Характеристика методичної компетентності вчителя

Структура професійної компетентності вчителя містить у собі ряд компетентностей, зокрема методичну. Саме методична підготовка повинна стати системоутворюючим фактором професійної підготовки вчителя, і всі дисципліни – від психології до філософії – повинні бути зорієнтовані на підготовку вчителя, при чому не вчителя взагалі, а вчителя конкретного предмета (предметів).

У словнику методичних термінів методична компетентність учителя у сфері викладання мови трактується як здатність користуватися мовою в професійних цілях, навчаючи мови.

Ю. Пасов називає в якості змісту методичної освіти своєрідну модель системи соціального досвіду в галузі навчання мови, яка містить у собі підсистему знань про «навчальну дійсність», підсистему володіння прийомами навчання, підсистему розвинутої здібності до творчої діяльності та підсистему досвіду позитивного емоційно-ціннісного ставлення до дійсності[5].

Таким чином, перший елемент методичної компетентності – це готовність і прагнення займатися педагогічною діяльністю (мотивація). Це досвід позитивних емоційних переживань, який пов’язаний із бажанням виконувати цю діяльність у майбутньому. Тобто основа професійного росту – це мотивація, що пов’язана з одного боку з розвитком особистості вчителя, а з іншого – з відчуттям успішності, зі здібністю виконувати певну діяльність. Таким чином, методична компетентність учителя – це система, метою розвитку якої є методична майстерність, а центральним елементом – мотивація.

Треба відзначити, що саме мотивація до педагогічної діяльності розвивається у студентів дуже повільно. Необхідно знайти шляхи подолання негативних тенденцій (насамперед ставлення до методики як до другорядної дисципліни), які допоможуть підвищити якість професійної підготовки вчителя початкових класів.

Здібність виконувати певну діяльність ґрунтується на знаннях, уміннях і навичках. Тому саме вони складають основу інших підсистем.

Другий елемент методичної компетентності – це знання про закономірності навчання мови. Методика – наука, що має інтегративний характер, вона оперує багатьма закономірностями суміжних наук. Більшість знань із різних дисциплін (педагогіка, психологія, фізіологія, теорія мови тощо) активізуються під час вивченні методики. Для ефективного формування методичної компетентності студентів важливо, щоб ті знання були не описовими, не зібранням фактів, визначень, а фундаментальними, які дають основу до широкого перенесення, які дозволяють оволодіти методологією педагогічної діяльності. Це повинні бути глибокі знання в галузі філософії, педагогіки, психології, лінгвістики, лінгводидактики, психолінгвістики. Вони повинні засвоюватися з методичної точки зору, тобто студентам із самого початку засвоєння цих знань необхідно розуміти, які саме закономірності будуть потрібні в їхній майбутньої професійної діяльності.

Отже, що стосується підсистеми знань, то її формування – завдання важливе для методики, але не кінцеве, оскільки у структурі професійної майстерності знання стоять поряд із досвідом практичної діяльності, тобто з професійними вміннями і навичками.

Третій елемент методичної компетентності – практичні вміння і навички. Різноманітні проблеми професійної підготовки виникають через те, що знання «відірвані» від практичної діяльності. Тому необхідно поєднувати фундаментальну освіту з підготовкою до роботи в умовах конкретної практичної діяльності.

Випускники й молоді спеціалісти відмічають, що вони не зовсім готові до самостійної професійної діяльності в якості вчителя початкових класів, що реальна робота вчителя мало пов’язана з тим, чого їх навчали на заняттях з методики. Це говорить про те, що знання не підкріплюються практичними вміннями і навичками викладацької діяльності. А цих умінь дуже багато (проектувальні, організаційні, адаптаційні, мотиваційні, дослідницькі, професійно-комунікативні, контрольні). Саме їхня несформованість до закінчення навчання у ВНЗ є причиною того, що молоді вчителі не можуть проявити себе творчо, оскільки творчість найбільш плідна тоді, коли увага людини спрямована не на виконання окремих дій, а на діяльність як систему в цілому.

