Робота над образом-персонажем

У психології характер розглядається як єдність психологічних особливостей, що проявляється у вчинках і поведінці людини. В літературознавстві термін «характер» набуває дещо іншого значення. Це — повно і всебічно змальована в художньому творі дійова особа з чітко окресленими, яскраво вираженими рисами вдачі.

У шкільній практиці вживаються як синонімічні терміни: дійова особа, персонаж, характер, образ людини.

Завдання аналізу образів-персонажів у школі:

- поси­лити їх вплив на учнів;

- дати зразок для наслідування;

- возвеличити або засудити персонаж як тип людської поведінки; на прикладах літературних героїв учити школярів розбиратися в людях, уміти виявляти в їх поведінці, вчинках, ставленні до членів сім'ї, знайомих і незнайомих, до своїх обов'язків, до праці і т.д. справжню сутність людей, що оточують наших вихованців.

Уміння характеризувати образи-персонажі формується поступово. Уже в початкових класах учні усвідомлюють, що кожна з дійових осіб має притаманну їй вдачу, висловлюють про них свої оціночні судження. В 5 класі школярі здійсню­ють перекази з елементами характеристики, а в наступному — одержують первинне поняття про її складання і вчаться добирати потрібний матеріал з тексту. Як свідчить практика, учні під час першого читання не помічають деталей; які мають певне значення для розуміння характеру персонажа, мотивів його вчинків і поведінки, а саме:

- зовнішні вияви внутрішнього стану персонажа (через жести, міміку, інтонацію, добір слів у монологах і репліках тощо);

- пейзажні зарисовки, опис явищ, окремих предметів, які допомагають письменникові виразніше відтворити почуття, переживання, настрої персонажа, розкрити окремі його риси;

- ставлення автора до свого героя (навіть у тих випадках, коли воно висловлене безпосередньо);

- ставлення героїв один до одного.

Зважаючи на психологічні особливості сприймання художнього твору молодшими підлітками, вчителі-словесники виділяють у тексті відповідні місця і проводять над ними спеціальні спостереження. Якщо така робота здійснюється систематично, то в учнів 8-9 класів вироб­ляються навички помічати ці деталі твору, осмислювати їх значення для творення образу-персонажа. Формуванню цих навичок осмисленого читання сприяє також вищий рівень розвитку інтелекту і почуттєвої сфери учнів.

У 7 класі програма передбачає ознайомлення школярів із деякими засобами творення образу-персонажа в художньому творі; відомості про них поповнюються в наступні роки навчання. Знання цих засобів сприяє успішній роботі в доборі матеріалу, що проводиться шляхом спостереження над текстом. Наприклад:

- перечитайте уривок (від слів... до слів...), подумайте над тим, як автор ставиться до свого героя (або персонажі один до одного);

- знайдіть у творі або його розділі портрет, пейзаж, опис явища чи окремого предмета, подумайте над тим, які почуття і настрої персонажів вони допомагають нам краще зрозуміти;

- перегляньте такий-то розділ твору, виберіть місця, де говориться про вчинки та поведінку героя, уявіть, що він пережив і передумав у зображеній тут ситуації, зробіть відповідні висновки;

- перечитайте у творі ті епізоди, в яких діє такий-то персонаж, простежте за його вчинками та поведінкою, поясніть їх мотиви; з'ясуйте, які риси характеру героя тут виявилися;

- прочитайте уривок, з'ясуйте, як різні дійові особи ставляться до одного й того ж явища (події, вчинку іншого персонажа, предмета й т.д.), поясніть, чому це ставлення не однакове;

- виділіть у тексті висловлювання такого-то персонажа (монологи і репліки), з'ясуйте, як їх зміст допомагає розкрити інтереси, мрії, прагнення цього персонажа, ви­явіть його ставлення до Батьківщини, різних суспільних явищ, праці, матеріальних благ, інших персонажів (або: розкрийте особливості мовлення цього персонажа).

Зібрані шляхом спостереження факти зіставляються, групуються, осмислюються. Це дає можливість проникати в духовний світ героя, доходити спочатку часткових висновків, а потім синтезувати їх в єдине ціле — характеристику персонажа. Вона складається не тільки з розмірковувань і висновків, а й з фактів, які підтверджують їх. У практиці учителів-словесників вироблені схеми аналізу образу-персонажа. Подаємо приклад:

Схема аналізу художнього образу-персонажа

1. “Анкетна” характеристика героя (хто? звідки? якого роду? чим займається?)

2. Персонаж епізодичний, другорядний чи головний.

3. Чи є в нього прототип?

4. Портрет героя (відповідність чи невідповідність його внутрішньому світу).

