Сутність поняття «менеджмент»

Послуги. Держава, уряд мають у своєму розпорядженні досить багато послуг – від оборони країни, захисту її території до таких, що стосуються відпочинку, дозвілля, оздоровлення тощо. Послуги є предметом політичної боротьби між громадянами, соціальними групами, структурами політичної системи суспільства в плані їх належності, пріоритетності, розмірів.

Гроші. Держава (уряд) є основним розпорядником і виконавцем головного фінансового документа держави – бюджету, що також часто є предметом гострої політичної боротьби.

Податки та інші економічні важелі дають змогу урядові як отримувати, так і витрачати гроші, що надходять у формі оподаткування. Саме за рахунок податків у державі забезпечується фінансування гуманітарної сфери (освіта, наука, культура, духовне життя), стимулюється різноманітна економічна, суспільно корисна діяльність. До інших економічних важелів належать система кредитування, страхування громадян і організацій тощо.

Умовляння. Уряд нерідко вдається до умовляння громадян, суспільних груп, окремих верств населення, суб'єктів соціально-економічної діяльності, а також займається їх критикою, звинуваченням тощо.

Принципове значення для усвідомлення сутності й особливостей, з одного боку, соціальних процесів, а з іншого – політичних має розуміння значення державного управління і політичного керівництва – їх єдності та відмінностей. Чи не вперше що проблему ґрунтовно розглянула українська дослідниця В. Токове пко.

Державне управління, як зазначалося у Концепції адміністративної реформи в Україні, це вид діяльності держави, що полягає у здійсненні нею управлінського, тобто організуючого впливу па ті сфери і галузі суспільного життя, які потребують певного втручання держави шляхом використання повноважень виконавчої влади [108, 52].

Основними суб'єктами державного управління є органи виконавчої влади; їхні структури та структури апарату інших гілок влади; органи управління державний: підніми мсти, установ та організацій; напівдержавні органи (державно-приватні і державно-громадські).

Не всяке управління є державним, тому що в управлінні суспільними процесами беруть участі» і недержавні органи й структури.

З-поміж багатьох особливостей реалізації державної політики назвемо дві найсуттєвіші.

Перша особливість. Метою державної політики є максимальний вилив на поведінку громадян. Це своєрідна політика ідентифікації населення із державою. За таких обставин щонайлегше керувати, забезпечувати повноту влади, а відтак, реалізовувати державну політику. Досягти такої ситуації держава намагається не лише за рахунок посиленого декларування своєї політики, а й прийняття "вигідних" для себе та обов'язкових для всіх законів, посиленої пропагандистської діяльності, певного контролю за інформацією та інформаційним простором. Проте жодній державі ніколи не вдавалося досягти однодумства своїх громадян, про що свідчать референдуми, опитування громадської думки, різні соціочні дослідження. Врешті, це неможливо насамперед тому, що громадяни, окремі групи і навіть великі соціальні спільноти манні, надто різні інтереси і потреби, умови для їх реального задоволення. За таких обставин, особливо в ситуації нестабільного розвитку суспільства, проблема його консолідації може бути досягнута виключно за рахунок формування і проголошення такої Державної політики, яка б максимально відповідала інтересам і потребам якнайбільшої кількості громадян або тих соціальних груп, від діяльності яких найбільшою мірою залежить доля суспільно-політичних трансформацій і реформ у державі в цілому. У цьому разі на порядку денному постає проблема пріоритетів у державній політиці як такій.

Друга особливість. Поступово, з накопиченням економічного потенціалу саме у вигляді надлишкового продукту, громадяни намагаються будь-що автономізувати себе, звільнитися від вплину і боку держави, від регламентації нею суспільного життя. Виникає протиріччя, коли держава зацікавлена у тісній співпраці громадян, але вони у цьому фактично не зацікавлені. "Виручає" державу те, що виробничий процес потребує координації дій, завдяки чому, хоч і формально, їхні інтереси збігаються. Проте проблема "моє" і "наше" існує стільки, скільки існує людство.

