Тема 2.4. Суспільний сектор економіки як об’єкт державного регулювання

1. Регулювання суспільного сектора економіки.

2. Кошториси бюджетних установ.

3. Державні закупівлі як засіб задоволення державних потреб.

4. Механізм державних закупівель.

1. Суттєву роль в економіці відіграє суспільний сектор. За цієї обставини державний бюджет є одним з основних інструментів макроекономічної політики. Держава бере на себе зобов'язання надавати чисті й змішані суспільні товари та послуги, які приват­ний сектор не продукує або виробляє в недостатній кількості.

Згідно із системою національних рахунків до сектора загального державного управління відносять державні установи й орга­нізації, що фінансуються з державного і місцевих бю­джетів. До їх складу входять установи й організації загального упра­вління, фінансів, регулювання економіки, науково-дослідної діяль­ності, охорони навколишнього природного середовища, оборони, підтримування внутрішнього порядку, безкоштовного або пільгового обслуговування населення у сферах освіти, охорони здоров'я, фіз­культури і спорту, культури і мистецтва, соціального забезпечення.

Функціонування організацій та установ державного сектора економіки пов'язане з використанням багатьох видів матеріаль­них ресурсів і грошових коштів, необхідних для надання послуг окремим особам і суспільству в цілому. Для зазначених установ, як і для інших секторів економіки, є об'єктивним відшкодування здійснених витрат, їх суспільний облік і контроль. З одного боку, ці установи є споживачами результатів праці інших секторів еко­номіки, а з іншого — своєрідним постачальником різних послуг. Отже вони включаються в систему суспільного поділу праці, а їхня діяльність набуває фінансово-господарського характеру.

Основними показниками, що характеризують стан і завдання розвитку сектора, є:

- питома вага загальної суми державних дохо­дів і витрат у ВВП;

- питома вага державних видатків на освіту, охорону здоров'я, національну оборону, правоохоронну діяльність, охорону навколишнього природного середовища і т. д. у держав­ному бюджеті або у ВВП;

- обсяг державних видатків за відповід­ними напрямами на душу населення; нормативи, що визначають мінімальні стандарти споживання суспільних благ (прожитковий мінімум, розмір мінімальної заробітної плати, пенсії, гарантова­ний мінімум послуг у галузі освіти, охорони здоров'я тощо);

- по­казники рівня життя населення.

2. Використання різних джерел фінансування діяльності установ та організацій СЗДУ значною мірою залежить від характеру су­спільних товарів. Державні фінанси забезпечують надання чис­тих суспільних (гарантованих Конституцією України) товарів і змішаних суспільних товарів у межах нормативного рівня спо­живання. Кошти підприємств, громадських організацій і насе­лення забезпечують фінансування змішаних суспільних товарів у тій частині, що перевищує встановлений державою нормативний рівень споживання, а також фінансування приватних товарів, що виробляються установами сектора державного управління.

З метою посилення контролю і забезпечення цільового та ефективного використання бюджетними установами та організа­ціями коштів, що надходять на їх утримання, Кабінетом Мініст­рів України затверджено Положення про порядок складання єди­ного кошторису доходів і видатків бюджетної установи, організа­ції. Такий кошторис є основним документом, який визначає за­гальний обсяг, цільове надходження і щоквартальний розподіл коштів установи. Його формування здійснюється на підставі по­казників лімітної довідки про основні дані фінансово-господар­ської діяльності, яку вища організація направляє всім підпоряд­кованим установам у двотижневий термін після її затвердження, з чого й починається фінансування установи.

Єдиний кошторис складається всіма установами на календар­ний рік і затверджується керівниками вищих організацій не піз­ніше як через місяць після затвердження відповідного бюджету, з якого фінансується установа. Разом з кошторисом на затвер­дження вищою організацією подається штатний розпис устано­ви, включаючи структурні підрозділи, які працюють на умовах госпрозрахунку чи надають окремі платні послуги.

Єдиний кошторис, крім асигнувань з бюджету, включає також позабюджетні кошти. Він складається з двох розділів — доходів і видатків. Доходна частина складається з бюджетних асигнувань і позабюджетних коштів. Видаткова частина включає витрати, що здійснюються за рахунок бюджетних асигнувань, і витрати, що фінансуються за рахунок позабюджетних надходжень, з виділен­ням витрат, що здійснюються установами за рахунок прибутку, що залишається в їхньому розпорядженні.

