Питання

Теорії соціальної стратифікації

1. В соціології серед множини концепцій Соц. Стратифікації історично однією із перших є марксистська. В марксистській соціології ведуче місце відводиться соціально-класовій структурі суспільства, як взаємодії 3 основних елементів: класів, суспільних прошарків і соціальних груп. Ядро Соц стр. – класи. (Наявність класів в суспільстві відмічалась в науці і до К.Маркса на п. ХІХ ст., широко застосовували франц. історики Ф.Гізо, О.Тьєрі, англ. і франц. поліекономи А.Сміт, Д.Рікардо). Згідно цього вчення поділ суспільства на класи – результат суспільного поділу праці і формування приватновласницьких відносин. На думку К.Маркса, клас – це група людей, що перебувають в однаковому відношенні до засобів виробництва – засобів, якими вони заробляють на життя. До виникнення сучасної промисловості засоби виробництва складались переважно із землі та знарядь праці, які застосовувались у землеробстві та скотарстві. Тому в доіндустріальних суспільствах два основні класи складали ті, хто володів землею (рабовласники, аристократи, дворяни) і ті, що активно працювали на ній (кріпаки, раби та вільні селяни). В сучасних індустріальних суспільствах набагато більшого значення набувають фабрики, заводи, установи, технічне обладнання, а капітал потрібний щоб усе це придбати. Отож, два основні класи складаються з тих, хто володіє цими новими засобами виробництва – промисловців або капіталістів, – і тих, хто заробляє собі на прожиток, продаючи їм свою робочу силу, – робітничого класу (пролетаріату). Відносини між цими двома класами згідно К.Маркса є експлуататорськими. Він був вражений тими нерівностями, що створює капіталістична система. Хоча в давні часи аристократи жили в розкошах, зовсім не так, як селяни, проте аграрні суспільства були порівняно бідні. Навіть якби не було аристократії, рівень життя неминуче лишався б низьким. Проте з розвитком сучасної промисловості багатство виробляється в небачених раніше масштабах, але робітники мають мало доступу до багатства, котре створюють своєю працею. Вони залишаються порівняно бідними, тоді як багатство, нагромаджене класом власників, зростає. Виділяючи два основні класи в суспільстві, Маркс визнає, що реальні класові системи набагато складніші, ніж видає зображувана модель. Крім двох основних класів виділяє неосновні – залишки попередніх класів, чи ті, що зароджуються, а також проміжні соц. прошарки (групи), котрі не мають яскраво вираженого специфічного відношення до засобів виробництва, тобто не володіють всіма ознаками класу (в період визрівання буржуазних революцій – міщани, ремісники, в сучасному суспільстві – інтелігенція, селяни).

Отже, Марксове розуміння класу спрямовує нашу увагу на об’єктивно структуровані економічні нерівності в суспільстві. Належність до класу базується не на тому, що людина думає про свою позицію, а на об’єктивних умовах, які дозволяють одним мати більший доступ до матеріальних винагород, ніж іншим.

2. Другим найвпливовішим теоретичним підходом до стратифікації була концепція М.Вебера (більшість пізніших теорій стратифікації були побудовані на ідеях К.Маркса і М.Вебера). Вона спиралась на концепцію Маркса, проте була значно розвинена та модифікована ним. Вебер вважав, що не тільки економічні критерії – відношення до власності та рівень доходів, але й належність до впливових політичних кіл (партій), соціальний престиж та інші чинники визначають місце індивіда чи групи в соціальній ієрархії. Партії можуть виникати на основі спільних для різних класів інтересів (релігійні вірування, національні інтереси). Соціальна репутація може бути позитивною (позитивно привілейованими можуть бути будь-які групи людей, котрі мають в даному суспільстві високий престиж – лікарі та адвокати в сучасному британському суспільстві) та негативною (групи паріїв – це негативно привілейовані статусні групи, які зазнають дискримінації, а тому не можуть скористатися з можливостей, що відкриті для інших: групою паріїв у середньовічній Європі були євреї, яким заборонялося брати участь у певних видах діяльності й обіймати високі офіційні посади).

