Джерела активності людини

Тема 7. Особистість і діяльність

Ключові терміни та поняття: аперцепція, активність, дії праці, потреби, ієрархія потреб, інтерес, мотив, мотивація, мотиваційні процеси, професіограма, психограма, норма, цінність, ціннісні орієнтації, кпр’єра, атрибути кпр’єри

Активність виконує спонукальну функцію при всіх видах діяльності, у тому числі – комунікативній.

В. Крем’янський розглядає активність як процес, який є сукупністю змін і дій предмета, що детермінується переважно ним самим і залежить, в основному, від його внутрішніх протиріч, які опосередковують зовнішні впливи (переважання внутрішньої детермінації) [2]. Однак це визначення не розкриває повною мірою її сутність.

Зарубіжні дослідники також вивчали феномен активності в діяльності. Так, Г. Лейбніц увів поняття " аперцепція ", яке з часом стало синонімом внутрішньої психічної активності. Ідеомоторні акти, що були відкриті Д. Гартлі, переконливо свідчать про активність психіки, яка образами уяви породжує нервові імпульси, що забезпечують відповідні рухи.

А. Шинкарюк, аналізуючи дослідження С. Смирнова щодо активності, відзначає, що дослідник першим аспектом діяльності соціальної природи образу світу бачить його генетичний аспект – зародження і розвиток образу світу в ході засвоєння і розвитку діяльності і спілкування [5].

С. Смирнов, вивчаючи активність, зауважує роль цілісного образу світу, на основі якого і генеруються пізнавальні процеси. Дослідник доводить, що сама можливість функціонування образу світу забезпечується її діяльністю і соціальною природою, тобто розкриває зв'язок між активністю і діяльністю. Зовнішня і внутрішня організація активності, на думку вченого, з її компонентами створюють єдність. Залежність внутрішніх факторів від її зовнішніх проявів характеризують феномени опредмечування потреб, випробування цілі дією, функціональної фіксованості [5, с. 150].

Незважаючи на те, що поняття активності часто вживається у психологічних дослідженнях в різних поєднаннях – активність як діяльність, активність поведінки, комунікативна активність, соціальна активність, творча активність, активна особистісна позиція тощо не існує загальноприйнятого визначення активності на теоретичному рівні.

Як зауважує А. Шинкарюк, до сучасного розуміння активності особистості, що необхідна для діяльності, комунікації в різних наукових школах провідними є різні її джерела. Активність людини в психоаналітиків зумовлюється інстинктивними спонуканнями (в основному це статевий інстинкт та інстинкт агресії). Тобто активність трактується як біологічна сила і протиставляється суб’єкту. У неофрейдизмі (А.Кардинер, Е. Фромм, К. Хорні) здійснили знайти витоки активності в оточуючому людину середовищі. У гуманістичній психології (А. Маслоу) на перший план виступає безперервне прагнення людини до само актуалізації, самовираження, що детермінує її активність [6].

О. Скрипченко зазначає, що джерелом активності людини є потреби, що спонукають її діяти у певному напрямі [4]. Тобто джерело активності людини – її потреби. Задоволення комунікативних потреб людини передбачає процес оволодіння комунікативною діяльністю, опанування комунікативними вміннями і навичками, які визначаються під впливом соціального оточення.

Погоджуємося з О. Скрипченко, що принципова відмінність активності та діяльності полягає в тому, що діяльність у багатьох випадках виходить від потреби в предметі, а активність – із потреби в діяльності. Як зазначає дослідник, активність не тільки притаманна самій діяльності (наприклад, комунікативній), але й надає їй певного емоційного забарвлення, вона визначає діяльність і є рушійною силою, джерелом пробудження комунікативного потенціалу людини [4, c. 270].

