Система страхової медицини не отримала підтримки з боку держави і на початок 1921 р. в Україні були повністю ліквідовані лікарняні каси

Загалом у дореволюційний період в Україні була створена власна система страхової медицини.

Однак після Жовтневого перевороту 1917р. лікарняні каси стали перетворюватися в нові демократичні заклади, де кошти на їх утримання формувалися за рахунок внесків підприємців. Таку роль лікарняних кас засвідчив Декрет Ради Народних Комісарів від 14 листопада 1917 р. «Про безкоштовну передачу лікарняним касам лікувальних закладів, підприємств».

Декрет Раднаркому України «Положення про страхування на випадок хвороби» від 2 травня 1919 р. запровадив страхування у вигляді допомоги на всіх осіб, котрі були зайняті у галузях на­родного господарства.

Страхування здійснювали загальноміські й окружні лікарняні каси за рахунок внесків працедавців (10% від фонду заробітної плати) та інших надходжень. Лікарняні каси надавали безкош­товну медичну допомогу.

Однак керівники охорони здоров'я дійшли висновку, що паралельне існування двох медицин — страхової і державної — неможливе.

Прийняте за їх пропозицією Положення «Про со­ціальне забезпечення працюючих» від 31 жовтня 1918 р., а також Постанова Раднаркому

«Про передачу всієї лікувальної части­ни колишніх лікарняних кас Народному комісаріату охорони здоров'я» послужили основою для одержавлення страхових організацій і ліквідації лікарняних кас.

Початок другого етапу страхової медицини пов'язаний з пе­реходом України в березні 1921 р. до нової економічної політики (НЕП), що стало для системи охорони здоров'я поступовим відходженням від бюджетної системи фінансування і призвело до пе­редачі медичних закладів на фінансування місцевим бюджетам з різким скороченням фінансування та до введення часткової опла­ти за отриману медичну допомогу. Перед закладами охорони здо­ров'я постала проблема пошуку нових джерел фінансування.

НЕП створила сприятливі умови для відновлення принципів страхової медицини. В Україні було організовано унікальну систему робітничої медицини. Посприяв цьому Декрет Раднарко­му України від 10 грудня 1921 р. «Основне положення про соці­альне забезпечення робітників та службовців на випадок тимча­сової і постійної втрати працездатності та членів їх сімей на ви­падок хвороби годувальника».

У відповідності до Декрету страхуванню підлягали робітники промислових підприємств і сільського господарства.

Поряд із допомогою з тимчасової непрацездатності, вагіт­ності, пологів Декрет передбачав надання безкоштовної медич­ної допомоги застрахованим в амбулаторії, стаціонарі та в до­машніх умовах, а також забезпечення ліками, бандажами, оку­лярами, стоматологічним протезуванням.

Передбачалося також прикріплення медичних закладів до промислових підприємств для надання медичних послуг робітникам і службовцям.

Управління медичною допомогою у структурі Наркомату охорони здо­ров'я України здійснював відділ робітничої медицини. Однак охорона здоров'я робітників залежала ще й від закладів Нарком - праці та органів соціального страхування. Для узгодження діяль­ності цих відомств на місцях створювалися губернські страхові ради, а в центрі — Українська страхова рада. З метою організації спеціалізованих видів медичної допомоги для робітників у 1923 р. було створено лікувальне бюро.

На відміну від республік колишнього Союзу робітнича ме­дицина в Україні набула значного розвитку, її мережа була тісно пов'язана з працюючими через страхові каси, фабричні та заводські комітети, представники яких входили до складу адміністративно-господарських комісій при поліклініках.

Дата добавления: 2014-01-07