Класифікація методів обліку витрат, використовуваних у системі контролінгу

Залежно від об'єкта обліку контролінг передбачає різні системи управлінського обліку, а саме: за видами витрат; за центрами витрат і за базами розподілу витрат. Усі ці системи можуть використовуватися як у традиційній системі обліку (облік за повною собівартістю), так і при використанні в обліку за урізаною собівартістю (т.п. маржинальний облік) (див. рис. 3.1).

Системи обліку витрат за повною собівартістю передбачає облік і калькулювання усіх витрат як прямих, так і накладних. Причому накладні витрати розподіляються на продукцію пропорційно обраній базі. Далі будуть розглянуті методи калькулювання й обліку повної собівартості.

Залежно від інтерпретації поняття витрат облік за цією системою може вестися:

а) за нормативною собівартістю (“Стандарт-костінг”)

Систему обліку витрат «стандарт-кост», як відомо, ввели у практику американський інженер Г. Емерсон та бухгалтери Ч. Гаррисон і Х. Гант.

Сам термін "стандарт-кост" дослівно означає стандартні вартості: "стандарт" - кількість необхідних виробничих витрат (матеріальних і трудових) для виготовлення одиниці продукції або заздалегідь обчислені витрати на виробництво одиниці продукції або надання послуг; "кост " – це грошовий вираз виробничих витрат, які припадають на одиницю продукції. Отже «стандарт-кост» - це заздалегідь визначені або передбачені кошториси витрат на виробництво одного виробу або декількох виробів одного виду протягом певного звітного і попереднього періоду, з якими порівнюють фактичну собівартість.

Зміст системи стандарт-кост полягає в тому, що обліковується лише те, що повинно відбутись, а не те, що відбулося, враховується не реальне, а належне, і обгрунтовано відображаються відхилення, які виникли. В основі лежить чітке, тверде запровадження норм витрат матеріалів, енергії, робочого часу, праці, зарплати та інших витрат, пов'язаних з виготовленням будь-якої продукції або напівфабрикатів. До того ж встановлені норми не можна недовиконати. Перевищення норми над фактом означає, що вона була встановлена помилково. Взагалі нормативи, як правило, є незмінними протягом всього строку виготовлення цієї продукції. Тільки суттєві зміни (наприклад, освоєння нового виробу) потребують перегляду нормативів, але це вже зовсім інший продукт.

б) за фактичною собівартістю

Система обліку за урізаною собівартістю (Система калькулювання змінних витрат) – “Директ-костинг”) передбачає, що на об'єкт калькуляції відносяться лише ті витрати, що розглядаються як безпосередньо зв'язані з даним об'єктом. Конкретно на продукцію відносяться тільки змінні витрати. На центр витрат відносяться тільки змінні витрати на ведення основної діяльності даного центра витрат.

Директ-костинг – це система управлінського обліку, яка ба-зується на класифікації витрат на змінні та постійні і включає в себе облік витрат за їх видами, місцями виникнення й носіями, облік результатів виробничої діяльності, а також аналіз витрат і результатів для прийняття управлінських рішень.

Основні ідеї директ-костингу були розроблені у 1936 р. у США, а його фактичне впровадження відбулося у 1953 р. У Ве-ликобританії цей метод дістав назву «marginal costing» – облік маржинальних витрат, а у Франції – «la comptabilite» – маржина-льний облік. У США під час характеристики цього методу часто зустрічається термін «veriable costing» – облік змінних витрат.

Усі ці терміни характеризують сутність директ-костингу, що полягає у поділі витрат на змінні та постійні і, відповідно, у ви-значенні собівартості продукції через калькулювання лише змін-них витрат.

Недоліки:

- в оцінці залишків незавершеного виробництва та готових виробів беруть участь лише змінні витрати, у зв’язку з цим зали-шки оцінюються не повністю, що суперечить бухгалтерським та по-датковим правилам більшості країн;

- у разі зниження цін з метою досягнення привілейованого положення на ринку за окремими виробами виникає загроза, що маса неподільних постійних витрат не може бути покритою мар-жою, бо підприємство потрапить в зону збитків;

- серед постійних витрат є такі, що можуть бути прямо відне-сені на окремі вироби.

Наприклад, якщо для виробництва різних амортизаційні витрати можуть бути віднесені на певні вироби. Отже, з’являється категорія прямих постійних витрат.

І якщо простий директ-костинг не давав можливості визначати результат діяльності підприємства за виробами, центрами відпо-відальності, а обмежувався тільки визначенням маржі за ними, то розвинутий директ-костинг дає змогу все більшу частину постій-них витрат прямо відносити на собівартість цих центрів. Це зу-мовило появу системи напівмарж (маржинальних доходів різного рівня), а метод розвинутого директ-костингу дістав назву методу багатоступеневого покриття постійних витрат.

Маржинальний дохід розраховується:

Маржинальний дохід =Виручка відреалізації-Змінні витрати

Операційнийприбуток =Маржинальний дохід -Постійні витрати

Коли маржа з змінних витрат тільки відшкодовує суму постійних витрат, досягається “мертва точка” або точка критичного обсягу, коли фінансовий результат дорівнює нулю.

Принципова відмінність системи змінних витрат від системи калькулювання повних витрат полягає у підході до постійних виробничих накладних витрат.

Дата добавления: 2014-01-07