Правове регулювання забезпечення екологічної безпеки в авіаційній галузі

Проблема забезпечення екологічної безпеки авіації-це складна комплексна проблема, яка може бути вирішена за допомогою технічних, економічних, організаційних і юридичних заходів.

Враховуючи той факт, що підприємства авіаційного транспорту, визнаються одними із основних забруднювачів навколишнього природного середовища, наявність якісного, дієвого нормативно-правового забезпечення екологічної безпеки в авіаційній галузі є дуже важливим у сучасних умовах при значному антропогенному навантаженні.

До основних джерел, що негативно впливають на стан довкілля та здоров’я людей в сфері авіації, необхідно віднести такі: повітряні судна-здійснюють акустичний вплив на навколишнє природне середовища та викиди забруднюючих речовин, аеропорти-використовують радіотехнічні пристрої з потужними електромагнітними полями, підприємства цивільної авіації - використовують природні ресурси землю, води, нафтопродукти тощо і несуть в собі потенційну загрозу.

Найбільшими забруднювачами землі та водних об’єктів є авіаремонтні заводи та аеропорти: небезпеку несуть стоки з території аеропорту – передангарної площадки, складів ПММ, площадок для миття, дегазації літаків, в таких стоках містяться нафтопродукти, феноли, мінеральні масла, кислоти.

Дуже гострою на сьогодні є проблема впливу авіаційного шуму на населення і довкілля. Основними методами зниження авіаційного шуму є розробка менш шумних повітряних суден, застосування спеціальних прийомів пілотування при зльоті та посадці, зниженню шуму сприяє також раціональна організація повітряного руху та обмеження житлової забудови поблизу аеропортів.

Основою законодавства, що регулює забезпечення екологічної безпеки авіаційної діяльності є Конституція України, де в ст.16 визначено, що держава повинна проводити екологічну політику, спрямовану на забезпечення екологічної безпеки.

Цивільна авіація є складовою частиною єдиної транспортної системи України, тому в Законі України „Про транспорт” є ряд норм, щодо охорони навколишнього природного середовища від негативного впливу авіації, зокрема, в ст.10 визначено, що транспортні засоби повинні відповідати вимогам безпеки, охорони праці та екології, державним стандартам, мати відповідний сертифікат, а ст.16 передбачено, що підприємства транспорту зобов'язані забезпечувати безпеку життя і здоров'я громадян, безпеку експлуатації транспортних засобів, охорону навколишнього природного середовища.

Основними законодавчими актами при забезпеченні вимог екологічної безпеки в авіаційній сфері є Закон України „Про охорону навколишнього природного середовища” та Повітряний кодекс України.

