Загальна оцінка і відмінні риси сучасної філософії, етапи її становлення

Філософія виникла, як відомо, в трьох культурах одночасно - індійській, китайській і античній, пройшовши довгий і складний шлях розвитку. Певним результатом її розвитку можна вважати класичну німецьку філософію, в які майже всі філософські проблеми минулого досягли досконалості - найвищого рівня розвитку.

У 20−30-х роках XIX cт. філософія Г. Геґеля набула в Європі тріумфального поширення. Але якраз на вершині визнання Геґель раптово помер (14 листопада 1831 p.), і в європейському філософському житті на деякий час запанували розгубленість і невизначеність. Не один європейський філософ ставив у цей час перед собою запитання: чи можлива філософія після Гегеля. Але згодом з'ясувалось, що початки справді нової філософії з'явилися у Європі ще за життя Геґеля.

У 1819 р. вийшов друком перший том праці А. Шопенгауера "Світ як воля та уявлення", який і вважають першою працею нової філософії.

Філософія, що її можна вважати сучасною розпочинається 1830 року. 1830 р. починає виходити „Курс позитивної філософії” О. Конта − твір, що ознаменував нову епоху філософії.

Класична філософія · буття є цілісне, глибинно узасаднене, внутрішньо концентроване · розум є вищою і найціннішою частиною людської психіки · розум здатний висвітлити глибини психіки й орозумнити їх · за допомогою розуму людина спроможна належним чином організувати своє життя і взаємини з буттям · раціональне пізнання є тією силою, яка згодом дасть можливість вирішити всі проблеми, які стоять перед людством · сконцентрувала свою увагу навколо проблем свободи та інших гуманістичних цінностей і стверджувала необхідність раціонального пізнання загальнолюдських моральних принципів та ідеалів. · Об’єктивізм · Натуралістичний сцієнтизм · Раціоналізм · Детермінізм (визначений, обмежений) - філос. Вчення про загальну об’єктивну зумовленість явищ природи, суспільства.

Некласична−Постнекласична філософія · говорити про буття безвідносно до людського сприйняття й уявлення безглуздо; ми можемо судити лише про те, що ввійшло в контекст нашого сприйняття і знання; поза цим питання про буття залишається відкритим · на перший план у людській психіці виходять чинники, які за своєю природою нерозумні або позарозумні; масштабами й силою дії вони перевершують Розум · оскільки нерозумні чинники психіки потужніші, то розум нездатний їх опанувати розум не лише не сприяє гармонізації людського життя, а іноді заважає цьому. · Проблеми пізнання заступає проблема людського існування. Головними стають проблеми смислу та долі людського буття. · Апеляція не до розуму, а до підсвідомості. · Суб’єктивізм · Гуманізм - цінність людини як особистості. · Ірраціоналізм · Волюнтаризм - напрям у філос., який проголошує основою буття волю.

Філософія другої половини ХІХ ст. розвивалася у значно швидшому темпі. До цього вели нові загальні умови життя, його посилений темп, нова техніка, розвинута організація; збільшилася кількість вищих шкіл; виникло нове явище: наукова періодика. Легкість здобуття знань привела до їх поверховості. Філософія опинилася одраз перед двома небезпеками: розчинитись або у точних науках, або в художній літературі (белетристика). Поступ комунікації зблизив між собою країни: з’являються переклади з одних мов на інші; позитивізм − витвір англійської та французької націй.

Розвиток науки і техніки: швидкий друкарський станок (Кьонінг, Багер, 1812), електромотор (Якобі, 1834), Телеграф (Морзе, 1837), телефон (Белл, Грей, 1876), двигун внутрішнього згорання (Даймлер, Бенц, 1885), залізнична колія, паровий корабель. Наука: теорія Дарвіна (1859), періодична система елементів (Менделєєв, 1869), тлумачення сновидінь (Фройд, 1900), модель атома (Резерфорд, Бор 1911/1913), теорія відносності (Ейнштейн, 1905/1915).

Новий період у філософї, коли вона відійшла від позитивізму. Прші прояви зміни виявилися вже у 1890 р. (праці Бергсона та Дільтея). Особливості: роки інтенсивного розвитку змінювалися роками повного застою (1914−1918, 1939−1945).; зміщення акцентів з випуску книжок до з’їздів. Розвиток філософії йшов до інтернаціоналізації, до уподібнення способу мислення в багатьох країнах. Прагматизм і психоаналіз були явищами світового масштабу.

Принципи класики і перш за все тому, що вони, попри їх привабливість, не дуже узгоджувались із життям. Крім того, до кінця ХІХ століття в духовній культурі Європи наростає критика індустріальної цивілізації, настає «переоцінка цінностей» (Ф. Ніцше) західноєвропейського суспільства, і насамперед цінностей раціоналізму, науки, прогресу.Я дром нової філософії стає тепер питання про співвідношення філософії і науки.Н авколо цих питань виділилися два основних напрямки: сцієнтизм, орієнтує своїх прихильників на користь науки. Соціальні проблеми, думають вони, можна вирішити, належним чином розвиваючи і раціонально застосовуючи науку. Другий, антропологічний напрямок (його також називають антисцієнтистським) займає в цих питаннях протилежну позицію: в труднощах та лихах сучасного суспільства винні, насамперед, наука, науково-технічний прогрес. Наукове знання втрачає «людинний вимір»; Людство все частіше зіштовхується з феноменом відчуження.