3. З огляду на те, що суспільство в другій половині ХХ ст. зазнало значних якісних змін: з індустріального воно перейшло в стадію постіндустріального розвитку, прихильники теорії соц. стратифікації почали стверджувати, що поняття “клас” було певною мірою прийнятним для аналізу стратифікаційних систем попередніх суспільств. В постіндустріальному суспільстві поняття “клас” в тому розумінні як воно трактується в марксизмі не працює, оскільки в цьому суспільстві на основі широкого акціонування і виключення основних держателів акцій із сфери управління виробництвом та заміна їх найманими менеджерами, поняття власності виявилось розмитим, втратило свою визначеність. В таких умовах поняття “клас” не сприяє більш глибокому дослідженню змін, в стані суспільства і повинно бути замінено більш конкретним та гнучким поняттям – страта (з лат. stratum – прошарок (рос. – слой). Запозичений даний термін з геології. Стратифікацію можна уявити як геологічне нашарування різних скельних порід земної поверхні, які розташовані ієрархічно (одна вище чи нижче іншої). В такому разі кожне суспільство можна розглядати як ієрархію «прошарків» – з привілейованими нагорі й знедоленими внизу.

За визначенням американського соціолога Кінгслі Девіса, страта – це множина людей, котрі в даному суспільстві знаходяться в однаковій ситуації. З точки зору Соц. Стр. страта – це різновид соціальної спільноти, що об’єднує людей за певними спільними ознаками. Проте, основою для виділення страти може бути не будь-яка ознака, а лише статусна, тобто та, котра набуває в даному суспільстві рангового характеру: “вище-нижче”, “краще-гірше”, “престижно-непристижно”.

Якщо в марксизмі класи визначаються за відношенням до засобів виробництва, то страти виділяються більшою мірою – за формами та об’ємом споживання матеріальних благ та відтворенням свого статусного становища спосібжиття, що

1) відмежовує членів одного суспільства від інших;

2) виступає одним із найважливіших показників в оцінці престижу певної соц. групи;

3) робить ту чи іншу соц. групу конкретним носієм певних умовностей, котрі підтримують і зберігають її; стаючи перепоною для проникнення до неї “чужих”, “людей з вулиці”.

У вузькому значенні цього терміна під стратою розуміють певний соц. прошарок, котрий виділяється за одним із зазначених критеріїв:

багатство – все те, чим індивіди володіють: капітал, акції, заощадження, власність (як то будівлі і земля, тобто все, що можна продати);

доход – це платня, яку одержують робітники та службовці, а також “незароблені” гроші, які надходять від інвестицій (відсотки, девіденти);

влада; рівень освіти, етнічне походження, тощо.

На основі певної конкретної ознаки, можна виокремити певні одномірні страти. Наприклад, згідно принципу расової ознаки в американському суспільстві можна виокремити 2 крупні страти: білі і кольорові. Одномірні страти існують об’єктивно, однак аналіз суспільства з позиції однієї ознаки Соц. Стратифікації не дає можливості побачити всю складність процесів, що відбуваються у ньому. Намаганням подолати спрощену одномірність є прагнення знайти певну узагальнюючу ознаку і на її основі вибудувати шкалу стратифікації. При цьому виокремлені страти досить часто термінологічно позначається як клас, тобто поняття “клас”, “страта” – синоніми.

4. Західнонімецький соціолог Р.Дарендорф пропонує в основу Соц. стр. покласти поняття “авторитет”, котре найкращим чином відображає відносини власності і боротьбу соц. груп за владу. На основі цього поняття він ділить все суспільство на тих, хто керує (управлінців-власників і бюрократів-менеджерів) і тих, ким керують (робітнича аристократія і низькокваліфіковані робітники). Між ними – проміжний «новий середній клас» – продукт асиміляції роб. аристократії і службовців з пануючим класом – управлінців.

5. Американський соціолог Т.Парсонс пов’язує шкалу стратифікації того чи іншого суспільства з пануючою в ньому системою цінностей. Тому в систему ранжування він заклав 6 основних соціально-значущих ознак:

1) належність до родини (народження, шлюб);

2) особисті якості, що відрізняють індивіда від інших (стать, вік);

3) досягнення як цінність, що є результатом діяльності індивіда;

4) власність (матеріальна, духовна, інтелектуальна), котру можна передати у спадок;

5) авторитет – інституційно визнане право впливати на дії людей (офіційна посада, інший соц. статус – лікар, батько, тощо);

6) влада – здатність впливати на людей і досягати своїх цілей.

