Аналіз ефективності використання основних засобів

Розглянемо детальніше методику проведення аналізу ефективності використання трудових ресурсів. Першим етапом аналізу використання трудових ресурсів підприємства є оцінка забезпеченості підприємства та його підрозділів трудовими ресурсами та руху робочої сили.

Основними об'єктами даного етапу є: склад і структура персоналу, забезпеченість підприємства робітниками, адміністративно-управлінським персоналом, спеціалістами (освітній рівень, кваліфікація, професійний [склад), рух робочої сили підприємства.

Аналіз чисельності працівників підприємства проводиться за трьома показниками:

1) списковий склад працівників - показник чисельності працівників на певну дату звітного періоду (як правило, на підприємствах перше й останнє число місяця). До спискового складу включаються: працівники, що не працювали з причин простою; прийняті на роботу з випробувальним терміном або на неповний робочий день; ті, що знаходяться у відрядженнях; ті, що працюють за вахтовим методом, виконують роботи за договорами цивільно-правового характеру; працівники, прийняті для заміщення посад під час хвороби; студенти в період практики тощо;

2) середньоспискова чисельність штатних працівників - показник, який застосовується для визначення чисельності працівників суб'єкта підприємницької діяльності та ведення спостереження за змінами, які відбуваються на підприємстві у використанні робочої сили. При цьому кожний працівник враховується тільки один раз за місцем основної роботи незалежно від строку договору та терміну робочого дня;

3) середньоспискова чисельність усього персоналу в еквіваленті повної зайнятості - використовується для визначення середнього рівня доходів працівників. При його обчисленні поряд зі штатними працівниками, які включаються у списковий склад підприємства, враховують працівників – сумісників. які працюють одночасно на інших підприємствах.

Спочатку вивчають склад та структуру трудових ресурсів. Працівники підприємства за характером участі у виробничому процесі розподіляються на працівників основної діяльності, які зайняті безпосередньо виготовленням продукції, і невиробничий персонал, що зайнятий в обслуговуючих та інших господарствах.

До працівників основної діяльності (ПОД) відносять такі категорії працівників: робітники, учні, інженерно-технічний персонал, службовці, молодший обслуговуючий персонал (МОП) і персонал охорони.

Структура персоналу залежить під особливостей виробництва, номенклатури виробів, спеціалізації виробництва, масштабів виробництва.

Аналіз забезпеченості підприємства робочою силою здійснюється способом порівняння фактичної чисельності працівників за категоріями із плановими показниками і з показниками, досягнутими в минулому періоді. Це дає можливість визначити рівень виконання плану (завдання), а також динаміку показників.

Деякі дані, необхідні для аналізу забезпеченості підприємства трудовими ресурсами, наведено в табл. 4.2.

З табл. 4.2 бачимо, що на підприємстві у звітному періоді відбулося скорочення персоналу як у цілому, так і за окремими категоріями працівників. Так, фактична чисельність усього персоналу проти планової зменшилась на 52 особи, у тому числі ПОД — на 50 осіб, робітників — на 42 особи. Проти минулого періоду загальна чисельність зменшилась на 61 особу, чисельність ПОД — на 60 осіб, робітників — на 52 особи.

Таблиця 4.2 - Оцінка забезпеченості підприємства трудовими ресурсами

Категорії персоналу і обсяг продукції	Фактично за мину-лий період	За звітний період	Відхилення абсолютне (±)	Фактично, %
за планом	фактично	від плану	від минулого періоду	до плану	до минулого періоду
Усього персоналу, осіб				–52	–61	96,3	95,69
у т. ч.:
1. Працівники основної діяльності (ПОД)				–50	–60	96,4	95,71
із них:
– робітники				–42	–52	95,8	94,85
– службовці				–8	–8	97,95	97,95
у т. ч.:
– керівники				–5	–5	66,67	66,67
– спеціалісти				–3	–3	99,2	99,2
2. Непромисловий персонал (неосновної діяльності)				–2	–1	87,50	93,33
Обсяг товарної продукції, тис. грн.				+100	+500	101,19	106,25

Скорочення працівників основної діяльності (у тому числі робітників) у період становлення ринкових відносин є позитивним фактором за умови досягнення запланованого обсягу виробництва продукції з меншою кількістю працівників.

