У 2000р. та 2003 роках

О.В. Геселев

Зважаючи на структуру доходів державного бюджету треба зазначити про те, що питома вага податкових надходжень до державного бюджету у період 2000 – 20003 роки збільшилась на 9%, а неподаткових – зменшилась на 2%.

Доходи бюджету поділяються на доходи державного бюджету України та доходи місцевих бюджетів. Основним джерелом наповнення державних доходів є податкові надходження.

У період з 2000 по 2003 роки відбувалося значне збільшення обсягів податкових надходжень до державного бюджету. Певною мірою це свідчить про зменшення обсягу тіньового обігу капіталу та впровадження державою заходів щодо заохочення сплати податків суб’єктами оподаткування.

Рис.2 Податкові надходження в Україні за 2000-2003 роки

До основних складових податкових надходжень до державного бюджету України відносять:

- податок на прибуток підприємств;

- податок на доходи фізичних осіб (або раніш прибутковий податок з громадян);

- податок на додану вартість;

- акцизний збір;

-

Так, структура податкових надходжень у доходах Зведеного бюджету України за 2000– 2003р. характеризується наступними показниками:

Табл. 1

Структура податкових надходжень у доходах Зведеного бюджету України

за 2000 – 2003 роки, тис. грн.

Складові податкових надходжень	2000 р.	2001р.	2002р.	2003р.
Податкові надходження, всього	31317,5	36716,7	45392,5	54321,0
Податок на прибуток підприємств	7698,4	8280,0	9398,3	13237,2
Прибутковий податок з громадян	6377,7	8774,9	10823,9	13521,3
Податки на власність	529,5	552,4	587,3	600,2
Збір на геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету	313,1	245,7	252,2	350,4
Плата за землю	1376,4	1618,6	1806,3	2032,3
Інші платежі за використання природних ресурсів	287,6	404,7	391,3	397,6
Податок на додану вартість	9441,4	10348,4	13471,2	12598,1
Акцизний збір з вітчизняних товарів	1798,4	2207,5	3604,9	4659,1
Акцизний збір з імпортних товарів	441,3	446,8	493,3	587,0
Інші внутрішні податки на товари та послуги	565,6	601,5	622,8	716,4
Податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції	1560,7	1945,3	2366,2	3794,6
Місцеві податки і збори	485,5	513,6	542,4	592,4
Інші податки	441,9	777,3	1032,4	1234,4

У загальному обсязі податкових надходжень державних доходів України найбільша питома вага припадає на податок на доходи фізичних осіб (або прибутковий податок з громадян). За 4 роки (з 2000 по 2003р) його частка зросла з 20% до 25%.

Рис. 3 Структура надходження основних джерел податкових надходжень державних доходів України у 2000р. та 2003 роках.

Питома вага та динаміка надходжень від прибуткового податку з громадян у структурі податкових надходжень державних доходів за ряд років дає можливість свідчити про стабільність надходження цього джерела доходів. Обсяг надходження цього податку за 2000 – 2003 роки збільшився більш ніж вдвічі (на 112%): з 6377,7 тис. грн. у 2000 році до 13521,3 тис. грн. у 2003.

Рис. 4 Динаміка надходжень прибуткового податку з громадян до Зведеного бюджету України за 2000-2003 роки тис. гр.

Починаючи з 2000 року зменшилася питома вага податку на додану вартість (з 30% до 23%). Обсяг надходження цього податку за 2000 – 2003 роки. збільшився на 33% (з 9441,4 тис. грн. у 2000 році до 12598,1 тис. грн. у 2003). Але слід зазначити, що у 2003 році, у порівнянні із 2002 роком, обсяг надходження цього джерела податкових надходжень, зменшився на 6,4% (з 13471,2 тис. грн. до 12598,1 тис. грн.).

Рис. 5 Динаміка надходження податку на додану вартість до Зведеного бюджету України за 2000-2003 роки тис. гр..

Зменшення обсягу надходжень цього джерела доходів свідчить про збільшення обсягу пільг по цьому податку, але динаміка надходжень від податку на додану вартість та питома вага у структурі Зведеного бюджету України за останні роки дозволяє стверджувати про стабільність та ефективність цього джерела доходів.

У свою чергу, динаміка надходження податку на прибуток підприємств має стійку тенденцію до збільшення. В період 2000 – 2003 року обсяг надходжень по цьому податку збільшився майже на 71% (з 7698,4 тис. грн. у 2000 році до 13237,2 тис. грн. у 2003 році). Це також у свою чергу свідчить про стабільність цього типу податкового надходження.

Рис. 6 Динаміка надходження придатку на прибуток підприємств до Зведеного бюджету за 2000-2003 роки. тис. гр.

В бюджеті проводиться чітке розмежування та поділення податкових платежів, які закріплюються за бюджетами органів місцевого самоврядування, а які затверджуються за державним бюджетом. За бюджетами місцевими органів самоврядування закріпляються:

- прибутковий податок з громадян. Він закріплюється в таких пропорціях: 100% загального обсягу прибуткового податку з громадян, що справляється на цій території з них 75% за бюджетами міст обласного значення та 25% за бюджетами міст районного значення, сіл, селищ);

- державне мито в частині, яка належить відповідним бюджетам;

- плата за ліцензії на здійснення окремих видів господарської діяльності та сертифікати, які видаються місцевими органами виконавчої влади згідно з діючим законодавством;

- плата за державну реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності;

- плата за торговий патент за здійснення окремих видів підприємницької діяльності

- адміністративні штрафи та різні інші фінансові санкції, які були накладені різними виконавчими органами;

- єдиний податок, якій сплачують суб’єкти малого бізнесу.

