У пасивних рахунках для визначення залишку (сальдо) на кі­нець місяця необхідно до початкового кредитового сальдо додати кредитовий оборот і відняти дебетовий оборот

С2 = С1 + Об.К-т - Об.Д-т (2)

Розглянемо приклад і проілюструємо його на схемі 11.

На підприємстві на рахунку «Розрахунки з постачальниками і підрядниками» залишок кредиторської заборгованості становив 150 000 грн. Протягом місяця мали місце такі господарські опе­рації: перераховано постачальникам за отримані матеріали на су­му 300 000 грн, надійшла від постачальників чергова партія това­рів на суму 200 000 грн, прийнято до сплати рахунок підрядника за виконану роботу на суму 50 000 грн.

У даному прикладі початкове кредитове сальдо становило 150 000 грн. У звітному періоді збільшення заборгованості і, від­повідно, оборот по кредиту становив 250 000 (200 000 + 50 000) грн, сплата рахунків і, відповідно, дебетовий оборот становив 300 000 грн. Сальдо на кінець місяця становитиме 100 000 (150 000 + 250 000 - 300 000) грн.

Ознайомлення з будовою рахунків показало, що дебет і кредит активних і пасивних рахунків мають різне значення. Це випливає із суті господарських засобів і джерел їх утворення.

Активні ра­хунки мають залишок (сальдо) завжди дебетовий (оскільки не можна витратити більше, ніж є в наявності і надійшло);

пасивні рахунки — тільки кредитовий (оскільки джерела засобів обме­жуються наявними господарськими засобами).

Види рахунків бухгалтерського обліку за економічним змістом.

В основу класифікації рахунків за економічним змістом по­кладений економічний зміст об'єктів бухгалтерського обліку: го­сподарських засобів і їх джерел та господарських засобів. Залеж­но від цього рахунки поділяють на три групи:

— рахунки господарських засобів (активів);

— рахунки джерел господарських засобів (пасивів);

— рахунки господарських процесів.

На рахунках господарських засобів (активів) відображають наявність (стан) та рух засобів. Залежно від виконуваних у гос­подарстві функцій вони поділяються на: необоротні активи, запа­си, грошові кошти, кошти в розрахунках. У такому порядку мож­на поділити рахунки, на яких обліковуються різні господарські засоби.

Рахунки для обліку необоротних активів використовують для отримання та узагальнення інформації про наявність і рух основних засобів, нематеріальних активів, фінансових і капіталь­них інвестицій та інших необоротних активів. До них належать рахунки: «Основні засоби», «Нематеріальні активи», «Знос не­оборотних активів», «Капітальні інвестиції» та інші.

Рахунки для обліку запасів використовують для обліку і кон­тролю запасів, необхідних для здійснення виробничого процесу. До них належать рахунки «Виробничі запаси», «Виробництво», «Готова продукція», «Товари» та інші.

Рахунки для обліку коштів використовують для узагальнен­ня інформації про наявність і рух грошових коштів у національній та іноземній валюті у касах на розрахункових (поточних), ва­лютних та інших рахунках у банках, грошових документів тощо. До них належать рахунки: «Каса», «Рахунки в банках», «Інші кошти» тощо.

Рахунки для обліку коштів у розрахунках використовують для узагальнення інформації про розрахункові відносини з покуп­цями та замовниками за відпущену продукцію (виконані роботи, надані послуги), з різними дебіторами за виданими авансами, підзвітними сумами, нарахованими доходами тощо. До них на­лежать рахунки: «Розрахунки з покупцями та замовниками», «Розрахунки з різними дебіторами», «Резерв сумнівних боргів», «Короткострокові векселі одержані» та інші.

Всі розглянуті вище рахунки є активними. За дебетом цих ра­хунків відображаються надходження (збільшення) господарських засобів (активів), а за кредитом — зменшення (вибуття) активів. Залишок (сальдо) за активними рахунками завжди вказує на на­явність господарських засобів на початок та кінець облікового періоду.

На рахунках джерел господарських засобів (пасивів) ві­дображають наявність та рух джерел. За характером відобра­жуваних на них джерел рахунки цієї групи поділяються на рахунки джерел власних засобів і рахунки джерел залучених засобів.

Джерелами власних засобів є, як відомо, капітал, резерви, не­розподілені прибутки, різні забезпечення та цільове фінансуван­ня. Звідси, для обліку джерел власних засобів використовують групи рахунків власного капіталу і забезпечення зобов'язань.