Активність — загальна характеристика людини, динаміка діяль­ності і джерело перетворення і підтримання життєво значущих зв'яз­ків із світом людей і ноосфери. Активність — самостійна сила дій, розвитку і стан людини. Вона — саморушне діяння людини, що при­скорюється і поширюється, протилежність йому — пасивність.

Активність — динамічна умова становлення, реалізації і змін кож­ного виду діяльності, властивість її власного руху. Енергійність — внутрішній стан людини в процесі дії, що включає довільність і цілепокладання. Надситуативність - можливість виходу за межі вихід­них цілей і її тривалість у процесі розв'язання задач, що ведуть до створення продукту дій.

Продукти активності підсилюють дійові властивості механізмів психіки людини. За умови комплексного впливу на механізми вони набувають велику кількість нескінченно малих приростів здібностей і цим підтримується тенденція гармонійного розвитку людини. Син­тез засобів-дій - учіння, гри і праці - в одну неподільну цілісність є не самоціллю, а способом регуляції активності людини.

В учінні, грі, праці як засобах розвитку психіки найбільше наван­таження припадає на психомоторику — орган людини. Цей орган служить для розвитку на його основі багатьох робочих органів пра­ці, переробки сировини або матеріалів.

Дії праці — процес створення продуктів з речовини природи або знакових систем: текстів, формул, живописних полотен тощо, які мають об'єктивну цінність. Праця вимагає від людини великих енер­гетичних витрат при втіленні своїх здібностей мислення, почуттів і уяви, психомоторних здібностей при створюванні речей.

Мета праці — створити бажаний продукт, виконати завдання, змінити стан і розташування предметів у навколишньому середо­вищі. Від конкретного трудового процесу, крім остаточного про­дукту, нічого не вимагається. Метою цього процесу ніколи не стає розвиток душевних або психомоторних сил; адже працюють не заради розвитку своїх продуктивних сил, а задля вироблення продукту.

Криза навчальної праці породжує три типи психічних станів людини: 1) виконавців, 2) ерудитів і 3) творчих людей.

Ці типи людей виявляються не лише в навчанні, а й в інших ви­дах діяльності. Перші два типи людей діють — просто працюють, виконуючи певні завдання, треті — розв'язують задачі в умовах гар­монізації (гри, учіння і праці) їхньої справи, яку вони виконують із захопленням.

Криза навчальної діяльності може тривати довгий час. її резуль­тати позначаються змінами в механізмах психіки. Реактивність, сен­тиментальність, апатія і небажання працювати - лінь - стають стій­кими рисами особистості. Такі люди стають людьми без характеру. І надовго. Іноді на все життя...

При підміні мети зароджуються:

1) тиск обов'язку працювати виключає природний потяг до новизни, до відповідей на запитання;

2) ініціатива дій блокується примусом, бажання зникають, прищеплюються зовнішньо чужі бажання та ініціативи: треба, повинен робити; виникає конфлікт бажаного і обов'язкового;

3) диференціація напруження визначає спрямованість людини; вона примушена вибирати діяльність, яка виконується з мінімальним напруженням, діючи за лінією найменшого опору.

Активність тварин — поведінка. Вона обмежується інстинктив­ними та умовно-рефлекторними діями, спрямованими на присто­сування до умов життя і задоволення різноманітних біологічних потреб в їжі, розмножуванні, захисті. Предмет потреб тварини — безпосередній стимул активності, що визначає сам спосіб задово­лення потреби.

Людська діяльність за своєю сутністю є соціальною. Вона сфор­мувалася історично, в процесі праці. Людина не лише пристосову­ється до умов життя, а й активно змінює їх відповідно до своїх людських потреб, що виникли й розвинулися історично. Діяльність людини свідома та цілеспрямована.

Особистість як суб'єкт діяльності, задовольняючи власні потре­би, взаємодіє з середовищем, ставить перед собою певну мету, мотивує її, добирає засоби для її здійснення, виявляє фізичну й розу­мову активність, досягаючи поставленої мети.