Законом України „Про охорону навколишнього природного середовища”[365] в ст.3 визначено, що основними принципами охорони навколишнього природного середовища є: пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності; гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей; науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства на основі поєднання міждисциплінарних знань екологічних, соціальних, природничих і технічних наук та прогнозування стану навколишнього природного середовища; обов'язковість екологічної експертизи; гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища, формування у населення екологічного світогляду; науково обґрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище тощо.Відповідно до ст.50 закону екологічна безпека є такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей. Екологічна безпека гарантується громадянам України здійсненням широкого комплексу взаємопов'язаних політичних, економічних, технічних, організаційних, державно-правових та інших заходів. При будівництві аеропортів та експлуатаційних споруд повітряного транспорту необхідно враховувати вимоги ст.51 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища” - при проектуванні, розміщенні, будівництві, введенні в дію нових і реконструкції діючих підприємств, споруд та інших об'єктів, удосконаленні існуючих і впровадженні нових технологічних процесів та устаткування, а також в процесі експлуатації цих об'єктів забезпечується екологічна безпека людей, раціональне використання природних ресурсів, додержання нормативів шкідливих впливів на навколишнє природне середовище. При цьому повинні передбачатися вловлювання, утилізація, знешкодження шкідливих речовин і відходів або повна їх ліквідація, виконання інших вимог щодо охорони навколишнього природного середовища і здоров'я людей. Підприємства, установи й організації, діяльність яких пов'язана з шкідливим впливом на навколишнє природне середовище, незалежно від часу введення їх у дію повинні бути обладнані спорудами, устаткуванням і пристроями для очищення викидів і скидів або їх знешкодження, зменшення впливу шкідливих факторів, а також приладами контролю за кількістю і складом забруднюючих речовин та за характеристиками шкідливих факторів. Проекти господарської та іншої діяльності повинні мати матеріали оцінки її впливу на навколишнє природне середовище і здоров'я людей. Оцінка здійснюється з урахуванням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, екологічної ємності даної території, стану навколишнього природного середовища в місці, де планується розміщення об'єктів, екологічних прогнозів, перспектив соціально-економічного розвитку регіону, потужності та видів сукупного впливу шкідливих факторів та об'єктів на навколишнє природне середовище. Підприємства, установи та організації, які розміщують, проектують, будують, реконструюють, технічно переозброюють, вводять в дію підприємства, споруди та інші об'єкти, а також проводять дослідну діяльність, що за їх оцінкою може негативно вплинути на стан навколишнього природного середовища, подають спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів та його органам на місцях спеціальну заяву про це. Забороняється введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, на яких не забезпечено в повному обсязі додержання всіх екологічних вимог і виконання заходів, передбачених у проектах на будівництво та реконструкцію (розширення та технічне переоснащення). Авіаційна техніка є джерелом теплового забруднення природного середовища, електромагнітного випромінювання (використання радіостанцій, радіонавігаційного устаткування), а також акустичного забруднення. Тому використання повітряних суден передбачає обов’язкове дотримання вимог ст.56 закону, в якій закріплено, що підприємства, установи, організації, що здійснюють проектування, виробництво, експлуатацію та обслуговування автомобілів, літаків, суден, інших пересувних засобів, установок та виробництво і постачання пального, зобов'язані розробляти і здійснювати комплекс заходів щодо зниження токсичності та знешкодження шкідливих речовин, що містяться у відпрацьованих газах та скидах транспортних засобів, переходу на менш токсичні види енергії й пального, додержання режиму експлуатації транспортних засобів та інші заходи, спрямовані на запобігання й зменшення викидів та скидів у навколишнє природне середовище забруднюючих речовин та додержання встановлених рівнів фізичних впливів. Виробництво і експлуатація транспортних та інших пересувних засобів та установок, у викидах та скидах яких вміст забруднюючих речовин перевищує встановлені нормативи, не допускається. Керівники транспортних організацій та власники транспортних засобів несуть відповідальність за додержання встановлених для відповідного типу транспортного засобу нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах, скидів забруднюючих речовин та впливу фізичних факторів пересувних джерел на стан навколишнього природного середовища. Повітряний кодекс України регулює діяльність користувачів повітряного простору України з метою задоволення інтересів України та її громадян і забезпечення безпеки авіації, складовою безпеки авіації є екологічна безпека, тому в Повітряному кодексі України передбачено норми, що спрямовані на охорону навколишнього природного середовища.Зокрема, в ст..7 Повітряного кодексу України[366] (далі - ПК України) визначено, що Авіаційні правила визначають і регулюють порядок діяльності авіації України з метою забезпечення безпеки польотів і екологічної безпеки. В пункті 5 ч.2 ст. 7 зазначено, що до авіаційних правил належать: стандарти і нормативи у галузі охорони навколишнього
природного середовища, а в пункті 8 ч. 3 цієї ж статті - також нормативні акти, що регулюють порядок здійснення охорони навколишнього природного середовища. Ця норма потребує уточнення.Поняття Авіаційних правил України, що міститься в наказі Державіаслужби від 13.06.2006 № 407 „Про затвердження Правил сертифікації аеропортів”[367], за яким - авіаційні правила України - це прийнятий в Україні звід процедур, норм, правил, стандартів і вимог, що визначають і регулюють порядок діяльності цивільної авіації України з метою забезпечення безпеки польотів, - не охоплює весь комплекс заходів, що визначений в ст. 7 ПК України. Оскільки безпека польотів - це комплексна характеристика повітряного транспорту, яка визначає здатність виконувати польоти без загрози для життя і здоров'я людей, а вимоги безпеки польотів – це вимоги, установлені законодавством України та авіаційними правилами України, виконання яких забезпечує здатність виконувати польоти без загрози для життя і здоров'я людей. Враховуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що в Авіаційних правилах України вимоги щодо охорони навколишнього природного середовища можуть і не закріплюватися. Але на основі аналізу норм ПК України вважаємо за необхідне внести зміни до Наказу Державіаслужби і викласти поняття авіаційні правила в такій редакції: Авіаційні правила України - прийнятий в Україні звід процедур, норм, правил, стандартів і вимог, що визначають і регулюють порядок діяльності цивільної авіації України з метою забезпечення безпеки польотів і екологічної безпеки. Екологічна безпека польотів – це комплекс заходів, організаційного, технічного і технологічного характеру, що спрямовані на забезпечення охорони і захисту навколишнього середовища.Важливою нормою в напрямі забезпечення екологічної безпеки є ст.47 ПК України, в якій визначено необхідність при розвідуванні, будівництві, реконструкції, ремонті та експлуатації аеродрому, як підрядчика, так і експлуатанта виконувати діючі в Україні норми, правила і процедури щодо охорони навколишнього природного середовища. Стаття 54 ПК України передбачає вимоги щодо з ахисту від шкідливого впливу польотів цивільних повітряних суден - цивільне повітряне судно, призначене для експлуатації в Україні, повинно бути сертифіковане на відповідність вимогам, які діють в Україні, щодо шуму на місцевості та емісії шкідливих речовин авіаційних двигунів. Сертифікація повітряних суден щодо шуму на місцевості та емісії шкідливих речовин виконується у порядку, передбаченому Правилами сертифікації повітряних суден України щодо шуму на місцевості та емісії шкідливих речовин.

