Схоластика. Проблема універсалій. Проблема співвідношення розуму і віри

Зміст схоластичної проблеми співвідношення „надприродного” і „природного” знання

Наступний період (XIII—XV ст.) в розвитку середньовічної філософії називають схоластикою. Схоластика (лат. – учений, шкільний – філософське вчення, в якому поєднані релігійно-філософські засновки з раціо­налістичною методикою та формально-логічними проблемами.

Філософія викладалась у школах при монастирях, вона була шкільною мудрістю, звідси і назва – «схола» (з грецької – школа). Пізніше це слово набуло негативного значення, ним стали позначати відірване від життя мудрування. У розвитку схоластики існує два періоди:

1. До XII ст. На цьому етапі домінують ідеї Августина,пов'язані з неоплатонізмом (августиніанство).

2. З XIII по XV ст. У цей час поширюються ідеї ФомиАквінського (1225—1274), який пристосував вчення Арістотеля до потреб зміцнення позицій католицизму. За іменем фундатора цей період схоластики отримав назву томізм.

Перехід від ідей Августина до томізму зумовлений кількома чинниками. Передусім розвитком і зміцненням третього стану (ремісників і торговців), в яких пробуджується інтерес до природи. А вчення про природу краще розвинуто у філософії Арістотеля. Для Платона природа взагалі позбавлена самоцінності. Певну роль у поширенні вчення Арістотеля у Західній Європі відіграло й ознайомлення європейців зі вченням арабських мислителів, Арістотелевих послідовників – Аверроеса (1126–1198) і Авіценни (980–1037). Арабська та Візантійська філософія стали перехідною ланкою від античної до західноєвропейської культури XIII–XV ст. У східній частині Римської імперії – Візантії – перехід до феодалізму відбувався поступово, без різкого розриву з античною традицією. Тут збереглося багато творів античних мислителів. Саме з Візантії бере початок філософська думка всіх народів православного світу (Вірменії, Грузії, Київської Русі). Пожвавлення міського життя в XII ст. на арабському Сході зумовило розквіт арабської філософії, яка засвоїла античну традицію. Схід у цей час значно випереджав Захід у культурному розвитку, а східна філософія помітно вплинула на розвиток західноєвропейської філософської думки. Схоластика, особливо її розвинута форма – томізм, практично вирівнює в значущості віру й розум. На думку її прихильників, знання, яке осягається в акті віри, можна передати розумом. У підвищенні статусу розуму в схоластиці порівняно з патристикою полягає суттєва відмінність католицизму від православ'я, які розійшлись у ХІ ст. Католицька теорія сформувалась на основі більш раціональної схоластики, а у православ'ї домінує патристика. Цим значною мірою зумовлено і те, що наука сформувалась саме в Західній Європі.

Проблеми універсалій та її вирішення реалізмом і номіналізмом

Суттєве значення для подальшого розвитку європейської філософії мала дискусія між номіналістами і реалістами, яка тривала в схоластиці протягом кількох століть. Центральна проблема дискусії – природа загальних понять. Ця проблема споріднена з проблемою співвідношення загального і одиничного, що хвилювала давньогрецьких філософів, але їй властиве дещо інше смислове забарвлення.

Реалізм (лат. – суттєвий, дійсний) – філософський напрям, згідно з яким загальні поняття (універсалї') існують реально як сутності речей. Реалісти – Ансельм Кентерберійський (1033–1109), Фома Аквінський – вважали, що людина осягає ці сутності в поняттях розуму. Отже, універсаліям спершу надавався статус реального буття – сутності речей, а вже відтак – загального поняття розуму.

Номіналізм (лат. – ім'я – філософське вчення, що заперечує онтологічне значення універсалій (загальних понять), стверджуючи, що універсалії існують не в дійсності, а тільки в мисленні. Номіналісти – Вільям Оккам (1300–1349), Жан Буридан (1300–1350) – вважали, що речі одиничні, не приховують ніяких універсалій. Загальні поняття є тільки назвами одиничного, вони – творіння людського розуму.

