Роль центрального банку в регулюванні зовнішньоекономічних відносин

Тема 8. Валютне регулювання і контроль

Список літературних джерел

1. Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23 лютого 2006 р. № 3480-IV. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2006, N 31, ст.268) 2. Закон України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. № 1567-ХІІ. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1991, N 49, ст.682

3. Закон України «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 р. N 514-VI Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2008, N 50-51, ст.384.

4. Євтушевський В.А. Основи корпоративного управління: Навч. Посібн. – К.: Знання – Прес, 2007. – 317 с.

5. Корпоративна культура. – К.: Центр навч. літ-р, 2003. – 403 с.

6. Родионова Н.В. Антикризисный менеджмент. – М.: ЮНИТИ, 2001. – 223 с.

7. Брейли Р., Майерс С. Принципы корпоративных финансов. - М., 2004.

8. Вінник О. Господарські товариства і виробничі кооперативи. Правове становище. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2008. – 309 с.

9. Демб Ада, Нойбауер Фрідріх. Корпоративне управління. – К.: Основи, 1997. – 302 с.

10. Задихайло Д.Б., Кібенко О.Р., Назарова Г.В. Корпоративне управління: Навчальний посібник. – Х.: Еспада, 2008. – 688 с.

11. Небава М.І. Теорія корпоративного управління: вузлові питання. Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2007. – 295 с.

12. Функ Я.У., Михальченко В.А., Хвалой В.В. Акционерное общество: история и теория. Минск, 2009. – 608 с.

.

ПЛАН

1. Роль центрального банку в регулюванні зовнішньоекономічних відносин.
2. Поняття та методи валютного регулювання і валютного контролю, їх застосування Національним банком України.
3. Політика курсоутворення в Україні
4. Валютні резерви. Методи управління валютними резервами.

Економічні, політичні та культурні зв’язки між різними країнами опосередковуються рухом грошових коштів, пов’язаних з оплатою товарів і послуг, ввезенням і вивезенням капіталів. Цей рух коштів у міжнародних зв’язках є основою і визначає зміст валютних відносин. Адже глобалізація економічних процесів, поглиблення міжнародного поділу праці, формування світового ринку та інтегрування національних господарств у світову економічну систему визначають істотне зростання ролі валютних відносин, а відтак, і підвищують значення відповідних функцій держави з їх регулювання, що на практиці здійснюється у формі відповідної валютної політики.

На сьогодні в економічній літературі подаються різні визначення “валютної політики”:

- комплекс заходів, спрямованих на стимулювання зовнішньоекономічних позицій держави, перш за все, рівноваги платіжного балансу та стійкості курсу національної валюти;

- сукупність усіх заходів, що здійснюються державою та центральним банком у сфері валютних відносин та грошового обігу, з кінцевою метою впливу на економіку країни та купівельну спроможність національної валюти, тобто валютна політика – не ціль, а засіб проведення економічних реформ;

- сукупність заходів у сфері економічних відносин відповідно до поточних і стратегічних цілей економічної політики держави.

Таке тлумачення поняття валютної політики відповідає швидше поняттю грошово-кредитного регулювання. Проте, незважаючи на те, що валютна політика проводиться як складова частина державної економічної політики й виступає важливим інструментом механізму державного регулювання економіки, вона відіграє подвійну роль:

- як засіб координації міждержавних дій з метою спільних пошуків виходу з кризових ситуацій, послаблення протиріч, створення сприятливих валютних умов для міжнародних економічних відносин;

- як засіб посилення позицій держави у боротьбі за ринки збуту, джерела енергії і сировини, сфери вкладання капіталів тощо.

Визначення валютної політики А.М.Мороза визначає сутність цієї дефініції, а саме: “ валютна політика – це сукупність здійснюваних державою економічних, організаційних та правових заходів у сфері валютних відносин з метою реалізації стратегічних завдань розвитку національної економіки ” Уряд і Національний банк України здійснюють валютну політи­ку відповідно до принципів загальної економічної політики України. Основною метою валютної політики Національного банку України як складової монетарної політики є стабілізація курсу національної грошової одиниці та збалансованість платіжного балансу країни.

Обєктами є: валютний курс, платіжний баланс, грошовий обіг, ЗЕД, валютні операції суб’єктів господарювання.

Довгострокова (стратегічна) валютна політика передбачає заходи, спрямова­ні на забезпечення макроекономічної стабільності та створення умов довіри внутрішньої економіки й іноземного бізнесу до націо­нальної валюти, стимулювання розвитку експорту, повернення в країну заробленої іноземної валюти тощо. Саме зміст стратегічних завдань валютної політики визначає її як органічну складову економічної політики держави в цілому.

До стратегічних цілей (завдань) валютної політики відносять:

- забезпечення стійкого економічного зростання;

- підтримання низьких темпів інфляції;

- сприяння високому рівню зайнятості;

- забезпечення зовнішньоекономічної рівноваги;

- забезпечення зовнішньої стійкості національної валюти;

- підтримання макроекономічної рівноваги

Завданням короткострокової валютної політики пов’язані з регуляцією регулятивних функцій держави щодо впливу на валютні відносини, а саме:

- створення механізму оптимального управління валютним курсом;

- оперативне регулювання валютного ринку;

- організація грошового обігу для забезпечення операцій у ЗЕД;

- оперативне регулювання сальдо платіжного балансу;

- регламентація здійснення міжнародних розрахунків;

- організація контролю;

- лібералізація або обмеження валютних операцій;

- створення умов для економічного стимулювання зовнішньоторгових операцій.

Складовими валютної політики в узагальненому вигляді є:

— валютне регулювання;

— валютний контроль;

— міжнародне валютне співробітництво та участь у міжнарод­них валютно-фінансових організаціях.

Юридично валютна політика визначається валютним законодавством, тобто сукупністю правових норм, що регулюють порядок здійснення операцій із валютними цінностями в країні та за її межами, а також валютними угодами – двосторонніми та багатосторонніми – між державами стосовно валютних проблем. Історичним попередником сучасних валютних угод був Латинський валютний союз (Latin Monetary Union) 1865 – 1926 рр., метою якого було встановлення єдиної грошової одиниці країн-членів, до того ж, монети однієї держави вважались законним платіжним засобом в інших країнах. (1865 року Франція, Бельгія з Люксембурґом, Швейцарія та Італія створили Латинський монетний союз (1868 року до них приєдналасьГреція): кожна з них мала забезпечити національну грошову одиницю (франк, ліру, драхму) 4,5 г срібла або 290,322 мг щирого золота, для вільної конвертації у співвідношенні 1:1.)Розквіт валютних союзів припадав на ХІХ століття і початок ХХ століття. Були створені великі національні валютні союзи в Сполучених Штатах, Італії та Німеччині. За нової історії було створено три великих міжнародних валютних союзи, останнім з яких є Європейський валютний союз

Важлива роль у регулюванні ЗЕД належить Центральному банку, який укладає міжбанківські угоди, представляє інтереси держави у відносинах з національними або центральними банками інших держав, міжнародними банками та іншими фінансово-кредитними установами. До основних функцій Центробанку відносяться: проведення всіх видів валютних операцій, розробка сфери і системи обігу в країні іноземної валюти і цінних паперів, видання нормативних актів, регулювання курсу, видача ліцензій банкам на здійснення валютних операцій.

Дата добавления: 2014-01-07