Власники аеродромів, експлуатанти, командири і члени екіпажів
повітряних суден зобов'язані при експлуатації повітряних суден на
землі та в повітрі запобігати шумам або зводити їх до мінімуму.

Скидання з повітряних суден шкідливих для здоров'я людей,
навколишнього природного середовища речовин або інших відходів і
матеріалів забороняється, а винний у таких діях несе
відповідальність згідно з чинним законодавством України.

З метою запобігання шкідливому впливу повітряних суден на
людей, тварин, навколишнє природне середовище Уряд України може
встановити в конкретних районах мінімальну висоту польоту, єдину
для всіх повітряних суден чи окремо за типами повітряних суден.

Польоти повітряних суден у повітряному просторі України з
надзвуковою швидкістю повинні виконуватися на висотах, які
виключають шкідливий вплив звукового удару на навколишнє
середовище, за загальними правилами або у віддалених від населених
пунктів районах, що відводяться спеціально для надзвукових
польотів.

Відповідно до Закону України „Про підтвердження відповідності”[368] сертифікація - процедура, за допомогою якої визнаний в установленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу встановленим законодавством вимогам. Сертифікація – це один із елементів правового механізму забезпечення екологічної безпеки в межах організаційно-превентивних заходів. Відповідно до вимог екологічного законодавства сертифікації повинні підлягати ті об’єкти, що є небезпечними для життя і здоров’я людей та навколишнього природного середовища.Отже, на основі аналізу норм ПК України можна зробити висновок, що сертифікуються повітряні судна, аеродроми, повітряні траси і місцеві повітряні лінії. Відповідно до ст.ст.16-18, 20, 54 ПК України сертифікації підлягають: тип цивільного повітряного судна, екземпляр цивільного повітряного судна, цивільні повітряні судна, що імпортуються та експортуються з/та в Україну, а також здійснюється сертифікація повітряних суден щодо шуму на місцевості та емісії шкідливих речовин. Правове регулювання таких видів сертифікації здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 3.10.1997 року № 1095 “Про сертифікацію авіаційної техніки та її компонентів”[369], Наказу Мінтрансу України вiд 14.12.2000 № 703 „Про затвердження Правил сертифікації виробництва авіаційної техніки (розділи F, G частини 21 Авіаційних правил України "Процедури сертифікації авіаційної техніки")”[370], Наказу Мінтрансу України від 03.11.2000 № 611“Про затвердження Правил сертифікації типу авіаційної техніки (розділи А, В, С, Д, Е частини 21 Авіаційних правил України “Процедури сертифікації авіаційної техніки”)”[371], Наказу Державіаслужби вiд 15.02.2006 № 119 „Про застосування в цивільній авіації України Спільних Авіаційних Вимог JAR-21("Процедури з сертифікації повітряних суден, складових виробів і частин")”[372].Сертифікація щодо шуму здійснюється в залежності від типу та ваги літака в місцях зльоту, польоту та посадки, а сертифікація повітряних суден щодо викидів (емісії) шкідливих речовин авіаційних двигунів здійснюється безпосередньо до новостворених двигунів. Ці положення та процедура здійснення такої сертифікації знайшли своє відображення в Правилах видачі Сертифікатів придатності щодо шуму на місцевості цивільних повітряних суден України, затверджених Наказом Державіаслужби вiд 05.10.2005 №740[373], Додатку 16 до Чиказької конвенції від 7 грудня 1944 року “Про міжнародну цивільну авіацію”, а також в державних стандартах, зокрема: ГОСТ 23023-85 „Самолеты винтовые легкой весовой категории. Допустимые уровни шума. Методы