Об'єкт і предмет політичного менеджменту

Багатопланові питання професійної діяльності політолог не може вирішувати без урахування індивідуальних особливостей і групових характеристик суб'єктів політики, без знання системи політичного менеджменту, реальних багатьох характеристик всіх сторін соціально-політичних подій, реальних зв'язків і відносин в суспільстві. Від рівня оволодіння теоретіко-методологічними і прикладними компонентами політичного менеджменту багато в чому залежить не тільки успіх рішення практичних задач, але і авторитет, успіх політолога як професіонала.

Важливою передумовою формування необхідних якостей професіонала є вивчення навчального курсу «Політичний менеджмент». Його мета — озброїти майбутніх фахівців знаннями закономірностей політичних зв'язків і відносин в сучасному суспільстві; допомогти в оволодінні методами пізнання індивідуальних особливостей персоналу політичних структур, ефективного впливу у вдосконаленні макро характеристик конкретної людини як індивіда, особи, суб'єкта політики і індивідуальності; розкрити суть політичного менеджменту як діяльності і управлінського процесу, основи його організації в різних політичних структурах, визначити і оволодіти актуальним змістом, продуктивними моделями, алгоритмами і технологіями професіоналізації кадрів політичного управління, а також основами управлінського консультування.

Для всього цього потрібен, перш за все, уточнення об'єкту і предмету політичного менеджменту. Кожна наука, яку б сферу об'єктивних знань про дійсність вона ні представляла, повинна чітко виділити свій об'єкт і предмет дослідження. У найзагальнішому вигляді безпосередньою метою науки є «опис, пояснення і прогноз процесів і явищ дійсності, що становлять предмет її вивчення на основі законів, що відкриваються нею. У теж час наука повинна прагне до «цілісного і всебічного обхвату об'єктів, що вивчаються».

Уточнення самих понять об'єкту і предмету політичного менеджменту має принципове значення. Вже в підході до самих понять (категоріям), основоположних для будь-якої науки, є істотні відмінності. Вони зводяться в основному до наступного:

· об'єкт і предмет науки ототожнюються, трактуються як синоніми; завдяки цьому за своїм змістом визначення предмету і об'єкту науки часто співпадають;

· об'єкт існує реально поза наукою і до науки; один і той же об'єкт вивчається різними науками залежно від свого предмету дослідження: об'єкт — це те, що вивчає дана наука, а предмет — те, що встановлює наука, що розглядає об'єкт під своєю точкою зору і досліджує його своїми, переважно їй властивими методами;

· об'єкт і предмет науки співвідносяться між собою відповідно як загальне і особливе, загальне і приватне, особливе і одиничне, тобто об'єктом є найзагальніші явища і процеси, а предметом — їх складові елементи, приватні процеси або явища.

Аналогічна картина спостерігається і при виділенні об'єкту і предмету політичного менеджменту. Для цього необхідно з'ясувати, що є система політичного менеджменту як об'єкт наукового вивчення.

Людська діяльність тільки тоді буде ефективною, коли вона впорядкована, скоординована по місцю, часу, меті і іншим параметрам. В цілях такого впорядкування і створюється система управління, а за стосовно в політичній сфері — система політичного менеджменту, що є певною сукупністю взаємозв'язаних елементів, що функціонують на користь досягнення значущої для них мети. У державі, в суспільстві функціонує безліч соціальних систем — політичних, господарських, наукових, учбових і ін. У кожній з них існують відносно самостійні — «елементарні частинки» — системи управління, що включають наступні основні елементи (див. мал. 1):

Рис. 1. Схема політичного менеджменту.

Суб'єкт управління — управляючий елемент (політичний лідер або політичний орган) системи управління, що здійснює управляюче дії на виконавців, організуючий, регулюючий і упорядковує їх діяльність, взаємодію між собою.

Об'єкт управління — керований елемент, що є політичними структурами, організації або її окремі підрозділи, посадовців організації, на яких направлено управлінську дію.

Канали зв'язку (політичні комунікації) — напрями взаємної дії суб'єкта і об'єкту управління в системі (прямий і зворотний зв'язок), також сприймаючі інформацію із зовнішнього середовища і передаючі її.

