Суспільне виробництво і реалізація економічних інтересів

Характеристика поведінки основних суб‘єктів ринкової економіки

Суб‘єкт	Виробник	Споживач
Цільова функція	Максимізація прибутку	Максимізація задоволення
Інструменти вивчення	Виробничі функції (здебільшого – мультиплікативні); ізокванти (криві постійного випуску); ізокости (лінії бюджетного обмеження).	Функції корисності, криві байдужості, бюджетні обмеження
Ознаки оптимізації цільової функції	Відповідність граничної продуктивності кожного фактора витратам на його залучення (наприклад, дохід від граничного продукту праці дорівнює заробітній платі)	Нульова гранична корисність останньої придбаної одиниці блага
Умови оптимізації параметрів діяльності	Віднесена до ціни фактора гранична продуктивність останньої залученої його одиниці однакова щодо всіх виробничих ресурсів: MPl/Pl = MPk/Pk = … MPm/Pm	Приведена до ціни блага гранична корисність останньої придбаної одиниці однакова для кожного блага, що споживається MUa / Pa = MUb / Pb … MUn/Pn

Суспільне виробництво можна визначити як здійснюваний в певній суспільній формі процес поєднання факторів виробництва для створення благ. З такого визначення випливає важлива для економічної науки двоїста природа суспільного виробництва. Воно передбачає, з одного боку, відносини між людьми, що мають виконувати в процесі виробництва певні необхідні ролі, задані формою його суспільної організації. Наприклад, знайома нам капіталістична форма організації суспільного виробництва передбачає можливість брати участь в економічній діяльності виконуючи одну з двох головних ролей – найманого працівника чи власника бізнесу. З іншого – суспільне виробництво виражає відносини людини і суспільства до природи, тобто технологічно задану міру здатності суспільства перетворювати оточуюче середовище відповідно до власних потреб. Визначальною характеристикою і критерієм розвитку суспільного виробництва з огляду на технологічний його аспект виступає рівень продуктивності суспільної праці, а з огляду на суспільну форму організації виробництва (сукупність відносин, що складаються між людьми із приводу участі в суспільному виробництві) – характер праці й механізм економічної координації.

Отже, суспільне виробництво розглядається як сфера взаємодії індивідів й суспільних груп, що використовують обмежені ресурси для задоволення постійно зростаючих потреб, вступаючи при цьому у відносини – виконуючи суспільно значимі ролі, що стають необхідними не самі по собі, а лише у взаємодії із іншими людьми і суспільними групами. Таке бачення економіки дозволяє тлумачити її як сферу реалізації економічних інтересів.

Для нас важливо, що реалізація економічних інтересів окремої особи чи організації щільно пов’язана з реалізацією економічних інтересів інших учасників суспільного виробництва. За нормального, життєздатного способу організації суспільного виробництва, прагнення особистої вигоди задовольняється лише тією мірою, якою економічна діяльність людини примножує добробут суспільства, а інтереси кожної суспільної групи спрямовують діяльність її представників на виконання необхідної для всього суспільства функції. Якщо такий зв'язок між реалізацією особистих і суспільних інтересів розривається і спосіб дій, що дозволяє задовольняти егоїстичні потреби індивідів не пов'язаний із використанням їх потенціалу для збільшення добробуту суспільства, то це свідчить про недоліки організації суспільного виробництва, відставання його суспільної форми від вимог сучасності. Тому одним з визначальних критеріїв раціональності, прогресивності суспільного виробництва як сфери реалізації економічних інтересів є здатність узгодити індивідуальні й суспільні інтереси – створити таку суспільну форму виробництва, за якою для кожної особи, поліпшення власного добробуту досягається завдяки максимізації особистого внеску в примноження добробуту суспільства.

Можна запропонувати такі основні риси суспільного виробництва з точки зору сучасної економічної науки:

- розглядається в єдності двох аспектів: передбачає взаємодію суспільства і природи, яке проявляється через рівень розвитку продуктивних сил та відношення між людьми, які виникають з приводу спільної виробничої діяльності і формують систему економічних відносин;

- засновано на використанні постійно вдосконалюваних засобів виробництва, форм організації виробництва і праці та здібностей людини тобто передбачає постійний розвиток факторів виробництва, проявом чого є зростання продуктивності праці;

- відбувається в умовах обмеженості ресурсів і постійно зростаючих потреб людей, тому постійно вирішує проблеми ефективності використання чинників виробництва;

- складається із періодично повторюваних етапів – виробництво, розподіл, обмін і споживання. На рівні окремого підприємства передбачає залучення (акумуляцію) ресурсів, поєднання їх в процесі виробництва, реалізацію створеного продукту і розподіл результатів виробничої діяльності. Ці фази також можна визначити як фази власне виробництва, розподілу, обміну і споживання. Важливо, що результати реалізації продукту визначають передумови повторення процесу виробництва на наступному етапі. Наприклад, в 90-ті роки ХХ ст. масштаби національного виробництва в Україні скоротились майже вдвічі внаслідок дії багатьох причин, що зумовили неможливість для багатьох підприємств відшкодовувати витрати і поновлювати виробництво хоча б в незмінних масштабах;

- відбувається за активної ролі людини, (особистісного чинника), має на меті задоволення його потреб, а суперечність між постійно зростаючими потребами і обмеженими ресурсами є головною рушійною силою розвитку.

