Права і обов'язки землекористувачів

Юридичний зміст користування земельними ділянками складають прав і обов’язків землекористувачів. Ці права й обов’язки в загальному або спеціальному виді включаються в зміст норм інституту права землекористування, охоплюються конкретними правомочностями землекористувачів і реалізуються в правових відносинах, що деталізують та доповнюють права і обов’язки землекористувачів. Тому їх часто називають суб’єктивними правами і юридичними обов’язками осіб, які є землекористувачами.

В правовому інституту землекористування відображені основні права й обов’язки землекористувачів, закріплені в узагальненому виді. Безумовно, ними не вичерпуються усі права й обов’язки землекористувачів, тому що законодавчими актами в сфері регулювання земельних відносин та договорами в області використання земельних ділянок передбачаються численна кількість інших прав і обов’язків землевласників та землекористувачів. Невичерпане закріплення прав і обов’язків землекористувачів випливає із самих формулювань правових норм Земельного кодексу, присвячених правам та обов’язкам щодо використання земельних ресурсів.

Відповідно до ст. 95 Земельного кодексу, землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: самостійно господарювати на землі; власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур та на вироблену сільськогосподарську продукцію; використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об’єкти, а також інші корисні властивості землі; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; споруджувати житлові будинки, виробничі та інші будівлі та споруди. Наведені права є загальними правами, які надані земельним законом усім землекористувачам не залежно від підстав та видів землекористування.

Слід звернути увагу на те, що лише деякі з перерахованих прав землекористувачів збігаються з правами власників земельних ділянок, які мають більш широким обсягом земельних прав. Крім того, в цьому переліку відсутня вказівка на правомочності володіння та користування земельною ділянкою, що безпосередньо притаманна землекористуванню. Проте, вони реально порозуміваються, тому що без володіння ними, немає і самого права землекористування. При цьому важливим є положення земельного закону про те, що порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Загальновизнаним є твердження про те, що суб’єктивним правам кореспондують відповідні юридичні обов’язки. У зв’язку з цим ст. 96 Земельного кодексу покладає на землекористувачів наступні обов’язки: забезпечувати використання землі за цільовим призначенням; додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; підвищувати родючість грунтів та зберігати інші корисні властивості землі; своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов’язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем. Наведений перелік юридичних обов’язків також не є вичерпним, тому що в Земельному кодексу передбачені й інші обов’язки землекористувачів.

Поряд із загальними правами й обов’язками всіх землекористувачів, у земельному законі передбачені спеціальні права та обов’язки при використанні земельних ділянок для проведення дослідницьких робіт. Так, згідно із ст. 97 Земельного кодексу, підприємства, установи та організації, які здійснюють геологознімальні, пошукові, геодезичні та інші розвідувальні роботи, можуть проводити їх на підставі угоди з власником землі або за погодженням із землекористувачем із з визначенням термінів та місця проведення таких робіт в угоді сторін.

Проведення розвідувальних робіт на землях заповідників, національних дендрологічних, ботанічних, меморіальних парків, поховань і археологічних пам’яток дозволяється у виняткових випадках за рішенням Кабінету Міністрів України. Підприємства, установи та організації, які проводять розвідувальні роботи, зобов’язані відшкодовувати власникам землі та землекористувачам усі збитки, в тому числі неодержані доходи, а також за свій рахунок приводити займані земельні ділянки у попередній стан. У наведеному випадку спеціальні права й обов’язки визначені не тільки спеціальним видом використання земельних ділянок, а й здійсненням цих прав і обов’язків спеціальним суб’єктом – землекористувачем.

Значений інтерес викликає закріплення широкого кола прав землекористувачів у спеціальних земельних законах, що регулюють окремі види користування земельними ділянками та у яких закріплені однорідні групи земельних відносин. До таких прав відноситься, наприклад, право орендаря земельної ділянки на його переважне придбання у власність або право орендодавця на збільшення розміру орендної плати у випадку підвищення земельного податку, які передбачені відповідно в ст. ст. 10 та 21 Закону «Про оренду землі». У спеціальних законах можна знайти і численні юридичні обов’язки, які покладені на землекористувачів. Так, за ст. 25 Закону «Про меліорацію земель» від 14 січня 2000 року[11], землекористувачі зобов’язані зберігати та відтворювати родючість ґрунтів, біологічну різноманітність та екологічну рівновагу в навколишньому природному середовищі. Як і загальні права й обов’язки землекористувачів, передбачені в спеціальних законах права можуть здійснюватися, а обов’язки виконуватися в силу їх прямого надання чи покладання законом, або реалізовуватися за допомогою вступу в конкретні правовідносини шляхом укладення відповідних договорів та інших угод.

Нормативні акти та спеціальна література

Про оренду землі. Закон України від 6 жовтня 1998 року. //Відомості Верховної Ради України. – 1998. - № 46-47. - Ст. 280 в редакції від 2 жовтня 2003 року.

