Рак сечового міхура

Постмодернізм

Термін (з'явився ще в 60-х рр.) описує нов. культурну ситуацію «постсучасності».

До найбільш відомих представників даного напрямку варто віднести Ж.-Фр. Ліотара, Бодрийара, Ж. Дельоза, Ж. Дерріду ("Про грамматологію"), Ф. Гваттарі.

Філософії постмодернізму в прямому сенсі слова не існує (хоча б тому, що представники цього культурного напрямку говорять про неможливість вироблення нової філос-ї).

Світ не можна раціонально описати і пізнати, існує «ГЛИБИННИЙ ОПІР РЕЧЕЙ» цьому. «Події завжди випереджають теорію». За стирання границь між науками, мистецтвом, релігією, філос. і т.д.

Кожний читає текст (=світ) по-своєму. Асистемність, варіативність, плюралізм інтерпретацій і підходів.

Ключове поняття П. – деконструкція (Дерріда й ін.) = процес розкладання, розшарування структур, „відсторонення” від предмета, відмовлення від звичних підходів, критичне перетворення (напр., деконструкция традиційної філос-ї).

Висунули на перший план проблеми, що вимагають прояснення ролі знака, символу, мови. Якщо класичні філософи мали справи переважно зі змістом, то постмодерністи - з текстом.

Єдиний засіб вийти за межі нав'язаних змістів - їхній деконструкция за допомогою глибинного аналізу мови. Деконструкция спрямована на знищення "привнесеного", зв'язаного (або нав'язаного) з історичною і культурною традицією.

Філософія в епоху постіндустріальної цивілізація. Розвиток техніки, насамперед комп'ютерної, зростаючий вплив інформаційних технологій, привели останнім часом до формування такого напрямку, як філософія комп'ютерних технологій, філософія інформації. У рамках даного напрямку обговорюється проблема взаємодії людини і техніки, природного і штучного, виявляється онтологический статус інформації. На перший план виходить проблема штучного інтелекту. Дотепер у центрі численних дискусій спроба відповісти на запитання, поставлений у середині минулого століття англійським математиком А. Тьюрингом: " Чи можуть машини мислити?".

Зростаючий вплив людини і технологій на природу, привело до формування таких дисциплін, як екологічна філософія, філософія навколишнього середовища. Стрімкий розвиток медицини, генної інженерії, можливість створення "дублікатів" живого (клонирование органів, організмів, людини) стимулювало розвиток прикладних напрямків філософії, насамперед етики.

Епідеміологія. Захворюваність на рак сечового міхура ста­новить 8,6-9,0 на 100 тис. населення. В структурі онкозахворюва-ності чоловічого населення рак сечового міхура складає 4,7 % (9 рангове місце), жіночого - близько 1 % (13 рангове місце). З віком ці показники значно збільшуються. Так, захворюваність на рак сечового міхура у чоловіків у віковій групі 60-80 років зростає до 60,3-126,8 на 100 тис. населення, відповідного віку, у жінок - 6,6-13,8.

Етіологія. До причинних факторів розвитку раку сечового міхура належать куріння, потрапляння в організм анілінових бар­вників (професійний рак), радіоактивне опромінення.

Більшість пухлин сечового міхура характеризуються екзофі-гним ростом (папілярний рак на ніжці). Інфільтруючі форми ма­ніть вигляд щільного вузла на широкій основі, які проростають інколи всю товщу стінки міхура.

За гістологічною будовою розрізняють перехідноклітинний,.пінпластичний, плоскоклітинний рак і аденокарциному.

Метастазує рак сечового міхура в лімфатичні вузли таза і; ідовж нижньої порожнистої вени. Гематогенні метастази спосте-рпають у печінці, легенях, кістках.

Клініка. Найхарактернішою ознакою раку сечового міхура є мікро- та макрогематурія. Вона може бути одно- або багаторазо­вою. Макрогематурія може бути із згустками крові або без будьких домішок.

З поширенням пухлини виникає інтенсивний біль внизу живота. Ємність сечового міхура зменшується, що спричинює дизурііо: сечовипускання частішає, з'являються тенезми.

При розпаді пухлини приєднується інфекція, сеча стає мутною і, з неприємним запахом.

У випадках поширення пухлини на вічко сечоводу відбувається його стиснення і, як наслідок, блокада сечоводу з порушенням уродинаміки на боці ураження.

Діагностика:

• анамнестичні дані (гематурія);

• цистоскопія - дає змогу виявити пухлину, характер її росту, величину;

• біопсія пухлини;

• контрастна цистографія: виявляється дефект наповнення або асиметрія сечового міхура;

• ультразвукове дослідження;

• комп'ютерна томографія.

Лікування. Для лікування раку сечового міхура застосову­ють хірургічний, променевий, хіміотерапевтичний і комбінований методи. Об'єм хірургічних втручань коливається від застосування електрокоагуляції до цистектомії. Вибір методу залежить від стадії, форми росту пухлини, її локалізації в сечовому міхурі, віку хворо­го тощо. Найуживанішою є — резекція сечового міхура.

Променева терапія використовується у передопераційному і післяопераційному періодах.