Отже, підсистема досвіду практичної діяльності пов’язана з четвертим елементом методичної компетентності – творчістю, здібністю діяти в нових ситуаціях. Це особливо актуально для викладацької діяльності, оскільки умови навчання рідко повторюються, постійно змінюються. На думку Ю. Пасова, натренувати методичне мислення майбутніх учителів так, щоб сформувати готовність до творчої діяльності, – найважливіше завдання професійної підготовки [5]. Отже, творчість – це похідна методичної грамотності (мислення) і професійних умінь, на базі яких вона розвивається. Тобто для якісної підготовки фахівця необхідна інтеграція не тільки на рівні знань, а й інтеграція знань і практичних умінь майбутнього вчителя.

Методично компетентний учитель повинен володіти низкою професійних і особистісних якостей. Тому вчителя можна назвати компетентним, і діяльність його буде ефективною тільки за умови сформованості наступних професійно значимих якостей:

1) самостійність (автономія);

2) гуманно-естетичні установки: ця якість пов’язана із загальним світоглядом особистості, а також з її соціальною та соціокультурною компетентностями;

3) особистісна відповідальність за самостійно прийняті рішення і за власну діяльність;

4) толерантність (терпимість, повага до інших культур, релігій, до груп людей а також до бажань і потреб конкретних людей);

5) соціальна активність (бажання, прагнення брати участь у житті суспільства, різних груп людей тощо; ця якість пов’язана із соціальною та політичною компетентностями);

6) контактність (відкритість до спілкування, прагнення і здібність вступати в контакт з людьми в межах своєї професійної діяльності; ця якість необхідна для формування комунікативної компетентності та низки професійних умінь);

7) психологічна стабільність (зрілість емоційно-волевої сфери особистості, здібність протистояти труднощам, мобілізувати власні сили в складних ситуаціях, адекватна реакція на різні ситуації професійної діяльності; дуже важливо саме для вчителя, оскільки педагогічна діяльність пов’язана із ситуаціями, що постійно змінюються, зі станом стресу);

8) креативність (здібність до творчості, прагнення створювати що-небудь нове, із чим дана людина ще не стикалася у своїй діяльності).

Методична підготовка майбутніх учителів початкової школи у сфері викладання мови базується на цілісній лінгводидактичній системі навчання української мови як рідної (мова навчання), так і державної (друга близькоспоріднена мова) в школах з навчанням російською мовою.

Оскільки методика є окремою галуззю загальної теорії навчання (дидактики) і стосується навчання мови, то правомірність терміна лінгводидактика не викликає сумніву. Цей термін уже знайшов своє визнання і в українській лінгводидактиці (О. Біляєв, Г. Онкович, Н. Пашковська).

Однак, лінгводидактика – це загальна теорія оволодіння мовою (будь-якою, рідною, близькоспорідненою, іноземною) в умовах навчання, її мета – опис мови з точки зору її засвоєння. А методика навчання мови розглядає не тільки засвоєння мови, а й оволодіння мовленнєвими (комунікативними) і соціокультурними знаннями й уміннями. Саме тому набуває чинності й термін лінгвометодична компетентність майбутніх учителів початкової школи. Адже, за аналогією з попереднім твердженням, методичну компетентність майбутніх учителів початкових класів у сфері викладання мови можна називати лінгвометодичною компетентністю.

Таким чином, лінгвометодична компетентність учителя початкових класів є сукупністю його загальних психолого-педагогічних, лінгводидактичних і специфічних методичних знань, умінь і навичок та індивідних, суб’єктних й особистісних якостей, яка функціонує як здатність проектувати, адаптувати, організовувати, вмотивувати, досліджувати й контролювати навчально-виховний процес мовної освіти молодших школярів.

Дата добавления: 2014-01-07