определения уровней шума создаваемого на местности”, ГОСТ 23552-79 „Самолеты гражданской авиации. Допустимые уровни интенсивности звукового удара на местности и методы его измерения”, ГОСТ 24646-81 „Самолеты транспортные сверхзвуковые. Допустимые уровни шума на местности и метод определения уровней шума”, ГОСТ 246549 – 81 „Самолеты короткого взлета и посадки. Допустимые уровни шума на местности и метод определения уровней шума”, ГОСТ 26120-84 „Акустика авиационная. Термины и определения”, ГОСТ 2283 – 88 „Шум авиационный. Допустимые уровни шума на территории жилой настройки и методы его измерения”, ГОСТ 17229 – 85 „Самолеты пассажирские и транспортные. Метод определения уровней шума создаваемого на местности”, ГОСТ 17228-87 „Самолеты пассажирские и транспортные. Допустимые уровни шума, создаваемого на местности”, ГОСТ 20296-81 „Самолеты и вертолеты гражданской авиации. Допустимые уровни шума в салонах и кабинах экипажа и методы измерения шума”, ГОСТ 24647-91 „Вертолеты гражданской авиации. Допустимые уровни шума и методы определения уровней шума на местности”.Норми екологічного законодавства спрямовані на охорону також життя та здоров’я людини, тому регулюванню на основі державних стандартів підлягають також допустимі рівні вібрації: ГОСТ 23781-93 „Самолеты и вертолеты пассажирские и транспортные. Допустимые уровни вибрации в салонах и кабинах экипажа и методы измерения вибрации”.Як зазначалося вище, здійснюється також сертифікація повітряних суден щодо викидів (емісії) шкідливих речовин авіаційних двигунів на основі ГОСТ.17.2.2.04-86 “Охрана природы. Атмосфера. Двигатели газотурбинные самолетов гражданской авиации. Нормы и методы определения выбросов загрязняющих веществ”.Сертифікації підлягають також аеродроми та аеропорти. Відповідно до вимог ст.ст. 42, 48 ПКУ аеродром та аеропорт повинен бути сертифікований на відповідність його нормам придатності до експлуатації з видачею відповідного сертифіката. Правове регулювання здійснення такого виду сертифікації передбачено Наказом Державіаслужби вiд 13.06.2006 № 407 „Про затвердження Правил сертифікації аеропортів”[374]. Ці правила використовуються для сертифікації технологічних процесів, виробничих структур, організаційних та технічних систем і засобів виробництва з метою підтвердження їх відповідності вимогам чинного законодавства та нормативних документів України, спрямованих на забезпечення безпеки польотів, авіаційної безпеки, екологічної безпеки та охорони праці) на об'єктах, призначених для приймання та відправлення повітряних суден, обслуговування авіаційних перевезень та авіаційних робіт.
Наказом Державіаслужби вiд 25.10.2005 № 796 затверджено „Правила сертифікації цивільних аеродромів”[375], які встановлюють єдиний порядок сертифікації аеродромів, внесених до державного реєстру цивільних аеродромів України і є обов'язковими для всіх фізичних і
юридичних осіб незалежно від форм власності та відомчої належності, які займаються експлуатацією та введенням у дію аеродромів.

Необхідно також зазначити, аеродроми та аеропорти є об’єктами підвищеної небезпеки, а тому при здійсненні їх будівництва та експлуатації необхідно керуватися нормами Закону України „Про об’єкти підвищеної небезпеки”[376] від 18 січня 2001 року, який визначає правові, економічні, соціальні та організаційні основи діяльності, пов’язаної з об’єктами підвищеної небезпеки, і спрямований на захист життя і здоров’я людей та довкілля від шкідливого впливу аварій на цих об’єктах шляхом запобігання їх виникненню, обмеження (локалізації) розвитку і ліквідації наслідків.