Менеджмент. Поняття "менеджмент" трактується досить широко та об'ємно, оскільки його використання важко обмежити певними рамками. Цей термін походить від англійського to mortage – керувати (лат. manus – рука). Відтак "менеджмент" буквально означає "управління людьми".

Основні визначення поняття "менеджмент":

• спосіб (манера) спілкування з людьми;

• мистецтво управління;

• специфічні особливості та адміністративні павички;

• орган управління (як певна адміністративна одиниця). Крім того, "менеджмент" можна розглядати як;

• функцію;

• навчальну дисципліну;

• професію і галузь наукового дослідження.

Менеджмент – сукупність принципів, методів, засобів і форм управління. Тобто основу менеджменту як явища становить процес досягнення певного результату у будь-якій сфері людської діяльності.

Найчастіше менеджмент розглядають як засіб організації діяльності людей, колективів, підприємств і установ у виробничій сфері, хоча менеджмент існує скрізь, де відбуваються людські контакти, комунікації, діяльність, спрямовані па досягнення відповідних результатів.

З огляду на те, що сучасне суспільство має три основні взаємопов'язані сфери свого функціонування, традиційно виокремлюють і три основних види соціального управління [ 247, 296]:

• соціально-політичний менеджмент (адміністративно-державне управління);

• соціально-економічний менеджмент (управління матеріальним виробництвом);

• соціально-культурний менеджмент (управління духовним виробництвом).

У науковому значенні менеджмент – це також комплекс наукових дисциплін, які вивчають техніко-організаційні та соціальні аспекти управління.

Під поняттям "менеджмент" розуміють також процес керування (управління) окремим працівником, соціальною групою, соціальною спільнотою і суспільством загалом;

Якщо говорити про менеджмент саме як про соціальне явище, як управління людською спільнотою, то це є процес досягнення мсти соціальної організації за рахунок керівництва людьми | 204 |.

Систематизувавши існуючі дефініції менеджменту, можна дати таке узагальнююче визначення: менеджмент (від англ. management – керувати, управляти) – процес управління матеріальними та людськими ресурсами в інтересах їх ефективного використання з мстою досягнення цілей управління суспільством, політичною, економічною або соціальною структурами, окремими спільнотами тощо.

Таке визначення поняття "менеджмент" є широке, об'ємне. Цей термін означає: а) соціальний і економічний інститут, який впливає на підприємницьку діяльність, спосіб життя і сферу політики сучасного суспільства; б) сукупність осіб, які займаються управлінською діяльністю у виробничій і невиробничій сферах; в) наукову дисципліну, що вивчає техніко-організаційні та соціально-економічні аспекти управління суспільним виробництвом управлінські структури, систему і механізми міжособистісних відносин, стимулювання і мотивацію трудової діяльності, організаційну поведінку) [ 246, 212].

Менеджмент як загальний принцип соціального управління модифікується відповідно до сфер суспільного життя і діяльності ні мм чином:

· матеріальне виробництво – соціально-економічний менеджмент;

· духовне виробництво – соціально-культурний менеджмент;

· політична сфера – соціально-політичний менеджмент.

Сутність менеджменту. Термін «м е н е д ж м е н т» (від англійського слова management) – керування, управління, організація, завідування, бізнес тощо. Менеджмент – це особливий вид діяльності менеджера щодо керівництва людьми, змістом якої є цілеспрямований вплив на працівників апарату управління за допомогою сукупності принципів, методів, засобів і форм наукового керівництва, використовуючи об’єктивні закони і закономірності, координацію операцій організації в умовах ринку для досягнення цілей, тобто задоволення ринкових потреб споживачів, у тому числі з питань оподаткування. Менеджер – це професіонал високої кваліфікації у сфері управління, який відмінно орієнтується у правових питаннях, ринку, оподаткування, здатний знаходити стратегічно правильні управлінські рішення у різних сферах діяльності: підприємницькій, фінансовій, кредиту та грошового обігу, інших найскладніших ситуаціях.

