Трудові

Це метод активного відновлення порушених в процесі хвороби функцій і працездатності за допомогою праці.

Призначають при захворюваннях опорно-рухового апарату, неврологічних, психічних розладах. Використовують такі види праці, як столярку, гончарку, виготовлення квітів, плетіння корзин, роботи в саду, на городі.

За допомогою трудотерапії відновлюється або покращується м’язова сила та рухомість в суглобах, нормалізується кровообіг і трофіка пошкоджених органів чи систем організму; у хворого розвивається увага, надія на виздоровлення.

Виділяють 5 трудових режимів (Третяков С.В., 1981р.):

0 – режим тимчасового невідвідування хворим відділення трудотерапії;

1 – палатний режим: хворий займається трудотерапією в палаті;

2 – учнівський режим: хворий вивчає рекомендований вид праці;

3 – режим скороченого робочого дня: по медичних показах хворому подається скорочений робочий день на 1 год., додаткові перерви в роботі;

4 – режим повного робочого дня з обмеженням виду робіт;

5 – режим повного робочого дня.

Процедуру лікувальної фізкультури можна проводити:

1. Індивідуальним методом: проводиться у випадку важкого стану хворого, коли він знаходиться на ліжковому режимі. Перевага цього методу в тому, що можна легко продозувати фізичне навантаження, вправи виконуються дуже точно. Але при проведенні індивідуального заняття немає емоційності, а це поступово пригнічує хворого і в кінцевому результаті відбивається на лікувальному процесі.

2. Груповим методом: процедуру ЛФК проводять з певною групою хворих. Складаючи групи для проведення процедур, необхідно, щоб хворі були з одинаковим захворюванням (наприклад пневмонія, плеврит), якщо це можливо, то і в однаковій стадії перебігу хвороби, пацієнти мали приблизно однакову тренованість, були однакового віку, статі. У випадку, коли немає спеціальних методичних вказівок стосовно захворювання і пацієнти мають приблизно однакові функціональні можливості, в групах можуть займатися хворі з різною патологією. При проведенні занять груповим методом створюється висока емоційність, проте важче продозувати навантаження для конкретного хворого та простежити точність виконання вправ.

3. Самостійним методом: хворий займається сам вдома і приходить в кабінет лікаря ЛФК для консультацій. Цей метод застосовують тоді, коли хворий не може регулярно відвідувати лікувальний заклад (по стану здоров’я, проживання далеко від лікувального закладу, довготривалість курсу лікування). Самостійний метод занять призначають у тому випадку, коли пацієнт навчений і якісно виконує необхідний комплекс фізичних вправ, правильно і чітко дозує навантаження, проводить самоконтроль.

Підготовка до процедури лікувальної фізкультури.

Інструктор повинен бути в спортивному костюмі і халаті, добре знати контингент хворих, що прийдуть на заняття.

Приміщення, де проводиться процедура, повинно бути провітрене, перед цим провести вологе прибирання, необхідно перевірити справність гімнастичних предметів і снарядів. При проведенні процедури в палаті необхідно виключити радіопередавачі, телевізори, посторонні особи повинні вийти з палати.

Хворий повинен знати значення лікувальної фізкультури для його виздоровлення і перед заняттям опорожнити кишківник і сечовий міхур, прочистити носові ходи; налаштуватись на виконання фізичних вправ; переодягнутися в спортивний костюм і перезутися в зручне взуття; своєчасно прийти в кабінет ЛФК; якщо необхідно, пацієнт перед заняттям повинен своєчасно прийняти медикаменти.

Пацієнти повинні займатися в світлих гімнастичних залах площею не менше 40 м² , де повинно бути не менше двох гімнастичних драбин, покриття – чистим і сухим, справний інвентар. Кімнати для індивідуальної гімнастики повинні бути обладнані необхідним інвентарем, мати площу не менше 16 – 20 м².

Лікувальна гімнастика є домінуючою формою ЛФК і вирішує спеціальні завдання лікування певного захворювання. Її необхідно проводити правильно, адже потрібно:

- забезпечити систематичну, ціленаправлену дію як на організм хворого, так і на пошкоджену систему;

- досягти вираженого клінічного ефекту;

- пропагувати постійні заняття фізичними вправами.

Лікар повинен вміти проводити заняття лікувальною гімнастикою для того щоб:

а) навчити інструктора;

б) при необхідності контролювати його роботу;

в) забезпечити лікарський контроль;

г) разом з інструктором розробляти найбільш ефективні методики ЛГ;

д) проводити процедури важким хворим і при небезпеці ускладнень.

Перед тим як проводити процедуру ЛГ, інструктор повинен навчити хворих ритмічному, плавному, рівномірному виконанню фізичних вправ, регулюванню дихання, довільній зміні його ритму, частоти, глибини, узгодженому поєднанню вправ з вдихом і видихом, довільному розслабленню всього тіла чи окремих м’язових груп, самоконтролю і регуляції свого психічного стану.