5. Характер персонажа поданий у розвитку чи епізодично.

6. Соціальне звучання образу.

7. Пов’язані з даним героєм проблеми, які порушує автор.

8. Психологічна складність характеру (духовне багатство, моральна краса чи потворність, їх співвідношення в душі героя).

9. Місце і роль персонажа в сюжеті. Чим пов’язаний він з іншими героями (зв’язком кармічним (життєвим), емоційним, духовним)?

10. Мова як засіб самовираження персонажа.

11. Ставлення до нього інших дійових осіб.

12. Ставлення автора до свого героя.

13. Актуальність проблем, порушених письменником через даний персонаж.

14. З якими відомими вам героями перегукується образ даного твору? Що в них спільного, а що відмінного?

15. Моє сприймання героя.

16. Пантонімічне представлення персонажа.

Досі йшлося про індивідуальну характеристику. З 5 класу учні починають складати порівняльну, її можна здійснювати двома способами. Або спочатку складається характеристика кожного героя окремо, потім зіставляєть­ся, або, керуючись готовим планом, виявляються особливості одночасно обох дійових осіб — за окремими пункта­ми цього плану. У зошиті з літератури доцільно зробити таку табличку:

Порівняльна характеристика Петра й Миколи

(за п’єсою «Наталка Полтавка» І.Котляревського)

Петро	Микола

У ряді програмових творів певне місце посідає колективний герой, робота над характеристикою якого має деяку свою специфіку. З цим різновидом дійо­вих осіб учні зустрічаються в середніх класах (тухольці в повісті І.Я. Франка «Захар Беркут», втікачі в оповіданні М.М.Коцюбинського «Дорогою ціною»). Під час аналізу таких творів зупиняємо увагу школярів на цих образах: з'ясовуємо, що об'єднує людей у монолітний колектив; розглядаємо діяльність його; визначаємо роль у розкритті теми, розгортанні подій.

Первинне теоретичне поняття даємо у 9 класі в процесі аналізу поеми «Слово о полку Ігоревім». Основуючись на попередніх знаннях, учитель пояснює, що в художніх творах, крім індивідуальних персонажів, нерідко виступає і колективний герой як певна суспільна єдність багатьох осіб — народна маса. Основні особливості цього літературного героя — спільність соціального становища, єдність ідейних переконань та життєво важливої мети, що проявляється в цілеспрямованості устремлінь і конкретної діяльності.

Добір матеріалу з теми для характеристики проводимо колективно, керуючись планом, запропонованим учителем. Цей план може бути таким:

1) відзиви князя Ігоря про курян;

2) ставлення їх до багатої здобичі;

3) хоробрість русичів у бою на річці Каялі;

4) вираження любові народу до своїх мужніх захисників.

На основі дібраного матеріалу учні за допомогою вчителя складають план, за яким характеризують колективного героя.

Уявлення школярів про колективного героя поглиблюється підчас вивчення «Енеїди» І.Котляревського, «Гайдамаків» Т.Шевченка та інших творів. Учні усвідомлюють, що єдність переконань та устремлінь колективного героя проявляється не тільки в діях і настроях, а й у висловлюваннях, ставленні до різних людей, подій, явищ. З маси автор виділяє окремі постаті, типові для неї як своєю зовнішністю, так і настроями, переконаннями, діями.

Надалі в процесі вивчення творів звертаємо увагу учнів на колектив героїв, в яких уособлено вирішальну роль народних мас в історичному розвитку суспільства. Завдання учителя — допомогти школярам правильно визначити місце цього образу в системі інших дійових осіб і усвідомити його значення для розкриття теми, вираження твору.

У середніх класах складається проста характеристика, а в старших — образ-персонаж розкривається в чотирьох аспектах:

1) з'ясовується соціальна сутність героїв, як представників певної епохи і певного народу;

2) виявляється художньо-естетична цінність їх як витворів мистецтва;

3) встановлюється відображення в них конкретно-історичного і загальнолюдського, неминущого;

4) в уяві учнів дійова особа постає як жива людина, конкретна індивідуальність.

Оцінюючи образ-персонаж, потрібно розкривати його світоглядні позиції, моральні якості, склад розуму й характеру, що проявляюся в суспільній та побутовій поведінці героя, показати його духовну велич і красу (або ницість, моральну потворність).