Серед видів діяльності, що становлять підвищену екологічну небезпеку, відповідно до п.16 „Переліку видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку” затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 року №554[377] названо будівництво аеропортів. Тому такі об’єкти відповідно до Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища”(ст.26) та Закону України „Про екологічну експертизу” (ст.13) підлягають обов’язковій державній екологічній експертизі, метою якої є запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного
середовища та здоров'я людей, а також оцінка ступеня екологічної
безпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на
територіях і об'єктах аеродромів та аеропортів.

При будівництві та розміщенні аеропортів з метою забезпечення вимог екологічної безпеки повинні враховуватися вимоги визначені в нормах наказу МОЗ України вiд 19.06.1996 № 173 „Про затвердження Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів”[378], згідно з пунктом 5.4 якого, промислові, сільськогосподарські та інші об'єкти, що є джерелами забруднення навколишнього середовища хімічними, фізичними та біологічними факторами, при неможливості створення безвідходних технологій повинні відокремлюватись від житлової забудови санітарно-захисними зонами.

Санітарно-захисну зону слід встановлювати від джерел шкідливості до межі житлової забудови, ділянок громадських установ, будинків і споруд, в тому числі дитячих, навчальних, лікувально-профілактичних установ, закладів соціального забезпечення, спортивних споруд та ін., а також територій парків, садів, скверів та інших об'єктів зеленого будівництва загального користування, ділянок оздоровчих та фізкультурно-спортивних установ, місць відпочинку, садівницьких товариств та інших, прирівняних до них об'єктів, в тому числі:

- для підприємств з технологічними процесами, які є джерелами забруднення атмосферного повітря шкідливими, із неприємним запахом хімічними речовинами та біологічними факторами, безпосередньо від джерел забруднення атмосфери організованими викидами (через труби, шахти) або неорганізованими викидами (через ліхтарі будівель, димлячі і паруючі поверхні технологічних установок та інших споруд тощо), а також від місць розвантаження сировини, промпродуктів або відкритих складів;

- для підприємств з технологічними процесами, які є джерелами шуму, ультразвуку, вібрації, статичної електрики, електромагнітних та іонізуючих випромінювань та інших шкідливих факторів - від будівель, споруд та майданчиків, де встановлено обладнання (агрегати, механізми), що створює ці шкідливості.

На зовнішній межі санітарно-захисної зони, зверненої до житлової забудови, концентрації та рівні шкідливих факторів не повинні перевищувати їх гігієнічні нормативи (ГДК, ГДР),на межі курортно-рекреаційної зони - 0,8 від значення нормативу.

Згідно з пунктом 5.21. зазначених Правил - розташування аеродромів (вертодромів), що будуються, слід передбачати за межами міських та сільських поселень відповідно до вимог ДБН 360-92 "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень" (п.7.18) з дотриманням умов Повітряного кодексу України (ст.41, 54). Траси польотів повітряних суден не повинні перетинати сельбищної території міських і сільських поселень. Відстань від межільотного поля аеродрому (вертодрому), радіо- та метеолокаційних станцій, станцій випробовування двигунів літаків та інших об'єктів аеродрому, трас прольоту літаків (вертольотів) до межі існуючої або перспективної забудови та зон масового відпочинку повинна забезпечувати на цих територіях гігієнічні нормативи шуму відповідно до ГОСТ 22283-88 "Шум авиационный. Допустимые уровни
шума на территории жилой застройки и методы его измерения", "Санитарных норм допустимого шума в помещениях жилых и общественных зданий и на территории жилой застройки" № 3077-84,а також гранично допустимі рівні електромагнітних випромінювань.

Додаток №18 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів передбачає зони, які визначають придатність території в околицях аеропорту до забудови за акустичними умовами при польотах літаків вдень та вночі.

В додатку № 19 передбачено можливість та умови будівництва споруд в зонах обмеження забудови навколо аеропорту. А в додатку №22 до згаданих Правил встановлено гранично допустимі рівні електромагнітних полів, що створюються радіолокаційними засобами (імпульсне випромінювання).

