Розповідь в екскурсії

Екскурсія являє собою органічне поєднання засобів предметної і образотворчої наочності та важливе доповнення до цього унікального в своєму роді поєднання — слова.

Розповідь — умовно прийнята в екскурсійній справі назва усної частини екскурсії, тобто повідомлення і пояснення, які екскурсовод дає групі.

Використовуючи розповідь екскурсовод:

1) коментує, пояснює, доповнює побачене екскурсантами;

2) реконструює, відновлює те, що не може в даний час побачити екскурсант.

Крім розповіді екскурсовода, словесний аспект в екскурсії знаходить своє відображення у відповідях на питання екскурсантів, репліках екскурсовода і відповідях на репліки екскурсантів, у вступному слові і заключній частині, при демонстрації експонатів «портфеля екскурсовода».

Розповідь — це індивідуальний текст екскурсовода, який проголошується у відповідності з вимогами до усної публічної мови і е зразком монологу. При цьому в оцінці розповіді в екскурсії і теоретики, і практики екскурсійної справи завжди були одностайними і вважають, що розповідь є доповненням показу зорового матеріалу і не повинна перетворювати екскурсію в лекцію. Під час екскурсії відбувається нарощування розповіді від усної інформації до зорової, від зорових вражень — до словесних оцінок і висновків.

Роль екскурсійних об'єктів полягає в тому, щоб допомогти екскурсоводу чітко відтворити для екскурсантів минуле, переконливо змалювати життєві картини. Глибина розповіді диктується об'єктом, його особливостями, кількістю інформації про об'єкт. Час, який відводиться на розповідь під час екскурсії має бути значно меншим від загальної тривалості екскурсії.

Основні вимоги до розповіді: тематичність, конкретність, зв'язність, логічність, стислість, переконливість, доступність, завершеність суджень, зв'язок із показом, науковість.

Методистам і екскурсоводам необхідно зважати на особливості усної мови і враховувати вимоги до професії екскурсовода, зокрема такої важливої особливості, як трансформація розповіді в зорові образи у екскурсантів. Для перетворення одного виду інформації (мова) в інший (зорові образи) необхідно створити відповідні умови, які визначаються змістом розповіді, мовою екскурсовода, методики подання матеріалу. Трансформація певної частини розповіді екскурсовода відбувається в ході показу і при його активному «сприянні» такому перетворенню. Широкі можливості для цього розкриває використання фрагментів художніх творів, на чому побудований прийом літературного монтажу і цитування. Відповідну роль відіграє і мова екскурсовода, її зрозумілість, точність, виразність, яка залежить від ряду факторів:

— вільного підбору слів, побудови фраз;

— логіки побудови речень і зв'язку між ними;

— використання інтонації та інших засобів підвищення виразності мови;

— володіння технікою мови (дихання, голос, дикція).

Мова екскурсовода повинна відповідати наступним критеріям:

• ясність — дохідливість, зрозумілість мови для аудиторії;

• точність — відповідність змісту розповіді думкам екскурсовода, меті і темі екскурсії;

• чистота мови — логічно виправдане використання екскурсоводом різних мовних засобів.

Крім монологової частини екскурсія може мати фрагменти відкритого і прихованого діалогу, під час яких зростає активність сприйняття матеріалу екскурсантами. Важливе місце тут займають відповіді на питання і «робота» екскурсовода з репліками екскурсантів. У таких формах, як екскурсія-консультація та екскурсія-демонстрація, розповідь екскурсовода будується у вигляді бесіди. Репліка екскурсанта — це його думка про щось, причому не завжди правильна. Уникати реплік екскурсантів не слід. Існують відповідні методики «роботи» з ними. Відповідь на репліку (як реакція на думку одного з екскурсантів) повинна бути вправно вплетена у розповідь екскурсовода і не відволікати від екскурсійної теми, не ламати логіку розповіді. При всій абсурдності якоїсь репліки не слід виявляти запальність, необхідно тактовно пояснити безпідставність висловленої думки. Якщо репліка екскурсантів має характер позитивної оцінки, екскурсовод має можливість, спираючись на висловлену думку, продовжити розповідь з позицій співрозмовника, що підвищує переконливість подальшої розповіді.

Особливу увагу методика проведення екскурсій приділяє: зв'язку таких понять, як зміст екскурсії, форми її проведення і методичні прийоми розповіді. Ці поняття пов'язані з питаннями: про що сказати, як сказати і з якою метою. Загалом до розповіді; ході екскурсії висувають такі вимоги:

— допомогти екскурсантам правильно побачити, зрозуміти й оцінити об'єкт;

— на основі побаченого дійти потрібних висновків.

