Травматичний синдром зґвалтування (ТСЗ) по симптоматиці досить близький до ПТСР

ЗҐВАЛТУВАННЯ

Сексуальні напади – кримінальна проблема, яка стала зустрічатися частіше в наш час. У результаті насильства в жінок проявляється цілий набір травматичних симптомів. Нерідко жертви насильства надалі переслідуються системою правосуддя й суспільством. І якщо цією проблемою не займатися, то згодом ця гостра травма може розвитися в травматичний синдром зґвалтування, по своєму стану близький до такого розладу, як посттравматичний стрес.

Ellis (1983) припускає, що в реакції на зґвалтування тут можна виявити 3 фази: короткострокову, проміжну й довгочасну.

1.Короткострокова реакція характеризується набором травматичних симптомів, таких як соматичні скарги, розлад сну, нічні кошмари, страх, підозрілість, тривожність, загальна депресія й соціальна дезадаптація. Rosenhan і Seligman (1989) затверджують, що на кризу, що випливає за зґвалтуванням, впливає стиль емоційного реагування жінки. Деякі жінки виражають свої почуття, проявляють страх, тривожність; вони часто плачуть і перебувають у стані напруги. Інші намагаються управляти своєю поведінкою, маскують свої почуття й намагаються виглядати спокійними.

Симптоматика залишається щодо стійкої протягом 2-3 місяців.

2. У проміжній фазі, від 3 місяців до 1 року після нападу, дифузійна тривожність звичайно стає специфічною, пов'язаної зі зґвалтуванням. Потім жінки випробовують стан депресії, соціальної й сексуальної дисфункції.

3. У період тривалої реакції, більш 1 року після нападу, до поточного стану додається гнів, гіперактивність щодо небезпеки й зниження здатності насолоджуватися життям (Ellis, 1983). Згідно з дослідженнями, проведеними Renner et al. (1988), усього лише 10% жертв насильства не проявляють ніяких порушень поведінки після нападу. Поведінка 55% жертв помірковано змінене, а життя 35% жертв супроводжується серйозної дезадаптацією. Через кілька місяців після нападу, 45% жінок якимось образом здатні адаптуватися до життя; 55% жертв випробовують тривалі наслідки травми.

Із усього вищесказаного можна вивести, що більш половини жертв зґвалтування проявляють деякий рівень ТСЗ після зґвалтування.

ТСЗ необов'язково розвивається відразу ж після нападу. Якщо жертва звертається за професійною допомогою негайно після зґвалтування, то ймовірність того, що вона буде випробовувати симптоматику ПТСР, – менше (Rosenhan et al, 1989).

На ймовірність розвитку ТСЗ й ступеня його серйозності впливають особистісні характеристики жертви. Очевидно, що жінки з більшим набором механізмів совладания й з високою емоційною й психологічною стабільністю рідше страждають від симптомів ПТСР, чому жінки, у яких дані характеристики відсутні.

Зґвалтування має соціальний характер. Жертва зустрічається не тільки зі зґвалтуванням і впливом на неї, але також і з реакцією навколишніх. Renner (1988) пропонує розглядати ситуацію жінки, яка мала зґвалтування як безвихідну ситуацію.

Дж. Хіндман описала вісім факторів психічної травми, пов'язаних із сексуальним насильством

1. Сексуальна реакція жертви (тобто одержання в тому числі й задоволення). Це стає жахливим джерелом самозвинувачення, почуття провини, осуду, відкидання суспільством.

2. Жах. Будь-які пережиті форми активності, які викликали жах, не забуваються, вони вертаються й можуть раптово спливти через багато років.

3. Перекручена ідентифікація злочинця. Сприйняття ідентичності злочинця перекручене, жертва не може сприймати його як злочинця, якщо невинний у насильстві значима людина або суспільство розглядають ґвалтівника в позитивнім світлі.

4. Перекручена ідентифікація жертви. Вона не може сприймати себе безневинної, у таких людей часто низька самооцінка, вони самотні, замкнені.

5. Фобії або когнітивні порушення й відсутність навичок совладающего поведінки. Починають діяти такі механізми психологічного захисту, як витиснення, заперечення; часто виникає дисоціація й амнезія; з'являється саморуйнівна поведінка, потреба в покаранні, використання алкоголю й наркотиків.

6. Катастрофа розкриття. Ситуація розкриття ставить під сумнів колишні вистави про себе, підкріплює почуття сорому. Виникає страх, що сексуальне зловживання, якщо воно стане явним, може одержати продовження.

7. Травматичний зв'язок. Незвротна, глибока потреба жертви вступити у зв'язок із ґвалтівником з метою одержання любові, уваги, поваги. Жертва нездатна відстоювати свої власні потреби. Ґвалтівник повинен бути вилучений від жертви (якщо це родич).

Підтримка, яку жертва одержує від своїх батьків, чоловіка або партнера, від друзів, відіграє дуже важливу роль в успішнім подоланні травматичної ситуації. Однак значимі навколишні також переживають дуже лихоліття. У деяких випадках батьки відкидають жінку або обвинувачують її за те, що вона не виявила опори, що нападав (Renner, 1988).

Cohen і Roth (1987) виявили, що індивідуальні відмінності у вазі симптоматики пов'язані з віком жертви, соціоекономічним статусом і якістю життя до сексуального нападу (у дитинстві або в дорослому віці).

Дата добавления: 2014-01-07