Рахунки власного капіталу використовують для обліку та узагальнення інформації про стан і рух коштів різновидностей власного капіталу: статутного, пайового, резервного, вилученого, неоплаченого, а також нерозподілених прибутків (непокритих збитків) тощо. До них належать рахунки: «Статутний капітал», «Па­йовий капітал», «Додатковий капітал», «Резервний капітал», «Не­розподілені прибутки (непокриті збитки)» та інші.

Рахунки забезпечення зобов'язань використовують для отримання інформації про стан і рух різних забезпечень, цільове фінансування і цільові надходження тощо. До них належать ра­хунки: «Забезпечення майбутніх витрат і платежів», «Цільове фі­нансування і цільові надходження».

Джерелами залучених засобів є, як відомо, позики банків, інші позикові кошти, кредиторська заборгованість, різні зобов'язання. Звідси, для обліку джерел залучених засобів використовують дві групи рахунків: довгострокові зобов'язання і поточні зобов'я­зання.

Рахунки довгострокових зобов'язань використовують для обліку та узагальнення інформації про стан та рух зобов'язань підприємства за отримані позики банків, за випущеними обліга­ціями, за виданими векселями та іншими довгостроковими зо­бов'язаннями, тобто заборгованість, яка не підлягає погашенню протягом операційного циклу підприємства або протягом двана­дцяти місяців з дати балансу. До них належать рахунки: «Довго­строкові позики», «Довгострокові векселі видані», «Довгостро­кові зобов'язання за облігаціями» та інші.

Рахунки поточних зобов'язань використовують для обліку та узагальнення інформації про стан та рух поточних зобов'язань підприємства за отримані кредити банків, за виданими векселями та іншими зобов'язаннями, погашення яких відбувається у зви­чайному ході операційного циклу підприємства або протягом дванадцяти місяців з дати балансу. До них належать рахунки: «Короткострокові позики», «Розрахунки з постачальниками та підрядниками», «Розрахунки з оплати праці», «Розрахунки з учас­никами» та інші.

Рахунки формування джерел господарських засобів є пасив­ними. За кредитом цих рахунків відображають збільшення дже­рел засобів, а за дебетом — їх зменшення, списання. Залишок (сальдо) цих рахунків завжди характеризує наявність джерел гос­подарських засобів на початок та на кінець облікового періоду.

Кругооборот капіталу підприємства здійснюються через гос­подарські процеси: постачання (купівлі), виробництва та реаліза­ції (продажу). Економічний зміст цих операцій відображають ра­хунки господарських процесів. На цих рахунках обліковують господарські операції, пов'язані із заготівлею та придбанням ре­сурсів, виробництвом продукції (виконання робіт та надання по­слуг) та її реалізацією. До рахунків господарських процесів на­лежать: «Капітальні інвестиції», «Виробництво», «Собівартість реалізації», «Доходи від реалізації» та інші.

Класифікацію рахунків за економічним змістом наведено на схемі 17. Таким чином, класифікація рахунків бухгалтерського обліку за економічним змістом дозволяє згрупувати рахунки за­лежно від того, які об'єкти бухгалтерського обліку на них відо­бражаються. Таке групування дозволяє визначити систему рахун­ків, необхідних для обліку господарських засобів (активів), дже­рел їх формування, господарських процесів та результатів діяль­ності підприємства.

Класифікація рахунків за призначенням і структурою.

Класифікація рахунків за призначенням і структурою відпові­дає на запитання, як саме обліковуються ті або інші засоби, дже­рела їх утворення та господарські процеси на бухгалтерських ра­хунках, що саме відображаються за дебетом та кредитом рахунка та що характеризує залишок (сальдо) відповідного рахунка. В ці­лому дана класифікація характеризує обліково-технічні якості системи рахунків, що застосовуються в обліковому процесі.

Рахунки бухгалтерського обліку за призначенням і структу­рою поділяються на такі групи: основні, регулюючі, операційні, результатні, позабалансові.

Основні рахунки призначені для обліку стану та руху госпо­дарських засобів та джерел їх утворення. Вони характеризують майновий стан підприємства і є основою для складання бухгал­терського балансу. Рахунки даної групи поділяються на матеріаль­ні, грошові, розрахункові та рахунки капіталів.