Зменшення кількості спеціалістів і керівників проти плану і минулого періоду — це результат нових методів керівництва, зокрема запровадження принципу більшої оплати за активнішу роботу, тобто підвищення посадових окладів за рахунок скорочення кількості спеціалістів і керівників. Однак треба обов’язково перевірити, чи не призвело зменшення кількості спеціалістів і керівників до погіршання стану організації виробництва і трудової дисципліни, затримки освоєння нових (чи якісніших) виробів, но­вих технологій, автоматизації цехів тощо.

Оскільки кількість працівників залежить від обсягу виконання виробничої програми, то одночасно з розрахунком абсолютного відхилення чисельності необхідно розрахувати відносне відхилення, яке визначається через порівняння фактичної чисельності з плановою, скоригованою на відсоток виконання плану або обсягу виробництва.

Так, на нашому підприємстві у звітному періоді мала місце відносна економія чисельності основного персоналу — 17 осіб (1390 · 101,19: 100 – 1390), робітників — 12 осіб (1000 · 101,19: 100 – 1000), службовців — 5 осіб (390 · 101,19: 100 – 390).

Вплив зміни чисельності робітників на обсяг випуску продукції (ТП) можна розрахувати множенням різниці між фактичною і плановою чисельністю робітників на планову кількість робочих днів у звітному періоді, планову середню тривалість робочого дня та планову середньогодинну продуктивність праці одного робітника:

ТП = (–42) · 219 · 8 · 4,794): 1000 = –353 тис. грн.

Розрахунок свідчить, що якби підприємство не скоротило чисельність робітників на 42 особи у звітному періоді, то воно могло б одержати продукції на 353 тис. грн. більше.

Поряд з аналізом наявності та руху чисельності працівників важливо вивчити структуру персоналу основної діяльності (ПОД) і визначити рівень її оптимальності. Для цього порівнюють фактичну питому вагу кожної категорії персоналу в його загальній кількості з необхідною, протягом кількох періодів і визначають відхилення (табл. 4.3).

Таблиця 4.3 - Структура трудових ресурсів підприємства

Категорії персоналу	Персонал основної діяльності
Минулий період	За планом	Фактично
кіль-кість, осіб	питома вага, %	кіль-кість, осіб	питома вага, %	кіль-кість, осіб	питома вага, %
Працівники основної діяльності всього
у т. ч.: – робітники		72,14		71,94		71,49
– службовці		27,86		28,06		28,51
із них:– керівники		1,07		1,08		0,75
– спеціалісти		26,79		26,98		27,76

Дані таблиці 4.3 свідчать, що питома вага робітників у загальній чисельності ПОД проти плану й минулого періоду знизилась відповідно на 0,45% і 0,65%, а питома вага спеціалістів зросла.

Зниження (підвищення) питомої ваги робітників проти планової спричиняє відповідне зниження (підвищення) продуктивності праці у розрахунку на одного працівника основної діяльності в цілому, а також на одного робітника.

Величина впливу цього фактора на продуктивність праці одного робітника розраховується множенням різниці між фактичною і плановою питомою вагою робітників у загальній чисельності на планову середню продуктивність праці одного робітника:

(71,49 – 71,94) · 8400: 100 = (– 37) грн.,

а на всіх робітників (– 36) тис. грн. (– 37 · 958).

Зниження питомої ваги робітників у загальній чисельності спричинило зниження продуктивності їхньої праці у звітному періоді на 36 тис. грн.

Дальше поглиблення аналізу структури чисельності персоналу треба проводити виходячи з того, що для високопродуктивної праці підприємство має бути забезпечене основними й допоміжними робітниками, кваліфікація яких відповідала б потребам виробництва. Відтак вивчають співвідношення між основними й допоміжними робітниками, тенденцію зміни цих співвідношень, і якщо вони не на користь основних робітників, то керівництву підприємства необхідно з’ясувати причини утримання понадпланової чисельності допоміжних робітників і розглянути можливість їх скорочення за рахунок механізації й автоматизації виробничих процесів, поліпшення організації допоміжних робіт.

Успішне виконання виробничої програми залежить від забезпечення виробництва кадрами найбільш важливих професій та кваліфікацій працівників. Для цього фактична кількість робітників за професіями та розрядами порівнюється з потребою в них для виконання обсягу робіт дільниці, цеху й підприємства в цілому. Потрібна кількість робітників обчислюється діленням величини трудомісткості робіт за кожним їх видом на плановий фонд часу праці одного робітника.