Засоби управління — політичні технології, методи і процедури, які забезпечують передачу і сприйняття управляючої дії на основі обміну інформацією як усередині політичної системи, так і за її межами.

У системі політичного менеджменту всі її окремі ланки, елементи підсистеми об'єднані в цілісний процес, основною задачею якого є забезпечення цілеспрямованої, скоординованої діяльності всіх учасників політичного

У найзагальнішому вигляді політичний менеджмент можна визначити як переклад політичної системи або її окремих елементів з одного стану в інше за допомогою цілеспрямованої дії. Політичний менеджмент як система управління може ефективно функціонувати тільки тоді, коли досягається взаємодія, взаєморозуміння між об'єктом і суб'єктом управління, коли на основі управляючої дії обидві підсистеми (управляюча і керована) здатні перейти на самоврядування, саморегуляцію політичних процесів. Тому по своїй суті політичний менеджмент не стільки цілеспрямована дія суб'єктів політики на об'єкти політичного процесу, скільки їх взаємодія (або навіть взаємодії) на користь досягнення цілей, що висуваються.

Необхідно також з'ясувати, що є об'єктом і предметом безпосередньо політичного менеджменту. До теперішнього часу питання про його об'єкт і предмет є дискусійним перш за все внаслідок того, що система політичного управління вивчається багатьма науками: управлінською наукою, соціологією управління, менеджментом, психологією управлінні ін. Кожна з цих наук вивчає нерідко одні і ті ж явища і процеси, хоча і під своєю точкою зору.

Політичний менеджмент, виступаючи науковою і учбовою дисципліною, предстає, як особлива галузь загального менеджменту і є його невід'ємною частиною. З одного боку, він цілком обґрунтовано може бути віднесений до галузі управлінської науки: управління у сфері політики без людей, без їх взаємодії перетвориться на чисто технологічний (машинний) процес. З другого боку, політичний менеджмент має свою специфічну область застосування. Тому можна з упевненістю сказати, що у них загальний об'єкт дослідження — система управління. У кожній з вхідних в неї підсистем є люди:

· одні з них ухвалюють політичні рішення;

· інші накопичують і обробляють інформацію для ухвалення цього рішення;

· треті беруть участь як у виробленні політичного управлінського рішення (при делегуванні ним повноважень або сумісному обговоренні положення подів в організації), так і в його реалізації;

· четверті здійснюють контроль за ходом реалізації управлінського рішення і т.д.

Звідси маємо, що і об'єкт політичного менеджменту складний і багатогранний. У ньому можна виділити як мінімум три взаємозв'язані і взаємообумовлені спільності людей, системи явищ і процесів, що співвідносяться між собою як загальне, особливе і одиничне.

А) Перш за все це організовані спільності людей, входять в систему управління і діючі як цілісний єдиний організм політичної системи. До них можна віднести:

· Політичну організацію в цілому як соціальний інститут держави, суспільства, створювану для досягнення певної мети або рішення окремих, значущих для неї задач.

· Управляючу підсистему (політичний лідер, апарат управління політичної структури), яка є групою посадовців, об'єднаних в групи і здійснюючих управління організацією або її структурними елементами.

· Керовану підсистему (учасники політичних процесів) — посадовці організації, що здійснюють переважно реалізацію політичного рішення, об'єднані в доцільні структури.

· Функціонери політичного менеджменту — відповідальні виконавці конкретних приватних функцій (реалізовуючи на практиці рішення суб'єктів політичного менеджменту), допоміжний персонал, обслуговуючий процес вироблення, ухвалення і реалізації управлінського рішення.

Політичний менеджмент цікавить всіх учасників управлінського процесу перш за все з погляду ролі і місця в політичному управлінні, а також щодо вироблення і реалізації схвалюваних рішень, регулювання процесів професійної взаємодії і досягнення ефективності функціонування професійних груп і окремих посадовців політичної організації.

Б) Іншими елементами, що також становлять об'єкт політичного менеджменту, є суб'єктні та діяльнісні характеристики управлінського процесу, а також умови і чинники забезпечення його продуктивності. Ці особливості виявляються в наступному:

· у виконанні посадовцями політичної організації наказаного статусу, ролей і функцій;

· у особово-професійних і типологічних особливостях управлінської і виконавської діяльності посадовців політичної структури, організації;

· у організованій і самоорганізованій взаємодії посадовців, що реалізовують цілі політичної організації;

· у особливостях взаємодії посадовців в різних організаційних структурах;

· у специфіці політичних комунікацій суб'єктів політики при реалізації цілей організації, наказаних функцій, прав і обов'язків.