Про концесії. Закон України від 16 липня 1999 року. //Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 41. - Ст. 372.

Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг. Закон України від 14 грудня 1999 року. //Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 44. – Ст. 391.

Про угоди розподілу продукції. Закон України від 14 вересня 1999 року. Відомості Верховної Ради України. – 2000. - № 3. - Ст. 21.

Про меліорацію земель. Закон України від 14 січня 2000 року. //Відомості Верховної Ради України. – 2000. - № 11. - Ст. 90.

Про Основні напрями державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Постанова Відомості Верховної Ради України від 5 березня 1998 року. //Відомості Верховної Ради України. – 1998. - № 38-39. – Ст. 248.

Про внесення змін в ст. 13 Закону України «Про оренду землі». Закон України від 7 березня 2002 року. //Відомості Верховної Ради України. – 2002. - № 32. - Ст. 234.

Про затвердження Порядку реєстрації договорів оренди землі: Постанова Кабінету Міністрів України № 2073/98 від 25 грудня 1998 року. //Офіційний вісник України. – 1998. - № 52.

Про затвердження Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю): Постанова Кабінету Міністрів України від 24 січня 2000 року. //Офіційний вісник України. – 2000. - № 4.

Про затвердження Методичних рекомендацій визначення орендної плати за земельні ділянки та земельну частку (пай) сільськогосподарського призначення: Наказ Держкомзему України від 24 грудня 1999 року.

Бринчук М.М. Экологическое право. М., 1998.

Вовк Ю.А. Советское природоресурсовое право и правовая охрана окружающей природной среды. Общая часть. Харьков, 1986.

Земельне право: Підручник за ред. Семчика В.І. та Кулініча П.Ф. К., 2001.

Земельне право України: Підручник за ред. Погрібного О.О. та Каракаша І.І. К., 2003.

Земельне право України. Підручник за ред. док. юрид. наук, професора, член – кор. Академії правових наук України Шульги М.В. Харьков, 2004.

Земельное право Украины: Учебное пособие под. ред. Погребного А.А. и Каракаша И.И. К., 2002.

Земельное право России. Учебник под ред. проф. Петрова В.В. М., 1995.

Земельний кодекс України. Науково-практичний коментар за редакцією Глави Адміністрації Президента України В.В. Медведчука. – К., Юрінком Інтер”, 2004.

Земельный кодекс Украины. Комментарий под редакцией член – кор. Академии правовых наук Украины, профессора Гетьмана А.П. и член – кор. Академии правовых наук Украины, профессора Шульги М.В. Второе издание - Харьков, 2004.

Иконицкая И.А. Тенденция развития земельного законодательства России. //Гос-во и право, 1992, № 10.

Иконицкая И.А. Земельное право Российской Федерации. Учебник. М., 2001.

Індиченко П.Д. Земельне законодавство поміщицьке-буржуазної Росії (1861-1917). К., 1959.

Каракаш І.І. Земельна реформа та реорганізація колективних сільськогосподарських підприємств. //Право України, 1999, № 12.

Каракаш И.И. Право собственности на землю и право землепользования в Украине. Научно-практическое издание. – К.: «Истина», 2004.

[1] Див.: Про Основні напрями державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Постанова Відомості Верховної Ради України від 5 березня 1998 року. //Відомості Верховної Ради України. – 1998. - № 38-39. – Ст. 248.

^[2] Див.: Бринчук М.М. Экологическое право. М., 1998, с. 208-210.

^[3] Див.: Вовк Ю.А. Советское природоресурсовое право и правовая охрана окружающей природной среды. Общая часть. Харьков, 1986, с. 151.

[4] Див.: Відомості Верховної Ради України. – 1998. - № 46-47. - Ст. 280.

[5] Див.: Про внесення змін в ст. 13 Закону України «Про оренду землі». Закон України від 7 березня 2002 року. //Відомості Верховної Ради України. – 2002. - № 32. - Ст. 234.

[6] Див.: Про затвердження Порядку реєстрації договорів оренди землі: Постанова Кабінету Міністрів України № 2073/98 від 25 грудня 1998 року. //Офіційний вісник України. – 1998. - № 52; Про затвердження Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю): Постанова Кабінету Міністрів України від 24 січня 2000 року. //Офіційний вісник України. – 2000. - № 4.

[7] Див.: Про затвердження Методичних рекомендацій визначення орендної плати за земельні ділянки та земельну частку (пай) сільськогосподарського призначення: Наказ Держкомзему України від 24 грудня 1999 року.

[8] Див.: Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 41. - Ст. 372.

[9] Див.: Відомості Верховної Ради України. – 2000. - № 3. - Ст. 21.

[10] Див.: Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 44. – Ст. 391.

[11] Див.: Відомості Верховної Ради України. – 2000. - № 11. - Ст. 90.

Дата добавления: 2014-01-07