Основні етапи роботи над епічним твором

ПЛАН

Тема: Особливості вивчення епічних творів

ЛЕКЦІЯ № 9

1. Жанрова своєрідність епічних творів.

2. Основні етапи роботи над епічним твором.

3. Добір відповідних шляхів аналізу епічних творів у їх взаємопереплетінні.

4. Методичні форми і прийоми роботи з текстом.

5. Робота над художнім образом-персонажем.

Література:

1. Браже Т. Г. Целостное изучение эпического произведения. - М., 1964.

2. Косенко Н. Опорні схеми для аналізу літературних творів // Дивослово, 2001. -№4. – С.55.

3. Марко В. …І вічна таїна слова. Аналіз великого епічного твору.-К.,1990.

4. Наукові основи методики літератури. Навчально-методичний посібник / За редакцією Н.Й.Волошиної. – К.: Ленвіт, 2002. – 340 с.

5. Пасічник Є.А. Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. – К.: Ленвіт, 2000. – 384с.

6. Сафонова А. М. Воспитание читательских навыков.-М.,1983.

7. Ситченко А. Літературознавчі засади осягнення художнього образу. // Українська література в загальноосвітній школі. – 2006. - №8. – С. 7-11.

8. Ситченко А. Розвиток методичної думки про вивчення образу-персонажа літературного твору. // Українська література в загальноосвітній школі. – 2006. - №9. – С. 10-15.

9. Соловйова Н. Формування в учнів умінь давати психологічну характеристику героїв художнього твору. // Українська література в загальноосвітній школі. – 2005. - № 10. – С. 43 - 47.

10. Соловйова Н. До питання психологічної характеристики героя в літературному творі (літературознавчий аспект) // Українська література в загальноосвітній школі. - 2006. - №6. - С. 5-9.

11. Степанишин Б.І. Викладання української літератури в школі: Методичний посібник для вчителя. – К.: РВЦ «Проза», 1995. – 254 с.

12. Фенцик О. Система образів літературного твору та прийоми її адаптації до шкільного курсу української літератури. // Українська література в загальноосвітній школі. - 2006. - №4. - С. 33-37.

13. Фролова К.П. Вивчення художнього твору. – К.: Радянська школа, 1975.

14. Халін В. Взаємозв’язок сприймання та аналізу епічного твору. // Українська мова і література в школі. – 2006. - №6. – С.27-29.

1. Жанрові своєрідності епічних творів.

Програмою з української літератури передбачено текстуальне вивчення творів різних родів, жанрів та їхніх різновидів. Як відомо, твори поділяються на епічні, ліричні та драматичні залежно від способу відображення життя і структури організації словесного матеріалу. Вони мають свої особливості, які потрібно враховувати в процесі аналізу, адже методичні прийоми роботи над текстом твору диктуються природою художнього полотна.

Епічні твори, уведенні у чинні програми, різноманітні як за обсягом, так і за складністю композиції, сюжетобудування, авторської позиції тощо. Уводяться в програму за лінійним принципом, тобто від простого до складного. Так починаємо в 5 класі працювати над казкою, оповіданням, у випускних класах – різні види романів. З кожним роком навчання в учнів розширюються уявлення про їхні жанрові різновиди.

Епос (від гр. epos – слово, оповідання, мова) – один із основних родів літератури, який відображає життя детально, з різних боків, частіше – у формі оповіді про людину, її долю і події, у яких вона брала участь. Основні жанри епосу: епопея, роман, повість, оповідання, новела, нарис, байка тощо. Вони можуть бути таких видів: історичними, фантастичними, пригодницькими, психологічними, соціальними, побутовими, утопічними, детективними тощо.

Основою епічного твору є сюжет, який становить собою послідовний ланцюг подій, умотивований ідейним задумом письменника. Важлива роль в епічному творі належить і поза сюжетним елементам – портретам, пейзажам, інтер’єрам, різним видам відступів тощо.

Сприймання художнього твору зумовлюється наявністю у читача відповідного естетичного досвіду. І якщо читач зустрічається із новими формами, жанрами, специфічними засобами художнього зображення, він може підходити до них по шаблону. Виробити в учнів звичку аналізувати художній твір з урахуванням його особливостей, навчити їх бачити жанрову розмаїтість, художню неповторність літературних творів – одне з найважливіших завдань учителя літератури.

Сучасні вчені запропонували модель творчого читача, тобто ідеального випускника, який являє кінцевий етап технології (за Т.Гілбертом, США):

Ви - пуск - ник

Інтелігентний читач Літературний критик Літературознавець Дослідник проблем Творець власних творів

У – ч У – к У – л У – д У - а

Щоб досягти такого результату, необхідно виробити систему роботи над творами.