Матеріальні рахунки призначені для обліку наявності і руху (надходження і використання матеріальних цінностей підприємс­тва. Наприклад: «Основні засоби», «Виробничі запаси», «Това­ри» та інші. Цій групі рахунків властиві такі риси: всі вони є ак­тивними; записи по дебету означають збільшення, а по кредиту — зменшення засобів, що обліковуються; залишок може бути тільки дебетовим, що вказує на наявність засобів; аналітич­ний облік здійснюється як у грошовому, так і в натуральному ви­мірнику. Матеріальні рахунки надають важливу інформацію про забезпеченість та використання ресурсів підприємства, для скла­дання та аналізу матеріальних балансів.

Грошові рахунки призначені для обліку наявності руху гро­шових коштів підприємства в національній та іноземній валюті у касі, на рахунках в банках, а також грошових документів. До них належать рахунки: «Каса», «Рахунки в банках», «Інші кошти». Грошові рахунки характеризуються такими рисами: всі вони актив­ні; записи по дебету означають збільшення (надходження) грошо­вих коштів, а по кредиту— зменшення (витрачання) коштів; за­лишок може бути тільки дебетовим і означає наявність грошових коштів; аналітичний облік ведуть тільки у грошовому вимірі.

Розрахункові рахунки призначені для обліку і контролю за розрахунковими відносинами даного підприємства з іншими під­приємствами і особами. На цих рахунках відображається забор­гованість, що виникає в процесі господарської діяльності, а та­кож зміни цієї заборгованості. Оскільки заборгованість може виникати як на користь даного підприємства (дебіторська забор­гованість), так і на користь інших юридичних і фізичних осіб (кредиторська заборгованість), то розрахункові рахунки поділя­ються на активні і пасивні.

Активні розрахункові рахунки призначені для обліку дебітор­ської заборгованості і розрахунків за нею. До них належать рахунки: «Розрахунки з покупцями та замовниками», «Розрахунки з рі­зними дебіторами» та інші. Сальдо на такому рахунку показує суму дебіторської заборгованості; записи по дебету означають її збільшення, а по кредиту — її зменшення. В аналітичному обліку активні розрахункові рахунки деталізуються по кожному окре­мому дебітору (підприємству, організації, особі).

Пасивні розрахункові рахунки відображають розрахункові відносини з кредиторами, тобто за зобов'язаннями даного під­приємства перед іншими підприємствами, організаціями та фізич­ними особами. До них належать рахунки:

«Розрахунки з постачальниками та підрядниками», «Розрахун­ки за податками і платежами», «Розрахунки з оплати праці», «Розрахунки з учасниками», «Довгострокові позики», «Довго­строкові векселі видані» та інші. Характерні риси побудови цих рахунків такі: записи по кредиту означають виникнення і пода­льше збільшення кредиторської заборгованості, а по дебету — її зменшення (погашення); залишок може бути тільки кредитовим і означатиме наявність кредиторської заборгованості; аналітичний облік за цими рахунками ведеться у грошовому вимірі у розрізі кожного кредитора.

Рахунки капіталів призначені для обліку і контролю стану та руху власного капіталу і забезпечення зобов'язань. До цієї групи входять рахунки: «Статутний капітал», «Поточний капітал», «Ре­зервний капітал», «Цільове фінансування і цільові надходження» та інші. Характерними ознаками побудови рахунків капіталів є: всі рахунки пасивні; записи по кредиту означають створення та подаль­ше збільшення капіталу, а по дебету — його зменшення; залишок може бути тільки кредитовим і означати наявність капіталу; облік господарських операцій ведуть тільки у грошовому вимірі.

Регулюючі рахунки призначені для коригування (уточнення) показників основних рахунків і окремих статей балансу. Само­стійного значення регулюючі рахунки не мають, тому кожен з них розглядається в сукупності із основними рахунками. Так, на­приклад, субрахунок «Знос основних засобів» є регулюючим що­до рахунка «Основні засоби», на якому основні засоби облікову­ються за первинною вартістю. В процесі експлуатації основні засоби зношуються і її залишкова вартість зменшується. Остан­ню враховують як різницю між сальдо рахунка «Основні засоби» і сальдо субрахунка «Знос основних засобів». Регулюючі рахунки можуть зменшувати або збільшувати (доповнювати) оцінку засо­бів на основних рахунках. Залежно від цього вони поділяються на контрарні та доповняльні.