Згідно з існуючими законодавчими актами до Державного бюджету України надходять наступні податкові платежі:

- податок на додану вартість;

- акцизний збір;

- ввізне мито;

- податок на прибуток;

- доходи від продажу квот за здійснення зовнішньоекономічних операцій;

- доходи від приватизації державного майна та його реалізації;

- плата за оренду цілісних майнових комплексів загальнодержавної форми власності;

- єдиний збір, що справляється в пунктах пропуску через державний кордон України;

- митні збори;

- рентна плата за нафту, яка добувається на території України;

- надходження від розміщення тимчасово вільних залишків бюджетних коштів;

- плата за ліцензії на визначені види господарської діяльності;

- плата за спеціальне користування природними ресурсами та інше.

В склад бюджетів Автономної Республіки Крим, обласних та Київського і Севастопольського бюджетів включаються наступні податкові платежі:

- податок на доходи фізичних осіб;

- акцизний збір;

- податок на прибуток підприємств (у розмірах, які передбачені законодавством України);

- платежі за спеціальне користування природними ресурсами місцевого значення;

- податок на промисел;

- плата за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності;

- місцеві податки та збори;

- фіксований сільськогосподарський податок;

- єдиний податок для суб’єктів малого бізнесу;

- плата за землю та інші.

Бюджети місцевих органів (районних, міських обласного підпорядкування) складаються з:

- податку на прибуток підприємств комунальної форми власності;

- податку на доходи фізичних осіб у межах, які визначені радою народних депутатів вищого рівня;

- плати за землю в розмірах, які визначені радою народних депутатів вищого рівня;

- місцевих податків та зборів та інших доходів.

Розділ 2. Податкова система та її економічний зміст.

2.1. Сутність та економічні засади формування податкової системи

Для забезпечення виконання державою своїх функцій вона повинна мати відповідні грошові ресурси, які акумулюються в державному бюджеті країни. Головним джерелом надходження цих коштів в більшості країн світу є податкові платежі. Існуюча в країні бюджетна система призначення для забезпечення відповідних взаємовідносин між державними органами та громадянами в питаннях сплати податкових платежів та поповнення державного бюджету. В свою чергу держава бере на себе зобов’язання в використання цих коштів на виконання економічної, соціальної, оборонної, захисної, зовнішньоекономічної та інших функцій.

В цілому податкова система є невід’ємною складовою частиною фінансової та економічної системи держави. Вона носить підлеглий до цих систем характер і повинна мати той же напрямок, який мають і вони. З іншого боку податкова система повинна бути гнучкою, тобто постійно пристосовуватись до змін в економічній та фінансовій системах і мати ту ж кінцеву мету. В зв’язку з цим податкова система будується та постійно змінюється під впливом різних чинників, і першу чергу під впливом зовнішньоекономічних. Крім того в багатьох випадках на її розвиток та існування впливають чинники, які носять суб’єктивний характер і залежать від дій конкретного парламенту країни, існуючих політичних груп, уряду або окремих посадових осіб та тієї політики, яку вони проводять. В деяких випадках вона виконує “замовлення” окремих груп, які лобіюють свої особисті інтереси, що особливо видно при наданні пільг по оподаткуванню для окремих галузей або підприємств.

В умовах коли існує авторитарний режим керівництва економікою податкова система базується на підставі тих законодавчих документів, які видаються керівником держави і головною функцією такої системи є фіскальна. Її ефективність залежить від ступені економічної прозорості такого керівника, вміння достатньо об’єктивно оцінювати ситуацію, яка склалася, а також платоспроможністю населення.

В умовах командно-адміністративної та ринкової економічної системи податкова система будується на підставі колективного вирішення проблеми оподаткування. Але при першому типі економічної системи жорстко регламентуються всі умови існування та діяльності суб’єктів господарювання, обмежуються можливості дії підприємств і воно сплачує свої податкові платежі поза залежності від змін умов існування, економічного середовища та впливу різних інших чинників. В умовах ринкової економіки підприємство має більше можливостей зміни економічних параметрів своєї діяльності, з’являється можливість вибору різних форм оподаткування в залежності від економічної ефективності діяльності підприємства.

Податкова система будь-якої країни будується законодавчим органом держави на підставі компромісів між окремими політичними силами, які існують. Тому і її якість залежить від рівня економічної компетенції її розробників, об’єктивності ставлення до цієї проблеми та повагою в першу чергу до платників податкових платежів з урахуванням дотримання інтересів держави. При цьому потрібно дотримуватись головного принципу – оптимальності податкової системи, щоб вона в більшому ступені задовольняла би інтересам як платників податкових платежів, так і інтересам держави.

Податкова система в першу чергу тісно пов’язана суспільною формою виробництва та тими виробничими відносинами, які існують в державі і які достатньо суттєво впливають на них. Це обумовлюється наступним:

- форма виробництва обумовлює і форму збирання коштів до державного бюджету і визначає форму здійснення відповідних платежів. В умовах натурального господарства сплата податкових платежів відбувається як правило в натуральній формі. Подальший розвиток грошово-кредитних відносин утворює умови переходу спочатку на натурально-грошову, а потім на грошову форму сплати податків;

- велике значення має і форма власності. В умовах, коли головною формою є державна, в більшості випадків вона задовольняє свої потребі в грошових коштах переважно через оподаткування землі, майна, нерухомості, або іншої власності, яка їй належить. В цьому випадку база оподаткування достатньо обмежена і збільшення надходжень до державного бюджету можливо головним чином тільки через збільшення ставок оподаткування. Навпаки при розвинутості інституту власності, коли з’являються нові її форми (корпоративна, колективна, приватна, особиста та інші) з’являється можливість розширення бази оподаткування за рахунок введення в першу чергу непрямих податків, збільшення кількості платників податкових платежів тощо;

- подальший розвиток виробництва передбачає його концентрацію, а відповідно і збільшення робітників на цих підприємствах. Така концентрація людей розширює суспільні потреби їх та в цілому суспільства. Це дозволяє сконцентрувати зусилля держави на виконанні цих потреб з меншими витратами і більш повно їх задовольняти. З іншого боку це дає можливість запроваджувати нові податкові платежі, а також в деяких випадках збільшувати їх ставки;

- розвиток суспільного виробництва впливає також на збільшення добробуту громадян країни, а це як правило впливає на більш лояльне відношення їх до сплати податкових платежів. Чим вищий добробут громадян країни, тим спокійніше вони реагують на введення нових податкових платежів, збільшення ставок вже існуючих. Крім того держава, збільшуючи свій бюджет, має можливість більш повно та якісно виконувати свої зобов’язання перед платниками податкових платежів, а це впливає на позитивне відношення останніх та на більш активну сплату коштів до бюджету.