Свідомий характер людської діяльності виявляється в її плануван­ні, в передбаченні результатів, регуляції дій, у прагненні до її вдос­коналення.

Отже, діяльність людини - це свідома активність, яка виявляєть­ся системою дій, спрямованих на досягнення мети.

Список використаної літератури:

1. Кремянский В. И. К анализу активности материальных систем / В.И. Кремянский // Вопроси философии. – 1969. – № 10. – С. 54 – 63.

2. Петровский А. В., Ярошевский М. Г. Краткий психологический словарь / А.В. Петровсий, М. Г. Ярошевский. – М.: Политиздат, 1985 – 390 с.

3. Скрипченко О. В. Загальна психологія / О. В. Скрипченко, Л. В. Волинська, З.В. Огороднійчук. – К.: Каравела, 2009. – 464 с.

4. Смирнов С.Д. Психология образа: Проблема активности психического отражения / С.Д. Смирнов. – М.: МГУ, 1985. – 231 с.

5. Шинкарюк А. І. Психологія діяльності / А. І. Шинкарюк, В. А. Шинкарюк, Р. Г. Симко. – Кам.-Поділ.: Оіюм, 2009. – 207 с.

2. Поняття про потреби, їх сутнісний зміст та класифікація.

Вивченню потреб людей та особливостей їх поведінки, в тому числі й споживчої, присвячені праці вчених з різноманітних галузей поведінкових наук: філософії, психології, економічної теорії, соціології, антропології тощо.

В перших філософських школах, що досліджували означену проблематику, склалось тлумачення природи мотивації людини як своєрідного прагнення до підтримання рівноваги між задоволенням та незадоволенням. Зокрема, Б. Спіноза вважав, що усвідомлення прихованих збудників власної поведінки та підпорядкування їх волі є один із основних

психологічних механізмів етичної поведінки людини в суспільстві, що приносить їй задоволення.

Англійський філософ-матеріаліст Т. Гоббс вважав, що основними потребами людини є прагнення до самозбереження та власної цілісності, розглядав їх як тілесно локалізовані чуттєві прагнення смислу життя. У XV–XVІІ ст., тобто в період виникнення та поширення ідей гедонізму, в середовищі філософів почали превалювати погляди, згідно з якими задоволення, насолода вважалися найвищим благом і метою життя, а відтак, первинними та природними потребами людей [2, с. 10-19]. Безперечно, ці ідеї є методологічним підґрунтям основного маркетингового принципу провадження бізнесу, а саме необхідності задоволення потреб споживачів найефективнішим способом.

Із виділенням психології, як самостійної науки вивчення психологічної природи явищ, життя людини активізується, в тому числі розробляється низка теорій потреб та мотиваційної поведінки особистості. Починають складатися різні напрями та школи тлумачення сутності означеної проблематики: інтроспективна психологія (У. Джеймс), біхевіоризм (Дж. Уотсон, Е. Толмен, К. Халл та ін.), гештальтпсихологія (К. Левін), психоаналіз (З. Фрейд, К. Юнг та ін.) тощо [2; 5; 6].

Серед психологічних теорій в цілому можна виділити декілька основних напрямів розуміння потреб як мотиваційного чинника поведінки людини. Прихильники школи біхевіоризму (необіхевіоризму) та психоаналізу при визначенні рушійних сил поведінки людини розвивають гомеостатичну модель функціонування психічного. Згідно з цією моделлю, особистість прагне до врівноваженого стану (до зниження напруження) між особистим «Я» (егоцентричному, не підкореному свідомості особистості) та суспільством. При цьому зосередженість на особистому «Я» розуміється як природне в людині, а тому пом'якшення цього постійного конфлікту у взаємодії з соціальним середовищем є первинна потреба та мета поведінки людини.