Суспільне виробництво обов‘язково передбачає поєднання різних виробничих ресурсів – чинників виробництва. Чинниками виробництва називають обов‘язкові елементи будь якого виробничого процесу: необхідні матеріальні умови виробничої діяльності та власне людину, як активну рушійну силу будь якого процесу виробництва.

Відповідно до різної природи чинників, їх специфічної ролі в процесах виробництва та особливих механізмів, за допомогою яких їх власники отримують доходи від продуктивного використання належних їм чинників, економічна наука застосовує загальну класифікацію чинників виробництва (табл. 2.3).

В економіці, заснованій на приватній власності, чинники залучаються до виробництва тією мірою, якою це відповідає інтересам їх власників: власник ресурсу праці надає продуктивні послуги виробництву якщо оцінює отримувані доходи вище можливості одержати додатковий обсяг вільного часу та обирає підприємство для застосування власного ресурсу праці так, що отримувані ним доходи були більші, за ті, що пропонують інші підприємства. Власник ресурсу землі надасть його в оренду для виробничого використання саме тому підприємцю, який зможе забезпечити найбільш продуктивне використання цієї ділянки і, відповідно, виплачувати власнику землі найвищу орендну плату. Власник виробничого обладнання так само, надаватиме його для продуктивного використання саме в тій сфері, де воно забезпечує найбільші прирости виробництва, виручки і, відповідно – найбільші доходи власнику.

Отже, суспільне виробництво можна розглядати як процес узгодження і реалізації економічних інтересів власників різних виробничих ресурсів. При цьому способи розв‘язання суперечності між інтересами власників різних чинників виробництва визначає форми економічної діяльності і напрями розвитку економіки.

Таблиця 2.3 Класифікація чинників виробництва

ЧИННИКИ ВИРОБНИЦТВА
Особистісний		матеріальні
За класичною і марксистською теорією тлумачиться як робоча сила – сукупність фізичних і розумових властивостей лини, що використовуються нею в процесі праці. Відповідно праця за такого бачення особистісного чинника – процес реалізації робочої сили як потенційної здатності до праці, що передбачає витрати фізичної і розумової енергії працівника заради створення благ.	За неокласичною теорією, тлумачиться як єдність ресурсу найманої праці та ресурсу підприємництва, які відіграють принципово різну роль в процесі виробництва. Ознаками відокремлення підприємництва від ресурсу найманої праці є специфічні функції підприємця в ринковій економіці, що зумовлюють його унікальну роль і значущість його діяльності для всього суспільства. Такими функціями називають: 1. Підприємець несе тягар самостійності в прийнятті стратегічних рішень (на відміну від найманого працівника, для якого завжди є «вища інстанція» з якою він має узгоджувати свої рішення, зокрема й управлінські); 2. Підприємець за власним соціальним статусом зацікавлений в запровадженні інновацій, бо на конкурентному ринку це для нього єдиний шлях отримання більшого за середній по галузі прибутку; 3. Підприємець несе тягар ризику, оскільки всі непередбачувані коливання умов діяльності підприємства, розмірів його виручки, витрат і доходів позначають саме на доході підприємця* 4. Підприємець (у випадку, коли він одночасно є і власником підприємства) несе тягар майнової відповідальності за результати діяльності свого підприємства	Створені в процесі виробництва. Визначаються економічною наукою як засоби виробництва – всі продукти виробництва, що використовуються ля продукування інших благ і примножують продуктивну силу праці)	Даровані природою. Визначаються як земля, або природні ресурси. Це всі умови і властивості природного середовища існування людини, які можуть бути використані у виробничому процесі в первинному (незмінному, природному) стані.
Засоби виробництва – комплекси речей, за допомогою яких людина впливає на предмети праці	Предмети праці – об‘єкти на які спрямований вплив людини в процесі виробництва і які перетворюються на продукт праці, формуючи його матеріальну основу.

* отже нести тягар ризику – специфічна функція підприємця, а не найманого працівника, бо саме підприємець отримує компенсацію за ризик у вигляді більшого розміру свого доходу (прибутку) порівняно із доходами найманого працівника аналогічної кваліфікації. В цьому сенсі, поширеність у вітчизняній економіці ситуації, коли непередбачувані проблеми бізнесу стають причиною зниження чи невиплати заробітної плати найманим працівникам, а не компенсуються за рахунок підприємця (власника) є кричущим порушенням правил взаємодії учасників суспільного виробництва і, з точки зору суспільства неприпустиме.