З іншого боку сама податкова система також впливає на суспільне виробництво:

- вилучення податкових платежів у будь-якого платника приводить до зменшення його доходу і можливостей розширення та удосконалення свого виробництва. Тому він не зацікавлений в сплаті податкових платежів і бажає або зменшити свою базу оподаткування або взагалі перекласти сплату їх на інший суб’єкт оподаткування;

- зміна ситуації, коли платник податкових платежів бажає ухилятися від їх сплати може бути коли він отримує еквівалент послуг. Крім того держава, при визначенні ставок оподаткування не повинна встановлювати їх таким чином, щоб вилучати у платника податкового платежу весь або більшу частину його прибутку (доходу). У платника повинна залишатися така частина прибутку, яка б дозволяла би йому в подальшому достатньо нормально розвиватися, а також щоб у нього була можливість стимулювати продуктивність праці своїх робітників;

- податкова система повинна мати стимулюючий напрямок. Через систему надання пільг, звільнення від сплати окремих податкових платежів держава дає можливість в подальшому розширювати та удосконалювати своє виробництво, впроваджувати останні досягнення науково-технічного прогресу, стимулювати окремих робітників та інше;

- за допомогою податкової системи та зібраних податкових платежів держава має можливість робити перерозподіл загальних грошових ресурсів між окремими підрозділами та галузями національної економіки. Тобто кошти державного бюджету в першу чергу надаються тим галузям, які в більшому ступені задовольняють загальносуспільні потреби громадян і які спрямовані на розв’язання найбільш важливих для суспільства проблем;

- за допомогою податкової системи держава має можливість впливати на зміну загальної структури сукупного виробництва та попит споживачів. Збільшення податкових платежів на окремі товари та вироби відповідно збільшує ціну виробу і він стає не конкурентоспроможним, його споживання зменшується, а відповідно зменшується і пропозиція. Особливо це стосується товарів не першого споживання, виробів, які шкідливі для вживання та інше. З іншого боку за допомогою системи пільг держава може зменшувати ціни і відповідно формувати той ринок на товари та послуги, який більш відповідає вимогам економічної та соціальної політики держави. Таким чином держава може формувати не тільки попит але і весь ринок товарів та виробів в цілому;

- за рахунок отриманих податкових платежів держава може організувати виробництво тих товарів та послуг, які носять суспільно вагоме значення і задовольняє потреби всіх або більшості громадян країни.

Визначений взаємовплив на податкову систему оказує і система розподілу, яка існує в державі. Сутність цього впливу полягає в наступному:

- розширення джерел та форм доходів впливає на розширення форм податкових платежів. При цьому можуть запропоновуватись різні форми податкових платежів (наприклад збільшення кількості їх при невеликій ставці);

- диференціація доходів може вплинути на диференціацію ставок податкових платежів для різних платників. В цьому випадку з’являється можливість надання диференційованих по окремим платникам податкових пільг і таким чином активізація стимулюючої функції податків;

- структура податкової системи визначається структурою податкових платежів, яка в свою чергу визначається структурою виробництва та розподілу. Ті підприємства, які мають найбільші обсяги діяльності і відповідно найбільші доходи і формують головним чином бюджет держави, структура якого визначається структурою отримання доходів;

- рівень доходів по платникам податків в більшості (за винятком тих платників, які мають пільги по сплаті) визначає і загальний обсяг надходжень до бюджету держави і в тому числі до бюджетів місцевих органів самоврядування.

Ефективність діючої податкової системи залежить від податкової бази, які існує в державі. Вона складається з податкових законів, указів Президента України, постанов Верховної Ради та Кабінету Міністрів України, різних інших нормативно-правових актів. В умовах ринкової економіки всі податкові відносини повинні регулюватися тільки на підставі діючого законодавства Всі ці документ повинні регулювати різні відносини, які складаються між:

- державними органами, які займаються стягненням податкових платежів, та безпосередньо платниками податкових платежів. Податкові закони регулюють основні елементи податкового права, права та обов’язки суб’єктів системи оподаткування, їх статус та відповідальність за порушення діючого законодавства, причому як платників податкових платежів, так і податкових органів, методика та порядок обчислення та сплати податкових платежів, строки сплати та інше;

- державою та органами місцевого самоврядування. Відповідно нормативно-правові акти регулюють розмежування повноважень між цими гілками управління державою, визначають рівень компетенції кожної з них, законодавчо розподіляється податкова база державного та місцевих бюджетів, в тому числі визначається та частка в загальнодержавному бюджеті, яка закріплюється за місцевими бюджетами або на яку можуть розраховувати місцеві органи самоврядування;

- державою і податковими органами, які відповідають і здійснюють стягнення податкових платежів. В нормативно-правових документах визначаються правовий статус цих органів, їх відповідальність за порушення діючого законодавства, відповідальність за незабезпеченість своєчасного збирання податкових платежів та наповнення бюджетів всіх рівнів, за здійснення ефективного контролю за цими процесами;

- органами податкової служби та платниками податкових платежів при визначенні механізму стягнення податків та контролю за дотриманням діючого законодавства.