За поглядами представників іншого напряму (неофрейдизм, екзистенціальна психологія) безперервне становлення, розвиток та вдосконалення особистості є основою спонукальних причин її поведінки. На відміну від теорій гомеостазу, тут обґрунтовується теза про те, що характерною рисою поведінки особистості є пошук постійного напруження морально-етичного або ціннісного характеру, тобто мотиваційна поведінка людини є динамічною змінною та має висхідний характер. За А. Маслоу, люди відчувають задоволення перебуваючи у постійному збудженні, боротьба за володіння об’єктом їм приносить більше задоволення, ніж досягнення цілі. Задовольнивши нижчі потреби, вони ставлять перед собою цілі вищого порядку – самоствердження, прагнення до розвитку та подолання самих себе [5, с. 53-55]. Таким чином, особливістю психологічної природи особистості є те, що вона постійно відчуває потребу в потребах, які підлягають лише частковому задоволенню на короткий період.

Найбільш популярна класифікація потреб належить Х. Меррею. Згідно з його класифікацією потреби діляться на:

1) домінантні – прагнення контролювати, впливати, поправляти, переконувати, перешкоджати, обмежувати;

2) агресії – прагнення словом чи вчинком огудити, зганьбити, познущатися, обмежити;

3) дружніх зв’язків – прагнення дружби, любові, симпатії, доброї волі; страждання при відсутності новаторських відносин; намагання зблизитися з людьми, уникнути перепон;

4) відлюднення, уникнення небажаних людей – прагнення відкинути спроби зближення;

5) автономії – намагання звільнитися від обмежень, оцінки, дисципліни, порядку;

6) пасивного підкорення – підпорядкування силі, підкорення долі, схильність завжди звинувачувати самого себе, визнання власної неповноцінності;

7) потреби в увазі та підтримці;

8) потреби успіху, досягнення – прагнення перебороти щось, випробувати себе, перевершити інших, бути найкращим;

9) потреби привернути до себе увагу, опинитися в центрі;

10) потреби гри – перевага гри над діяльністю (діяльність перетворити в гру), бажання розваги, гострих відчуттів, безтурботність, безвідповідальність;

11) егоїзму (нарцисизму) – прагнення поставити свої інтереси на перше місце, самозадоволення, автоеротизм, хвороблива ранимість - аж до приниження, сором’язливість; тенденція до суб’єктивізму при сприйнятті зовнішнього світу, яка часто межує з потребою в агресії чи відторгненні;

12) соціальності (соціофілія) – ігнорування власних інтересів в ім'я групи, альтруїстична спрямованість, благородство, турбота про інших, поступливість;

13) потреби в покровительстві – очікування поради, допомоги, безпорадність, м’яке поводження;

14) потреби впливу і допомоги;

15) потреби в уникненні покарання;

16) потреби в самозахисті – труднощі у визнанні власних помилок, прагнення виправдатися обставинами, відстоювання своїх прав;

17) потреби порядку – прагнення до акуратності, впорядкування, точності, краси;

18) потреби в судженнях – прагнення ставити загальні питання або відповідати на них, схильність до абстрактних формул, узагальнень, захоплення “вічними питаннями” та ін.

Мотиваційні процеси є серцевиною гуманістичної теорії осо­бистості. А.Маслоу описав людину як "бажаючу істоту", яка рідко до­сягає стану завершеного задоволення. Якщо одна потреба задово­лена, то інша спливає на поверхню і контролює увагу та зусилля людини. Коли людина задовольняє і її, ще одна голосно вимагає за­доволення. Життя людини характеризується тим, що люди майже завжди чогось хочуть. А.Маслоу припустив, що всі потреби людини вроджені і що вони організовані в ієрархічну систему пріоритету або домінування. Ці потреби наступні (в порядку їх черговості):

- фізіологічні потреби;

- потреби безпеки захисту;

- потреби належності і любові;

- потреби самоповаги;

- потреби самоактуалізації, або потреби особистісного удоско­налення.

