Урок - дискусія

Ця форма співпраці використовується для вивчення протилежних поглядів у формі справжнього суду.

1. Розвивати вміння аналізувати й узагальнювати явища та події згідно з інтересами дітей.

2. Вести пошукову роботу відповідно до своїх захоплень.

3. Виробляти вміння відстоювати свою точку зору, поважаючи думку опонента.

1. Поділ класу на ролі за побажаннями самих учнів (суддя, секретар суду, адвокат, прокурор тощо.

2. Обов'язкове «переобладнання» класу на судову залу; перевдягання учнів згідно з обраною роллю.

3. Наявність двох сторін - обвинувачення та захисту.

4. Включення в роботу всього класу через поставлені завдання.

4. Закріплення вивченого (виконання завдань, поставлених учителем).

5. Підсумок уроку (вирок суду). Домашнє завдання.

Така форма уроку сприяє активності всіх учнів класу, різноаспектному вивченню позицій. Дуже важливо в процесі проведення такого уроку не допустити однобічної, звинувачувальної версії. А щоб урок не перетворився на банальну виставу, де учні просто відбувають свій номер, необхідно поставити завдання, які учні повинні виконати до кінця уроку.

Сьогодні набувають популярності дискусійні форми занять, які, виключаючи штучну поляризацію і психічно шкідливий наслідок негативних ролей, сприяють засвоєнню знань, удосконалюють навички спілкування, навчають переконливо й точно висловлювати свою думку. Дискусія має багато різновидів, а саме - дебати, диспут та власне дискусія. Ми зупинимось на диспуті. Це обговорення спільного питання, проблеми з метою правильного розв'язання. Диспут виникає внаслідок спілкування вчителя й учнів одного з одним, у процесі розв'язання проблемної ситуації.

Проблемна ситуація, що характеризує психологічний стан учнів, поряд з інтелектуальними труднощами супроводжується підвищенням пізнавальної активності й бажанням розібратися у проблемі.

Будь-яка дискусія (диспут) включає три компоненти:.

1. Пізнавальний включає знання про предмет, що викликає суперечку і проблемну ситуацію, яка виникла.

2. Операційно-комунікативний означає вміння вести суперечку, відстоювати свою точку зору, володіти способами здійснення логічної операції.

3. Емоційно-оціночний включає емоційні переживання, потреби, цінності, відносини, мотиви, оцінки.

Основні принципи організації уроку-диспуту

1. Клас наперед поділено на групи (стверджувальна та заперечувальна сторони, може бути й нейтральна сторона, але обов'язково слід обгрунтувати таку позицію).

2. Команди-опоненти проводять між собою дискусію.

3. Після кожного уроку-диспуту команди змінюють свого лідера (капітана), щоб кожний учасник набув досвіду лідерства.

4. Кожен учасник команди обов'язково бере участь в уроці-диспуті, відстоюючи позицію своєї команди, для решти учнів, що не потрапили до жодної з команд, учитель ставить завдання, яке вони розв'язують протягом уроку.

1. Теза уроку-диспуту визначається вчителем наперед і залежить від теми, що вивчається за програмою.

2. Усі учні повинні записати тезу і самостійно або за допомогою вчителя підготуватися до уроку. Підготовка проходить згідно з поділом учнів на групи.

3.Під час підготовки до уроку вчитель повинен дати учням список рекомендованої літератури, а якщо учням важко її знайти, то зробити ксерокопії головних фрагментів, розділів чи статей.

4. Під час проведення такого уроку необхідно виробити його регламент, це дозволить виступати всім учням класу.

5. Обов'язково оформити у вигляді таблиці чи індивідуальних карток пам'ятку «Як вести дискусію (диспут)».

Етап уроку - диспупу	Діяльність учителя
Підготовчий	Тезу уроку формулюємо заздалегідь, ознайомлюємо з нею учнів: записуємо на дошці чи на змінному стенді в кабінеті літератури; Визначаємо групи учнів, які братимуть участь у диспуті та розподілити за бажанням учнів на стверджувальні і заперечні ролі. Визначаємо групу інформаційної підтримки стверджувальної сторони і розподіляємо на групи «літературознавці», «архіваріуси», «біографи», «»психологи», «теоретики» тощо. Визначаємо групу інформаційної підтримки заперечу вальної сторони і розподіляємо на групи літературознавці», «архіваріуси», «біографи», «психологи», «теоретики» тощо. Визначаємо серед решти учнів групи, що будутьб записувати аргументи і контр аргументи перших двох груп, тобто виконуватимуть завдання.
Основна частина	Надамо слово захисникові стверджувальної сторони. Надаємо слово всім учасникам групи підтримки стверджувальної сторони. Надамо слово «захисникові» заперечу вальної стороно. Надамо слово всім учасникам групи підтримки заперечу вальної сторони. Завершальний підсумковий диспут «захисників» з метою з’ясування фактів, аргументів, доведень, суджень, позицій. Під час виступів основну роботу зосереджуємо над текстом твору: цитування, коментарі, спостереження, тезування тощо. Застосовуємо і додаткові форми навчання: таблиці, схеми, логічні схеми, літературні плакати, відеоматеріали тощо.
Заключна частина	Надаємо слово учням, що фіксували стверджувальні аргументи. Надаємо слово учням, що фіксували заперечувальні аргументи. Надаємо слово учням, що бажають виступити із доповненнями. Виробити аргументи і контраргументи шляхом спільного обговорення (прийом «Мозковий штурм»). Укласти текстуальну таблицю, записати в зошити. Підбити підсумки уроку. Оцінити дяльніть учнів на уроці. Оголосити і прокоментувати домашнє завдання.

1.Сперечатися по суті: головне в дискусії - аргументи, факти, логіка і доказовість.

2.Уникати реплік, що принижують людську гідність, поважати думку опонента, прагнути зрозуміти його раніше, ніж критикувати, виявляти стриманість.

3. У суперечці не допускати підвищення голосу.
4. Чітко формулювати власну думку.

5. Прагнути встановити істину, а не демонструвати власне красномовство.

6.Виявляти скромність і самокритичність, вміння з гідністю визнавати недостатність своєї аргументації.

7. Все це дає змогу не тільки запам'ятати навчальний матеріал, але й зробити ґрунтовний аналіз цього матеріалу, що, зрештою, формує глибокі знання учнів і практичні уміння.