Подальший розвиток податкової системи залежить від різних державних інститутів, які в більшості відіграють фіскальну роль та впливають на податкову систему країни. До них відносяться наступні:

- Верховна Рада України та її комітети, і в першу чергу парламентський Комітет з питань фінансів та банківської діяльності. Він розглядає різні пропозиції та вносить на затвердження вищого законодавчого органу держави нові Закони та доповнення до вже діючих з них, проводить аналіз діючих законодавчих документів та робить відповідні висновки з проблем діючого податкового законодавства;

- Кабінет Міністрів України. Він готує пропозиції щодо проекту державного бюджету України в якому найбільшу частину займають податкові платежі, розробляє податкову політику держави, визначає недоліки існуючої податкової системи та вносить свої пропозиції до її покращання на засідання Верховної Ради України;

- Митні органи здійснюють контроль за проходженням товарів через митні кордони України, проводить аналіз діючого законодавства, яке визначає правила та порядок справляння мита, існуючи ставки митних платежів, їх ефективність та можливі подальші зміни в них;

- Державні позабюджетні фонди (Пенсійний фонд, соціального страхування, зайнятості та інші), які здійснюють контроль за порядком сплати коштів в ці фонди юридичними та фізичними особами;

- Місцеві органи самоврядування, які відіграють достатньо велику роль в визначенні розмірів місцевих податків і зборів для покриття витрат місцевих бюджетів.

Таким чином можливо визначити, що податкова система являє собою складну систему взаємопов’язаних відносин між різними суб’єктами і включає крім всіх податкових платежів, які повинні сплачувати юридичні та фізичні особи різні нормативно-правові акти, які забезпечують її законодавчу базу.

2. 2. Закономірності еволюція податкової системи.

Вперше податки з’явилися ще в первинно суспільному суспільстві, коли кращий шматок добичі діставався керівнику роду або племені за виконання різних функцій. В подальшому податки почали існувати у вигляді військової добичі, різних видів контрибуцій, сплати в натуральному вигляді частини свого врожаю (оброк), відпрацювання визначеного часу на пана (барщина), і в перетворення в сучасних умовах в грошову форму. Така еволюція відбувалась завдяки загальноекономічним законам розвитку суспільства. Головними серед них є наступні.

Перехід від примітивної форми податкових платежів до найбільш оптимальних і від отримання податків як тимчасового випадкового явища для покриття витрат керівництва структури до планування податкових платежів, як головного і найбільш стабільного джерела доходної частини бюджету держави. В більшості країн світу податкові платежі займають до 90-98% доходної частини бюджету.

Податкова система повинна мати ту ж спрямованість та напрямок розвитку, який має і соціально-економічна система країни. Податкова система є частиною фінансової та економічної системи, яка розвивається під впливом зовнішньоекономічних та різних внутрішніх чинників. Крім того податкова система являє собою частину загальної економічної системи, яка повинна бути в відповідності до інших систем і при цьому зберігати умови самозбереження в будь-яких випадках.

Податкова система повинна носити державний характер, тобто всі кошти, які збираються у вигляді податкових платежів повинні бути збалансованими з витратною частиною бюджету держави, а останні повинні відображати загальносуспільні витрати, які необхідні для виконання нею своїх функцій. Тобто не повинно збиратися податкових платежів більш, ніж потрібно для покриття витрат держави. Не можливо відбирати у громадян та інших платників податкових платежів всі зароблені ними кошти. Не можливо також за рахунок податків покривати дефіцит державного бюджету. Тому загальний розмір податкових платежів, який потрібно збирати в країні, повинен визначатись обсягом суспільно необхідних потреб та тих функцій, які вона виконує. При цьому також потрібно визначити, що суспільство делегує державі виконання цих функцій з головною метою – підвищення свого матеріального добробуту. Але необхідно також визначити і іншу протилежність, коли держава вилучає більше коштів з платників податкових платежів ніж потрібно для покриття суспільних витрат. В цьому випадку постає важливе проблема визначення тих соціальних функцій, які потрібні для громадян країни. В цьому випадку зростає протидія платників податків податково-бюджетній політики держави, які можуть набувати як легальні так і нелегальні форми, тобто з’являється так званий опір зростанню податкам.

Суспільство складається з окремих осіб, індивідів, кожний з яких має свої потреби та інтереси. Разом з цим потрібно визначити, що в звичайних умовах розвитку потреби як окремих індивідів, так і в цілому суспільства повинні збільшуватись. Це відбувається тому, що постійно зростає матеріальний добробут населення і збільшуються його потреби. Тому постійно зростають функції держави та їх зміст. Крім основних функцій, які пов’язані з охороною, обороною, соціальною, економічною, з’являються нові, такі як допомога безробітним, забезпечення розвитку фундаментальних наук, збереження навколишнього середовища, пам’яток історії та культури, підтримка слаборозвинутих регіонів, які об’єктивно не мають перспектив розвитку в цій країні та інше. А це зумовлює збільшення витрат держави на виконання цих функцій і відповідно її видатків. Крім того потрібно визначити, що процеси глобалізації, які відбуваються в світі, вимушують кожну країну приймати участь в глобальних планетарних проблемах, до яких можна віднести такі як екологічні, захист навколишнього природного середовища, медичні, політичні та інші. Зростає еластичність попиту на державні послуги, що обумовлюється збільшенням доходів населення, а також якість цих послуг. Крім того потрібно визначити що в більшості країн світу відбувається також збільшення населення. Постійно збільшується і ціна послуг, які держава надає населенню. А це також потребує додаткових коштів і збільшення розмірів податкових платежів, які збираються з платників податків.

В Україні існує два рівня бюджету: загальнодержавний та місцеві. Тому потрібно чітко визначити та розмежувати функції та повноваження органів центральної державної влади та місцевих органів самоврядування. В деяких державах відбувається перерозподіл функцій між державною та місцевою владою в бік передачі виконання деяких функцій останнім (наприклад в США передані функції охорони правопорядку, надання освітянських послуг, послуг з охорони здоров’я та інші до компетенції місцевих органів влади). Тому до місцевих органів влади, для виконання цих функцій, передається частина державних податкових платежів. Але, як свідчать проведенні дослідження, в більшості країн світу для виконання своїх функцій місцевим органам влади місцевих податкових платежів не вистачає і тому вони отримують дотації з державного бюджету.