Рис. 1. Схема сутності менеджменту

Розвиток теорії менеджменту. Розвиток теорії менеджменту, як й інших наук, відбувався шляхом еволюції. Більшість економістів світу поділяють розвиток її на декілька фаз, зокрема: перед фазу, наукового управління, класичної школи, руху за гуманні стосунки, школу поведінських наук, сучасну фазу тощо. Особливістю теорії менеджменту в період перед фази є перехід до ієрархічно-пірамідальної побудови організацій та застосування менеджерами в управлінні, переважно, авторитарного стилю керівництва. Вперше інтерес до менеджменту як до науки з’явився після виходу у світ книги Ф. Тейлора «Принципи наукового управління». Так, з 1911 року в економічній літературі почали застосовувати термін «наукове управління». У період фази наукового управління праця, управлінського персоналу почала виділятися як окрема сфера діяльності, тому з’явилася потреба виділяти особливу групу людей – менеджерів або працівників апарату управління і вивчати її управлінську діяльність. На думку Ф. Тейлора, менеджмент – це поєднання матеріальних та трудових ресурсів виробництва для створення індустріальної організації. До фази класичної школи належать провідні теоретики світу з менеджменту. Так, французький підприємець А. Файоль вперше працю менеджерів розділив на: планування, організацію, мотивація та контроль. Німецький економіст М. Вебер стверджував, що бюрократизм є ідеальний тип організації як праці управлінського персоналу, так взагалі людей, і тільки таким шляхом можна досягти максимальної ефективності будь-якої організації. Стосовно фази руху за гуманні стосунки, як стверджує американський економіст А. Маслоу, продуктивність праці зростає тоді, коли менеджери виявляють турботу про підлеглих, при потребі консультуються з ними, надають їм можливість спілкуватися як з керівництвом, так і між собою. Головним у теорії періоду фази розвитку школи поведінських наук (біхевіористської школи), за твердженнями американського економіста Ф. Герцберга, є надання допомоги менеджером підлеглому в усвідомленні ним своїх власних можливостей для самовиявлення у процесі праці. У сучасній фазі розвитку теорії менеджменту характерним є розробка моделей управлінських рішень залежно від тих чи інших ситуацій. За допомогою побудови сучасних управлінських моделей відбувається скорочення кількості впливових змінних величин після оцінки суттєвості впливу їх на кінцевий результат. Таким чином, залишаються найбільш впливові змінні складові, що дає менеджерам змогу об’єктивно описати кожну змінну зокрема, а також порівняти їх вплив між собою.

Рис. 2. Етапи розвитку теорії менеджменту

Класифікація цілей менеджменту. Ціль – це конкретний кінцевий стан або бажаний результат, якого намагається досягти група працюючих разом протягом довгого періоду. Іншими словами, чи буде попутний вітер для команди човна, яка не знає куди вона пливе. Головна ціль менеджменту – це раціонально використовувати такі критерії, як час, матеріальні та людські ресурси. Праця менеджерів має багатоцільовий характер, тому цілі менеджменту класифікують за багатьма критеріями, зокрема, такими як: період встановлення, зміст, структура, середовище, пріоритетність, вимірювання, повторність, ієрархія, розвиток життєвого циклу товару тощо. За періодом встановлення та терміном досягнення кінцевого результату цілі менеджменту можуть поділятися на стратегічні, тактичні та оперативні. За змістом цілі менеджменту можна розділяти на організаційні, наукові, технічні, соціальні, політичні та ін. Стосовно структури цілі менеджменту поділяють на виробничі, фінансові, кадрові, маркетингові тощо. Відповідно до середовища цілі менеджменту поділяються на внутрішні та зовнішні. За пріоритетністю цілі менеджменту можна поділяти на особливо пріоритетні, пріоритетні та інші. Стосовно вимірювання цілі менеджменту можуть бути кількісно та якісно вимірювані. За повторністю цілі менеджменту можуть поділятися на постійні та одноразові. За ієрархією цілі менеджменту можуть стосуватися всієї організації або окремого структурного підрозділу. Цілі менеджменту стосовно розвитку життєвого циклу товару можуть поділятися відповідно до його етапів, зокрема, ціль проектування товару, зростання обсягу товару, максимальний обсяг товару та ціль зменшення обсягу товару.