Візуальні об'єкти більшості екскурсій цікаві не самі по собі, а в поєднанні з тими подіями, які були з ними пов'язані. Якщо позначити екскурсійний об'єкт літерою А, а події, що з ним пов'язані, — літерою Б, отримаємо формулу А+Б, яка в екскурсійній практиці має декілька варіантів (Табл. 3).

Таблиця 3. Поєднання у розповіді екскурсійних об'єктів і пов'язаних з ними подій

Екскурсійний об'єкт	Події, що пов'язані з об'єктом
Пам'ятник історії і культури як твір мистецтва	Історична подія або конкретний діяч, на честь якого споруджено пам'ятник
Будинок як архітектурний об'єкт	Історичні події, які відбувалися в цьому будинку або поблизу нього
Житловий будинок як споруда, характерна для певної епохи	Характеристика життя і діяльності осіб, які з ним пов'язані
Шосе, канал, міст як інженерні споруди	Події, під час яких ці споруди використовувалися. Характеристика галузі науки і техніки, з розвитком якої пов'язана дана споруда.
Ліс, гай, ріка, поле, печера та інші природні об'єкти	Події, які відбулися на даній території

Визначають такі особливості розповіді:

1. Залежність розповіді від швидкості пересування групи. Розповідь підкоряється ритму руху екскурсантів, маршруту екскурсії. Так, наприклад, розповідь, підготовлену для пішохідної екскурсії не можна без змін використовувати для автобусної екскурсії на ту саму тему.

2. Підпорядкованість розповіді показу. Розповідь екскурсовода не може бути абстрагованою від об'єктів показу, які певним чином розташовані на маршруті. Розповідь супроводжує показ, доповнює і пояснює те, що бачать екскурсанти. Вона спрямовується на зорове відтворення картини, яка за задумом авторів екскурсії повинна виникнути перед екскурсантами.

3. Використання в розповіді зорових доказів. Особливість розповіді в екскурсії полягає в тому, що роль доказів виконує зоровий ряд. Екскурсовод будує показ таким чином, щоб «заговорив» сам об'єкт, щоб екскурсанти побачили те, про що розповідається. Це досягається шляхом образної розповіді, вмілого показу пам'ятника, демонстрації матеріалів з «портфеля екскурсовода». Розповідь, яка не пов'язана із зоровим рядом, перенасичена другорядними подробицями, спричиняє такий недолік, як схожість екскурсії на лекцію.

4. Адресність розповіді полягає в тому, що, розповідаючи, екскурсовод має на увазі конкретний об'єкт. Особливість методики полягає в тому, щоб сформулювати вказівки екскурсантам: на що треба звернути увагу, на що спрямована розповідь екскурсовода; яка частина споруди показується тощо.

5. Конкретність екскурсійної розповіді стосується не тільки формулювання теми, але й фактів, які наводяться, їх інтерпретації. Конкретність розповіді вимагає, щоб в екскурсії подавався не загальний матеріал, а матеріал, який розкриває тему. Однак, не слід сприймати конкретність розповіді як велику кількість фактичного. матеріалу (фактів, прикладів, дат, цифр, прізвищ тощо).

6. Стверджувальний характер розповіді полягає в тому, що розповідаючи про певну історичну подію, екскурсовод з максимальною переконливістю стверджує, що вона відбувалася саме так, саме на цьому місці, що її учасниками були названі особи, а не хтось інший. Характеризуючи конкретну подію, екскурсовод співвідносить її з теперішнім (минулим або майбутнім) часом, подає її як об'єктивний факт і вказує на конкретну особу, яка здійснює (здійснювала або буде здійснювати) цю дію.

Розповідь по відношенню до показу відбувається в різний час: до показу, під час показу і після показу. В розповіді екскурсовод повідомляє аудиторії і про такі властивості об'єкта, які не сприймаються візуально. Він узагальнює спостереження екскурсантів, допомагає правильно сприймати отриману інформацію. Одна частина розповіді визначає об'єкти, друга — пояснює, третя — характеризує об'єкти являє їх якості), четверта — дає уявлення про візуальний вигляд, п'ята — «розгортає» картину події. В залежності від цих завдань використовуються певні методичні прийоми розповіді.

Будь-яке визначення предмета в екскурсійній розповіді повинно бути ясним, співрозмірним. Воно не повинно бути негативним (заперечувальним) і суперечливим. Розрізняють реальні та номінальні визначення. Реальні визначення розкривають суттєві ознаки предмета (об'єкта). Номінальні визначення, замість описування якогось об'єкта, запроваджують термін (ім'я, назва предмета), пояснюють значення терміна і його походження. В екскурсійній практиці широко використовуються обидва види визначень.

Дата добавления: 2014-01-07