У кошторисах передбачаються витрати тільки на поточне утри­мання бюджетних установ, придбання устаткування та інвентарю, капітальний ремонт будинків тощо. Капітальні вкладення, якщо такі передбачено, фінансуються за окремими кошторисами.

Сучасна бюджетна класифікація включає такі основні статті ви­датків: заробітна плата; нарахування на заробітну плату; канцеляр­ські й господарські витрати; службові відрядження та роз'їзди; ви­трати на навчання персоналу, науково-дослідницькі роботи; стипен­дії; витрати на харчування; витрати на придбання ліків; витрати на придбання інвентарю, спецвзуття, спецодягу, обмундирування; ви­трати на придбання устаткування та механізмів; витрати на капі­тальний ремонт будинків і споруд; інші витрати.

3. Державні замовлення є інструментом задоволення державних потреб у продукції (роботах, послугах). Правову основу функціо­нування механізму державних закупівель в Україні становлять Закон України «Про поставки продукції для державних потреб» та інші нормативно-правові акти. Організаційна робота щодо впровадження державної політики у сфері державних закупівель здійснюється Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України, а також відповідними підрозділами інших центральних державних органів. На регіональному рівні цю ро­боту виконують відповідні структурні підрозділи управлінь еко­номіки місцевих державних адміністрацій.

Перелік видів продукції (робіт, послуг), необхідних для забез­печення державних потреб, визначається Кабінетом Міністрів України. Цей перелік формується на підставі політики державних пріоритетів, досліджень кон'юнктури внутрішнього і зовніш­нього ринків, завдань макроекономічних планів (програм). Він може включати: озброєння; військову техніку; роботи з будівни­цтва найважливіших державних об'єктів; розвиток систем зв'язку та інформатики; перевезення вантажів і пасажирів різними вида­ми транспорту; фундаментальні наукові дослідження; забезпе­чення приросту запасів корисних копалин; продовольство; по­слуги установ соціальної сфери тощо.

Для обґрунтування ресурсної забезпеченості державних по­треб Мінекономіки України розробляє однопродуктові матеріальні баланси попиту й пропозиції найважливіших видів продукції, що включаються до балансового розділу Державного прогнозу соціально-економічного розвитку України. У табл. 3.3 як приклад наведено плановий баланс попиту і пропозиції цементу.

Державними замовниками є міністерства, інші центральні орга­ни державної виконавчої влади України, Рада Міністрів АР Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації та установи, уповноважені Кабінетом Міністрів укладати державні контракти з виконавцями державного замовлення. Основними фун­кціями державних замовників є: конкурсний відбір виконавців дер­жавного замовлення; укладання державних контрактів з виконавця­ми державного замовлення; гарантія оплати виконавцям державно­го замовлення продукції, яка поставляється для задоволення держа­вних потреб на умовах, що визначаються державним контрактом.

Виконавцями державного замовлення є суб'єкти господарсь­кої діяльності всіх форм власності, які виготовляють і поставля­ють продукцію для державних потреб відповідно до умов укла­деного державного контракту.

4. Стосунки між замовником і виконавцем регламентуються дер­жавним контрактом. Поставки продукції для задоволення держа­вних потреб фінансуються за рахунок коштів державного бю­джету та інших джерел фінансування, що залучаються для цього. Обсяги коштів для закупівлі зазначеної продукції передбачають­ся в законі про державний бюджет України на поточний рік і визначаються урядом відповідними рішеннями про використання позабюджетних джерел фінансування. Гарантом за зобов'язан­нями державних замовників є Кабінет Міністрів України. Продук­ція, що поставляється виконавцями державних замовлень, має відповідати обов'язковим вимогам державних стандартів та ін­шим умовам, встановленим контрактами.

З метою ефективного використання державних фінансових ре­сурсів, створення конкурентного середовища на ринку і запобі­гання необґрунтованому завищенню цін державний замовник зо­бов'язаний здійснювати конкурсний відбір виконавців через проведення торгів. Проведення торгів є обов'язковим, коли вар­тість закупівель становить 10 тис. грн. і більше.

Конкурсний відбір виконавців державного замовлення проводиться за такими етапами: формування конкурсного комітету; оголошення про проведення конкурсу; попередня кваліфікація претендентів; подання тендерних пропозицій; оцінка й порівняння тендерних пропозицій; визначення переможця конкурсу; укла­дення контракту.

Дата добавления: 2014-01-07