Для оцінки відповідності кваліфікації робітників складності виконуваних робіт порівнюють середні тарифні розряди робіт і робітників, розраховані за середньою арифметичною:

; ,

де Т_р — середній тарифний розряд; ЧР — чисельність робітників; ТП — обсяг робіт кожного виду.

Аналіз використання робітників за кваліфікацією базується на зіставленні складності виконуваних за нарядами робіт із розрядом робітників.

У процесі аналізу перевіряють правильність використання робітників відповідно до їхньої кваліфікації. Для цього (за нарядами) з’ясовують, роботи якої складності виконували робітники кожного розряду. Дефіцит робітників і їх завантаження встановлюють на основі фотографії робочого дня.

Кваліфікаційний рівень працівників керівного складу персоналу і спеціалістів перевіряють, установлюючи відповідність фактичного рівня освіти і ділових якостей кожного працівника його посаді.

Кваліфікаційний рівень працівників здебільшого залежить від їхнього віку, стажу роботи, освіти. Тому в процесі аналізу трудових ресурсів вивчають зміни цих показників.

Найвідповідальнішим етапом аналізу забезпеченості підприємства робочою силою є вивчення її руху.

Як відомо, склад працівників постійно змінюється у зв’язку зі скороченням штатів, звільненням з власного бажання, виходом працівників на пенсію, пересуванням їх на посадах у межах структурних підрозділів та прийманням нових робітників замість вибулих або у зв’язку з розширенням виробництва. Оборот робочої сили поділяють на необхідний, що відбувається з об’єктивних причин, котрі не залежать від адміністрації підприємства, та надмірний, який включає звільнення працівників за порушення трудової дисципліни, прогули, через не­достатньо високу кваліфікацію, у зв’язку з рішенням судових органів тощо.

На практиці має місце і зворотне явище — недостатній оборот робочої сили, коли з будь-яких причин уповільнюється необхідне оновлення кадрів підприємства. Про це свідчить зростання кількості працівників пенсійного віку.

Дані для аналізу руху робочої сили підприємства наведено в табл. 4.4.

Таблиця 4.4 - Рух робочої сили на підприємстві

Показник	Минулий період	Звітний період	Відхилення
абсолютне (±)	%
1. Середньоспискова чисельність працівників, осіб			–10	–0,7
2. Прийнято на роботу нових працівників протягом року			–11	–11
3. Вибуло працівників			–1	–1,2
у т. ч. з причин:
а) призов до армії, вибуття на навчання, вихід на пенсію та з інших причин, передбачених законом			+7	+18,4
б) з власного бажання			–9	–20,4
в) звільнення за порушення трудової дисципліни			+1	+25,0
4. Коефіцієнт обороту:
– з приймання, %	7,14	6,4	–0,74	–10,4
– зі звільнення, %	6,1	6,1	—	—
5. Коефіцієнт плинності кадрів, %	3,4	2,9	–0,5	–14,7
6. Коефіцієнт загального обороту, %	13,3	12,5	–0,8	–6,0

Для вивчення руху робочої сили на підприємстві розраховуються коефіцієнти обороту з приймання та зі звільнення, а також коефіцієнти плинності, стабільності, загального обороту.

Коефіцієнт обороту з приймання (КП_п) — це відношення заново прийнятих працівників до середньоспискової чисельності ПОД:

.

Коефіцієнт обороту зі звільнення (КП_з) — це відношення кількості звільнених працівників до середньоспискової чисельності ПОД:

.

Коефіцієнт загального обороту (КП_об) обчислюють як відношення кількості заново прийнятих на роботу і тих, що вибули, до середньоспискової чисельності:

Коефіцієнт плинності кадрів (КП_пл) розраховують як відношення кількості звільнених за власним бажанням і за порушення трудової дисципліни до середньоспискової чисельності:

Розрахунок показує, що на підприємстві коефіцієнт загального обороту знизився у звітному періоді на 6% [12,5: 13,3 · 100 – 100], коефіцієнт обороту з приймання — на 10%, коефіцієнт плинності кадрів — на 15%. Зниження коефіцієнта загального обороту та плинності кадрів пов’язане зі зменшенням звільнених за власним бажанням на 20,4% проти минулого періоду.

