних частин суден на річковому транспорті використовують елінги та доки, які бувають сухі і плавучі.

Елінг — це рейкова колія, що входить пологим берегом у воду. За допомогою лебідок судно на візках витягують на берег та встановлюють на ремонтну площадку (стапель).

Сухий док — камера, що відокремлюється від ріки воротами. Для прийняття судна відчиняють ворота, док заповнюється водою і вводять судно. Потім ворота зачиняють, викачують воду і судно сідає на опори. Розміри становлять 75 м завширшки і до 500 м завдовжки.

Плавучі доки — це суцільний або складений з секцій понтон з двома порожнистими поздовжніми баштами з боків. Для прийняття судна баластні відсіки заповнюють водою, док занурюється на глибину, достатню для введення судна у простір між баштами. Потім воду із відсіків викачують і док з судном спливає. У верхній частині башт розміщено службові й житлові приміщення та обладнання. Розміри становлять до 60 м завширшки і до 300 м завдовжки.

Технічне обслуговування суден полягає: в регулярному огляді корпусу, силової установки та основних агрегатів; в періодичному забезпеченні паливом, матеріалами та необхідним реманентом в поточному та міжнавігаційному ремонті.

Технологія роботи портів та пристаней регламентується сумою взаємопов'язаних технологічних процесів, що забезпечують встановлений порядок входу (в порт) та причалювання суден; виконання вантажних операцій, екіпіровку та технічне обслуговування суднових потягів з кількох несамохідних суден; відчалювання суден та вихід їх із порту і здійснення маневрових переміщень та ін.

Організація процесу перевезень визначається держзамовленням і прямими договорами між департаментом річкового транспорту і підприємствами (фірмами) та передбачає розташування флоту згідно з потоком і розробкою та виконанням графіку руху пасажирських та вантажних суден, а також планами формування експлуатаційної роботи і диспетчерським керуванням оперативною діяльністю. Усі форми і методи організації процесу перевезень реалізуються в рамках дотримання належних документів, котрими є: Статут внутрішнього водного транспорту, Правила технічної експлуатації, Правила плавання на внутрішніх водних шляхах та ін.

Одним з найважливіших принципів організації перевезень є маршрутна система, яка передбачає формування річкових потягів за родом вантажів і осадкою суден так, щоб забезпечити безперешкодний рух великих партій вантажів від пункту відправлення до пункту призначення. Дрібні партії вантажу перевозяться в збірних секційних потягах, в яких відчіпні по шляху прямування
баржі замінюються іншими.

Для прискорення руху маршрутних потягів широко використовується система забезпечення та обслуговування протягом руху.

Технічний план — це документ, який передбачає забезпечення плану перевезень технічними засобами, зокрема закріплення флоту за певними лініями і вантажами. Одночасно він регламентує обсяг і якість технічної роботи всіх ланок річкового транспорту, оскільки містить завдання та норми використання флоту, портів та інших підрозділів. На відміну від залізничного транспорту, план формування річкових потягів є органічною частиною технічного плану.

Графік руху визначає рух суден і потягів на всіх лініях і протягом усього періоду навігацій. Він розробляється на основі прогресивних норм, які сприяють підвищенню швидкостей руху і зниженню всіх видів простою рухомого складу та засобів механізації. При організації руху особлива увага приділяється керуванню несамохідних суден методом штовхання, яке на 10-15% збільшує швидкість ходу в порівнянні з буксировкою барж на тросі (буксирі) та одночасно знімає необхідність утримання окремої команди на несамохідних суднах, що різко підвищує продуктивність праці плавскладу.

Форми організації руху флоту: лінійна, рейсова, експедиційна.

Лінійна — основна в транспортному процесі. Вона передбачає таку організацію руху вантажного флоту, при якій за лінією закріплюються однотипні судна, а також взаємопов'язану роботу всіх ланок, що обслуговують транспортний процес та ритмічне виконання перевезень.

Рейсова форма організації руху використовується лише для перевезень вантажів, за якими не можна встановити постійний транспортний інтервал відправлення та прибуття.

Експедиційну організацію руху використовують для забезпечення завозу (вивозу) вантажів в початковий період навігації на річках, що швидко міліють.

До річкового флоту належать танкери, рефрижератори, судна-овочевози, автомобілевози, річкові ліхтеровози, нафтовози; судна типу «річка-море» (типу «Балтійський» вантажопідйомність 2000-2700 т, швидкість 18-21 км/год, для перевезення нафти — великі танкери «річка-море» — вантажопідйомність 5000 т, «Сормовський», «Волго-Балт.», «Волго-Дон»).

Пасажирські теплоходи мають такі характеристики: довжина — 136 м, ширина — 16,5 м, осадка — 3,25 м на річці та 3,75 м на морі, місткість 280 пасажирів та 100 чоловік команди, потужність енергетичної установки — 3300 кВт, яка забезпечує швидкість 25-26 км/год.

Для обслуговування ділових пасажирів призначений швидкісний флот на підводних крилах і повітряній подушці — «Ракета», «Метеор», що мають швидкість до 65 км/год. З 1976 р. будували теплоходи «Восход», які прийшли на зміну «Ракеті». На бічних та малих річках експлуатуються теплоходи глісуючого типу «Зарниця», яка відрізняється великою маневреністю, здатні плавати в умовах обміління і приставати навіть до необладнаного берега.

Для масових перевезень пасажирів на приміських лініях експлуатуються судна нового типу — катамаран «Отдых», який вміщує 1000 осіб. Основне його призначення — доставка пасажирів в приміські зони відпочинку, проведення екскурсій та організація вечірніх прогулянок.

Провідне місце в перевезеннях займає Дніпровський басейн довжиною водних шляхів 22,4 тис. км. З інших річкових басейнів — Південний Буг (105 км), Дунай — Кілійське гирло 180 км, Сіверський Донець (у нижній течії).

Важливе місце серед портів річкового транспорту України посідають Київ, Кременчук, Дніпродзержинськ, Нікополь, Каховка, Херсон (Дніпро) та Ізмаїл, Рені (Дунай).

Управління річковим транспортом виконує Міністерство іфраструктури. Державний департамент морського і річкового транспорту, Дніпровське та Дунайське річкові пароплавства. Більш детально ці питання розглянуті у попередньому розділі.

Дата добавления: 2014-01-07