Шкільна програма передбачає вивчення в кожному класі творів з історії України та недавнього минулого, в яких відображено страждання нашого народу під гнітом чужоземних загарбників і тоталітарної системи, багатовікове руйнування економіки й культури, а також звитяжна боротьба за національне та соціальне визволення. У цих тво­рах виведено галерею образів мужніх борців за волю і державну самостійність України. Робота над цими персонажами має особливо велике значення для формування в молодого покоління національної свідомості, переконаності у законності українського народу стати повноправним господарем власної землі, її природних багатств, продуктів своєї праці. Разом з тим належить прищеплювати щиру повагу до інших народів, їхньої мови, історії, культури, національну терпимість, взаєморозуміння, оскільки Земля є спільним Домом усіх народів, що її населяють. Лише мир між людьми різних національностей, визнання їхньої рівноправності, взаємоповага та взаємодопомога можуть забезпечити благополуччя цього Дому.

Не менше уваги слід приділяти й образам чесних трудівників на матеріальній та духовній царині, на чиїй щоденній праці ґрунтується достаток усього людства.

Робота над характеристикою дійових осіб має бути спрямована і на виявлення їх художньої естетичної цінності як витворів мистецтва. Естетична сутність образу-характеру полягає головним чином у відображенні засобами художньої мови зовнішності героя, його внутрішнього світу — багатства почуттів, переживань, настроїв — в красі (чи потворності) дій і вчинків, ставленні до інших персонажів, до навколишньої дійсності. У процесі розгляду дійових осіб ці якості їх учні виявляють, осмислюють, оцінюють, внаслідок чого в них розвиваються відповідні естетичні почуття і смаки, формується естетичне ставлення до дійсності.

Один з принципів вивчення літератури, як уже зазначалося, вимагає конкретно-історичного підходу до аналізу художнього твору. Разом з тим необхідно виділяти й загальнолюдське, неминуще. Конкретно-історичним у кожному образі-персонажі є його належність до певного народу, місце в суспільстві, політичні погляди і переконан­ня, матеріальне становище, умови життя тощо.

Загальнолюдськими є ідеї патріотизму, демократизму, гуманізму, одвічне прагнення до соціальної справедливості, збереження національної самобутності, морально-етичні проблеми, пошуки сенсу людського буття, почуття громадського обов'язку, чесність, правдивість, непримиренність до пороків людського характеру, порушень норм моралі, повага до людей дотримання етики поведінки в товаристві й сім'ї тощо.

У кожному образі-характері конкретно-історичне вияв­ляється в індивідуальній формі. Саме тому, що у мистецько досконалих одиничних образах конкретно-історичне (історико-генетичне) тісно пов'язується із загальнолюдським, неминущим (історико-функціональним), нерідко власти­вим самій природі людей і взаємин між ними, читачі всіх часів, пізнаючи минуле, знаходять також співзвучні їм почуття, переживання, настрої, устремління, інтереси. Таке сприймання й осмислення виучуваних творів сприяє кращому розумінню учнями не лише історичного минулого, а й явищ сучасного суспільного і побутового життя, розмаїтість людських характерів, громадських особистих стосунків.

Щоб персонаж у процесі розгляду його постав як конкретна індивідуальність, учні мають найперше виразно уявляти собі його зовнішність. Уміння «бачити» героя є одним з важливих якостей розвиненого читацького таланту, тому формування його потрібно починати вже з початкових класів. У зв'язку з цим важливу роль відіграє ро­бота над портретом: добір з тексту деталей, осмислення їх, з'ясування значення для розкриття внутрішнього світу героя, якостей його характеру.

Осягнення моральних категорій на уроках літератури йде головним чином через усвідомлення ідейної сутності образів-персонажів У системі дійових осіб художнього твору, як правило, є цілком позитивні або негативні, а є й такі, яких не можна з цілковитою певністю віднести до якоїсь однієї з цих полярних груп. Розглядаючи персонажів першого із зазначених типів, зосереджуємо увагу на виявленні цільності характеру, цілеспрямованості дії, громадянськості, високій моральності.

У негативних образах-персонажах розкриваємо їх аморальність, ницість духу, антигромадянський напрям інтересів та устремлінь, неперебірливість у засобах досягнення своїх егоїстичних цілей. Виховне значення таких літературних типів полягає в тому, що вони наочно показують, як не можна поводитися в суспільстві, викликають у школярів глибоку відразу, ненависть, осуд.

Під час аналізу характерів третього типу важливо, щоб учні усвідомили суперечливість їхньої вдачі, навчилися правильно визначати позитивні й негативні сторони.