Особливу увагу потрібно звертати на плинність кадрів, бо плинність, як було сказано, знижує продуктивність праці на підприємстві. Для того, щоб розробити заходи, спрямовані на закріплення робочих кадрів, необхідно знати конкретні причини звільнень з власного бажання (складні умови праці, низька заро­бітна плата, незадовільні перспективи службового зростання, незадоволення професією, незадовільний моральний клімат у колективі тощо) і порушень трудової дисципліни. Важливим є встановлення динаміки показників обороту робочої сили, щоб визначити, в якому напрямку відбуваються зміни цих показників, який вплив на них справляють умови організації праці і виробництва на підприємстві в цілому і на окремих його дільницях.

На наступному етапі аналізу здійснюють вивчення ефективності використання робочого часу трудовим колективом підприємства.

Аналіз використання робочого часу доцільно проводити у двох напрямках:

¾ виявлення втрат робочого часу;

¾ виявлення непродуктивного використання робочого часу.

Використання робочого часу для всіх категорій робітників аналізується за допомогою таких двох показників:

¾ середня кількість днів, відпрацьованих одним робітником за звітний період (місяць, квартал, рік);

¾ середня тривалість робочого дня (зміни).

Середня кількість днів, відпрацьованих одним робітником за звітний період, характеризує тривалість робочого періоду в днях (дні виходів на роботу). На цей показник впливають такі фактори: втрати робочого часу і в тому числі прогули; невиходи з дозволу або з ініціативи адміністрації; масові невиходи на роботу (страйки); кількість днів чергової відпустки; кількість вихідних і святкових днів, кількість днів тимчасової непрацездатності, відпустки у зв’язку з навчанням.

Тривалість робочого дня (зміни) робітника залежить від таких факторів: величини нормативно встановленого робочого тижня; часу надурочної роботи; часу простою протягом робочої зміни, що зафіксований в обліку; неповного робочого часу (скорочений робочий день, тиждень); часу інших скорочень робочого дня (зміни), передбачених законодавством (для матерів-годувальниць, підлітків).

Повноту використання трудових ресурсів можна оцінити за кількістю відпрацьованих за звітний період днів і годин одним працюючим і одним робітником, а також за інтенсивністю використання робочого часу. Під час аналізу необхідно визначити відхилення фактичних показників від планових або від аналогічних показників минулих періодів і встановити конкретні причини можливих відхилень. Такий аналіз необхідно проводити щодо кожної категорії працівників, кожного підрозділу і щодо підприємства в цілому за звітний період і в динаміці (табл. 4.5).

Таблиця 4.5 - Використання робочого часу на підприємстві

Показник	Минулий період	Звітний період	Відхилення (±)	Умовні позначення показника
план	фактично	від плану	від минулого періоду
1. Середньооблікова чисельність робітників, осіб				–42	–52	ЧР
2. Відпрацьовано одним робітником: а) днів б) годин (ряд. 2а · ряд. 3)
			–9	–9	Д
			–156	–134	ЛГр
3. Середня тривалість робочого дня, год.	7,9	8,0	7,6	–0,4	–0,3	Т
4. Фонд робочого часу, тис. год. (ряд. 1 · ряд. 2б)				–223	–218	Фр.ч
у т. ч.: надурочно відпрацьований час, тис. год.	3,876	—	3,448	+3,448	–0,428

Як свідчать дані таблиці 4.5, загальний фактичний фонд робочого часу на підприємстві знизився на 223 тис. год. Розрахуємо вплив факторів на зменшення фонду робочого часу у звітному періоді.

Величина фонду робочого часу (Ф_р.ч) залежить від чисельності робітників ЧР, кількості відпрацьованих одним робітником днів (Д) у середньому за звітний період та середньої тривалості (Т) робочого дня (зміни). Ця залежність виражається формулою:

Ф_р.ч =ЧР · Д · Т.

Методом ланцюгових підстановок встановлюється вплив цих факторів на величину фонду робочого часу:

Ф_р.ч.р = (ЧР_ф – ЧР_пл) · Д_пл · Т_пл; (958 – 1000) · 219 · 8 = –73584 год.

Ф_р.ч.д = (Д_ф – Д_пл) · ЧР_ф · Т_пл; (210 – 219) · 958 · 8 = – 68976 год.