При неоперабельних пухлинах сечового міхура проводять паліативні курси променевої терапії.

Особливості догляду. Після операцій на сечовому міхурі необхідний догляд за дренажами і катетером. Медична сестра по­винна вести точний облік виділеної сечі, стежити за її кольором, змащувати шкіру мазями і своєчасно змінювати марлеві серветки біля дренажів.

У випадках припинення сечовиділення для перевірки про­хідності дренажних трубок або катетера рекомендовано ввести за допомогою шприца 10-15 мл фурациліну або риванолу. При не­ефективності маніпуляції - повідомити лікаря.

Одним із грізних ускладнень променевої терапії раку сечового міхура є променевий цистит. Він проявляється постійним нию­чим болем внизу живота, частим болючим сечопуском, інколи з /юмішками крові в сечі. З метою місцевого знеболювання і змен­шення запального процесу проводять щоденні інстиляції сечового міхура 0,8 % стерильним розчином метилурацилу або 10-20 % тип суспензією в персиковій олії. Інколи доцільні інстиляції 1-2 % розчину коларголу, 5-10 % розчину димексиду. Кількість розчину мі одну інстиляцію не повинна перевищувати 40-50 мл. Перед інстиляцією сечовий міхур промивають розчином фурациліну 1:5000. Для промивання сечового міхура використовують кружку Есмарха або шпприц Жане: 40-50 мл розчину повільно вводять через катетер і відразу ж випускають назад, повторюючи маніпуляцію до чистого прозорого розчину. Тривалість лікування — 7-10 днів.

Для стимулювання репаративних процесів у сечовому міхурі показані інстиляції дибунолу. 10 мл 10 % лініменту дибунолу розбавляють в 20-30 мл 0,25-0,5 % розчину новокаїну.

При розвитку пізніх променевих циститів, які характеризу­ються торпідним перебігом, ефективні інстиляції суспензії гідро­кортизону (2-5 мл на 30-40 мл фурациліну).

Рак простати

Епідеміологія. Захворюваність на рак передміхурової зало­зи (простати) становить понад 17 на 100 тис. чоловічого населен­ня, а питома вага його в структурі онкозахворюваності чоловіків складає 5 % (4-те рангове місце). Однак з віком зазначена хворо­ба значно частішає, становлячи у віковій групі 70-80 років 155-200 на 100 тис. чоловічого населення.

Етіологія. За результатами експериментальних і клінічних досліджень, велику роль у виникненні і рості пухлин передміхуро­вої залози відіграють гормональні зрушення в організмі. У крові хворих на рак простати спостерігають підвищений вміст андро­генів, а кастрація і лікування естрогенами призводять до регресії пухлини і її метастазів.

Найчастіше трапляється морфологічно диференційована форма раку простати - аденокарцинома (70 %), недиференційовані фор­ми спостерігаються не частіше, ніж у 18-20 % випадків.

Клініка. Захворювання на рак простати тривалий час може перебігати безсимптомно і виявлятись лише під час профілактич­них оглядів при пальцевому ректальному дослідженні.

У переважної більшості хворих провідною ознакою хвороби є порушення сечовипускання. Дизуричні явища полягають у зат-рудненні сечовиділення, його сповільненні у вигляді тонкого стру­меню або краплями, відчуттям неповного випорожнення сечового міхура і частими позивами до сечовипускання.

Гематурія і біль у ділянці промежини свідчать про поширен­ня пухлини за межі залози (Т₃).

Метастазує рак передміхурової залози в кістки таза, хребет, стегно. "Радикуліт" у мужчин похилого і старечого віку повинен стати приводом для обстеження передміхурової залози і рентге-нобстеження кісток.

Діагностика. Основним методом діагностики раку простати пальцеве дослідження її через пряму кишку. На ранніх стадіях визначається одне або декілька ущільнень. У пізніших стадіях і ісм;і стає щільною, горбистою, без чітких контурів.

Для виявлення віддалених метастазів необхідно провести рентгенобстеження кісткової системи і легень.

Остаточний діагноз раку встановлюють на основі біоп­сії.

Важливу роль у діагно­стиці пухлин простати віді­грають УЗД і комп'ютерна томографія.

Лікування. Основними методами лікування раку про­стати є променева терапія і гормонотерапія. Оскільки у переважної більшості хворих пухлина діагностується у по­ширених стадіях, хірургічне лікування (простатектомія) застосовується рідко. В ос­танні роки поширення набу­ває метод кріодеструкції.

Особливості догляду. При затримці сечі, яка часто виникає при раку передміху­рової залози, з'являється по­треба у катетеризації сечово­го міхура. Медична сестра бере в ліву руку стате­вий член, відкриває його голів­ку і ретельно протирає її ан­тисептичним розчином. Пра­вою рукою поступово, з невеликим зусиллям, вводить м'який стерильний катетер, кінець якого змащений гліцерином. Зовнішній кінець катете ра опускають в посудину, куди повинна стікати сеча. Не можна тор катись рукою до тієї частини катетера, яка контактуватиме із слизо вою уретри. Катетер просовують пінцетом до появи цівки сечі.

Дата добавления: 2014-01-07