Проблема особово-професійного розвитку, підвищення психічної стійкості і продуктивної самореалізації особи в політичному менеджменті як особливого виду професійної діяльності посадовців організації цікава, перш за все, з позиції впливу особового чинника на ефективність вироблення, ухвалення і реалізації управлінського рішення, результативності функціонування політичної організації в цілому.

Б) Іншими елементами, що також становлять об'єкт політичного менеджменту, є процеси і явища, що виникають в політичному процесі і безпосередньо в рамках політичного менеджменту між його суб'єктами. Основні з них:

· Політична управлінська дія, його витоки, динаміка, результат;

· Управлінська взаємодія (делегування повноважень, прав і відповідальності; взаєморозуміння в процесі управління і умови його досягнення і ін.);

· Види управлінської взаємодії суб'єктів політики в різних політичних структурах в процесі вироблення і ухвалення управлінського рішення посадовцями організації;

· Система політичних, організаційних і інших умов, що визначають продуктивність функціонування всіх ланок політичного менеджменту — керівної і керованої підсистем при реалізації управлінських і виконавських функцій посадовцями організації і ін.

Г) Характеристики об'єктів політичної дії, яка виступає як результат особливого виду професійної діяльності — політичного менеджменту. Такі об'єкти виступають, з одного боку, усередині політичного менеджменту як системи. З другого боку, вони охоплюють всі сторони політичного процесу, що вимагають безперервної політичної дії для надання політичній сфері конструктивній соціальна значущій спрямованості. І, нарешті, третьою групою об'єктів політичної дії політичного менеджменту стає вся соціальна практика, для якої політична дія на всіх етапах історії земної цивілізації є визначаючою, системоутворюючим і домінуючим чинником.

Таким чином, політичний менеджмент вивчає все те, що пов'язане з ефективністю політичного регулювання життєдіяльністю суспільства. Як наукова дисципліна, політичний менеджмент вивчає закономірності, механізми, умови і чинники управлінської діяльності суб'єктів політики і обкреслює свої межі у вивченні політичних процесів і явищ як об'єктивній реальності, погоджуючи з іншими науками межі дослідження об'єкту. Такий підхід до визначення об'єкту політичного менеджменту багато в чому узгоджується з точками зору сучасних авторів.

Предметом політичного менеджменту, який виявляється як грань окресленого об'єкту (ради чого і існує дана галузь менеджменту як науки), що цікавить, є, перш за все, те, що ця наука встановила, виявила і спирається на закони, закономірності, принципи, тенденції, особливості управління в політичній сфері. Предмет науки найчастіше пов'язують із закономірностями, розкритими в об'єкті, що розглядається під певною точкою зору, а саме — з позиції його виникнення, становлень; функціонування явищ, що вивчаються в ньому, і процесів.

У визначенні предмету політичного менеджменту такі атрибути присутні в структурно-функціональних особливостях, соціально-психологічних механізмах, організаційно-діяльнісних і взаємовідносних взаємозв'язках, які виявляються в системі управління в політичній сфері як професійній діяльності суб'єктів політики. Всі задачі політичного менеджменту розв'язуються в полі інформаційних процесів, що охоплюють всі зв'язки і відносини політичної сфери.

Взаємозв'язок з іншими галузями управлінської науки, опора на некриті в них закони і закономірності, які є методологічними і для політичного менеджменту, зовсім не означає, що їх необхідно включати в окреслений предмет. Спираючись на вже досягнуте і встановлене, перш за все в менеджменті, політичний менеджмент заломлює ці досягнення з позиції власного предмету дослідження, розкриваючи тільки йому властиві закони, закономірності, тенденції, особливості і ін.