Теорія А. Маслоу (1908—1970 рр.), за якою було сформульовано ієрархію потреб, ґрунтується на біхевіористичній доктрині — вивченні поведінки людей, абстрагуючись від вивчення свідомості, мислення.

В основі схеми потреб лежить припущення, що домінуючі потре­би, які розташовані знизу, повинні бути більш-менш задоволені до того, як людина може усвідомити наявність і бути мотивованою потребами, які розташовані зверху. Отже, потреби одного типу повинні бути заловолені повністю, перше ніж інша, розташована вище потреба виявить­ся і стане діючою. Задоволення потреб, розташованих внизу ієрархії, робить можливим усвідомлення потреб, розташованих вище в ієрархії та їх участь у мотивації.

Отже, фізіологічні потреби повинні бути в до­статній мірі задоволені до того, як виникнуть потреби у безпеці. Фізіо­логічні потреби і потреби безпеки і захисту повинні бути задоволени­ми до певної міри до того, як виникнуть і будуть вимагати задоволення потреби належності і любові. За А.Маслоу, це послідовне розташування основних нужд в ієрархії є головним принципом, який лежить в основі організації мотивації людини. Він виходив з того, що ієрархія потреб розповсюджується на всіх людей, і що, чим вище людина може підня­тись в цій ієрархії, тим більшу індивідуальність, людські якості і псих­ічне здоров'я вона продемонструє.

А.Маслоу розрізняв дві великі категорії мотивів людини: дефіцитарні мотиви і мотиви росту. Дефіцитарні мотиви націлено на зниження напруги, а мотивація росту (метамотивація) націлена на підвищення напруги через пошуки нових переживань. А.Маслоу ви­ділив декілька метапотреб (істина, краса, справедливість), за допо­могою яких описав самоактуалізуючих людей, і висунув теорію, що ці потреби біологічно закладено в людях, також, як і дефіцитарні потреби. Якщо метапотреби не задоволені, це викликає метапатології. Апатія, цинізм і відчуження - ось деякі з великої кількості симптомів, які вказують на метапатології у людей, що потерпіли не­вдачу у задоволенні своїх метапотреб.

Найбільше уваги А.Маслоу приділив проблемі самоактуалізації особистості. Він зробив припущення, що більшість людей, якщо не всі, потребують внутрішнього удосконалення і шукають його. На основі власних досліджень він зробив висновок, що прагнення до реалізації наших потенціалів є природнім і необхідним. І все-таки лише деякі (за оцінкою А.Маслоу, менше 1% населення), як правило, обдаровані люди досягають самоактуалізації. Таке відбувається тому, що багато людей просто не здогадуються про існування свого потенціалу і не розуміють користі від самоудосконалення.

Реалізація же нашої потреби в самоактуалізації потребує відкритості новим ідеям і досвідові. Маслоу стверджував, що діти, які виховувались в безпечній, дружній атмосфері, більш схильні до того, щоб мати здорове уявлення про процес росту. Отже, в здоро­вих умовах (коли задоволенню основних потреб ніщо не загрожує) зростання приносить задоволення, і людина прагне стати настільки хорошою, наскільки дозволяють її здібності.

А.Маслоу, як і інші гуманістичні психологи, висловлював оптимі­стичну точку зору на природу людини. Він не тільки підкреслював вроджений потенціал позитивного і конструктивного росту, але й був впевненим в реалізації цього потенціалу в задовільних умовах ото­чення. Якщо люди хочуть самоактуалізуватися, вони повинні подо­лати обмеження суспільства і свої дефіцитарні потреби і визначити свою відповідальність за те, щоб стати тим, чим вони здатні стати.

В своєму невеличкому неформальному дослідженні А.Маслоу змалював в загальних рисах людей, яких він вважав самоактуалізо-ваними. Для цього він використав біографічний матеріал, який він зібрав за допомогою інтерв'ю з сучасниками, а також письмові до­кументи, які стосуються історичних осіб. Він зібрав дані з 48 осіб. В це число він включив своїх особистих друзів і знайомих, визначних осіб сучасного і минулого, а також студентів коледжу.