Ф_р.ч.т = (Т_ф – Т_пл) · ЧР_ф · Д_ф; (7,6 – 8) · 958 · 210 = – 80472 год.

Усього: – 223032 год.

Таким чином, фонд робочого часу зменшився проти планового у звітному періоді на 223 тис. годин, у тому числі за рахунок зменшення чисельності робітників — 74 тис. год., за рахунок невідпрацьованих днів (цілоденних втрат робочого часу) — на 69 тис. год. і за рахунок зменшення тривалості робочого дня (внутрішньозмінних втрат робочого часу) — на 80 тис. годин.

Розрахунок показав, що трудові ресурси підприємства використовувались недостатньо ефективно. У середньому одним робітником відпрацьовано 210 днів замість 219, у зв’язку з цим втрати робочого часу на одного робітника становили 9 днів, а на всіх робітників — 8622 (9 · 958), або 68976 годин (8622 · 8).

Внутрішньозмінні втрати робочого часу за один день (зміну) становили 0,4 год. (7,6 – 8), а за всі відпрацьовані робітниками дні — 80 472 год. (–0,4 · 210 · 958). Загальні втрати часу становили 149 448 год. (68 976 + 80 472).

У загальну кількість відпрацьованих робітниками годин включають і години, відпрацьовані надурочно. Якщо їх виключити, то фактична кількість годин роботи в середньому на одного робітника буде меншою, а розмір втрат відповідно зросте.

Якщо на підприємстві відпрацьовано за звітний період 3448 годин надурочно, то це значить, що втрати робочого часу стали ще більшими й досягли 152 896 годин (149 448 + 3 448).

Наявність надурочних годин роботи певною мірою компенсує втрати робочого часу, оскільки випуск продукції збільшується. Але це не впливає на показник годинної продуктивності праці, бо одночасно зі збільшенням випуску продукції збільшуються й затрати праці.

Конкретні причини втрат робочого часу можна встановити, порівнюючи плановий і фактичний баланс робочого часу у звітному періоді (табл. 4.6).

Аналіз планового і фактичного балансу робочого часу показує, що цілоденні втрати вищі за планові на 9 днів (42 — 33). Це перевищення сталося за рахунок збільшення простоїв, прогулів, невиходів з дозволу адміністрації, а також невиходів на роботу через тимчасову непрацездатність.

Таблиця 4.6 - Аналіз балансу робочого часу

Показники	На одного робітника	Відхилення (±)
за планом	фактично	на одного робітника	на всіх робітників (958 осіб)
Календарний фонд часу, днів			—	—
у т. ч.: — святкові			—	—
— вихідні			—	—
Кількість робочих днів			—	—
Невиходи на роботу, днів			+9	+8622
у т. ч. з поважних причин:			+4	+3832
— чергові відпустки	22,4	21,6	–0,8	–766
— відпустки на навчання			+1	+958
— декретні відпустки			–1	–1916
—хвороби			+5	+4790
— виконання громадських обов’язків	1,6	2,4	+0,8	+766
Втрати робочого часу, днів	—		+5	+4790
у т. ч.: — простої	—		+2	+1916
— прогули	—		+1	+958
— невиходи з дозволу адміністрації	—		+2	+1916
із них з ініціативи адміністрації	—	—	—	—
—страйки	—	—	—	—
Відпрацьовано, днів			–9	–8622
Тривалість робочого дня, год.		7,6	–0,4	–383
Усього тривалість робочого часу, год.			–156	–149 448
Надурочно відпрацьований час, год.	—	3,6	+3,6	+3448
Невиробничі витрати часу, год.	—	104,4	+104,4	+100 000

Дані табл. 4.6 свідчать, що на збільшення цілоденних втрат робочого часу вплинули:

— підвищення планової величини відпусток на навчання	+1 день
— хвороби	+5 днів
— виконання громадських і державних обов’язків	+0,8 дня
— простої	+2 дні
— прогули	+1 день
— невиходи з дозволу адміністрації	+2 дні

Разом +11,8 дня

Цілоденні втрати робочого дня було частково компенсовано скороченням тривалості:

– чергових відпусток	–0,8 дня
– відпусток через вагітність	–2 дні

Усього –2,8 дня

Усього невиходів на роботу [11,8 + (–2,8)] = +9 днів.