Система роботи в основі має знання, а саме з теорії літератури, історії літератури, критики (на доступному рівні).

Методика накопичила значний досвід вивчення епічних творів у школі. Важливу роль відіграє правильна організація читання епічних творів. Як правило, великі за обсягом твори (повісті, романи) читаються вдома самостійно учнями. Тому емоційно-естетичне первинне сприймання твору, усвідомлення змісту твору учнями не піддається контролю. Усе це вияснить учитель під час поглибленої роботи над текстом твору. Бажано, щоб учитель заздалегідь визначив ті епізоди, образи, вислови, які можуть бути хибно сприйняті, і в настановній бесіді, і під час поглибленої роботи звернути увагу школярів-читачів саме на них.

Завдання прочитати великий за обсягом твір дається заздалегідь, завчасно. Читанню твору передує вступна бесіда. Її головним завданням є актуалізація учнівського досвіду, а також мотивація навчальної діяльності, підготовка до сприймання. Змістом бесіди є встановлення зв’язків між виучуваним твором із іншими творами цього ж автора чи інших авторів, близькими в ідейно-тематичному плані. Важливе значення має мотивація навчальної діяльності учнів. Тут використовуємо все, що може підвищити інтерес до твору: розповідь про життєву долю автора і самого твору, премії, відгуки критики, місце і роль твору в літературному процесі, актуальність твору для сьогодення тощо. У вступній бесіді іноді доцільно провести лексичну роботу, звернути увагу на використання автором діалектизмів, архаїзмів, жаргонізмів тощо і пояснити лише тією мірою, якою це необхідно для розуміння змісту твору. Записувати ненормовану лексику до словників не варто, адже це може засмічувати мовлення школярів.

У методиці вироблені такі етапи роботи над епічним твором.

5-6 класи	7-8 класи	9-11 класи
Підготовка до сприймання твору. Читання твору з коментарем. Словникова робота. Бесіда за змістом прочитаного. Близький до тексту переказ. Використання окремих елементів аналізу. Підсумкові заняття. Творчі усні та письмові роботи.	Підготовка до сприймання твору. Читання твору. Словникова робота. Бесіда за змістом прочитаного. Використання елементів аналізу. Підсумкові заняття. Творчі усні та письмові роботи.	Підготовка до сприймання твору. Читання твору. Підготовка до аналізу. Аналіз твору. Підсумкові заняття. Творчі усні та письмові роботи.

Приступаючи до аналізу, вчитель повинен визначити ті компоненти художньої структури твору, які потребують особливої уваги, докладного розбору, розуміння яких необхідне для глибокого усвідомлення творчого задуму письменника, у яких зосереджена головна думка твору або які є показовими для індивідуального стилю письменника. Варто, уважно для цього перечитати анотацію програми, критичні матеріали тощо.

Аналізуючи твір, слід завжди пам’ятати про те, що він є явищем мистецтва й надто докладний розбір його елементів може зашкодити його емоційно-естетичному сприйняттю, і про те, що для розкриття ідейно-художнього змісту твору не треба розглядати всі його компоненти, засоби з однаковою глибиною, досить визначити найхарактерніші, найтиповіші, щоб, детально розібравши їх, усвідомити головний ідейно-художній зміст, відчути особливості творчого почерку автора.

При вивченні епічних творів застосовуються всі шляхи аналізу. У 5-7 класах перевага віддається послідовному аналізу, у 8-11 класах – пообразному та проблемно-тематичному, мовностильовому, компаративному тощо.

Аналізу художнього твору передує первісне ознайомлення з текстом, емоційно-естетичне його сприйняття.

Вибір шляху аналізу залежить від жанрових особливостей, композиції твору, системи образів, розвитку дії, спрямування авторської думки, вікових і пізнавальних особливостей учнів, рівня їх знань, умінь і навичок, а також від особистості вчителя, його уподобань і стилю роботи.

Пообразний аналіз, як свідчить його синонім – традиційний аналіз, - має довгу історію розвитку й застосування в школі. Він і сьогодні дає високі наслідки, якщо спирається на проблемність вивчення, на цілісне сприйняття художнього твору, на самостійність мислення учнів, якщо твір розглядається як неповторне явище мистецтва, а на уроці звучить живе слово письменника.

Пообразний аналіз епічних творів, як правило, має усталену послідовність роботи. Починається із визначення теми. Пообразний аналіз виходить із специфіки мистецтва – мислення в образах засобами мови і є найпоширенішим у практиці вчителів. Він базується на послідовній характеристиці персонажів, через яку розкривається творчий задум письменника, ідейно-художня своєрідність твору.