Важливу роль цивільна авіація відіграє в народному господарстві, зокрема, під час обробки сільськогосподарських угідь. Так, Законом України „Про пестициди та агрохімікати”[379] передбачена можливість застосування пестицидів і агрохімікатів авіаційним методом, таке застосування повинно здійснюватися відповідно до вимог „Державних санітарних правил авіаційного застосування пестицидів і агрохімікатів у народному господарстві України”, затверджених наказом МОЗ України від 18.12.1996 року № 382. При проведенні авіаційно-хімічних обробок можуть застосовуватися лише ті пестициди і агрохімікати, які пройшли державну реєстрацію і дозволені для застосування в народному господарстві за допомогою авіації. При авіаційному застосування пестицидів необхідно надавати перевагу таким формам препаратів і методам обробок, які значною мірою зменшують забруднення навколишнього середовища (гранули, тяжкі аерозолі; обробка по краям, обробка по діагоналі і т. д.), а також використанню комбінованих препаратів, які підвищують ефективність обробок при зменшенні норм витрат пестицидів. Застосування пестицидів і агрохімікатів авіаційним методом не повинно супроводжуватися забрудненням атмосферного повітря сусідніх населених пунктів. Не дозволяється авіаційне застосування арборицидів при обробці лісових масивів і лісозахисних зон, а також трас високовольтних ліній електропередач, які розміщені ближче 3,5 км от місць відпочинку дітей та дорослих, 2 км від населених пунктів лісових розсадників посівів лісових культур. Забороняється авіаційне застосування агрохімікатів на території відкритих водоймищ і зрошувальних площ без погодження з органами санітарно-епідемічного нагляду та охорони природи.

Для потреб повітряного транспорту використовуються природні ресурси, тому в природоресурсовому законодавстві є норми, що стосуються використання землі, водних об’єктів, атмосферного повітря тощо. Так, в ст.72 Земельного кодексу України[380] до земель авіаційного транспорту належать землі під: а) аеропортами, аеродромами, відокремленими спорудами (об'єктами управління повітряним рухом, радіонавігації та посадки, очисними та іншими спорудами), службово-технічними територіями з будівлями та спорудами, що забезпечують роботу авіаційного транспорту; б) вертольотними станціями, включаючи вертольотодроми, службово-технічними територіями з усіма будівлями та спорудами; в) ремонтними заводами цивільної авіації, аеродромами, вертольотодромами, гідроаеродромами та іншими майданчиками для експлуатації повітряних суден; г) службовими об'єктами, що забезпечують роботу авіаційного транспорту. На приаеродромній території відповідно до закону запроваджується особливий режим використання земель.В ст.53 Водного кодексу України[381] передбачено можливість користування водними об'єктами для потреб повітряного транспорту. Таке користування здійснюється безкоштовно та без надання відповідного дозволу. У разі необхідності воно може бути частково або повністю заборонено Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими Радами за поданням відповідних державних органів водного господарства або охорони навколишнього природного середовища згідно з законодавством.Законом України „Про охорону атмосферного повітря”[382] - ст.10 передбачено заходи, що їх повинні вживати підприємства, установи, організації та громадяни, які здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря та діяльність яких пов’язана з впливом фізичних та біологічних факторів на його стан. А ст.17 вищезазначеного закону передбачено ряд заходів, що спрямовані на відвернення і зменшення забруднення атмосферного повітря викидами транспортних та інших пересувних засобі і установок та впливу їх фізичних факторів.

Для реалізації законодавства, контролю за дотриманням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища від негативного впливу авіації створено відповідні органи управління: зокрема, відповідно до Постанови Кабінет Міністрів України вiд 06.06.2006 № 789 „Про затвердження Положення про Міністерство транспорту та зв’язку України” - Мінтрансзв'язку є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань реалізації державної політики в галузі авіаційного, автомобільного, залізничного, морського і річкового транспорту та у сфері використання повітряного простору України, забезпечення безпеки руху, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства, надання послуг поштового зв'язку, телекомунікацій та інформатизації, користування радіочастотним ресурсом України. Мінтрансзв'язку відповідно до покладених на нього завдань: організовує і контролює відповідно до законодавства роботу, пов'язану із забезпеченням безпеки руху транспортних засобів, вживає заходів до зменшення шкідливого впливу функціонування транспорту на довкілля та забезпечує екологічну безпеку на транспорті.