За лікарняними листками вивчають причини захворювань і розробляють заходи щодо поліпшення умов праці, профілактики захворювань. Потрібно перевірити, з яких причин надавались адміністративні відпустки. Кількість днів, утрачених у зв’язку з ними, становить у розрахунку на всіх робітників — 1916 днів (2 · 958).

Під час проведення аналізу слід звернути особливу увагу на внутрішньозмінні простої. Вони спричиняються недоліками в організації виробництва й управління, простоями обладнання, машин і механізмів, браком сировини і матеріалів, низькою трудовою дисципліною.

Належить зазначити, що розрахунок втрат робочого часу не повністю відображає реальну картину, оскільки до розрахунку не потрапляють втрати робочого часу тривалістю 15 — 20 хвилин (а інколи й більше), які не документуються. Тому фактично завищується відпрацьований час. Величину таких втрат визначають способом вибіркових спостережень і опитувань робітників, фотографією робочого дня тощо.

На підприємстві мають місце й приховані втрати робочого часу, пов’язані з виготовленням бракованої продукції, виправленням браку, порушенням нормальних умов праці або з потребою додаткових затрат праці через використання нестандартних матеріалів. Величину цих втрат можна визначити за доплатними листками, що їх виписують робітникам за виконання таких робіт, або за кількістю забракованих виробів, а також за нарядами на оплату з відмітною діагональною рискою, за актами, повідомленнями, відомостями про браковану продукцію.

Втрати робочого часу на підприємстві через суб’єктивні причини (прогули, простої, додаткові відпустки з дозволу адміністрації) у розрахунку на одного робітника становили 40,4 години [(2+1+2) · 8+0,4], а на всіх робітників — 38703 години (40,4 · 958). Ці втрати можна вважати невикористаними резервами збільшення фонду робочого часу. Недопущення цих втрат дало б можливість вивільнити 22 робітники (38703: 1752).

Вплив цілоденних, внутрішньозмінних і невиробничих втрат робочого часу на середньогодинну продуктивність праці одного робітника розраховується множенням цих втрат на планову денну (годинну) продуктивність праці:

(1596 – 1752) · 4,794: 1000 = 0,748 тис. грн.,

а на всіх робітників — 717 тис. грн. (0,748 · 958).

Отже, у зв’язку з погіршанням фактичних показників проти планових втрачено понад 149 тис. робочих годин [(1596 – 1752) · 958 = 149 448], що спричинило необхідність утримувати 85 фактично зайнятих робітників (149 448: 1752) і призвело до зменшення випуску продукції на 717 тис. грн.

Викладена методика аналізу використання фонду робочого часу застосовується для господарюючих суб'єктів, які працюють в одну зміну. При двох- і трьохзмінному режимі роботи використовується узагальнюючий показник - коефіцієнт змінності робітників. Він розраховується шляхом ділення загальної чисельності робітників, які фактично працювали, на число робітників, що працювали в найбільшій зміні, тобто визначається скільки змін у середньому за період, що аналізується, працював господарюючий суб'єкт кожен робочий день.

Проте втрати робочого часу не завжди призводять до зменшення випуску продукції. Ці втрати можуть компенсуватися підвищенням продуктивності праці робітників підприємства.

Вивчення конкретних причин втрат і непродуктивних витрат робочого часу дадуть можливість вжити необхідних заходів для їх усунення.

На третьому етапі аналізу вивчають ефективність використання трудових ресурсів на підприємстві. Ефективність використання трудових відображається у показниках продуктивності праці.

Під продуктивністю праці розуміють результативність праці або здатність людини виробляти за одиницю робочого часу певний обсяг продукції.

На робочому місці, в цеху, на підприємстві продуктивність праці визначається кількістю продукції, яку виробляє робітник за одиницю часу (годину, день, рік), тобто виробництво продукції за 1 людино-день (1 людино-годину) - виробіток, або кількістю часу, що витрачається на виготовлення одиниці продукції – трудомісткість (обернена величина продуктивності праці).

У процесі аналізу продуктивності праці вивчаються:

§ рівень і динаміка продуктивності праці;

§ вплив окремих чинників на зміну продуктивності праці;

§ пропозиції і заходи щодо підвищення продуктивності прані.

Продуктивність праці відображається у вартісних, трудових та натуральних показниках.