Податкова система в визначеному змісті є самостійною системою, яка знаходиться в взаємозв’язку з іншими системами. Визначаючи свою економічну та соціальну стратегію держава повинна спиратися на ті розміри податкових платежів, які вона може зібрати. Виходячи з прогнозу податкових платежів держава може визначитись з кількістю та якістю тих функцій, які вона може виконувати. В більшості країн світу розробка державного бюджету починається з визначення витратної частини його з подальшим збалансуванням її з доходною частиною за завдяки податковій системі. Це здійснюється за допомогою або збільшення податкових платежів через збільшення ставок оподаткування та відміни пільг по податкам при дефіциті державного бюджету, або навпаки зменшення ставок оподаткування, надання пільг по податкам або взагалі звільнення від сплати податкових платежів при перевищенні доходної частини бюджету над витратною. Якщо держава іде по шляху збільшення дефіциту державного бюджету, то це може привести до збільшення коштів за рахунок державних внутрішніх чи зовнішніх позик або зростання інфляційних процесів.

Податкові платежі знаходяться в взаємозв’язку з валовим внутрішнім продуктом (ВВП). Як свідчать дослідження, зростання частки податкових платежів в загальному розмірі ВВП може бути нерівномірним., причому в окремі роки ця частка може зменшуватись. Це може бути наслідком нерівномірного зростання суспільного виробництва, навіть при стабільних ставках податкових платежів. Як правило це відбувається коли темпи зростання ВВП значно вищі ніж темпи зростання отриманих податкових надходжень.

В цілому питома вага податкових платежів в загальному ВВП держави можливо прослідкувати на прикладі табл.2

Табл. 2

Питома вага податкових платежів в загальному ВВП держав країн світу

за 1955 – 1999 роки

Країна
США	23.6	26.6	25.0	27.7	26.9	27.0	26.1	26.7	27.6	28.9
Канада	21.7	24.2	25.9	31.2	33.1	32.5	33.6	36.6	36.6	38.2
Німеччина	30.8	31.3	31.6	32.9	36.0	33.1	32.9	32.6	38.2	37.7
Франція	32.0	33.5	34.5	35.1	36.9	40.6	43.8	43.0	44.0	45.8
Великобританія	29.8	28.5	30.4	37.0	35.4	35.2	37.6	35.9	35.1	36.3
Італія	30.5	34.4	25.5	26.1	26.2	30.4	34.4	38.9	41.2	43.3
Бельгія	24.0	26.6	31.1	35.1	40.8	42.5	45.8	43.1	44.8	45.7
Нідерланди	26.3	30.1	32.8	37.1	43.0	43.4	42.4	42.8	41.9	42.1
Люксембург	-	-	27.7	26.0	39.0	39.8	44.4	40.5	41.7	41.8
Данія	23.4	25.4	29.9	40.4	41.4	43.9	47.4	47.1	49.4	50.4
Ірландія	22.5	22.0	24.9	29.9	30.2	31.4	35.0	33.5	32.8	32.3
Греція	-	-	18.2	20.9	21.0	24.2	28.6	29.3	31.7	37.1
Іспанія	-	-	14.7	16.9	19.5	22.9	27.6	33.0	32.8	35.1
Португалія	15.4	16.3	15.8	19.8	21.2	24.4	26.9	29.4	32.5	34.3
Австрія	30.0	30.5	33.9	34.9	37.7	39.8	41.9	40.4	41.6	43.9
Норвегія	28.3	31.2	29.6	34.9	39.9	42.7	43.3	41.8	41.5	41.6
Фінляндія	26.8	27.7	30.3	32.5	37.7	36.2	40.0	44.7	44.9	46.2
Швейцарія	19.2	21.3	19.6	22.5	27.9	28.9	30.2	30.6	33.1	34.4
Швеція	25.5	27.2	35.0	39.8	43.4	47.5	48.5	53.6	47.6	52.2
Японія	17.1	18.2	18.3	19.7	20.9	25.7	27.5	30.7	27.9	26.2
Австралія	22.6	23.5	22.3	22.9	26.6	27.5	29.1	29.4	29.4	30.6
Нова Зеландія	26.8	27.3	24.7	27.4	31.1	33.0	33.6	38.0	38.0	35.6
Туреччина	-	-	10.6	12.5	16.0	17.9	15.4	20.0	22.6	31.3
Середній показник по країнам ОЕСР	-	-	25.8	28.8	31.1	32.1	33.8	35.0	36.1	37.3

Таблиця складена за даними: Суторміна В.М., Федоров В.М., Андрущенко В.Л. Держава – податки – бізнес (Із світового досвіду фіскального регулювання ринкової економіки). –К., Либідь, 1992. – С.60-61; Revenue statistics 1965 – 2000/ OECD Publications (France), 2001/ - 18 p.; Соколовська А.М. Податкова система держави. Теорія і практика становлення. –К., “Знання-Прес” 2004 р.

Цей взаємозв’язок пов’язаний також з перерозподілом ВВП, який має об’єктивні межі. Верхня межа пов’язана з об’єктивною необхідністю визначення тих функцій, які держава виконує і ефективністю та рівністю їх виконання. Такий розподіл в кожній країні світу має свої особливості, які визначаються напрямками економічного розвитку країни та історичною категорією. Крім того такі межі діють не достатньо тривалий час і є по своєї суті специфічними закономірностями системи оподаткування. Особливості закономірностей межі оподаткування визначаються кожній країні особливими чинниками, найбільш характерними з яких є наступні:

- вибір країнами своєї моделі економічного розвитку (ринкова, командно-адміністративна, змішана або інша);

- форми, методи та способи державного регулювання, які застосовуються в країні;

- рівень соціально-економічного розвитку країни, рівень добробуту громадян, або життєвий рівень в цілому по країні;

- структура соціального та економічного розвитку країни, напрямки головних перебудов економіки в перспективі;

- рівномірність розподілу податкового тягаря між платниками податкових платежів – юридичними та фізичними особами;

- напрямки розподілу та використання державних коштів в країні;

- національні традиції країни, історичні форми розвитку системи оподаткування та інше.