Неправомірно також зводити предмет політичного управління до виявлення лише приватних, наприклад, психологічних закономірностей діяльності по реалізації основних управлінських функцій, виключаючи з політичного менеджменту діяльність персоналу політичних структур, зокрема політологів. Політичний менеджмент як соціальне явище може вивчатися тільки в системі взаємодії посадовців, що реалізовують цілі політичної організації. Недоцільно обмежувати вивчення управлінської діяльності лише з позиції суб'єкта управління. Тому найперспективнішим є підхід до предмету політичного менеджменту з позиції аналізу і розкриття закономірностей всієї функціональної системи управління. Тому і предмет політичного менеджменту слід визначити як виявлення законів, закономірностей, механізмів, умов, чинників, тенденцій і особливостей функціонування системи управління в політичній сфері і, перш за все:

а) виникнення, становлення, оптимальної структуризації і функціонування політичної організації (як соціального інституту) і її посадовців;

б) організації і самоорганізації політичного менеджменту як діяльності і поведінки суб'єктів політики;

в) виникнення, розвитку і функціонування особово-професійних якостей суб'єктів політичного менеджменту у зв'язку з реалізацією ними управлінських і виконавських функцій;

г) розвитку характеристик об'єкту управління, актуального для дії на них засобів політичного менеджменту, а також умов і чинників підвищення продуктивності цієї дії.

Даний підхід з позиції системного аналізу дозволить охопити всі основні проблеми політичного менеджменту і виявити можливості для підвищення його ефективності і ін. Подібна постановка питання обумовлена тим, що проблеми мобілізації людей і добросовісне виконання соціально значущих функцій в сучасних умовах придбавають нове звучання і специфічне забарвлення. Це зі всією очевидністю викликає необхідність серйозної управлінської і психолого-педагогічної підготовки в рамках учбової програми. Без такої підготовки не обійтися ні при оволодінні учбовими курсами, ні при самовдосконаленні, ні при майбутньому формуванні і розвитку у персоналу суспільно необхідних якостей, що дозволяють суб'єктам політики свідомо і надійно діяти в будь-яких повсякденних і екстремальних життєвих ситуаціях, при діяльності в різних політичних структурах. Учбова дисципліна «Політичний менеджмент» відповідно до вимог державного освітнього стандарту відноситься до його федерального компоненту і займає важливе місце в загальноосвітній підготовці студентів. Його вивчення базується, перш за все, на глибокому засвоєнні основоположних ідей всіх наук, що вивчають людину, групу і заснованих на знанні багатьох загальних і конкретних суспільних, природних і технічних дисциплін, які викладаються у вітчизняних вузах відповідно до державних освітніх стандартів і кваліфікаційних характеристик випускників. Він покликаний сприяти підготовці студентів до діяльності політологів, що беруть участь в політичному менеджменті як його суб'єкти.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Аникин Б.А. Высший менеджмент для руководителя. М, 2001.

2. Антикризисное управление. / Под. ред. Э.М.Короткова. М., 2001.

3. Бест М. Новая конкуренция. Институты промышленного развития. М., 2002.

4. Виханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент. М., 2003.

5. Головатий М. Ф. Політичний менеджмент: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2005. – 264 с.

6. Искусство управления / Сост., пер., вступ. ст. и коммент. В.В.Малявина. М., 2003. – 255 с.

7. КингУ., Клиланд Д. Стратегическое планирование и хозяйственная политика. М., 1982.

8. Клок К., Голдсмит Дж. Конец менеджмента и становление организационной демократии. СПб., 2004. – 178 с.

9. Мильнер Б.З. Теория организации. М., 2002.

10. Орлов А.И. Инновационный менеджмент. М., 2001.

11. Политический менеджмент: Учеб. Пособие / Под общ. Ред.. В.И. Жукова, А.В. Карпова, Л.Г. Лаптева, О.Ф. Шаброва. – М.: Из-во Института психотерапии, 2004. – 944 с.

12. Пушкарева Г.В. Политический менеджмент: Учеб. Пособие. – М.: Дело, 2002. – 400 с.

13. Стрельцов А. Корпоративная культура в менеджменте. М., 2000.

14. Томпсон А.А., Стрикленд Дж. Стратегический менеджмент: концепции и ситуации. М., 2001.

15. Уэбстер Ф. Теории информационного общества. М.. 2004.

16. Управление организационными кризисами. М., 2003.

Дата добавления: 2014-01-07