Контрарні рахунки застосовують для регулювання підсумків активних і пасивних основних рахунків, тому їх називають, від­повідно, контрактивними і контрпасивними. Регулюючі рахунки при складанні балансу наводять у рядках після основного рахун­ка і до підсумку балансу не включають.

Контрактивні рахунки призначені для обліку сум, на які зменшується залишок основного рахунка, що стоїть в активі ба­лансу, а самі є пасивними рахунками. Так, наприклад, субраху­нок «Знос основних засобів» є пасивний, але він наводиться до­відково в активі балансу у рядку відразу після рядка «Первинна вартість», оскільки він регулює оцінку основних засобів. Анало­гічно здійснюється облік за залишковою вартістю на рахунках «Інші необоротні матеріальні активи», «Нематеріальні активи».

Контрпасивні рахунки призначені для обліку сум, на які змен­шується залишок основного рахунка, що стоїть у пасиві балансу, а самі є активними рахунками. Прикладом такого рахунка є суб­рахунок «Прибуток, використаний у звітному періоді, де протя­гом календарного року обліковуються суми використаного при­бутку (нарахування дивідендів, виплати по облігаціях, відрахування у резервний капітал тощо), які потім списуються на зменшення суми за субрахунком «Прибуток нерозподілений». Аналогічно здійснюється облік за рахунком «Статутний капітал», контрпасивними рахунками якого є рахунки «Неоплачений капі­тал», «Вилучений капітал».

Доповняльні регулюючі рахунки завжди збільшують суму залишку основного рахунка, що регулюється. Якщо основний ра­хунок активний, то і регулюючий доповнюючий його рахунок також активний; якщо основний рахунок пасивний, то і допов­нюючий його рахунок — також пасивний. Таким чином, допов­нюючі рахунки бувають активні і пасивні.

Прикладом активного доповнюючого рахунка є аналітичний рахунок «Транспортно-заготівельні витрати», який ведеться у складі синтетичного рахунка «Виробничі запаси» до субрахун­ків «Сировина і матеріали», «Паливо», «Запасні частини» то­що. Фактична собівартість запасів у цьому випадку визнача­ється шляхом додавання до вартості їх за купівельними цінами, записаними по дебету відповідного матеріального ра­хунка суми транспортно-заготівельних витрат та інших витрат, безпосередньо пов'язаних з придбанням запасів і доведенням їх до стану, придатного для використання і відображених на аналітичному рахунку «Транспортно-заготівельні та інші ви­трати».

Прикладом пасивного доповнюючого рахунка є рахунок «Ці­льове фінансування і цільове надходження», на якому відобра­жаються суми субсидій, асигнувань із бюджету та позабюджет­них фондів, цільові внески фізичних та юридичних осіб тощо. В кінці звітного періоду невикористані кошти за рішенням відпові­дних органів можуть бути приєднані до статутного чи додатково­го капіталу, збільшуючи останні.

Операційні рахунки призначені для відображення господар­ських процесів, тобто процесів постачання, виробництва і реалі­зації, а також результатів діяльності підприємства. Ці рахунки призначені для накопичення інформації щодо витрат, доходів та фінансових результатів і більшість з них не є сальдо. До опера­ційних рахунків належать: розподільні та калькуляційні.

Розподільні рахунки призначені для обліку витрат, які за своєю природою не можуть бути віднесені на відповідні рахунки, а вимагають розподілу за певними критеріями. Розподільні рахун­ки поділяються на збірно-розподільні і звітно-розподільні.

Збірно-розподільні рахунки призначені для попереднього збирання витрат, пов'язаних із здійсненням загальновиробничих функцій з метою наступного їх розподілу за відповідними об'єк­тами. Прикладом збірно-розподільного рахунка є рахунок «Загаль-новиробничі витрати». По дебету рахунка протягом місяця нако­пичують витрати, пов'язані з організацією, управлінням та об­слуговуванням виробництва, а в кінці місяця за відповідним кри­терієм їх розподіляють (списують) між рахунками «Вироб­ництво» та «Собівартість реалізації». Виконавши розподільну функцію рахунок закривається і сальдо не має. Близькими до збі­рно-розподільних рахунків є рахунки «Адміністративні витрати» та «Витрати на збут». Однак зібрані протягом місяця по дебету суми витрат за цими рахунками в кінці місяця не розподіляють, а списують на дебет рахунка «Фінансові результати».