Сцієнтизм виражений в таких філософських концепціях як позитивізм, прагматизм, аналітична філософія, структуралізм, філософія лінгвістичного аналізу й ін. Антисцієнтизм: феноменологія, екзистенціалізм, філософська герменевтика.

Після її занепаду в Західній філософії з’явилось багато шкіл і напрямів, які ставили і вирішували ті чи інші проблеми. В еволюції Західної філософії /після класичної німецької/ виділяють такі періоди її становлення:

І-й період: з 40-х по 60-ті роки ХІХ ст. В цей період відбувається розпад класичних форм ідеалізму. Широкого розповсюдження набувають ірраціоналізм, неокантіанство, позитивізм, діалектичний і історичний матеріалізм.

ІІ-й період: з 70-х років ХІХ ст. по 1914 р. До зазначених напрямків приєднуються інтуїтивізм, другий позитивізм-емпіріокритицизм, конвенціоналізм, філософія життя.

ІІІ-й період: з 1917 р. В 20-ті роки виникає неопозитивізм, неореалізм, герменевтика, а в 60-ті роки - структуралізм, філософська антропологія. Не слід думати, що нові напрями виникли із нічого, на порожньому місці. Нові школи і напрями розвивали певні сторони попередніх напрямів.

НЕОКАНТІАНСТВО

Філософія як методологія і теорія пізнання. Виникло в 60-х р. 19 в. у Німеччині (Отто Лібман – гасло «Назад, до Канта!», Г.Гемгольц, А.Ланге й ін.)

Марбургська школа неоканттіанства («логицистская»): Орієнтується на природознавство. Панлогізм = розвиток природи і суспільства зводиться до сукупності логічних зв’язків (діяльності світового розуму та світової ідеї).

М.Коген (1842-1918):

1. Ф-я = ф-я науки. Ідеал пізнання = мат-ка і матем.фізика.

2. Неможливість редукції науки до емпіричних фактів, які перевіряють: факти завжди дані нам крізь «теоретичні» окуляри. Науку формує не хаос фактів, а певний спосіб їхньої уніфікації і схематизації за допомогою гіпотез і теорій. Тобто, закони і теорії не виводяться з фактів, а передують їм. Виходить, будь-яка теорія апріорна.

Суперечка фактуалізму і теоретизму у філософії науки:

Фактуалізм: незалежність і автономність фактів по відношенню до наукових теорій («факти - уперта річ») - неопозитивізм

Теоретизм: залежність фактів від теорій, «теоретична навантаженість фактів» + при зміні теорій відбувається зміна фактичної бази науки. – Т. Кун, П. Фейерабенд і ін.

А. Уайтхед: наукове пізнання являє собою з'єднання двох шарів. Шар спостереження складається з безпосередніх даних, отриманих в експериментальній практиці. Концептуальний шар представлений нашим загальним способом осягнення світу.

3. Теза «іманентності буття свідомості» (будь-який факт науки припускає, що є не просто щось, а щось усвідомлене в категоріях логічного мислення): «Ми знаходимо дійсність у думці, а не у відчутті».

4. Три складових «загальної теорії досвіду (опыта)»: логіка (досліджує причини мислення), етика (досліджує причини можливості моральної дії), естетика (такі форми чуттєвості, як простір і час = причини людського сприйняття).

П. Наторп (1854-1924): 1. Предмет ф-ії – теорія пізнання. Але вона вивчає не психіку, а зміст пізнання = більш повні визначення об'єкта. Реальність = це процес визначення.

2. «Для мислення не існує ніякого буття, яке саме не було б покладене в думці». Питання про те, що передує мисленню, є його джерелом - не має сенсу.

3. Ф-я= метод, що постійно розвивається (не застигла система!)

Е.Кассірер (1874-1945):

1. Логіка науки: Прогрес науки пов'язаний з тим, що на визначеному етапі вчені припинили пошуки суті речей, вони шукають функціонального зв'язку між речами (закони). Предмет – не джерело, а ціль пізнання («Ми пізнаємо не предмети, а предметно»).

2. Ф-я – не тільки критика пізнання (як у Канта), але і критика цивілізації. Символічні форми: Культура символична. Міф, мистецтво, мова, логіка = фундаментальні форми розуміння, а вони – символичні.

Символи – породження культури. Людина = «тварина, що створює символи» (animal simbolicum). Людина бачить оточуючу її реальність опосредовано, через символічні форми (міфи, художні образи, ритуали і т.п.)

Баденська школа неокантіанства.

На відміну від маргбурзців, ф-я – не як логіка, а як вчення (наука) про цінності. Орієнтована не тільки на природознавсто, але на всю цілісність культури. Основу буття творять не логічні, а аксіологічні зв’язки.

В.Віндельбанд (1848-1915):

1. Класифікація наук не за предметом, а за методом.

2.Ф-я = критична наука про загальні цінності. Треба визначити ті цінності, що лежать в основі пізнання, моралі і мистецтва. Цінності – загальнозначущі (логічні, етичні, естетичні, релігійні і т.д.)

М.Ріккерт (1863-1936):

Світ поділяється на 2 сфери: дійсність і цінності. Цінності недійсні, вони не існують, не мають буття, вони значать. «Зовсім самостійне царство, що лежить по ту сторону суб'єкта й об'єкта». Цінності – це ідеальне буття, буття норми, сенс.

Дата добавления: 2014-01-07