Насильство в школі

Шкільне насильство – це вид насильства, при якім має місце застосування сили між дітьми або вчителями стосовно учнів або – що в нашій культурі зустрічається вкрай рідко – учнями стосовно вчителя. Шкільне насильство підрозділяється на емоційне й фізичне.

Емоційне насильство викликає в жертви емоційна напруга, принижує його й знижує його самооцінку. Види емоційного насильства:

• глузування, присвоєння кличок, нескінченні зауваження, необ'єктивні оцінки, висміювання, приниження в присутності інших дітей та ін.;

• відторгнення, ізоляція, відмова від спілкування з жертзой (з дитиною відмовляються відіграти, займатися, не прагнуть із ним сидіти за однією партою, не запрошують на дні народження і т.д.).

Під фізичним насильством мають на увазі застосування фізичної сили стосовно учня, однокласника, у результаті чого можливе нанесення фізичної травми.

До фізичного насильства ставляться побиття, нанесення удару, ляпанці, потиличники, псування й відібрання речей і ін. Звичайно фізичне й емоційне насильство супроводжують один одному. Глузування й знущання можуть тривати тривалий час, викликаючи в жертви переживання, що травмують.

Жертвою може з гать будь-яка дитина, але звичайно для цього вибирають того, хто слабкіше або якось відрізняється від інших. Найбільше часто жертвами шкільного насильства сгановятся діти, що мають:

- фізичні недоліки –, що носять окуляри, зі зниженим слухом або з руховими порушеннями (наприклад, при ДЦП), тобто ті, хто не може захистити себе;

- особливості поведінки – замкнені діти або діти з імпульсивною поведінкою;

- особливості зовнішності – руді волосся ластовиння, відстовбурчені вуха, криві ноги, особлива форма готові, вага тіла (повнота або худорби) і т.д.;

- нерозвинені соціальні навички;

- страх перед школою;

- відсутність досвіду життя в колективі (домашні діти);

- хвороби – епілепсію, тики й гіперкінези, заїкуватість, энурез (нетримання сечі), энкопрез (нетримання калу), порушення мови – дислалия (недорікуватість), дисграфия (порушення письмової мови), дислексия (порушення читання), дискалькулия (порушення здатності до рахунку) і т.д.;

- низький інтелект і труднощів у навчанні.

Діти, виховані в умовах материнської депривації (тобто, що не одержали в грудному віці достатньої любові, турботи, з несформованою прихильністю до батьків – приютские діти й «соціальні сироти»), пізніше схильні до більшого насильства, чому діти, що виховуються в нормальних родинах.

Більша схильність до насильства виявляється в дітей, які походять із наступних родин (Olweus 1983):

Неповні родини. Дитина, що виховується батьком-одинаком, більше схильний до застосування емоційного насильства стосовно однолітків. Причому дівчинка в такій родині вірогідно частіше буде застосовувати до інших емоційне насильство, чому хлопчик.

Родини, у яких у матері відзначається негативне відношення до життя. Матері, що не довіряють миру дитини й школі, звичайно не бажають співробітничати зі школою. У зв'язку із цим прояв насильства в дитини матір'ю не засуджується й не коректується. У таких випадках матері схильні виправдовувати насильство як природню реакцію на спілкування з «ворогами».

Владні й авторитарні родини. Виховання в умовах домінуючої гіперпротекції характеризується безумовним підпорядкуванням волі батьків, тому діти в таких родинах найчастіше задавлені, а школа служить каналом, куди вони вихлюпують, що внутрішньо пригнічуються гнів і страх.

Родини, які відрізняються конфліктними сімейними відносинами. У родинах, де дорослі часто сваряться й лаються, агресивно самостверджуючись у присутності дитини, працює так звана «модель навчання». Діти засвоюють і надалі застосовують її в повсякденнім житті як спосіб справлятися із ситуацією. Таким чином, одна модель поведінки може передаватися з покоління в покоління як сімейний проклін. Сама по собі фрустрирующая й тривожна атмосфера родини змушує дитину захищатися, поводитися агресивно. У таких родинах практично відсутня взаємна підтримка й близькі відносини. Діти з рєїй, у яких практикується насильство, оцінюють насильницькі ситуації інакше, чому інші діти. Наприклад, дитина, що звикла до насильницької комунікації – приказн підвищеному тону, що гаркає й, – оцінює його як нормальний. Отже, у покрикуванні й побоях, як з боку вчителя, так і з боку дітей, він не буде бачити нічого особливого.

Родини з генетичною схильністю до насильства. У дітей різна генетична основа толерантності (переносимости) стресу. У дітей з низькою толерантністю до стресу виявляється більша схильність до насильницьких дій.

Дата добавления: 2014-01-07