Моральна культура спілкування в контексті історії української культури

Одним із перших проблеми морального спілкування на території нинішньої України описав ще у V ст. до н. е. Геродот. Він розповідав, як наші пращури спілкувалися при світлі вогнища, «казали казку», «баяли байку». Цікаві свідчення того, як у далекі часи люди спілкувалися, дає Велесова книга, або «Скрижалі буття українського народу», – збірка поліських пам'яток V – ІХ ст. Слово для людей було вагомою частиною життя, через нього вони доходили згоди й розв'язували свої життєві проблеми. Уже тоді встановилися певні звичаї та традиції, що регулювали життя членів громади. Повага до старших, взаємодопомога, хоробрість, чесність стали загальноприйнятими нормами моралі.

Дещо пізніше, коли на території Київської Русі відкрилися перші бібліотеки, школи, набуло розвитку мистецтво, з'являються пам'ятки, що підтверджують прагнення тодішнього суспільства вплинути на людину, на її думки та почуття, дати їй християнські правила, норми поведінки й спілкування. Такими найвідомішими пам'ятками є твори першого митрополита Іларіона («Слово про Закон і Благодать») та оратора й мислителя Кирила Туровського («Слово про премудрість»).

Один із тогочасних мислителів-гуманістів Василій Великий виклав справжню програму культури й етики спілкування та поведінки, а також правила етикету: “Будь добрим з другом, ласкавим зі слугою, незлопам'ятним до зухвалих, людинолюбним до смиренних, утішай нещасних, відвідуй хворих, зовсім ні до кого не стався презирливо, вітай з приємністю, відповідай зі світлим обличчям, до всіх будь прихильним, доступним, не хвалися сам, не змушуй інших говорити про тебе, приховуй, скільки можеш, свої переваги, а в гріхах сам себе звинувачуй та не чекай звинувачень від інших...”.

Мудрі настанови щодо моральності спілкування й поведінки дав своєму та прийдешнім поколінням Володимир Мономах. У його “Повчанні” знаходимо: “...мати душу чисту та непорочну, тіло худе, бесіду лагідну і дотримуватись слова Господнього... при старших мовчати, мудрих слухати, старшим коритися, з рівними собі і молодшими в любові перебувати, без лукавого умислу бесідуючи, а більше вдумуватися, не шаленіти словом, не засуджувати мовою, небагато сміятися, соромитися старших;...поводитися благочестиво… жодної людини не пропустіть, не привітавши її і не подарувавши їй добре слово...”. Володимир Мономах підкреслював, що “правильне життя" людини досягається її “добрими ділами".

У XVII ст. в Україні, коли вже чітко окреслились ознаки української народності, з'являються й перші центри освіти та культури (наприклад, Львівська братська школа та Острозька греко-слов'яно-латинська школа). Ці заклади мали не лише освітню мету, а й формували культуру поведінки, мовлення та спілкування учнів.

Справжнім центром формування утвердження культури спілкування, етики та етикету в Україні стала Києво-Могилянська академія. Викладачі академії наставляли своїх учнів на те, що поведінка та культура спілкування кожної людини мають відповідати загальноприйнятим нормам і правилам. Вони висловлювали ідею про те, що шлях до успіху у спілкуванні пролягає через пізнання себе та іншого, через використання етичних норм і правил, що притаманні лише гуманному суспільству.

Серед викладачів Києво-Могилянської академії працював учений, письменник, оратор, громадський діяч Теофан Прокопович. Він написав “Духовний регламент", де критикував “князів церкви" за їхні зловживання та порушення моральних основ ритуалу. У курсі лекцій він доводив, як за допомогою етики, мистецтва слова й мистецтва спілкування можна впливати на людей і переконувати їх. Т. Прокопович залишив вчення про три стилі монологічного мовлення та спілкування:

ü високий стиль має хвилювати людей, для чого треба використовувати сильні емоції, величаві способи викладу своїх почуттів;

ü квітчастий стиль має приносити насолоду, для чого необхідно вживати красиві способи викладу думки;

ü низький стиль служить для повчання.

Один з учнів академії, філософ і поет Григорій Сковорода підготував та прочитав курс “християнської доброчинності ", який можна назвати “християнським етикетом". Він наголошував, що ритуальні норми та правила приносять користь суспільству та людині тоді, коли вони спираються на доброчесність. Він вважав, що суспільство, де кожен, спілкуючись з іншими, реалізує свої природні обдарування, можна побудувати тільки за допомогою освіти і самопізнання. Для цього головне – пізнати в собі “справжню людину". Отже, самопізнання філософ проголошував як універсальний засіб моральної перебудови світу. Ці ідеї Г. Сковорода відобразив у двох філософських і водночас психологічних творах “Наркіс, або пізнай самого себе" та “Асхань, або пізнай самого себе".

Цікавий приклад моральних цінностей, яких дотримувались тоді в Україні, наводить Георгій Кониський у книзі “Історія Русів”. Зустрівшись з послами різних народів, володарі яких пропонували свою протекцію, Богдан Хмельницький їм сказав рішуче: “Союз і дружбу я готовий тримати зі всіма народами і ніколи їх не знехтую, яко дару Божественного і всьому людству пристойного; вибирання ж народом протекції, коли вона йому потрібна буде, залежить від його доброї волі, спільної поради та вирішення; а від спадкового володіння народом сим моєю фамілією в якості Гетьманів я рішуче од-мовляюся і того вічно уникати буду, яко противного правам і зви­чаям народним…».

Видатний український вчений Михайло Драгоманов у своїх спогадах “Два учителі” розповідає про етикет у школі, де він навчався, правила поведінки та спілкування учнів між собою та з учителем. Із вдячністю згадував він учителя, який вмів гуманно й тепло жити з учнями і піднімати їх інтелект і мораль. Спілкування з таким учителем сприяло формуванню у М. Драгоманова (як він сам про це пише) вміння спілкуватися з людьми, любові до книги, жадоби до знань, творчого мислення, аналітичного підходу до явищ і, зрештою, національної самосвідомості.

Дата добавления: 2014-01-07