А.Маслоу стверджував, що соціальне і культурне оточення часто пригнічує тенденцію до актуалізації певними нормами по відношен­ню до якоїсь частини населення. Прикладом може бути тендерний стереотип маскулінності. Такі якості, як співчуття, доброта, м'якість і ніжність часто заважають чоловікам, тому що існує культурна тен­денція розглядати ці характеристики як фемінні. Те ж саме можна відмітити стосовно впливу традиційної тендерної ролі жінки на психосоціальний розвиток жінок. Отже, людям потрібно відповідне суспільство, в якому можливо було б розкрити свій людський по­тенціал найбільш повно. З цієї точки зору жодне суспільство в людській історії не надавало оптимальної можливості для самоак­туалізації всіх його членів.

А.Маслоу відмічає також негативний вплив на реалізацію самоактуалізації потреб безпеки. Процес росту потребує постійної готовності ризикувати, помилятись, відмовлятись від старих звичок. Це потребує мужності. Отже, все, що збільшує страх і тривогу людини, збільшує також і тенденцію повернення до пошуків безпеки і захисту. Відомо також і те, що більшість лю­дей мають тенденцію зберігати специфічні звички, тобто до­тримуватись старого стилю поведінки. Це були люди, які за всіма загальноприйнятими стандартами, здавалось, досягли на-справжньої зрілості. Вони не виявляли тенденцій до невротич­них, психотичних або інших явних психічних розладів. В той же час виявлялась самоактуалізація, яку Маслоу визначив як свідчення того, що людина прагне до досконалості і робить найкраще саме те, на що вона здатна. Це дослідження стало для А.Маслоу основою для описання самоактуалізованої людини як моделі оптимального психічного здоров'я. Виходячи зі свого дослідження, А.Маслоу прийшов до висновку, що самоактуалізувати люди мають наступні характеристики:

1. Більш ефективне сприйняття реальності.

2. Прийняття себе, інших і природи.

3. Безпосередність, простота і природність.

4. Центрованість на проблемі.

5. Незалежність і потреба у відокремленості.

6. Автономія: незалежність від культури і суспільства.

7. Свіжість сприйняття.

8. Вершинні, або містичні переживання.

9. Суспільний інтерес.

10. Глибокі міжособистісні стосунки.

11. Демократичний характер.

12. Розмежування засобів і цілей.

13. Філософське почуття гумору.

14. Креативність.

15. Опір окультурненню.

А.Маслоу здобув високу оцінку як психолог, який серйозно дос­ліджував позитивні виміри людського досвіду і, що важливо, сфор­мулював свої ідеї як для широкого кола громадськості, так і для своїх ерудованих колег-психологів. Він мріяв про суспільство, яке дозво­лило б нам піднятись самим, а також підняти наше відношення один до одного на істино гуманістичний рівень.

Така базова мотивація (поряд з не менш очевидною щодо зняття напруги) свідчить про суперечливу природу людських потреб. Певною мірою дану суперечливість пояснює теорія оптимальної активації Е. Даффі та Д. Хебба, згідно з якою рівень активації людини дуже впливає на її відчуття благополуччя або дискомфорту і, відповідно, послідовно визначає поведінку конкретної особистості. Надлишкова стимуляція провокує напругу, стурбованість, нервозність, тривогу, страх, навіть паніку, а з іншого боку, занадто слабка або її відсутність – привносять нудьгу, незадоволення та обумовлюють бажання більшої стимуляції.