Така відмінність у співвідношенні одиничного і зага­льного в світі речей передбачала різні тлумачення способу їх творення. Реалісти – прихильники платонівсько-арістотелівської традиції, для якої Бог є передусім розумом – вважали, що ідеї (загальне) як думки Бога передують творінню (є своєрідним планом творіння) і в самому творінні, в речах складають їх сутність. Усе це зумовлює ланцюжок: ідея, що існує в Бога, – сутність речі – ідея в розумі людини. Ієрархічна побудова сущого, що постала в концепції Аквінського, зумовлена різним способом втілення ідеї – форми.

Номіналісти щодо розуміння Бога схилялись до біблійної традиції, яка тлумачить його як вищу волю. На їх думку, Бог творить речі за своєю волею, вони не є втіленням ідей. Речі одиничні. Це є підставою для заперечення принципу ієрархічності побудови світу.

Обидві концепції по-різному інтерпретують і пізнання. Для реалістів пізнання важливе для осягнення розумом сутності, розкриття її через умоспоглядання (зародки майбутнього раціоналізму). Для номіналістів пізнання є чуттєвим пізнанням одиничних речей. Саме це живило їх увагу до досвіду, фактів, дало поштовх для емпіричного напряму у філософії Нового часу.

Проблеми співвідношення розуму і віри та її вирішення Ф. Аквінським і У. Оккамом.

Фома Аквінський (1225-1274). Народився поблизу Неаполя (Аквіно), молодший син герцога Ломбардського. Викладав у Парижі і Болоньї. Коментарі до творів Арістотеля, "Сума теології", "Сума проти язичників", трактат "Про душу" та "Про небо і землю", "Політика". Намагався поставити філософію на службу теології, одночасно проводячи розмежування між обома, між вірою і знанням, доводячи можливість гармонії між ними, а також необхідності співіснування між ними. Відповідно він розрізняв істити розуму і віри. Істини розуму не повинні суперечити істинам одкровення.

Перейнявши вчення Арістотеля про активну форму і пасивну матерію, Фома Аквінський виділяє чотири ступені буття:

— «царство мінералів», де форма є лише зовнішньою визначеністю речей;

— «рослинне царство», де форма виступає як рослинна душа;

— тваринне царство і, відповідно, тваринна душа;

— людина і розумна безсмертна душа.

Фома висунув п'ять доказів існування бога: рух, причина, цілеспрямованість, градація, досконалість. Він поміркований реаліст, вважав, що загальні поняття первинні щодо речей; виступав проти крайнього реалізму, який вів до пантеїзму. Він намагався створити енциклопедично-теологічну систему, яка могла б відповісти на всі питання, поставлені його часом. За політичними поглядами переконаний монархіст. Правитель не лише керівник держави, але й її творець

Форма як організуючий принцип по-різному пронизує матерію на цих рівнях – від зовнішньої форми до розумної душі, яка існує окремо від тіла і яка є безсмертною на відміну від рослинної і тваринної душі. Церква високо оцінила вчення Фоми Аквінського. Він, як і Августин, був причислений до рангу святих. У XX ст. його вчення було поновлене церквою (неотомізм), проголошено офіційною філософією Ватикану.

Уїльям Оккам (бл.1300-1348). Помер від чуми. Праці "Розпорядок", "Вибране", "Вся логіка" Праці мали великий вплив на сучасників, був провісником майбутнього. Його номіналізм отримав назву термінізм (семіотика). Наші знання складаються із знаків, які позначають речі, не відображаючи об'єктів як таких. Відчуття є суб'єктивним образом. Знання має природне походження, але не відбиває об'єкт як такий. Знак служить людям лише для побудови мисленних речей. Лише тоді, коли знак займе місце в граматичному реченні, він стає предметом. Тому бувають терміни мислимі і сказані. Терміни, які заміщують логічні поняття, є універсаліями. Із відчуттів, які в нас формують поодинокі речі, виникає пам'ять, з пам'яті виникають переживання, з переживань – універсалії. Процес пізнання відбувається шляхом сходження від чуттєвих елементів до наочних.

Філософія Оккама опозиційна до ортодоксальної теології. Догмати релігії абсолютно істинні і не піддаються розуму. Де є теологія, там немає чого робити філософії, котра має абсолютно інше коло для дослідження. Теологія не неука. Філософія має звільнитись від теології. Оккам стверджував, що народ має свою суверенність, кожен член суспільства має право на управління державою. Влада має встановлюватися за згодою багатьох. Народ має сам визначати главу держави і закони та повстати проти несправедливого правителя.

Дата добавления: 2014-01-07