Як свідчать проведені дослідження найбільша питома вага податкових платежів в загальному розмірі ВВП характерна для країн, які йдуть по шляху командно-адміністративного розвитку економіки – це північні країни: Швеція, Фінляндія, Данія та інші. Для цих країн характерні найбільш високі масштаби перерозподіли ВВП через бюджет. Для країн з ринковим розвитком економіки характерна менша питома вага податкових платежів в ВВП і відповідно менші масштаби перерозподілу ВВП

Крім того повинно враховувати і такий чинник, як рівень багатства країни. Так в країнах де ВВП на душу населення більший, то і перерозподіл його відбувається в більшому масштабі. Цей перерозподіл сприймається менш обтяжливим в таких країнах, ніж в тих, де менший ВВП приходиться на душу населення.

Однією з характерних загальних рис розвитку податкових систем є їх уніфікація. Особливо це характерно для високо розвинутих країн світу, які йдуть по шляху інтеграції економіки своїх країн в світове економічне суспільство та розвиток загальносвітових економічних та інших зв’язків. Це підтверджується тим, що практично в всіх цих країнах існує однакова кількість та структура податкових платежів, а також середні ставки оподаткування. Так в більшості країнах Європи проведена поступова гармонізація непрямого оподаткування, введення як обов’язкової умови вступу до Європейського співтовариства наявність в країні податку на додану вартість, проведено узгодження та визначення єдиної податкової бази, об’єктів та суб’єктів оподаткування, визначені принципи надання пільг та утворення спеціальних схем оподаткування для малих та знов утворених підприємств та інше. Це ж стосується і акцизного збору на алкогольні та тютюнові вироби, нафту (визначені товари, які підлягають оподаткуванню, одиниця вимірювання, податкові пільги, мінімальні ставки оподаткування та інше).

Поступово в країнах світу в ступені розвитку економіки підвищується і ефективність податкової системи. Це має прояв в тому, що поступово зменшуються витрати на збирання податкових платежів, підвищується повнота їх сплати, з’являються нові джерела надходження з метою обкладання їх. Це зумовлюється такими чинниками як:

- покращення та механізація діяльності податкових органів;

- зростання удосконалення методик обкладання, розрахунку та способів стягнення податкових платежів;

- зростання законослухняності та культури платників податкових платежів;

- оптимізація податкових платежів в цілому по країні;

- розширення кількості, якості та структури надання послуг з боку держави для платників податкових платежів та інше.

2. 3. Розвиток та становлення систем оподаткування країн світу

Розвиток та становлення податкових систем світу має свої закономірності та особливості. До головних з них відносяться наступні.

Поступовий перехід від високих ставок оподаткування фізичних та юридичних осіб з достатньо широкими та жорсткими методами та способами регулювання економіки до зниження податкового тиску на платників податкових платежів та обмеження державного втручання в справи платника податкових платежів. Сутність цих процесів полягає в тому, що зростання масштабів державного регулювання спрямовано на акумуляцію в державних структурах грошових коштів і відповідного збільшення ставок оподаткування. З іншого боку зменшення масштабів регулювання економіки впливає на зменшення ставок оподаткування і перехід в більшості випадків від прогресивного оподаткування до пропорційного. Таке положення, коли збільшуються масштаби державного регулювання економіки та податковий тиск на платника податкових платежів, характерний для командно-адміністративної економіки і базується на економічній теорії Дж. М. Кейнса, сутність якої полягає в тому, що збільшення доходів населення впливає на збільшення заощаджень його, в той час як держава зацікавлена в збільшенні інвестицій в економіку. Тому і одним з виходів з такого положення є вилучення зайвих коштів через систему оподаткування до державних резервів. Для ринкової економіки більш характерна ситуація, коли політика держави в сфері оподаткування повинна бути спрямована на збільшення заощаджень громадян.

Поєднання збільшення ставок оподаткування з широкою системою податкових пільг, а з іншого боку зниження податкових ставок за рахунок зменшення податкових пільг та розширення податкової бази. В будь який країні основною метою економічного розвитку є збільшення матеріального добробуту населення при умові збільшення інвестування в економіку. При запропонуванні високих податкових ставок виконання цієї проблеми можливо за рахунок стимулювання вкладання коштів через систему податкових пільг. За допомогою них споживачі заохочуються в придбанні товарів за готівку або в кредит, інвестування в цінні папери або в нерухомість, юридичні особи стимулюються в вкладанні вільних коштів в розширення виробництва, матеріально технічної бази, впровадження нових досягнень науково-технічного прогресу та інше. Але податкові пільги мають і достатньо серйозні недоліки, сутність яких полягає в їх необґрунтованості. Надання податкових пільг залежить від структури органів законодавчої влади і в більшості випадків носить характер лобіювання інтересів окремих парламентських груп і політичних партій. При зміні співвідношенні політичних сил в Верховній Раді змінюються не тільки кількість та розміри пільг, але і відбувається зміна суб’єктів, які їх отримують. Це приводить до того, що пільги перетворюються на загальне зниження надходжень до бюджету і ухилення від сплати податкових платежів. Тому при проведенні податкової реформи в більшості країн світу йдуть по шляху зниженні зниження ставок оподаткування при зменшення загальної кількості податкових пільг. При старих ставках оподаткування і збереженні податкових пільг в країні збільшується дефіцит державного бюджету, тому що частина коштів не потрапляє до нього.

Світовий досвід свідчить що найбільш ефективним є стимулювання через надання податкових пільг інвестиційних процесів та впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Досягається це за рахунок надання пільг або звільнення взагалі від сплати податку на прибуток, який отриманий від інвестування коштів в нове виробництво або розширення старого, при впровадженні нових досягнень науково-технічного прогресу, використанні альтернативних джерел отримання електроенергії, широке застосування прискореної амортизації та інше.

