Абсолютними протипоказами до проведення

Визначення функціональних можливостей організму.

Проводячи тести з фізичним навантаженням, визначають функціональну здатність організму при фізичному навантаженні та ступінь його недостатності; адаптативні та компенсаторні функціональні можливості; придатність хворого до різних видів діяльності; адекватність реакції на різні по характеру, інтенсивності, об’єму фізичні навантаження під час занять ЛФК.

Вибираючи функціональний тест, необхідно враховувати вік і стать пацієнта; ступінь фізичної тренованості; характер захворювання; ступінь порушення функцій пошкодженого органу чи системи; наявність супутніх захворювань; етап фізичної реабілітації.

Визначити функціональні можливості ми можемо:

а) досліджувати функції організму в цілому, окремі функціональні системи чи органи в умовах спокою. Це дозволяє виявити функціональні та структурні зміни, що характеризують ступінь функціональної недостатності, компенсаторні та адаптативні можливості. Отримані функціональні параметри порівнюються з відповідними теоретичними чи стандартними величинами з врахуванням віку, статі, ваги і т. п.;

б) досліджувати функції організму в цілому, окремі функціональні системи чи органи в умовах стандартного чи дозованого фізичного навантаження.

Використовують 2 види тестів:

I. Тести, де показники кардіореспіраторної системи визначають після стандартного фізичного навантаження. Сюди відносяться проби з присіданнями, бігом, стрибками. Тут враховують зміни і терміни відновлення частоти пульсу, тиску, дихання. Основне завдання тестів на відновлення – визначення реакції серцево-судинної системи на фізичне навантаження. Найбільш стандартизованою є проба Мартіне. Детальніше див. розділ ”Спортивна медицина”, тема: ”Функціональні проби”.

II. Субмаксимальні тести, де показники серцево-судинної та дихальної систем отримують безпосередньо під час навантаження і під час відновного періоду.

Для проведення необхідних досліджень і забезпечення безпеки пацієнта під час проведення тестів необхідно: ростомір, кушетка, медична вага, секундомір, тонометр, електрокардіограф, спірометр, дефібрилятор, найпростіший апарат для штучного дихання, комплект для першої медичної допомоги: набір для інтубації, шприци, анти аритмічні засоби, нітрогліцерин, папаверин, еуфілін, адреналін, строфантин, розчин глюкози, ізотонічний розчин хлориду натрію.

субмаксимальних тестів є:

Ø перенесений менше 3 місяців тому інфаркт міокарда;

Ø часті приступи стенокардії;

Ø недостатність кровообігу II Б – III, гостра ішемія міокарду, загострення хронічної коронарної недостатності, загроза тромбемболічних ускладнень, вади серця, що супроводжуються перевантаженням міокарду, атріо-вентикулярна блокада II-III ст.;

Ø порушення провідності;

Ø захворювання, де фізична активність повинна бути обмежена: гострі інфекційні захворювання, міокардити, пневмонії, злоякісні новоутворення, захворювання крові.

Відносними протипоказами до проведення тестів є:

Ø миготлива аритмія;

Ø ранні чи групові екстрасистоли;

Ø блокада ніжок пучка Гіса, синдром передчасного збудження шлуночків (WPW);

Ø артеріальний тиск більше 200/100 мм. рт. ст.;

Ø легенева недостатність із зменшенням ЖЕЛ до 50 %;

Ø вміст гемоглобіну в крові менше 60 %;

У залежності від мети дослідження використовують різні види навантажень:

- постійне – для визначення фізичної працездатності здорових людей;

- безперервно зростаюче – протягом короткого часу збільшується його потужність до порогового рівня або до відмови від роботи;

- східцеподібно зростаюче, перервне – збільшується його потужність з короткими перервами для відпочинку;

- східцеподібно зростаюче, безперервне – збільшується його потужність без перерв для відпочинку.

Для визначення толерантності до фізичних навантажень рідше використовують східцеподібно зростаюче, частіше перервне навантаження. Обстежувані виконують роботу під контролем ЕКГ та артеріального тиску. Кожне навантаження триває 3-6 хв, періоди відпочинку 3-10 хв. Тривалість відпочинку залежить від стану обстежуваного та об’єму досліджень.

Комітет експертів ВООЗ (1971) рекомендує при велоергометрії для дітей і жінок починати навантаження з 150 кгм/хв (25 Вт) і збільшувати кожне наступне навантаження на 150 кгм/хв (25 Вт); для чоловіків – з 300 кгм/хв (50 Вт) і збільшувати наступні на 300 кгм/хв (50 Вт). Для спортсменів початкове навантаження 600 кгм/хв (100 Вт), а наступні навантаження збільшувати на 600 кгм/хв (100Вт).

В залежності від стану обстежуваного потужність навантаження і темп його зростання може змінюватись. У хворих початкове навантаження знижене - 60-120 кгм/хв (10-20 Вт).

Методику проведення велоергометричного тесту PWC₁₇₀ описано в розділі ”Спортивна медицина”, тема ”Фізична працездатність”.

Використовуючи таблицю R. Shephard (1969) можна визначити субмаксимальний навантажувальний рівень для тесту на сходинках (табл. 2). В таблиці вказано кількість підйомів на подвійну сходинку за 1 хв протягом 4 хвилин. Це відповідає 75 % максимального споживання кисню для осіб різної статі, маси, віку. Оцінка результатів проводиться по пульсу, що вимірюють після навантаження.

Таблиця 2

Дата добавления: 2014-01-07