Рис. 3. Схема класифікації цілей менеджменту

Сучасні підходи до менеджменту. У сучасній теорії менеджменту існують три основні підходи: процесійний, системний та ситуаційний.Процесійний підхід розглядає менеджмент як процес безперервних взаємопов’язаних дій або функцій. Загальна сума всіх функцій управління є процесом управління.При системному підході використовується теорія систем у менеджменті, тобто вивчення складного через пошук простого. Для об’єкта управління як системи основними складовими елементами можуть бути цілі, структури, завдання, технології і люди.Ситуаційний підхід вивчає розв’язання окремих управлінських ситуацій, тобто конкретного набору обставин, які впливають на організацію протягом певного часу з метою найбільш ефективного досягнення нею цілей.У свій час відома теоретик менеджменту француженка Марі Паркет Фоллет (1868 – 1933) з приводу ситуаційного підходу вважала, що менеджер повинен виходити із ситуації і керувати відповідно до того, що вона диктує, а не що написано у функціональному приписі.

Рис. 4. Елементи сучасних підходів до менеджменту

Види розподілу праці менеджерів. Одним із факторів підвищення результативності менеджменту є розподіл праці працівників апарату управління, тобто їх спеціалізація або розмежування повноважень, прав і відповідальності. В економічній літературі праця управлінського персоналу поділяється на три основні види: функціональний, структурний і професійно-кваліфікаційний. Функціональний розподіл праці працівників апарату управління ґрунтується на формуванні груп працівників управління, які виконують подібні функції менеджменту. Структурний розподіл праці працівників апарату управління відбувається у двох напрямах: горизонтальному та вертикальному. Горизонтальний розподіл праці працівників апарату управління відбувається відповідно до призначення підрозділів організації. Вертикальний – для координації праці управлінського персоналу в групах та підрозділах і організації в цілому. У результаті вертикального розподілу праці управлінського персоналу утворюються декілька рівнів управління. Для невеликих за кількістю працюючих організацій характерним є утворення двох рівнів, але у більшості випадків присутня трьохрівнева структура управління, зокрема, вищий, середній і низовий. До вищих рівнів управління належать менеджери, їх заступники, інші працівники апарату управління, які організовують загальне стратегічне керівництво організацією. Від менеджерів вищого рівня вимагається, перш за все, вміти передбачати перспективу розвитку організації, визначати головні цілі, стратегію і тактику. Для виконання цього необхідні певні знання та досвід у підборі та розстановці кадрів, також розуміння особливостей технологічних процесів. Управлінці середнього рівня відповідають за певні технологічні процеси, які відбуваються у структурних підрозділах організації, що теж мають свої підрозділи. Менеджери середнього рівня повинні мати знання, уміння, досвід у справах міжособових відносин та організації технологічних процесів. Менеджери низового рівня відповідають за технологічні процеси у підрозділах, до складу яких входять працівники фізичної або розумової праці. Від менеджерів низового рівня вимагається знання та навички організації щоденного трудового процесу. Професійно-кваліфікаційний розподіл праці працівників апарату управління відображає складність виконуваних управлінських робіт за такими категоріями, як керівники, спеціалісти та службовці. Керівники – менеджери, у яких головним завданням є прийняття управлінських рішень та їх практичне виконання. Спеціалісти – управлінський персонал, який розробляє проекти майбутніх управлінських рішень. Службовці – працівники апарату управління, які забезпечують управлінською інформацією весь процес управління.

Рис. 5. Схема структури організації

Рис. 6. Ієрархія основних рівнів менеджменту

Дата добавления: 2014-01-07