Подальша еволюція відбувається і з податком на доходи фізичних осіб. В більшості країн світу застосовується прогресивна шкала оподаткування. При цьому загальною тенденцією є зменшення максимальної ставки оподаткування або перехід на пропорційну систему (наприклад в Росії, Україні). Подальші зміни цього податку проходили по двох напрямках: зменшення кількості ставок оподаткування та зниження їх рівня, особливо максимальних ставок. Розмір ставок оподаткування визначається декількома чинниками. По-перше - потребами держави в фінансових ресурсах, що визначає найменшу межу їх. По-друге – впливом ставок оподаткування на ділову активність платників податку що впливає на встановлення найбільшого їх розміру. Якщо ставки дуже малі, то це позитивно впливає на платника податку, тому що збільшує його власні доходи, підвищує його попит, а також пропозицію товарів та виробів, збільшує обсяги виробництва та кількість робочих місць, зменшує рівень безробіття. Але при цьому державний бюджет може недоотримати грошових коштів в доходну частину. При занадто високих ставок цього податку у платника зникає стимул до праці, підвищення її продуктивності та ефективності, виникає спокуса ухилення від сплати податку, що також негативно впливає на збільшення доходної частини державного бюджету. Високі ставки цього податку стали гальмувати розвиток економічного зростання і тому в більшості країн світу пішли по шляху зменшення ставок цього податку. При суттєвому зростанні доходів населення загальна сума отриманих податкових платежів збільшується. Головним завданням при встановленні ставок оподаткування фізичних осіб є визначення їх оптимального розміру, який визначається рівнем дефіциту державного бюджету та напрямками соціальної політики уряду.

При визначенні ставок податку на доходи фізичних осіб в більшості країн світу застосовується неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Як правило цей мінімум встановлюється на рівні прожиткового мінімуму населення або на рівні мінімальної заробітної плати робітника. В різних країнах цей рівень встановлюється виходячи з особливостей розвитку економіки країни та історичних традицій, які вже склалися. Якщо в країні не високий рівень розвитку і невелика заробітна плата робітників, то встановлення достатньо високого рівня неоподатковуваного мінімуму доходів може привести до того, що більшість робітників можуть бути звільненими від сплати цього податку взагалі, а та частина доходу, яка залишиться після такого звільнення не задовольнить потреби держави в грошових коштах. Також доход робітників, який залишається після зменшення його загальної суми, також залежить від економічного розвитку держави. При цьому потрібно визначити, що при навіть однаковому методичному підході розрахунку розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян в бідних країнах доход, який залишається буде значно менший ніж у багатих країнах. При цьому потрібно зазначити, що нижньою межею неоподатковуваного мінімуму визначається фізіологічній мінімум потреб людини, які забезпечують її існування, а верхню межу визначає потреби держави в фінансових ресурсах.

Особливістю податку на доходу фізичних осіб є те, що він поєднує виконання двох функцій: фіскальної, що має прояв в збільшення доходної частини державного бюджету країни та в регулювання економічних процесів, які відбуваються в країні за рахунок, головним чином, стимулюючої під функції. В більшості країн світу відбувається поступовий перехід від переважної фіскальної функції до регулюючої та стимулюючої. Поступове збільшення рівня доходів громадян приводить до збільшення надходжень до державного бюджету і задоволенні фіскальних вимог держави навіть при існуванні великої кількості пільг. В цьому випадку розширюється можливість проведення регулюючої функції і держава має можливість проводити активну соціальну політику. Тобто цей податок в найбільшому ступені дає можливість стимулювати використання доходів громадян в напрямках, які в найбільшому ступені задовольняють вимоги та потреби держави. Важливе місце при цьому належить податковим пільгам, які з одного боку повинні нести дійсно соціальний ефект для громадянина, а з іншого боку при цьому не повинні зменшувати фіскальні втрати суспільства.

В більшості країн світу податок на прибуток є одним з головним податковим платежів, який займає достатньо високу питому вагу в доходній частині бюджету країни. В деяких країнах світу він має назву прибутковий податок з юридичних осіб. В більшості економічно розвинутих країнах світу цей податок стягується з доходів корпорацій, в інших з прибутку підприємств всіх організаційно-правових форм підприємств. В більшості випадків прибуток розподіляється головним чином на дві частини: нерозподілену та розподілену, які і повинні оподатковуватись по різним методикам та ставкам. Перша частина – нерозподілена – оподатковується по єдиній ставці податку на прибуток корпорацій поза залежності від напрямку подальшого використання. Така система оподаткування спрямована на нейтральний розподіл прибутку на дві частини. Друга частина прибутку оподатковується в різних країнах за різними ставками, причому при розрахунку ставок враховуються різні чинники. Як правило ставки оподаткування нерозподіленого прибутку вищі ніж розподіленого, але при цьому застосовується принцип стимулювання самофінансування підприємства з метою зменшення використання залучених коштів і капіталізації прибутку. Застосування при оподаткуванні розподіленої частини прибутку менших ставок пов’язано з стимулюванням залучення коштів підприємствами з зовнішніх джерел фінансування їх розвитку. Крім того потрібно також враховувати, що головну частину розподіленого прибутку складають дивіденди, які потім в більшості оподатковуються ще раз прибутковим податком з фізичних осіб.

Подальший розвиток системи оподаткування спрямовується на створення ситуації, коли податок стає нейтральним до розподілу прибутку і оподатковується в цілому так званий корпораційний прибуток поза залежності від правових форм організації бізнесу. Досягається це за рахунок різних методів та способів.

По-перше - проводиться вирівнювання ставок оподаткування податку на прибуток юридичних осіб та прибуткового податку фізичних осіб. С початку це стосується максимальних межових ставок, а потім і середніх.

По-друге - проводиться залік корпораційного податку, який сплачений юридичною особою особі, яка отримує дивіденди, тобто акціонеру в залік особистого прибуткового податку.

По-третє – зменшується кількість податкових пільг по цьому податку.

По-четверте – зближуються ставки оподаткування нерозподіленого та розподіленого прибутку і таким чином проводиться політика нейтралізації податку у кінцевому виборі підприємством джерел фінансування інвестицій.

