Діалектичний і історичний матеріалізм

Марксистська філософія, безумовно, важливий етап в розвитку світової філософії.

Карл Маркса /1818-1883 рр./ та Фрідріх Енгельс /1820-1895 рр./. Маркс і Енгельс неодноразово згадували: що їх світогляд формувався під величезним впливом Гегеля, згодом Фейєрбаха. 1932 року, майже через півстоліття після смерті Маркса, були вперше надруковані "Економічно-філософські рукописи” 1844 рр. Базуючись на ідеях Фіхте та Гегеля про активну діяльність суб'єкта, Маркс вперше висуває ідею діяльності як матеріально-перетворювальної суспільної практики.

Людина − це продукт саморозвитку природи і суспільства, в основі якого лежить людська праця. Ідея відчуження людини в суспільстві, де панує приватна власність, - головна в цій роботі Маркса. Він доводить, що в основі будь-якого відчуження лежить відчуження в матеріальній, економічній сфері. Це вже протилежна гегелівській точка зору, оскільки вона носить матеріалістичний характер. Маркс звинувачує приватну власність в тому, що вона кінець кінцем породжує всі форми відчуження, тому він займає позицію заперечення приватної власності, але не такого заперечення, коли замість багатьох ВЛАСНИКІВ виникає один власник - держава, яка експлуатує і поневолює людину. Маркс стверджує ідею про необхідність перетворення "приватної власності" у реальну власність кожного індивіда, а натомість - в реальне "присвоєння людиною» відчуженого від неї багатства", йдеться про все багатство - матеріальне і духовне, тому людина вільного суспільства, де зліквідовано відчуженість, - це людина багата, багата різнобічними потребами; інтелектуально, морально і фізично розвинена. Тобто це універсальна людина, яка живе в злагоді з суспільством і природою.

Суть матеріалістичного розуміння історії викладено в першому розділі "Німецької ідеології" Маркса і Енгельса. Принцип матеріалістичного розуміння історії спирається на визнання самого факту існування простих, ясних, очевидних кожній людині передумов її життя. Ними є матеріальні передумови, які створюють індивіди, які створені попередніми поколіннями людей. Таким чином складається цілісна концепція суспільства, основою якого є безпосередній процес виробництва суспільного життя, пов'язаних з ним форм людського спілкування» породжених базисом політичної надбудови та різних форм суспільної свідомості.

Концепція практики як основи і головного змісту людського життя дає підставу Марксу для гострої критики всього попереднього матеріалізму, як метафізичного, споглядального, як такого, що розглядає людину поза соціальними умовами її життя. Принцип революційно-перетворювальчої практики потребував адекватного методу пізнання - діалектики. Підкреслюючи величезне значення гегелівської діалектики, Маркс зазначає, що цю діалектику треба "поставити на ноги", тобто наповнити матеріалістичним змістом. Основні положення діалектичного методу розкриті Енгельсом в його працях "Діалектика природи" та "Анти-Дюринг".

Марксизм як певна філософія і суспільно-політична доктрина швидко набув послідовників і популяризаторів в Європі, Америці. В Німеччині - це Й.Діцген /1828-1888 рр./ та Ф.Меринг /1845-1919рр./, у Франції - П.Лафарг /1842-1911 рр./, в Італії - А.Лабріола /1843-1904 рр./, в Росії - Г.В.Плеханов /1856-1918 рр./, М.І.Зібер /1844-1888 рр./ - в Україні.

Велику роль в розвитку марксизму відіграв В.І.Ленін /1870-1924 рр./. Основні філософські твори - "Матеріалізм і емпіріокритицизм", "Філософські зошити", "Про значення войовничого матеріалізму", "Держава і революція", "Три джерела і три складові частини марксизму" та інші. Не можна не зазначити, що більшість його праць написані в гострій полемічній манері, в дусі нетерпимості до будь-яких відхилень від марксистських положень.

З виникненням СРСР і перетворенням марксизму в панівну ідеологію поглибився і процес його перетворення на догматичну схему. Після смерті Леніна цей процес завершився канонізацією всіх складових частин, в тому числі його філософської частини - діалектичного та історичного матеріалізму. Цьому сприяв вихід у світ так званого "Кратного курса истории ВКП/б/", який особисто редагував Й.Сталін. Критично оцінюючи догматизм, самозвеличення "єдино наукової" філософії, небезпечну претензію на монополію істини, не можна, однак, не погодитися, що в марксистській філософії, як і в кожній філософії, є позитивні, раціональні моменти, котрі не варто ігнорувати.

Дата добавления: 2014-01-07