Аналіз продуктивності праці починають з вивчення її рівня і динаміки, оцінки виконання поставленого завдання. (табл. 4.7). Наведені в табл. 4.7 дані свідчать про те, що підприємство перевиконало план за всіма показниками продуктивності. Середня продуктивність одного працюючого зросла у звітному періоді проти планової на 5%, а одного робітника — на 5,6%. Але при цьому підприємство не досягло продуктивності праці, закладеної в плані підприємства 5,7% в розрахунку на одного працюючого [(6043,2: 5714,3) 100 – 100)] і 6,05% в розрахунку на одного робітника [(8400: 7921) 100 – 100)]. Це говорить про те, що підприємство не спромоглося виконати всі ті заходи для зростання продуктивності праці, що їх було заплановано у звітному періоді. Аналіз також показує, що продуктивність праці зросла за всіма показниками проти планових, але не однаковою мірою.

Таблиця 4.7 - Дані для аналізу продуктивності праці

№ за п.	Показник	Умовні позначення	Мину-лий період	Звітний період	Відхилення від плану (±)
за планом	фактично	абсол.	%
	Товарна продукція, тис. грн.	ТП				+100	+1,19
	Чисельність працівників, осіб	ЧП				–50	–3,6
	з них робітників	ЧР				–42	–4,2
3а	Питома вага робітників у загальній чисельності працівників, %	ПВр	72,1	71,94	71,49	–0,45	–0,63
4а	Кількість відпрацьованих робітниками: людино-днів, тис.	ЛДр	221,19	219,00	201,18	–17,82	–8,14
4б	людино-годин, тис.	ЛГр				–223	–12,73
	Кількість днів, відпрацьованих одним робітником:(ряд. 4а: ряд. 3)	Д				–9	–4,11
	Тривалість робочого дня [(ряд. 4б: ряд. 4а1000)], год.	Тз	7,90	8,0	7,6	–0,4	–5
	Середня кількість годин, відпрацьованих одним робітником (ряд. 4б: ряд. 3)´1000]	Гз				–156	–8,9
	Середня продуктивність праці одного працівника(ряд. 1: ряд. 2), грн.	РВп	5714,3	6043,2	6343,2	+300	+5,0
	Середня продуктивність праці одного робітника (ряд. 1: ряд. 3), грн.	РВр				+472	+5,6
	Середньоденна продук­тивність праці одного робітника (ряд. 1: ряд. 4а), грн.	ДВр	36,17	38,4	42,25	3,85	+10,02
	Середньогодинна продуктивність праці одного робітника (ряд. 1: ряд. 4б), грн.	ГВр	4,578	4,794	5,559	+0,765	+16,0
	Витрати людино-годин на виробництво 1 тис. грн. продукції	ТМ	218,42	208,57	179,88	–28,69	–13,76
	Економія часу за рахунок впровадження нової техніки, технології, організації праці, тис. люд.-год.	ЛГе	—	—	48,1	–48,1	—
	Невиробничі витрати часу, тис. люд.-год.	ЛГн	—	—	100,0	100,0	—
	Зміни вартості товарної продукції в результаті структурних змін, тис. грн.	ТП	—	—		+190	—

Різниця в рівнях виконання плану щодо середньої продуктивності праці одного працюючого і одного робітника в 0,6% (5,6 – 5,0) пояснюється зниженням питомої ваги робітників у загальній чисельності працівників основної діяльності на 0,45% (71,49 – 71,94).

Різниця в рівні виконання плану щодо середньої продуктивності праці у звітному періоді та середньогодинної продуктивності праці одного робітника в 4,42% (10,02 – 5,6) виникла у зв’язку з наявністю цілоденних втрат робочого часу, які становили 9 днів, або 4,11% на кожного робітника.

Різницю в рівні виконання плану одним робітником щодо середньогодинної і середньоденної продуктивності праці в 5,99% (16,01 – 10,02) пов’язано з наявністю внутрізмінних втрат робочого часу, які становили 0,4 години (7,6 – 8) за кожну зміну на одного робітника.

Найбільш узагальненим показником продуктивності праці є середня продуктивність праці одного працюючого (ПОД). Величина його залежить від продуктивності праці робітників, їхньої питомої ваги в загальній чисельності промислово-виробничого персоналу, а також від кількості відпрацьованих ними днів та тривалості робочого дня. Отже, середня продуктивність праці одного працюючого дорівнюватиме добутку таких факторів: РВ_п = ПВ_р · Д · Т · ГВ_р.