Через образи персонажів письменник виявляє погляди на життя, власні естетичні концепції, утверджує чи заперечує явища дійсності, порушує важливі соціальні та моральні проблеми. В літературних персонажах опредмечується реальна дійсність, виражається психологія народу, його менталітет, розкривається внутрішній світ людини, а сама вона розкривається у вчинках та дії.

Творчий задум письменника викристалізовується в ідеї твору й розкривається шляхом розв’язання конфліктів та суперечностей між персонажами, які перебувають у постійних взаємозв’язках і взаємовідносинах, у дружбі чи ворогуванні як однодумці чи супротивники. Головна проблема твору, як правило, пов’язана з образом головного героя.

У процесі аналізу персонажа увага зосереджується на його ролі в розвитку сюжету та композиції; засобах характеристики (мова, розкриття в дії, внутрішній світ – думки, почуття, мрії, самохарактеристика, перехресна характеристика, портрет та авторська характеристика); типовому та індивідуальному; основній проблемі чи ідеї, носієм яких він виступає; пізнавально-виховному значенні. Важливо домогтися, щоб літературний герой постав перед учнями як повнокровний людський характер, жива людина, як тип, що втілює в собі найістотніші риси певної групи людей, класу чи народу.

Опрацьовуючи твір у 5-6 класах, домагаємося, щоб учні засвоїли: ким є головний персонаж, як себе поводить у певних ситуаціях, до чого прагне, що в ньому гідне наслідування, а що – засудження, що з ним сталося. У 7- 8 класах образи твори розглядаються у взаємозв’язках із іншими персонажами, посилюється увага до соціальних мотивів вчинків персонажів, визначення типових рис. На цьому етапі даємо школярам елементарні уявлення про систему образів-персонажів.

Літературознавчий струмінь посилюємо у 9-11 класах, коли художні образи-персонажі сприймаються учнями з більшим розумінням специфіки творення. Старшокласники розуміють роль творчого домислу, втілені образами ідеї чи проблеми, майстерність автора, усвідомлюють характер конфлікту, принципи групування дійових осіб. Письменник прагне викликати у читача певне ставлення до дійсності, пробудити емоції, роздуми. З цією метою він створює різні характери, епізоди, які відіграють важливу роль у розкритті творчого задуму й авторської позиції. Інтерес до внутрішнього світу людини посилюється в середньому й особливо в старшому шкільному віці, коли учень починає усвідомлювати себе як особистість. Тому в цей вік увага загострюється до позитивних персонажів.

Суттєвим недоліком пообразного шляху аналізу є недостатня увага до тексту твору, який часто виступає як ілюстрація до образів. Однак цей шлях аналізу дасть плідні наслідки, коли буде тісний зв’язок із текстом, тобто образи-персонажі будуть розглядатися в єдності із іншими компонентами твору (темою, ідеєю, композицією тощо), коли в під час роботи учитель уникатиме одноманітності та шаблонів. Слід також пам’ятати, що аналіз образів не повинен зводитися до переліку окремих рис удачі, який не здатний створити емоційний ефект, руйнується художність образу, позбавляє його впливу на читача. Важливо, щоб учні не тільки добре усвідомили характер та вчинки персонажа, а й побачили за цим важливі соціальні та морально-етичні проблеми порушені автором.

Отже, по образний шлях аналізу дозволяє через окремі характери і художні типи осягнути твір, побачити образи у взаємодії і нерозривному зв’язку з іншими компонентами художньої структури, усвідомити суперечності у змалюванні життєвих явищ, логіку групування персонажів, композицію й засоби типізації образу, його художньо-естетичну цінність.

Послідовний шлях аналізу передбачає розгляд твору за автором. В основі цього шляху лежить сюжет, сам аналіз здійснюється шляхом читання і коментування твору. Він забезпечує слідування за авторською думкою, емоційне сприйняття твору, дає можливість зупинитися на мовностильових особливостях та засобах характеротворення, виділити найголовніші сцени чи епізоди. Недоліком цього шляху аналізу є захоплення аналітичними елементами сюжету і недостатня увага до художньої деталі, засобів образності.

Аналіз за розвитком подій чи подієвий корисно трактувати в середніх класах, де сприймання творів мистецтва учнями відзначається фрагментарним характером, вибірковістю, інколи поверховим, неадекватним розумінням їх, невмінням оцінити як явище мистецтва. Тому на цьому етапі літературної освіти необхідно добирати такі види роботи, які привертають увагу учнів до художньої структури твору. Не можна й не зважати на те, що підлітки виявляють особливу увагу до сюжету. Тому розумно задовольнити запити читачів й через сюжетну канву тканини твору виховувати інтерес до інших компонентів та особливостей, розширювати рамки пізнавальних можливостей учнів.