Державна авіаційна адміністрація (Державіаадміністрація) є урядовим органом державного управління, що діє у складі Міністерства транспорту та зв’язку і йому підпорядковується. Положення про Державну авіаційну адміністрацію затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006 р. № 1526. Основними завданнями Державіаадміністрації є: здійснення державного контролю та нагляду за безпекою цивільної авіації.

Функції державного контролю за додержанням вимог екологічної безпеки в сфері авіації здійснює також Міністерство охорони навколишнього природного середовища та Державна екологічна інспекція, яка діє на підставі Постанови Кабінету Міністрів України вiд 17.11.2001 № 1520 „Про затвердження Положення про Державну екологічну інспекцію”. Основним завданням Держекоінспекції є здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання, відтворення та охорони природних ресурсів, екологічну та в межах своєї компетенції радіаційну
безпеку, поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними
відходами) та небезпечними хімічними речовинами. Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, організовує та здійснює державний контроль за: додержанням правил, нормативів, стандартів у сфері охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами) та небезпечними хімічними речовинами; виконанням вимог висновків державної екологічної експертизи у сфері використання, відтворення і охорони природних ресурсів; додержанням умов виданих дозволів, лімітів та квот на спеціальне використання природних ресурсів, викиди та скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та допустимі рівні шкідливого впливу фізичних і біологічних факторів на його стан, транскордонне переміщення об'єктів рослинного та тваринного світу; додержанням вимог екологічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки.

Правовою основою природоохоронної діяльності в сфері авіації є також Закон України „Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”[383] та Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 1999р. №1109, адже в межах аеропортів та аеродромів має здійснюватися санітарний нагляд і контроль, метою якого є запобігання, виявлення та припинення порушень чинного санітарного законодавства України. Відповідно до ст.32 Закону для розгляду і вирішення найважливіших питань забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення та діяльності державної санітарно-епідеміологічної служби утворюється колегія державної санітарно-епідеміологічної служби України. Колегії державної санітарно-епідеміологічної служби утворюються на повітряному транспорті. Колегії очолюють відповідні головні державні санітарні лікарі. Керівництво державною санітарно-епідеміологічною службою на повітряному транспорті здійснюється головним державним санітарним лікарем цього виду транспорту, який призначається на посаду і звільняється з посади наказом головного державного санітарного лікаря України.

Організація державної санітарно-епідеміологічної служби на повітряному транспорті забезпечується за лінійним принципом.

Технічні норми, що знаходять свій вираз в правових нормах, тим самим набувають характеру техніко-юридичних нори і правил, до яких можні віднести нормативи граничнодопустимих викидів в атмосферне повітря, гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин, розмірів санітарно-захисних норм, будівельні правила тощо. Щодо об’єктів і територій цивільної авіації в основі нормування лежить встановлення ГДК шкідливих речовин, зокрема, ГДВ шкідливих речовин в атмосферу, ГДС на рельєф місцевості і в стічні води, а також ліміти розміщення відходів.

Отже, подальший розвиток авіації, яка поряд з позитивним впливом на розвиток ринкових відносин, транспортної системи України є джерелом шкідливого впливу на навколишнє середовище, здоров’я людей, це в свою чергу зумовлює необхідність комплексного підходу до розв’язання екологічних проблем і забезпечення екологічної безпеки авіації. Аналіз чинного законодавства дає змогу зробити висновок про необхідність розробки єдиного нормативного акту, який би мав назву Правила забезпечення екологічної безпеки в галузі авіації, в якому, на нашу думку, був би закладений баланс між шкідливими наслідками авіації і потенційними можливостями довкілля у самовідновленні з урахуванням ефективності державних заходів регулювання екологічної безпеки. Для цього необхідно впроваджувати нову авіаційну техніку, яка відповідає національним і міжнародним стандартам щодо шуму та емісії шкідливих речовин, розробляти нові екологічно чисті технології обслуговування і ремонту об’єктів авіації, при проектування, будівництві, ремонті, експлуатації аеропортів, аеродромів та об’єктів повітряного транспорту пріоритетними повинні бути саме вимоги екологічної безпеки.

Дата добавления: 2014-01-07