При проведенні процедури ЛГ інструктор повинен:

1. Назвати вправу.

2. Назвати вихідне положення.

3. Розказати і показати виконання вправи в поєднанні з диханням.

4. Запитати чи зрозуміла техніка виконання вправи.

5. Дати команду до початку виконання вправи.

6. Дати команду до закінчення виконання вправи.

Процедура ЛГ складається з 3-х розділів: вступного, основного, заключного.

Вступний розділ розрахований на підготовку організму хворого до наступних фізичних навантажень. Ця частина заняття підвищує загальний обмін речовин, помірно розігріває організм, концентрує увагу і регулює емоційний стан. Виконуються дихальні та загальноукріплюючі гімнастичні вправи для всіх груп м’язів. Акцент робиться на ті м’язи, що будуть мати найбільше навантаження в основній частині заняття. Вправи в цій частині не повинні бути складними, хворі їх повинні знати. Тривалість вступного розділу 5-10 хв.

Основний розділ складають вправи, що мають спеціальну і загальну дію на організм хворого. Завданням цього розділу є ліквідація розладів, викликаних захворюванням, повне відновлення функцій або вироблення компенсаторних механізмів, активізація загального та місцевого кровообігу та обміну речовин, покращення дихання, ліквідація застійних явищ, підвищення функціональних можливостей організму. Вправи цього розділу залежать від особливостей методики ЛФК при певних захворюваннях. Спеціальні вправи чергуються з загальноукріплюючими вправами. Необхідно дотримуватись принципу розсіювання навантаження. В основному періоді навантаження максимальне, тривалість 6-20, іноді 40 хвилин.

Заключний розділ забезпечує ефективне завершення заняття, відновлення вихідного стану організму. Виконуються загальноукріплюючі і дихальні вправи, що поєднуються з вправами на розслаблення. Тривалість від 3 до 6-8 хв.

Інструктор не повинен виконувати вправу разом з хворими. Він повинен спостерігати за пацієнтами, правильним виконанням вправ і при потребі виправляти недоліки і помилки при виконанні вправ. Це можуть бути:

- скованість, напруженість при виконанні вправ;

- поверхневе дихання, короткочасні затримки дихання, невміння правильно поєднувати вдих і видих з певними частинами вправи;

- погана координація рухів, нечітке їх виконання.

Навики правильного дихання виробляються при виконанні дихальних вправ: глибоке дихання в спокої, вдих при виконанні вправи, де розширюється грудна клітка і довгий видих при її звуженні, спостереження хворого за своїм диханням в спокої і при виконанні фізичних вправ.

З перших занять ЛГ інструктор повинен вчити пацієнтів довільно розслабляти м’язи. Для цього необхідно:

1. Виконувати спеціальні фізичні вправи при розслаблених м’язах (повне розслаблення у вихідному положенні сидячи на кріслі і лежачи на спині; кидок м’яча і розслаблення; гімнастичні вправи, що чергуються з розслабленням м’язів; потряхування кінцівками при розслаблених м’язах);

2. Обов’язково розслаблювати м’язи в паузі після виконання кожної фізичної вправи;

3. Самоконтроль при виконанні фізичних вправ і розслаблення тих м’язів, що не задіяні у навантаженні.

Техніка головних спеціальних фізичних вправ на розслаблення м’язів:

Інструктор пропонує хворому з вихідного положення стоячи на вдиху підняти руки вгору, потім під час видиху опустити їх і повністю розслабити м’язи. Спочатку він цю вправу показує на собі, пропонує хворому підійти і пропальпувати біцепс в розслабленому стані і розкачати розслаблену руку з сторони в сторону. Після виконання вправи пацієнтом інструктор перевіряє ступінь розслаблення, розкачуючи руку. Якщо рука легко розкачується – розслаблення повне.

Хворому пропонують розслабитись у вихідному положенні лежачи на спині. Ступінь розслаблення перевіряє інструктор, просовуючи китицю між підлогою і поперековим лордозом пацієнта. При повному розслабленні китицю просунути не вдається.

Медичний контроль під час процедури лікувальної фізкультури здійснює інструктор і лікар. Вимірюють АТ, підраховують частоту пульсу, дихання, спостерігають за ознаками втоми. Ці показники заносять в систему координат, де по осі абсцис відмічають час через кожні 3 хв, а по осі ординат – АТ, пульс, дихання через кожні 3 хв процедури. З’єднавши окремо графічні показники тиску, пульсу та дихання одержують фізіологічну криву процедури лікувальної фізкультури. Вона має бути:

- випуклої форми;

- пік навантаження повинен розміщуватись в другій третині основної частини заняття і відповідати максимально допустимому пульсу;

- синхронність зміни показників тиску, пульсу, дихання;

- в кінці процедури ці параметри близькі до вихідних.

