Види тарифів

ІІІ концепція

ІІ концепція

2. На основі розрахунку короткочасних граничних (маржи- нальних) витрат установлюються диференційовані за часом та­рифи (добові, сезонні), які відбивають зміну навантаження і пов'я­заних із цим витрат енергокомпаній на маневрування. Це доз­воляє збалансувати попит і пропозицію на ринку електроенергії.

Основною проблемою встановлення таких тарифів є склад­ність прогнозування зміни попиту на електроенергію. Тому най­частіше тарифи, побудовані на основі короткострокових витрат, частково відповідають реальним витратам енергосистеми, крім того, такі тарифи не є стабільними в часі. Починаючи з 60-х років, тарифи на електроенергію, побудовані за такою концепці­єю, застосовувалися у Великобританії, США, а починаючи із се­редини 1980-х у цих же країнах з'явилися так звані тарифи реального часу (гнучкі), які змінюються щогодини.

3. Ціна на електроенергію встановлюється на основі довго­строкових граничних витрат, які враховують витрати на спору­дження та введення в експлуатацію нових електрогенеруючих потужностей.

Тарифи, побудовані на основі цієї концепції, використовува­лися починаючи з 60-х XX ст. років у Франції та Швейцарії. Перевагою таких тарифів є їх стабільність у часі, отже, доціль­ним є їх застосування в разі потреби покриття дефіциту потуж­ності в енергосистемі.

Граничні відпускні ціни і сам процес формування цін на електроенергію суворо контролюються відповідними організа­ціями на державному і місцевому рівнях. У більшості країн є законодавчі і нормативні акти, що визначають принципи і порядок формування тарифів. Однак у 80-х роках середній рі­вень цін на електроенергію мав тенденцію до зростання. Це по­яснювалося в основному інфляцією, різким зростанням (до 1986 року) цін на паливо, збільшенням платежів за відсотками, під­вищенням експлуатаційних витрат, більш високими витратами на будівництво, у тому числі у зв'язку з необхідністю впрова­дження устаткування природоохоронного призначення тощо.

Найбільш важливими показниками для розрахунку тариф­них ставок є:

- обсяг споживання електроенергії;

- потужність устаткування, що приєднується;

- участь споживача в максимальному використанні потужнос­ті енергосистеми;

- характер використання потужності в часі (базова або пікова);

- кількість годин використання навантаження;

- безупинне або дискретне електроспоживання;

- рівень напруги (менше чи більше 1000 В) струму, який одер­жують споживачі тощо.

Узявши за основу зазначені характеристики споживачів, мо­жна виділити такі найбільш характерні для більшості розвине­них країн види тарифів на електроенергію:

- добові;

- сезонні;

- за категоріями споживачів (промисловий, сільськогосподар­ський, побутовий і т.д.);

- за надійністю електропостачання (для споживачів, які згодні на перерви в електропостачанні або істотне зниження обсягу електроспоживання в період максимальних навантажень);

- соціально орієнтовані

Як і раніше, на даний час основними тарифними системами, що використовуються в більшості країн, є:

1. Одноставкова - як правило, застосовується в побуті та частково в промисловому секторі. При цьому можуть установ­люватися (за згодою сторін):

- єдина постійна ставка за 1 кВт • год використаної електро­енергії;

- ставка за одиницю часу незалежно від обсягу спожитої енергії;

- східчаста ставка, розмір якої змінюється пропорційно збіль­шенню обсягу електроспоживання;

- групова - з різною ціною 1 кВт • год залежно від кількості спожитої електроенергії або від потужності приєднаних установок.

Слід зазначити, що застосування одноставкової системи та­рифів не дозволяє енергопостачальним компаніям достатньою мірою проводити економічне регулювання режимів електропос­тачання. Здебільшого застосування такої системи обумовлене недостатнім рівнем метрологічного оснащення споживача.

На 2012 рок = 60,34 коп/кВт∙год

2. Двоставкова - використовується як для побутових (Фран­ція), так і для промислових споживачів, проте в більшості країн застосовується саме для промислового сектору. Основна ставка залежить від величини приєднаної потужності, додаткова - за­безпечує оплату фактично спожитої електроенергії.