Когнітивні теорії мотивації базуються на твердженні про те, що людина завжди перебуває у стані «когнітивного вибору», отже, звертається до задоволення тієї чи іншої потреби в залежності від ситуації, що виникає. Зокрема, автор теорії когнітивного дисонансу Л. Фестінгер вважає, що людина має відносно сталий досвід реагування, взаємодії або протистояння явищам навколишнього середовища. «Нова інформація», яка виступає збудником активності даного індивіда, може викликати в нього «згоду» або «незгоду», що з емоційної та активаційної точки зору визначає процес пізнання як такий. У випадку «незгоди» виникає «когнітивний дисонанс», який спонукає людину до його подолання. Вихід з такого стану може здійснюватись індивідом двома шляхами: або через зміну, переоцінку «вихідної інформації», або через зміну власної поведінки. В будь-якому випадку когнітивний дисонанс має бути усунений.

Окрім цього, серед найбільш поширених, з нашої точки зору, теорій, використовуваних економістами, можна назвати теорію біологічних спонук, теорію «опредметнених» потреб О. М. Леонтьєва, теорію родових та набутих потреб Л. Еббота, типологію людських потреб Г. Меррея, реєстр цінностей М. Рокича, теорію споживчих цінностей Дж. Шета – В. Ньюмана – Б. Гросса тощо [5, с. 51-69]. Викладені підходи до визначення сутності мотивації людини та її потреб, а також ті, що залишилися поза нашою увагою, демонструють здобуток психологічної науки в дослідженні та обґрунтуванні природи цього явища. Із зазначених теорій ми можемо зробити висновок, що

спонукальні сили, які змушують індивіда зробити економічну дію, в тому числі й купівлю, знаходяться поза предметом вивчення економіки. Саме тому економічна теорія ці питання не розглядає, а тому оціночні судження щодо потреб споживачів є переважно запозиченими з інших галузей знань.

Проте, низка вчених економістів також досліджувала означену проблематику [1; 4; 6; 7; 8]. Методологічною основою їх поглядів в цій сфері досліджень стала концепція «економічної людини» А. Сміта, згідно з якою головним мотивом поведінки людини є раціональний інтерес, потяг до максимальної економічної вигоди, природне бажання поліпшити свій добробут. В доробку економістів найбільш відомою є теорія абсолютних та набутих потреб Дж. Кейнса. Вчений запропонував чітку класифікацію потреб за критерієм їх біологічного, культурного та соціального походження. Він виділив два види потреб: початкові (абсолютні) потреби, що є природними або властивими людському організму, і набуті потреби, які є культурним та соціальним надбанням особистості, залежать від її досвіду, умов середовища, ступеня розвитку суспільства тощо.

Згідно Дж. Кейнса, абсолютні потреби ми відчуваємо безвідносно до того, в якій ситуації опиняються інші люди, а відносні потреби – лише тоді, коли задоволення потреб прославляє нас або надає нам певний статус в суспільстві. Насичення абсолютних потреб можливо, а відносних – ні, оскільки, чим вищий загальний їх рівень, тим більше прагнення цей рівень перевищити. Саме тому, люди, чий рівень життя в абсолютному вимірі збільшився, схильні вважати, що їх стан погіршився, якщо ті, кого вони завжди вважали об'єктом порівняння, стали жити краще, ніж вони. Отже, ступінь задоволення залежить від дистанції між реальністю і рівнем очікувань, яка постійно змінюється. З цією тезою співзвучна позиція авторів

моделі ЕБМ, які вважають, що потреба виникає тоді, «коли людина відчуває різницю між тим, що вона сприймає як ідеал та реальним станом речей» [1, с. 116].

В основу ієрархії «родових» потреб Ф. Котлера також покладено ідею, що всі людські потреби мають своє природне коріння. Означену дефініцію автор визначає як нестачу, тобто відчуття людною незадоволення в чомусь, нестатку в чому-небудь (наприклад, в їжі, одязі, безпеці тощо). Нестачі є стабільною та стійкою категорією. Поняття потреби Ф. Котлер визначає як нестачу, що прийняла специфічну форму у відповідності з культурним рівнем і особистістю індивідуума, тобто фактично це бажання споживачів. Потреби – нестійка та мінлива категорія, яка постійно знаходиться під впливом суспільства, яке змінюється та розвивається. Потреби людей, підкріплені їх купівельною спроможністю є запитами, які формують попит на товари та послуги [6, с. 23].