Під час занять лікувальною гімнастикою необхідно уважно стежити за пацієнтом і враховувати комплексну реакцію організму на фізичне навантаження:

1. Зміну артеріального тиску (систолічного, діастолічного і пульсового).

2. Зміну частоти, ритму, напруження, наповнення пульсу.

3. Характер рухів (правильність виконання фізичних вправ, координацію).

4. Пітливість.

5. Колір обличчя (почервоніння, блідість, ціаноз губ).

6. Вираз обличчя, увагу.

7. Самопочуття хворого (при опитуванні).

Навантаження адекватне, якщо:

а) у пацієнта відсутні скарги, немає різко виражених ознак втоми;

б) на піку навантаження пульс збільшується:

- при ліжковому режимі на 8 уд. за 1 хв

- при палатному – на 16 уд. за 1 хв

- при вільному – на 24 уд. за 1 хв

- при тренуючому – за формулою 180 – вік пацієнта.

в) підвищення систолічного АТ на 40 мм. рт. ст., підвищення або зниження діастолічного АТ на 10 мм. рт. ст.; пульсовий тиск повинен збільшитись;

г) почащення дихання на 6-8 дихальних рухів;

д) дихання і тиск повинні змінюватись синхронно з пульсом;

ж) всі показники відновлюються за 3-5 хв.

Важливою умовою правильного лікування хворого є вибір адекватного, дозованого лікарського засобу. Процедуру лікувальної фізкультури також необхідно дозувати в залежності від важкості протікання хвороби, стадії, віку, статі, фізичної підготовленості хворого. Це можна зробити, враховуючи такі фактори:

1. Величина та кількість задіяних у виконанні вправ м’язів. Малі групи м’язів вимагають менше зусиль для виконання певного руху, отже і навантаження буде незначним, і навпаки, для більшого навантаження потрібно задіяти великі групи м’язів.

2. Кількість повторень вправ. При багаторазовому повторенні вправи зростає доза навантаження і навпаки.

3. Темп виконання вправ. Його вибирають в залежності від загального стану хворого і величини задіяних м’язових груп. Збільшуючи темп, ми досягаємо зростання фізичного навантаження.

4. Ритмічне виконання вправ зменшує навантаження, адже при ритмічному скороченні і розслабленні м’язів у пацієнтів швидше виробляються рухові навички, що приводить до більш економного використання енергії, необхідної для здійснення певних рухів. Ритмічність виконання вправ покращує крово- та лімфообіг, що є важливим фактором для зменшення навантаження.

5. Амплітуда рухів. Внаслідок сильнішого скорочення м’язу зростає об’єм руху, значить і доза фізичного навантаження збільшується. Тому, щоб отримати невелике навантаження, особливо на ранніх етапах лікування, потрібно починати виконувати вправи з малою амплітудою, поступово розширюючи її при виздоровленні пацієнта.

6. Кількість і тривалість періодів відпочинку при виконанні вправ. При збільшенні їх - навантаження зменшується і навпаки.

7. Простота і складність вправ – вони залежать від кількості та виду задіяних м’язових груп і від координації рухів при виконанні вправи. Складні вправи створюють більше навантаження, адже для їх виконання необхідно більшого напруження зусиль та уваги, що веде до швидкої втоми. Процедуру ЛФК починають завжди з простих вправ з поступовим переходом до складних.

8. Виконання вправ, обтяжених предметами (медицинбол, гантелі, булави, еспандер, резинова стрічка) – при їх застосуванні необхідно прикласти більше зусиль, значить зростає навантаження.

9. Вихідне положення, яке залежить від характеру захворювання, виконуваної фізичної вправи. Вихідне положення, з якого починають виконувати вправу відіграє значну роль для правильного виконання вправи. Для зменшення фізичного навантаження доцільно виконувати вправу з простого вихідного положення (наприклад сидячи на кріслі, відкинувшись на спинку; лежачи на спині) і навпаки, для збільшення фізичного навантаження потрібно виконувати вправи з ускладнених або спеціальних вихідних положень.

10. Дихальні вправи: використовують як засіб зниження фізичного навантаження. Чим більше дихальних вправ у процедурі ЛГ, тим менше навантаження.

11. Емоційність при проведенні процедури ЛГ: емоційні заняття легше переносяться хворими, дають кращі результати, позитивні емоції знімають або значно зменшують пригніченість хворого, що зумовлена захворюванням, а це підвищує ефект як лікувальної фізкультури, так і медикаментозного лікування. Не емоційні процедури викликають швидку втому пацієнтів і зменшують бажання займатись лікувальною фізичною культурою.

Дата добавления: 2014-01-07