6. Великою популярністю в сучасній соціології для побудови стратифікаційних систем користується “індекс соціальної позиції”, що включає такі соц. показники як: доход, влада, престиж, освіта та дозволяє створити багатопланову картину суспільства. Однак, і вона не охоплює все багатство соціального ранжування, тобто все міцніше укорінюється розуміння того, що стратифікаційна структура суспільства є багатоплановою і для аналізу всього багатства ієрархізованих відносин слід використовувати ряд паралельних критеріїв і використовувати комплексний підхід. В цьому плані слушною видається позиція американського соціолога У.Л.Уорнера, котрий вважає, що для адекватної для кожного суспільства шкали стратифікації є важливим набір об’єктивних критеріїв ранжування: доход, об’єм влади, рівень освіти, тощо. Але не менш важливими є суб’єктивні показники: відчуття належності індивіда до даної соц. верстви, ідентифікація з ним, а також визнання його належності до певної страти “значимими іншими”. Провівши дослідження соц. стратифікації в декількох амер. містах на основі суб’єктивних оцінок один одним стосовно репутації та престижу соц. ролей за 4 параметрами: доход, професія, освіта, етнічне походження і виокремив 6 основних страт або класів:

1) вищий-вищий – багаті люди, критерієм виділення якого є знатне походження (клаузола);

2) нижчий–вищий – люди високого статку, які не були вихідцями з аристократичних родин, досягли в своєму роді діяльності найвищого рівня: народні артисти, олімпійські чемпіони, лауреати премій, тощо

3) вищий- середній – високоосвічені особи, зайняті інтелектуальною працею та ділові люди: юристи, власники капіталу, менеджери;

4) нижчий-середній – канцелярські службовці та інші “білі комірці” (секретарі, банківські службовці) а також вчителі, медсестри;

5) вищий-нижчий – “сині комірці” – заводські робітники та інші робітники фізичної праці;

6) нижчий-нижчий – найбідніші та обездолені верстви, емігранти.

Дослідження У.Л.Уорнера довели, що люди раціонально чи інтуїтивно усвідомлюють ієрархію суспільства, відчувають основні параметри, що визначають становище людини в суспільстві і здатні дати оцінку свого місця в ньому.

Як виглядає Соц. Стр. сучасного українського суспільства? Відповідь не з легких, оскільки саме суспільство знаходиться в стані трансформації, що характеризується активним переміщенням індивідів між позиціями та й самі позиції рухаються одна відносно одної і ніяк не можуть створити якісь хоч трохи стабільні конфігурації. Образно кажучи, Соц Стр. ще не «закостеніла». Проте, соціологи намагаються змалювати нам певну картинку, хоча в це зображення постійно слід вносити правку. На підставі багатовимірної методології, яка включає 15 показників статусної позиції Савчинським Р.О. виокремлені основні прошарки, які утворюють Соц. стр. трансформаційного українського суспільства (дослідження 2007р.):

1) вищий класичний прошарок;

2) прошарок висококваліфікованих спеціалістів-професіоналів;

3) український серединний прошарок;

4) базовий економічно активний прошарок;

5) базовий економічно незайнятий прошарок;

6) нижчийпрошарок

4 питання Профіль соціальної стратифікації

Побудова шкали соц. ієрархії певного суспільства має важливе значення для розуміння процесів, що в ньому відбуваються. Проте не менш важливого значення в цьому напрямку набуває і знання профілю соціальної стратифікації, котрий визначається співвідношенням і часткою різних соц. прошарків даного суспільства. Шкала соц. ієрархії залежно від критеріїв може мати множину рівнів. Проте для вироблення найбільш загального уявлення про соц. ієрархію в певному суспільстві достатнім є виділення трьох осн. рівнів: вищого, середнього, нижчого. Розподіл населення за цими рівнями можливий на основі узагальнених критеріїв відповідно до пануючих у суспільстві цінностей та соц. інститутів. Найчастіше ця шкала будується на основі економічних критеріїв і називається шкалою економічної нерівності. Профіль соц. стр., як правило, і визначається по співвідношенню вищого, середнього і нижчого прошарків (класів) суспільства, ранжованих за економічним критерієм. Ще К.Маркс встановив, що профіль вертикального зрізу суспільства не є постійним, конфігурація його буде змінюватись за рахунок концентрації багатства в руках небагатьох і значного збіднення основної маси населення. Поступове витягування профіля приведе до наростання соціальної напруги (бунти, повстання, революції). Згідно Л.Зіммеля стабільність ієрархічної структури суспільства значною мірою залежить від частки і ролі середнього прошарку (середнього класу). В наш час середній клас на Заході – це представники дрібного та середнього бізнесу, більша частина фермерів і селян, інтелектуалів, інженерно-технічних представників, адміністративний персонал, службовці, високваліфіковані робітники, працівники сфери послуг. Частка середнього класу в розвинених країнах світу складає на сьогодні 60-70%, займаючи проміжне становище, він виконує роль посередника між полюсами соц. ієрархії, знімаючи соц. протистояння. Чим численнішим є середній клас, тим потужніше його вплив на політику держави, на процес формування фундаментальних цінностей суспільства. Розмивання його в період економічних криз призводить до соц потрясінь.

Дата добавления: 2014-01-07