Згідно розглянутих нами мотиваційних теорій, ми можемо зробити такі висновки, що загальним їх недоліком та слабкістю є неконкретне тлумачення означеної дефініції та різні погляди щодо класифікації людських потреб. Як слушно зауважує Ж.-Ж. Ламбен, «поняття потреби – термін, навкруг якого без кінця відбувається полеміка, так як він містить елементи суб’єктивного судження, засновані іноді на моралі або ідеології» [3, с. 59], що є несумісним з науковим підходом. Разом з тим, саме в змістовому перетині філософських та економічних концепцій, психологічних теорій висвітлюється достеменна сутність такого складного та багатогранного у своїх конкретних проявах феномена.

Більшість авторів наголошують, що потреба – це незадоволення людини в чомусь, яке обумовлюється особливостями конкретної особистості, її культурним рівнем розвитку, системою цінностей, морально-етичними або релігійними переконаннями тощо. Сутнісною характеристикою людських потреб є їх природне походження. На нашу думку, основними (абсолютними, базовими, природними) людськими потребами є продовження роду, підтримання життєдіяльності (виживання) та розвиток особистості. Проте, саме характерні ознаки (відмінності) особистості слугують основою формування системи індивідуальних переваг щодо способів подолання цього незадоволення і, як наслідок, споживчих смаків та вподобань. Це досить нестійка та мінлива категорія, оскільки обумовлюється психологічним або фізіологічним станом конкретного індивідууму на певний момент часу.

Список використаної літератури:

1. Блэкуэлл Р. Поведение потребителей / Блэкуэлл Р., Миниард П., Энджел Дж.; [пер. с англ.

2. Е. Колотвина, Л. Круглова-Морозова]. – [10 изд.]. – СПб.: Питер, 2007. - 944 с.: ил. (Серия

3. «Классический зарубежный учебник»).

4. Ильин Е. П. Мотивация и мотивы / Е. П. Ильин. – СПб.: Питер, 2004. - 509 с.: ил. (Серия

5. «Мастера психологии»).

6. Ламбен Ж.-Ж. Стратегический маркетинг. Европейская перспектива / Ж.-Ж. Ламбен; [пер. с

7. франц. Лифляндчика Б. И., Дунаевского Р. Л., Бурьяна С. А.]. - СПб.: Наука, 1996. - 589 с.

8. Минетт С. В2В-маркетинг: разные подходы к разным типам клиентов. Полное руководство /

9. С. Минетт; [пер. с англ. Э. В. Кондуковой, О. Л. Пелявского]. – М.: Вильямс, 2004. - 208 с.

10. Мотивация поведения: биологические, когнитивные и социальные аспекты/ Р. Фрэнкин. – 5-е

11. изд. – СПб.: Питер, 2003. – 651 с.: ил. (Серия «Мастера психологии»).

12. Основы маркетинга / [Котлер Ф., Амстронг Г., Сондерс Дж., Вонг В.; пер. с англ. под ред.

13. Н. В. Шульпиной]. – [2-е европ. изд.]. - М.; СПб.; К.: Вильямс, 1998. – 1056 с.

14. Ульвик Э. Чего хотят потребители / Э. Ульвик; [пер. с англ. под ред. С. Попкова]. - К.:

15. Соmpаnіоn Gгоuр, 2007. – 224 с.

16. Шмигин И. Философия потребления / Изабель Шмигин; [пер. с англ. О. В. Свинченко]. – Х.:

17. Гуманитарный центр, 2009. – 304 с.

Дата добавления: 2014-01-07