У зв'язку з тим, що в творах, передбачених для текстуального вивчення в школі, є однотипні характери (борців за визволення народу від національного та соціального поневолення, матерів-страдниць, глитаїв-жмикрутів, кріпосників тощо), потрібно, щоб кожний з них запам'ятався учням чимось особливим, суто індивідуальним. О.М.Горький радив літераторам-початківцям: «Письменник повинен дивитися на своїх героїв саме як на живих людей, а вони живими в нього стануть, коли він в будь-якому з них знайде, відмітить і підкреслить характерну, оригінальну особливість мови, жесту, фігури, обличчя, посмішки, гри очей і т.д.».¹ Це саме можна сказати й про виділення певних внутрішніх якостей персонажа. Аналізуючи образ, потрібно виявити визначальну, «оригінальну особливість», загострити на ній увагу школярів, щоб вони її добре запам'ятали. Показово, що самі учні старших класів, відповідаючи на запитання анкети «Якою має бути характеристика дійових осіб?» — писали: «Потрібно вказа­ти на те у вдачі героя, що відрізняє його від інших».

Щоб характеристика дійових осіб твору була повноцінною, учитель має дотримуватись певних вимог.

Найповніше характер розкривається в дії (вчинках і поведінці героя), в його реакції на різні події та явища, а тому пильна увага учнів-дослідників має бути спрямована на аналіз діяльності персонажа, на ситуації, в яких вони розкриваються. При цьому слід навчати школярів уже з середніх класів, характеризуючи героя, виходити з тексту, а не тільки з власних вражень, одержаних під час читання твору.

Робота над розглядом характерів проходитиме жваво, активно тоді, коли вона буде ґрунтуватися на усвідомленні учнями ролі й значення персонажів у розгортанні подій, в розкритті різних ситуацій, а також на розумінні місця кожного з героїв у системі дійових осіб твору.

У виучуваних творах докладно характеризуються лише основні дійові особи, які мають особливо велике значення для розкриття теми й вираження ідеї. Другорядні та епізо­дичні образи найчастіше виступають як засіб підкреслення якоїсь риси характеру когось із головних героїв. Наприклад, неймовірна скнарість Пузиря («Хазяїн» І.Карпенка-Карого) відтіняється доброю вдачею його дружини; антигромадянськість цього «чумазого» — культрегерською діяльністю Золотницького; нестримне прагнення до особистого збагачення, нерозбірливість у досягненні цієї мети — образами Феногена й Зеленського; байдужість до людей — самодур­ством прикажчика Степана, якого звинуватили в крадіжці.

Кожний персонаж має аналізуватися, виходячи з його структури. Для цього необхідно з'ясувати, що в образі-персонажі є головним, провідним, його «ядром», на чому автор з особливою силою наголошує, а що похідним, як воно обумовлюється головним, як його підсилює й доповнює. При цьому, спираючись на художній текст, слід розкрити, якими композиційними й мовностильовими засобами письменник досягає ідейно-мистецької довершеності, своєрідності й неповторності образу героя, як індивідуалізує його. Важливо наголосити на тому, що провідних рис може бути дві-три. У гармонійних (позитивних чи негативних) характерах вони доповнюють одна одну, обумовлюючи цілеспрямо­ваність діяльності героя, повну визначеність інтересів і устремлінь. Якщо провідні риси протистоять одна одній, то характер буде суперечливий; це виявляється в непослідовності дій, часом стає причиною трагедії в житті героя.

Працюючи над образом-персонажем епічних та драматичних творів, розкриваємо його мрії та прагнення, ставлення до різних людей, подій, явищ, предметів споживання тощо, думку про самого себе, ту оцінку, яку дають йому інші персонажі й сам автор; особливості мови (багатство чи бідність словникового запасу, будову речень, манеру говорити), аналізуємо умови, в яких формувався характер, та обставини, в яких він діє, розкриваємо роль описів тощо. Певні риси характеру проступають виразніше в зіставленні подібних чи відмінних характерів одного або різних творів. Відділяємо типові й індивідуальні риси

У 8 класі учні одержують первинне уявлення про типовість характерів як спільність визначальних рис у вдачі персонажів. Так, для зовсім різних образів-персонажів повісті «Дорогою ціною» М.М.Коцюбинського — Остапа, Соломії, Івана — спільними є волелюбність, непримиренність до панського гніту і сваволі.

У старших класах учні переконуються, що типові риси в образах-персонажах проявляються індивідуально (у вчинках і поведінці). Наприклад, ненависть до кріпосницького гніту, прагнення до волі в образах Прокопа і Назара із повісті «Інститутка» Марка Вовчка проявляються по-різному. Перший піднімається до прямого протесту, другий вдається до втечі на вільні степи. Типовий характер може найповніше проявитись тільки в типових для нього обставинах. Природжені негативні задатки вдачі інститутки, егоїзм, жорстокість тільки в умовах кріпосницької дійсності могли розвинутись у самодурство, свавільність, ненависть.

Дата добавления: 2014-01-07