Звітно-розподільні або бюджетно-розподільні рахунки ви­користовуються для розмежування витрат і доходів між суміж­ними звітними періодами (місяцями, роками) з метою рівномір­ного включення витрат у затрати виробництва або відображення в обліку одержаних доходів. Використання цих рахунків дозво­ляє відповідно до принципу бухгалтерського обліку нарахування та відповідності доходів і витрат визначити правильні результати діяльності підприємства за звітний період. Звітно-розподільні ра­хунки можуть бути активними і пасивними. До активних відно­сять рахунок «Витрати майбутніх періодів», «Резерв сумнівних ооргів», до пасивних — «Доходи майбутніх періодів», «Забезпечення майбутніх витрат і платежів». На активному рахунку «Ви­трати майбутніх періодів» відображають інформацію щодо здій­снення витрат у звітному періоді, які підлягають віднесенню на витрати у майбутніх звітних періодах. До них належать, напри­клад, витрати, пов'язані з підготовчими до виробництва робота­ми, з освоєнням нових виробництв та агрегатів; сплачені авансом орендні платежі; оплата страхових полісів; передплата на газети та журнали, періодичні та довідкові видання тощо. Всі ці витрати в момент їх здійснення відображають по дебету рахунка «Витра­ти майбутніх періодів». По кредиту рахунка відображають їх списання (розподіл) та включення до складу витрат у міру на­стання тих періодів, до яких вони належать. Сальдо по рахунку може бути тільки дебетове і означати наявність нерозподілених витрат наступних періодів. На пасивному рахунку «Доходи май­бутніх періодів» відображають інформацію щодо отриманих у поточному періоді доходів, але які належать до наступних звіт­них періодів. До таких доходів належать: одержані авансові пла­тежі за здані в оренду основні засоби, передплата на газети, жур­нали, періодичні та довідкові видання, виручка за вантажні пере­везення, абонентна плата за користування зв'язком тощо. За кредитом рахунка «Доходи майбутніх періодів» відображають суми одержаних доходів, що належать до майбутніх періодів, а по дебету — зарахування (їх списання) на відповідні рахунки об­ліку доходів з настанням тих періодів, до яких вони належать. Сальдо цього рахунка може бути тільки кредитовим, що означа­тиме суму нерозподілених доходів, але належать до майбутніх періодів.

Калькуляційні рахунки призначені для обліку витрат, пов'язаних з виробництвом продукції, виконанням робіт та на­данням послуг з метою обрахування їх собівартості. Оскільки за даними цих рахунків складають калькуляцію, то самі рахунки одержали назву калькуляційних. Правильно організований облік витрат виробництва є запорукою якісних калькуляцій, що необ­хідні для ціноутворення, точного визначення вартості товарного випуску. До калькуляційних належать рахунки: «Виробництво», «Капітальні інвестиції» та інші. На калькуляційних рахунках протягом місяця за дебетом збираються витрати, а за кредитом — списуються витрати, що включаються у собівартість готової про­дукції (виконаних робіт, наданих послуг). Сальдо калькуляційних рахунків може бути тільки дебетовим і показує затрати у незавер­шене виробництво, які розраховуються на основі інвентаризації. Обсяг товарного випуску (фактичної вартості випущеної готової продукції) визначається в такому порядку: до сальдо незаверше­ного виробництва на початок місяця додають затрати за місяць і віднімають сальдо незавершеного виробництва на кінець місяця. Аналітичний облік на калькуляційних рахунках ведуть за видами виробництв, статтями витрат, видами продукції.

Результатні рахунки використовуються для відображення та порівняння витрат і доходів. В залежності від ступеня порівняння (на рівні доходів і на рівні чистих доходів) результатні рахунки поділяються на операційно-результатні і фінансово-результатні.

