Типи лідерства та групові ролі

Проблема психологічного опору

Проблеми психологічного опору, детально досліджені в ме­жах психоаналітичного підходу, проявляються не лише під час індивідуальної психотерапії, а й під час тренінгів і роботи груп особистісного зростання. У процесі усвідомлення нової інфор­мації, особливо тієї, що стосується власної особистості, постає проблема когнітивного дисонансу, виникає психологічне напру­ження та активізуються захисні механізми. Інколи метою тре­нінгу стає усвідомлення власного психологічного захисту, звіль­нення від неконструктивних варіантів захисного реагування та розширення діапазону захисту (наприклад, у підході АСПО Т. Яценко). Але в більшості випадків ці явища дещо усклад­нюють роботу тренера та групи, особливо під час тренінгу нави­чок і вмінь.

Деякі аспекти поведінки тренера в групі можуть посилити чи послабити прояви психологічного опору.

Посилює опір авторитарний стиль тренера, велика відмінність поведінки тренера та норм групи, занадто легкі чи складні зав­дання, вимога зайнятися саморозкриттям у псевдозгуртованій групі; зменшує — приєднання до групи, особливо на рівні ідеа­лів і цінностей учасників, емоційна відкритість тренера, повага тренера до групи, спрямованість тренера на конструктивне з'ясування непорозумінь.

Інтенсивність проявів психологічного захисту учасників та опору групи залежить від кількох факторів: згуртованості групи, потреби учасників у особистісних змінах, оцінки з боку учасників і тренера.

Явища психологічного опору та захисту впливають як на ін­тенсивність змін у процесі тренінгової роботи, так і на стосун­ки між тренером і учасниками.

Середній рівень опору групи та психологічного захисту учас­ників, що сприяє максимальній швидкості особистісних змін, можливий у згуртованій, мотивованій групі, з низьким рівнем конкуренції, добре тренованою системою зворотного зв'язку.

Занадто низький рівень критичності групи, спричинений по­єднанням згуртованості групи, безумовної довіри до тренера та високої мотивації до особистісних змін, може призвести до пе­ретворення тренінгової групи на секту.

Є п'ять найпоширеніших групових ролей: лідер, який подобається групі, спонукає її до діяльності, ство­рює програму та підтримує активність роботи; експерт, що має спеціальні знання, навички або здібності, які зараз потрібні групі; він аналізує ситуацію, його поведінка самокритична та раціональна;

пасивні учасники групи, які приєднуються до лідера та під­тримують його;

випадний учасник, котрий відстає від групи через якусь від­мінність, страхи чи брак потрібних навичок; супротивник, опозиціонер, що активно протиставляє себе лі­дерові.

У різних групах може бути ще багато інших ролей учасників:

• монополіст: намагається привернути до себе увагу групи;

• страдник: просить допомоги та відмовляється від неї;

• мораліст: завжди все оцінює;

• улюбленець: про нього піклується вся група;

• агресор, блазень, провокатор та ін.

Якщо група достатньо згуртована, учасники можуть спробу­вати себе в нових ролях і перевірити їх вплив на оточення. Тре­нер також використовує різні ролі, і чим їх більше, тим легше працювати з групою.

Д. Морено описав три типи керівництва властиві лідерам: авторитарний — лідер самостійно приймає всі рішення, інформує про це групу та наполягає на їх виконанні; демократичний — лідер дізнається про інтереси учасників і враховує їх, поважає право учасників на самостійне прийнят­тя рішень;

безвідповідальний — лідер уникає приймати рішення і керу­вати, створюючи атмосферу анархії та безпорадності.

Дата добавления: 2014-01-07