Принцип двоставкового тарифу ґрунтується на тому, що де­які компоненти собівартості не залежать від виробництва елек­троенергії, а визначаються встановленою потужністю, виходячи з максимального навантаження з урахуванням резервів, та фор­мують основну ставку тарифу. Іншими словами, ці компоненти є постійними витратами, які враховуються у формулі:

Сел = Пзмпр + (Впост / Твик)

де Сел - собівартість 1 кВт • год енергії;

Взмпр - змінні витрати, тобто витрати, пропорційні розміру вироблюваної енергії;

Впост - постійні витрати, зокрема амортизаційні відрахування, витати на ремонт та інші, які залежать від встановленої потужності;

Твик - кількість годин використання встановленої потужності.

Таким чином, двоставковий тариф за спожиту 1 кВт • год енергії (Ц) розраховується за формулою:

Ц = Цтр / Твик + Qспож ∙ ц

де Цтр - тариф за 1 кВ • А трансформаторів у споживача, коп.ДкВ • А) • год; Т - кількість годин використання трансфо­рматорів у споживача; Яспож ~ кількість спожитої енергії, обліко­ваної лічильником споживача; ц - ставка за кожну спожиту 1 кВт • год, обліковану лічильником.

Сьогодні двоставкова система тарифів для більшості країн є базовою. Диференціація плати надає можливість постачальни­кам (виробникам), крім вирішення питань управління режима­ми споживання, виставляти рахунки споживачу на величину або­нентської плати за електричну потужність.

3. Тристпавкова - споживач сплачує за загальний обсяг ви­користаної електроенергії, за її споживання під час пікових на­вантажень енергосистеми і за приєднану потужність.

Крім того, застосовуються також складні тарифні системи на основі розрахунку декількох різних показників, а також ін­дивідуальні - для великих одиночних споживачів, - які врахо­вують час використання електроенергії, тривалість контракту та ін.

Починаючи з 1992 року, тарифи на електроенергію стали розроблятися в Україні. Було розроблено і затверджено ряд тим­часових методик і положень з розрахунку двоставкових і дифе­ренційованих за часом тарифів. Зокрема, у 1993 році було роз­роблено положення про державне регулювання тарифів на електро- і теплову енергію. Цим положенням передбачалося вста­новлення двоставкового тарифу, виходячи з таких міркувань:

- плата за спожиту електроенергію визначається на підставі вар­тості нормативних витрат палива на виробництво 1 кВт • год електроенергії;

- місячна плата за заявлену потужність покриває всі витрати на виробництво електроенергії, за винятком паливної скла­дової, віднесеної до заявленої потужності споживачів.

Однією з методик з установлення диференційованих за часом тарифів, яка використовувалася донедавна, є «Тимчасова методи­ка системи взаєморозрахунків за 3-зонним тарифом за фактич­ним сальдо перетоків електроенергії», затверджена Міненерго 2.11.1994 р.

Відповідно до цієї методики диференціювання за­твердженого тарифу на продаж (купівлю) за зонами доби здійсню­валося за такими коефіцієнтами: ніч - 0,6; день - 1; пік - 1,8.

В Україні проводяться активні наукові дослідження у сфері вдосконалення як оптових, так і роздрібних тарифів на електро­енергію, а також змін, що відбуваються в галузі на межі переходу до ринку електроенергії, створення нової організаційної структу­ри енергетики. Результатами розробок, які були виконані за за­вданням Міненерго, національного диспетчерського центру, НКРЕ, стали запропонована концепція побудови багатофункціональної системи тарифів на електричну енергію для України, а також ство­рення численних конкретних методик удосконалення існуючих оптових і роздрібних тарифів. Серед таких методик, зокрема, мо­жна назвати: методику розрахунку роздрібних тарифів на елект­роенергію, диференційованих за рівнем напруги в споживача; методику встановлення знижок до тарифів на електроенергію за участь споживачів у зменшенні дефіциту електричної потужнос­ті в енергосистемі; методику встановлення знижок і надбавок за споживання реактивної потужності; методику встановлення еко­логічної складової до тарифів на електроенергію.

Дата добавления: 2014-01-07