Феномен малої групи

Якщо розглядати групу як цілісну систему, то закономірнос­ті групової динаміки, досліджувані К. Левіним, можна поясни­ти впливом двох основних законів гештальтпсихології.

1. Ціле домінує над частинами:

1) група — це не лише сума членів; вона змінює їх пове­дінку;

2) легше впливати на групу в цілому, ніж на окремих її членів;

3) кожен член групи розуміє, що він залежить від інших її членів.

2. Окремі елементи поєднуються в ціле:

1) не подібність, а взаємозалежність — основа для форму­вання групи;

2) людина скоріше схильна вважати себе членом групи, з якою вона себе ототожнює, а не тієї, від якої реально за­лежить;

3) людина схильна залишатися серед тих, з ким себе ото­тожнює, навіть коли вона сприймає їхню поведінку як во­рожу.

Із цих положень випливають такі практичні рекомендації, пов'язані з організацією групової роботи:

1) групову роботу можна ефективно використовувати з ме­тою зміни звичних для учасників стереотипів поведінки;

2) незручно встановлювати окремі норми для різних учас­ників групи;

3) індивідуальна робота учасників має займати менше часу, ніж загальногрупова;

4) слід створювати ситуації, у яких група мала б можливість відчути взаємозалежність;

5) учасники мають контекст, у якому можуть виявити свою подібність і сформувати приналежність до групи;

6) слід уникати ворожості учасників, доки не сформовано почуття приналежності.

Мала група (члени якої мають можливість вільно спілку­ватись один з одним), складається зазвичай із 5-15 осіб. Така кількість учасників дає можливість вільно висловлювати свої думки та почуття й отримувати реакцію з боку групи. На від­міну від пари, де стосунки розвиваються дуже швидко, або ве­ликої групи (близько 50 учасників), де члени можуть не знати навіть імен упродовж усього часу роботи, мала група сприяє за­цікавленому та водночас безпечному спілкуванню учасників. Тому в тренінговій роботі часто використовують терапевтичний потенціал малої групи. Велику роль у роботі відіграє те, чи гру­па вже стала єдиним колективом, коли учасники разом працю­ють або навчаються, чи вона виникла та існує лише протягом тренінгу.

Переваги та проблеми, пов'язані з умовами комплектування малої тренінгової групи, відображено в табл. 2.

Отже, тренер повинен ураховувати особливості як знайомої, так і незнайомої групи в процесі побудови та проведення тре­нінгу.

За віком бажана достатня однорідність:

• для дорослих — різниця віку не більше 20 років;

• для груп підлітків оптимальні такі поєднання: 12-14, 15-16, 17-18 років.

У групі, де об'єднані 12-14-річні, робота йде краще, коли хлопці старші за дівчат.

Поєднання підлітків у групи з більшим віковим інтерва­лом (наприклад, 12 і 16 років) призводить до розшарування за ознакою віку, конкуренції за увагу тренера та конфліктних си­туацій. Виняток можуть становити групи, що вже сформували­ся з якихось інших причин (наприклад, туристичний або біо­логічний гурток), тоді припустимо проводити програми з усім гуртком.

Бажано, щоб у групі була однакова кількість хлопців і дів­чат. Можуть бути також суто хлоп'ячі або суто дівочі групи. Але дуже ускладнює роботу, коли в групі, наприклад, дев'ять дів­чат і один хлопець (особливо коли обговорюються теми статево­го виховання, ВІЛ-інфекції тощо). Успішній роботі групи спри­яє різноманітність характерів учасників, наявність серед них як лідерів, так і більш залежних і поміркованих членів.

Перешкодою у виконанні саме такої (профілактично спрямо­ваної) тренінгової програми може бути високий рівень самотно­сті та схильності до ризику. Виявити рівень самотності і тип схильно­сті до ризику можна за допомогою опитувальника.

Дата добавления: 2014-01-07