Питання 2. Співвідношення зовнішньоторговельного контракту та арбітражної угоди

Оскільки арбітражна угода має договірний характер, досить актуальною є проблема співвідношення зовнішньоторговельного контракту та віднесення до нього арбітражної угоди. У доктрині ця проблема одержала найменування «проблема автономності арбітражної угоди». Основний зміст цієї проблеми полягає в з'ясуванні того, чи впливає недійсність зовнішньоторговельного контракту на арбітражну угоду. Поряд із цим проблема автономності арбітражної угоди виникає й у випадку закінчення строку зовнішньоторговельного контракту, розірвання його однією або обома сторонами, у результаті виконання або при неможливості його виконання.

Проблема автономності арбітражної угоди має загальний характер незалежно від того, чи йде мова про арбітражне застереження як фізичної частини зовнішньоторговельного контракту або про третейський запис як окремої від контракту угоди.

У результаті досить довгого розвитку арбітражної практики, конвенційного регулювання міжнародного комерційного арбітражу й внутрішнього законодавства в доктрині є переважний погляд про те, що зовнішньоторговельний контракт і приналежна йому арбітражна угода є самостійними договорами.

На підтвердження самостійності арбітражної угоди можна привести наступні аргументи. Насамперед національне законодавство про арбітраж, міжнародні конвенції спеціально передбачають різні форми й у деяких випадках, як відзначалося, види арбітражних угод. Цей на перший погляд формальний момент свідчить про самостійний правовий режим арбітражної угоди. Причому та обставина, що арбітражна угода може бути оформлена не тільки у вигляді окремого документа, але й у вигляді так званого арбітражного застереження в комерційному контракті, не може впливати на правовий режим такої арбітражної угоди, оскільки мова йде про формально-документальне оформлення угоди. С. Н. Лебедєв обґрунтовано стверджує, що, укладаючи угоду, що містить арбітражне застереження, сторони в дійсності укладають не один, а два. договори. При цьому у вигляді застереження арбітражна угода залишається особливим і самостійним договором, а не однією з умов контракту. Так само немає підстав, думає автор, вважати, що в сукупності вони утворять свого роду змішаний договір, подібний погляд знов-таки припускав би їхню юридичну рівність, що суперечило б об'єктивній різнонаправленості й різної предметно-функціональної сутності зовнішньоторговельного контракту й арбітражної угоди.^[1]

Далі: у ряді законодавств питання про автономність арбітражної угоди вирішується спеціально. Так, наприклад, у відповідності зі ст. 16 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» Третейський суд може сам прийняти постанову про свою компетенцію, у тому числі по будь-яких запереченнях щодо наявності або дійсності арбітражної угоди. Із цією метою арбітражне застереження, що є частиною договору, повинно трактуватися як угода, що не залежить від інших умов договору. Винесення третейським судом рішення про недійсність договору не тягне в силу закону недійсність арбітражного застереження.

Виходить, що в Регламенті ЮНСИТРАЛ і інших документах, що відображають уніфікацію статутних і процедурних правил арбітражу, також закладена ідея с^мостійності арбітражної угоди. Так у п. 2 ст. 21 Регламенту ЮНСИТРАЛ передбачено, що^и арбітражний суд компетентний встановлювати наявність або дійсність договору, частиною якого є арбітражне застереження. Для цілей ст. 21 арбітражне застереження, що є частиною договору й передбачає арбітражний розгляд відповідно до чинного Регламенту, повинна розглядатися як угода, що не залежить від інших умов цього договору. Визнання арбітражним судом незначності договору не спричиняє автоматично недійсності арбітражного застереження.

о Проблема автономності арбітражної угоди позитивно вирішується в регламентах окремих арбітражів і арбітражних центрів. Так, в Арбітражному регламенті Міжнародного арбітражного суду Міжнародної торговельної палати передбачається, що якщо одна зі сторін висуває одну або кілька претензій щодо існування або дійсності арбітражної угоди і якщо Міжнародний арбітражний суд стверджується в існуванні очевидно такої угоди, суд може, не порушуючи питання про допустимість або обґрунтованість претензії (або претензій), прийняти справу до арбітражного судочинства.

Як видно, Арбітражний регламент Міжнародного арбітражного суду, на відміну від Регламенту ІОНСІТРАЛ, визнаючи автономність арбітражної угоди як фундаментальний принцип, вкладає в нього більш широкий зміст, тому що передбачає компетентність арбітражу не тільки відносно недійсності, але й неіснування контракту. Треба вважати, що тим самим Регламент виходить із того, що визнання арбітражем договору неукладеним виключає його компетенцію. Разом з тим автономність арбітражної угоди, навпаки, припускає, що неукладення контракту сапе по собі не тягне неукладення арбітражного застереження.

З метою запобігання різних підходів і у зв'язку з відсутністю спеціальної регламентації в тій або іній країні автономність арбітражної угоди забезпечується й формулюванням арбітражних застережень. Міжнародні організації, арбітражі й арбітражні центри пішли шляхом розробки типових арбітражних застережень, що передбачають право арбітражу вирішувати питання про дійсність арбітражної угоди (застереження) і дійсність основного контракту. Приміром, типове арбітражне застереження, рекомендоване ЮНСІТРАЛ при прийнятті Регламенту 1976 р., передбачає вирішення будь-якого спору, розбіжності або вимоги, що виникають із даного договору або його порушення, припинення або, що важливо підкреслити, недійсності.

Нарешті, слід зазначити те, що на користь автономності арбітражної угоди' свідчить і особливий режим колізійного регулювання, що не завжди, підкоряється правопорядку, застосовному до зовнішньоторговельного контракту. Нью-Йоркська Конвенція 1958 р. передбачає, що у визнанні й виконанні іноземного арбітражного рішення може бути відмовлено, якщо сторони арбітражної угоди були за застосованим до них законом недієздатними або ця угода недійсна за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а при відсутності такої обставини — за законом країни, де рішення було винесене (п. 1 «а» ст. V). Європейська конвенція 1961 р. передбачає випадки визнання недійсності арбітражної угоди при відводі державного суду з мотиву непідсудності (п. 2 ст. VI).

Спеціальні колізійні норми встановлює й Типовий закон ЮНСИТРАЛ (п. 2 «а» (і) ст. 34, п. 1 «а» (і) ст. 36), що за своїм змістом відповідає положенням зазначених конвенцій. Такі норми знаходяться й у внутрішньому законодавстві (п. 2 ст. 34, п. 2 ст. 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», п. 2 ст. 34, п. 2 сг. 36 Закону Російської Федерації «Про міжнародний комерційний арбітраж»).

Дата добавления: 2014-01-07