Основні моделі державної політики

Інституціональна модель. Державна політика розглядається як політика і діяльність відповідних політичних, соціальних інститутів, структур суспільства. Основні з них – президент, уряд, судові органи, місцеві адміністрації, органи місцевого самоврядування тощо. Іноді, сподіваючись, що певна зміна структур автоматично призведе до зміни суті й особливостей державної політики, помилково вдаються до змін таких структур, мало дбаючи про основне – функції, особливості взаємодії цих структур. Цим, зокрема, можна пояснити й недостатню ефективність практичного здійснення в Україні відомої адміністративної реформи.

Процесуальна модель. Передбачає насамперед здійснення глибокого аналізу політичної діяльності державних і громадських структур, самих громадян, її відповідності стратегії державної політики. Йдеться Про мотивації та поведінку виборців (електорату), соціальних груп (груп інтересів), законодавців, політичних партій, громадських об'єднань та організації, президентів, суддів і судових органів.

Групова модель. Державну політику, яка відповідає цій моделі, можна розглядати як політику окремих суспільних груп, їх намагання визначити, задовольнити або врівноважити специфічні інтереси таких груп. При цьому, з одного боку, уряд (держава) намагається задовольнити інтереси зручних для нього груп, які не чинять тиску на державу, а з іншого – самі ці групи, перебуваючи в суперечці, боротьбі між собою, значною мірою сприяють тому, що уряд маніпулює державною політикою, робить її вигідною для себе.

Модель еліт. Вважається, що лише "еліти" реально визначають і формують державну політику, зумовлюють її модифікацію і трансформацію, дієво впливають на утвердження і позицію маси, її політичну, суспільну поведінку.

Раціональна модель. Відповідає такій політиці держави, яка дає максимально позитивні результати для суспільства, тобто, якщо це можливо, оптимально задовольняє інтереси всіх суб'єктів, соціальних груп, структур політичної системи суспільства.

За будь-якої державної політики відбуваються здобуття й водночас втрата відповідних цінностей, особливо на зламі соціальних відносин у перехідних суспільствах, коли радикально змінюються цінності, ціннісні орієнтири.

Інкренентальна (прирісна) модель. Передбачає, що з нарощенням позитивів логічно продовжується раніше здійснювана державнаполітика. Така модель є досить ефективною.

Види державної політики. За видами державну політику поділяють на процедурну, субстантивну, регулятивну, розподільну, перерозподільну, саморегулятивну, матеріальну і символічну. І Проте ці різновиди є скоріше теоретично обґрунтованими моделями. У реальному житті державна політика поєднує, як правимо, кілька перерахованих ознак, моделей.

Існують відповідні обов'язкові елементи (процедури), дотримання яких дає можливість ефективно розробляти, визначати, а Почім і реалізовувати державну політику. До них належать:

• глибокий аналіз реальної ефективності державної політики, пошук ціннісних переваг можливих додаткових елементів, дій, що дають змогу зробити таку політику дієвішою:

• вмілий вибір існуючих альтернатив у здійсненні державної політики;

• пошук оптимальних механізмів для поліпшення практичної реалізації державної політики;

• вдосконалення прийняття управлінських рішень та прогнозування їх результативності;

• належне кадрове забезпечення державних управлінських структур на всіх рівнях державного будівництва.

Інструменти (механізми) здійснення державної політики. Основними з них є законодавчі та нормативні акти, послуги, гроші, податки та інші економічні важелі, умовляння.

Законодавчі та нормативні акти найважливіший інструмент, завдяки якому в державі регулюється життя людей. Прийняття законів і актів є практично винятковою прерогативою уряду, держави загалом; приватні особи до цього доступу не мають.

Дата добавления: 2014-01-07