Аналіз за розвитком подій диктується не лише віковими особливостями сприймання учнями твору, а й його жанровою специфікою. Його доцільно застосовувати під час вивчення невеликих за обсягом творів, у яких чітко дотримані елементи сюжету. Важко сприймається іноді учнями новелістика, історичні твори, їх також варто коментувати під час читання.

Проблемно-тематичний шлях аналізу передбачає розгляд найважливіших проблем, поставлених автором у творі. Його найчастіше використовуємо під час вивчення великих епічних творів, у яких митець ставить і вирішує кілька важливих проблем, що визначають жанр, композицію, систему образів-персонажів і художню специфіку твору. Цей шлях аналізу вимагає від учнів умінь аргументувати, узагальнювати, підсумовувати, робити висновки. Тому, як правило, до цього шляху аналізу вдаються в старших класах.

Л.Тимофєєв зазначає, що по суті кожен образ, кожна життєва ситуація, про яку розповідає автор у творі, уже несуть у собі і своєрідну тему, і своєрідну її ідейну оцінку, є самостійною проблемою. У цьому розумінні кожний твір є багато проблемним.

Є.Пасічник вважає, що проблемно-тематичним є шлях аналізу художнього твору, в якому основою, віссю, логічним центром є проблема, навколо якої групується матеріал у процесі вивчення твору.

В.Неділько вбачає призначення цього шляху аналізу в тому, що спочатку визначаються головні проблеми й тематика твору, а його розбір іде шляхом дослідження того, як розв’язуються поставлені в ньому проблеми на конкретному тематичному матеріалі. Проблеми виражаються в образній системі твору, в життєвих ситуаціях, змальованих письменником.

Проблемно-тематичний шлях аналізу має певні переваги порівняно з іншими шляхами у плані формування моральних переконань та ідеалів, життєвої позиції учнів, дозволяє пов’язувати виучуваний матеріал із сучасністю. Під час застосування окресленого шляху аналізу слід простежити, як тема і проблеми втілюються в окремих образах, епізодах, сценах, з’ясувати позицію та оцінку автора. Але цей шлях аналізу приховує в собі небезпеку збитися на загальні положення замість конкретно названих проблем. Іноді проблеми розглядаються учнями поза авторськими способами їх художньої реалізації, ігнорується художні специфіка твору.

Хребтом композиційного шляху аналізу є сюжет та позасюжетні елементи, тому цей шлях аналізу зводиться до визначення типу сюжету, групування персонажів, з’ясування окремих художніх деталей. Саме поняття «композиція» на сьогоднішній день у літературознавстві остаточно не вирішене, тому й цей шлях аналізу остаточно не досліджений, спільної думки методистів щодо його специфіки немає.

Мовностильовий шлях аналізу зосереджується на мові твору та стилістичних прийомах.

Змішаний (комбінований) шлях аналізу базується на застосуванні елементів по образного, проблемно-тематичного, композиційного, подієвого, стильового тощо шляхів аналізу. Найчастіше у школі застосовують змішаний шлях аналізу.

Подаємо орієнтовний план аналізу прозового твору.

1. Жанр твору.

2. Життєва основа.

3. Тема.

4. Проблематика. Своєрідність бачення автором порушеної проблеми.

5. Діалектична єдність загальнолюдського і національного.

6. Відповідність між художньою формою та змістом.

7. Самобутність авторського художнього письма. Багатство мови.

8. Особливості сюжету, композиційна послідовність викладу подій ()експозиція, зав’язка, розвиток дії, конфлікт, кульмінація, розв’язка.

9. Цілісність, динаміка твору.

10. Роль поза сюжетних елементів: епіграфів, авторських роздумів, відступів, присвят, описів, назва твору тощо.

11. Система образів.

12. Рівень художнього осмислення подій.

13. Провідна думка твору.

14. Духовно-естетична цінність книги як твору мистецтва.

У наш час широко застосовують учителі компаративний шлях аналізу, який заснований на порівнянні творів української та світової літератури, тобто розгляд їх в порівняльно-типологічному аспекті, встановлення як збігів і спільностей, так і розходжень та невідповідностей його з цілим, з процесом, з типом. Для шкільної літературної освіти методисти називають такі взаємозв’язки: а) типологічні сходження, відповідності, аналогії між літературними явищами в різних письменствах, що породжуються дією спільних закономірностей і чинників суспільного й художнього розвитку людства; б) контактно-генетичні зв’язки національних літератур, які мають різні форми й прояви (спільні джерела творів, що належать до різних літератур; рецепція творів із інших літератур; міжлітературні впливи; запозичення, наслідування; переклади, переспіви тощо).Окреслений шлях аналізу найчастіше застосовується у старших класах, коли учні вміють зіставляти, порівнювати, робити висновки, узагальнювати тощо.

Дата добавления: 2014-01-07