По цьому податку існує ще одна закономірність, сутність якої полягає в уніфікації його в різних країнах світу та наближення до оптимальних розмірів. Це відбувається по-перше тому, що цей податок важко перекласти на іншого платника, тому що це пов’язано з конкурентноздатністю виробу і перекладання його в повному обсязі на споживача підвищить ціну виробу і він не буде реалізовуватись. По-друге цей податок повинен мати таку ставку, яка дозволить оптимально поєднати фіскальну та регулюючу функції податків. Розроблені розрахунки свідчать, що найбільш оптимальна ставка цього податку 30-40%. В країнах, де ставки податку на прибуток корпорацій вищі, ніж оптимальні (Італія, Канада, Японія), негативний вплив таких високих ставок компенсується за рахунок державного регулювання через пряме державне інвестування економіки.

Одним з найважливіших непрямих податків, який займає достатньо високу питому вагу в доходній частині бюджету практично всіх країн світу, де він застосовується, є податок на додану вартість. Першими прообразами цього податку були податок з обороту в однорівневих (податок з продажу, з купівлі) та багаторівневих формах. В деяких країнах світу ці форми застосовуються і зараз (наприклад в США, Канада). Вперше цей податок був розроблений і застосований в Франції і потім розповсюджений в всіх країнах Європи та бувших республіках Радянського Союзу. Головною функцією цього податку є фіскальна, яка спрямована на збільшення доходної частини бюджету країни в умовах підвищення потреб держави в фінансових ресурсах з урахуванням зменшення отримання інших податкових платежів, і в першу чергу податку на прибуток.

Еволюція цього податку має наступні характерні риси.

По-перше. Підвищення фіскальної спрямованості цього податку знайшло свій вираз в збільшенні його ставок в порівнянні з тими, які були вперше запропоновані.

По-друге. В більшості країн світу застосовується декілька ставок оподаткування, які диференціюються по різним ознакам: вид виробу та його соціальне значення для споживача, зацікавленість держави в виробництві того чи іншого товару, напрямок подальшого використання його (для внутрішнього споживання або на експорт та інше). Наприклад застосовуються зниженні ставки ПДВ і в загалі можуть звільнятися від сплати цього податку продукти харчування, медикаменти і, навпаки встановлюються підвищенні ставки на предмети розкошу, товари не першої необхідності, на послуги сфери розваг та інше.

По-третє. Диференціація ставок обумовлена універсальністю цього податку, який встановлюється на всі продукти споживання, які мають різну соціальну спрямованість. Потреби кожного споживача різноманітні, вони задовольняються за рахунок споживання різних товарів, в тому числі і першої необхідності. Але з урахуванням великої диференціації доходів населення, особливо це характерно для України, уряд країни повинен проводити політику, яка спрямована на досягнення приблизно однакового рівня добробуту широких верст населення, тому і ця політика повинна носити соціальну спрямованість. Тому на такі товари і встановлюються більш зменшені ставки оподаткування.

По-четверте. В всіх країнах, де застосовується цей податок запропоновується принципово однакова методика розрахунку його. Від кінцевої реалізації товару відраховується вартість матеріальних витрат попередньої ланки товароруху. Але при цьому можуть застосовуватись різні методи визначення податкового зобов’язання, визначення строків сплати податку та інше.

Інший непрямий податок, який застосовується в податкових системах майже всіх країн світу і який має значно більшу історію існування є специфічні акцизні збори. До загальних тенденцій їх застосування можна віднести наступні.

По-перше. Вони застосовуються на товари які є високоприбутковими, не першої необхідності та широкого споживання, на які існує державна монополія на виробництво, які є шкідливими для здоров’я людини. До них відносяться алкогольні та тютюнові вироби, дорогоцінні вироби, нафтопродукти та інше.

По-друге. Перелік цих товарів має тенденцію до зменшення і вони переходять в категорію товарів, які оподатковуються по звичайних схемам оподаткування.

По-третє. Цей податок має наступну мету. Він застосовується або для захисту власного товаровиробника, або для скорочення виробництва окремих товарів, в яких не зацікавлена держава.

По-четверте. Цей податок займає достатньо високу питому вагу в доходній частині бюджету різних країн світу, тому і підлягає достатньо жорсткому контролю з боку держави за порядком розрахунку та сплати.

В цілому еволюція податкових систем відбувається по різним напрямкам в кожній країні в залежності від її історичного розвитку, менталітету та інших причин, але все більше має прояв ситуація універсалізації податкових систем різних країн світу і наближення їх до оптимального рівня, особливо це стосується ставок оподаткування.

Розділ 3. Податкова система та історія її розвитку.

3.1. Місце податків в економічній системі держави

Для забезпечення виконання державою своїх функцій вона повинна мати відповідні грошові ресурси, які акумулюються в державному бюджеті країни. Головним джерелом надходження цих коштів в більшості країн світу є податкові платежі. Існуюча в країні бюджетна система призначення для забезпечення відповідних взаємовідносин між державними органами та громадянами в питаннях сплати податкових платежів та поповнення державного бюджету. В свою чергу держава бере на себе зобов’язання в використання цих коштів на виконання економічної, соціальної, оборонної, захисної, зовнішньоекономічних та інших функцій.

Державний бюджет в загальному вигляді являє собою фінансовий план держави, прогноз надходження грошових коштів в майбутньому періоді на напрямки їх використання в цьому ж періоді. Надходження податкових платежів та інших коштів та напрямки їх розподілу прогнозуються Кабінетом Міністрів країни та передається на затвердження в законодавчий орган країни. Після його затвердження він набирає статус закону і повинен виконуватись органами виконавчої влади: органами влади Республіки Крим та місцевими органами влади.

Податкові платежі які займають переважну питому вагу в державному бюджеті мають значення головного важеля, за допомогою якого з’являється можливість збалансувати доходну та витратну частини бюджету. Здійснюється це за допомогою особливого механізму:

- якщо витратна частина більша ніж доходна, то державою приймається рішення про збільшення податкових надходжень до державного бюджету за рахунок збільшення ставок оподаткування, скасування пільг по податковим платежам, відтворення або введення нових податкових платежів та інше;

Дата добавления: 2014-01-07