Операційно-результатні рахунки призначені для виявлення результатів господарської діяльності підприємства шляхом порів­няння валових доходів і валових витрат і визначення результату прибутків чи збитків. До цих рахунків належить рахунок «Фінан­сові результати», призначений для обліку і узагальнення інфор­мації про фінансові результати діяльності підприємства. За кре­дитом рахунка відображають перенесені з рахунків доходів в обороти доходів за мінусом належної суми непрямих податків (акцизного збору, ПДВ тощо), тобто чисті доходи, а по дебету перенесена сума оборотів рахунків обліку витрат (собівартість реалізації, адміністративні витрати, витрати на збут, податки на прибуток), тобто валові витрати діяльності. Порівняння цих двох оцінок між собою і визначають фінансовий результат окремо ос­новної діяльності, фінансових операцій, іншої звичайної діяльно­сті і надзвичайних подій — прибуток або збиток. Якщо сума чис­тих доходів перевищуватиме суму валових витрат, тобто креди­товий оборот більший від дебетового — підприємство має від основної діяльності прибуток. Якщо навпаки, валові витрати пе­ревищуватимуть чисті доходи основної діяльності, то різниця по­казуватиме збитки. Визначений результат діяльності (прибуток чи збиток) переносять на фінансово-результатні рахунки.

Фінансово-результатні рахунки призначені для обліку і кон­тролю чистих фінансових результатів діяльності підприємства — прибутку чи збитку. Сума одержаного прибутку залежить від об­сягу реалізації продукції, її собівартості, непрямих витрат (адмі­ністративних, збутових та інших), величини податків та продаж­них цін. Прибуток — головний показник ефективності діяльності підприємства. Прикладом фінансово-результатних рахунків є па­сивний рахунок «Нерозподілені прибутки» («Непокриті збитки»). Цей рахунок призначений для обліку чистих фінансових резуль­татів — прибутків і збитків. По кредиту рахунка відображається прибуток та його збільшення від усіх видів діяльності, а по дебе­ту — збитки та використання прибутку. Кредитове сальдо цього рахунка показує суму отриманого та нерозподіленого чистого прибутку і при складанні бухгалтерського балансу відображаєть­ся в пасиві; дебетове сальдо показує суму непокритих збитків і записується в пасиві балансу з від'ємним знаком (у дужках). Списання збитків здійснюють за рахунок нерозподіленого прибут­ку, резервного, пайового чи додаткового капіталу тощо.

Розглянуті рахунки бухгалтерського обліку: основні, регулю­ючі, операційні, результатні складають систему рахунків, що охоплює всі господарські засоби, джерела їх формування, госпо­дарські процеси і результати діяльності. Ці рахунки взаємно ко­респондують між собою і при наявності сальдо відображаються в балансі. Тому такі рахунки називаються балансовими. Поряд з балансовими рахунками у бухгалтерському обліку використову­ються рахунки, які не відображаються в балансі, а розміщуються за його підсумком. Такі рахунки називають позабалансовими.

При розмежуванні бухгалтерських рахунків на балансові і по­забалансові головну роль відіграють такі критерії: по-перше, імо­вірність того, що підприємство отримає або втратить якусь май­бутню економічну вигоду, пов'язану з конкретним видом активу або пасиву; по-друге, конкретний вид активу або пасиву має вар­тість, яка може бути точно оцінена. Якщо господарські засоби та їх джерела не відповідають цим критеріям, то їх обліковують на позабалансових рахунках.

Позабалансові рахунки призначені для обліку наявності та руху цінностей, що не належать підприємству, але тимчасово пе­ребувають у його користуванні, розпорядженні або на зберіганні, умовних прав і зобов'язань підприємства (застави, гарантії, зо­бов'язання тощо); бланків суворого обліку; списаних активів (не­стачі цінностей, дебіторська заборгованість) для спостереження за можливістю їх відшкодування винними особами (боржника­ми). Умовно позабалансові рахунки можна поділити на дві групи: ті, що обліковують майно (орендовані необоротні активи, активи на відповідальному зберіганні, списані активи, бланки суворого обліку) та ті, що обліковують зобов'язання (контрактні зобов'я­зання, непередбачені активи і зобов'язання, гарантії та забезпе­чення, надані і отримані). Облік на забалансових рахунках ве­деться без застосування методу подвійного запису, тобто за прос­тою системою, за якою записи про надходження, вибуття проводяться тільки на одному позабалансовому рахунку із зазна­ченням змісту і кількісно-вартісних показників операції.

Загальна сума класифікації рахунків за призначенням і струк­турою наведена на схемі 18.

Розглянуті класифікації рахунків за їх економічним змістом та за призначенням і структурою взаємопов'язані, доповнюють одна одну і сприяють у теорії бухгалтерського обліку визначити роль та місце кожного рахунка, які він посідає в системі бухгалтерсь­кого обліку.

Дата добавления: 2014-01-07