Розрахунок впливу даних факторів на зміну рівня середньої продуктивності праці одного працюючого (ПОД) проводиться ме­тодом абсолютних різниць:

1. Зміна питомої ваги робітників у складі ПОД:

ΔРВ_п = [ΔПВ_р · РВ_р]: 100, тобто (–0,45) · 8400: 100 = –37 грн.

2. Зміна середнього виробітку одного робітника:

ΔРВ_п = [ΔРВ_р · РВ_р]: 100, тобто 472 · 71,49: 100 = +337 грн.

Усього +300 грн.

Аналогічно аналізується зміна середнього виробітку одного робітника, яка залежить від кількості відпрацьованих днів у звітному періоді, середньої тривалості робочого дня і середньогодинного виробітку (ΔРВ_р):

¾ зміна кількості відпрацьованих одним робітником днів:

ΔРВ_р = ΔД · Т_пл · ГВ_р.пл, тобто (–9) · 8 · 4,794 = –345 грн.;

¾ зміна тривалості робочого дня:

ΔРВ_р = ΔТ · Д_ф · ГВ_р.пл, тобто (–0,4) · 210 · 4,794 = –403 грн.

¾ зміна середньогодинного виробітку одного робітника:

ΔРВ_р = ΔГВ_р.· Д_ф · Т_ф, тобто 0,765 · 210 · 7,6 = +1220 грн.

Усього +472 грн.

За даними аналізу середній виробіток одного працюючого вищий від планового на 300 грн. (6343,2 – 6043,2). Він збільшився за рахунок зростання середньогодинного виробітку одного робітника на 1220 грн. Негативно вплинули понадпланові цілоденні та внутрішньозмінні втрати робочого часу. У результаті середньогодинний виробіток одного робітника зменшився відповідно на 345 і 403 грн.

Резервами зростання середнього виробітку одного робітника є подолання двох названих негативних факторів, що становлять у загальній сумі 748 грн., або 8,9% [(748: 8400)100] планового виробітку.

На наступному етапі аналізу продуктивності праці необхідно проаналізувати показник, від якого залежить рівень середньоденного і середньорічного виробітку робітників, — середньогодинну продуктивність праці одного робітника. Величина цього фактора залежить від факторів, пов’язаних з трудомісткістю продукції і вартості її оцінки. До першої групи факторів належать такі, як технічний рівень виробництва, організація виробництва, непродуктивні витрати часу у зв’язку з браком і його виправленням. До другої групи входять фактори, пов’язані зі зміною обсягу виробництва через зміну структури виробництва і рівня кооперованих поставок.

Трудомісткість продукції — показник, що характеризує затрати робочого часу на виробництво одиниці або всього обсягу виготовленої продукції.

В економічному аналізі є два поняття трудомісткості. Питома трудомісткість — це загальні витрати людино-годин на продукцію (на один виріб, на одну тисячу гривень товарної продукції). Технологічна трудомісткість — це витрати нормованого робочого часу основних робітників-відрядників на виробництво продукції.

Між показниками трудомісткості та продуктивності праці існує обернено пропорційний зв’язок — за зниження трудомісткості продуктивність праці зростає, і навпаки.

Скорочення затрат робочого часу на виробництво одиниці продукції безпосередньо впливає на величину середньогодинного виробітку робітників.

У процесі економічного аналізу трудомісткості вивчається її динаміка, причини зміни її величини і вплив на продуктивність праці.

Аналіз продуктивності праці закінчується розрахунком впливу окремих факторів на обсяг товарної продукції у звітному періоді. Розрахунок проводиться методом абсолютних різниць:

1. Зміна кількості робітників: ΔТП = ΔЧР · Д_пл · Т_пл · ГВ_р.пл, тобто [(–42) · 210 · 8 · 4,794]: 1000 = –353 тис. грн.

2. Зміна кількості відпрацьованих одним робітником днів: ΔТП = ΔД · ЧР_ф · Т_пл · ГВ_р.пл, тобто
[(–9) · 958 · 8 · 4,794]: 1000 = –331 тис. грн.

3. Зміна тривалості робочого дня: ΔТП = ΔТ · ЧР_ф · Д_ф · ГВ_р.пл,
[(–0,4) · 958 · 210 · 4,794]: 1000= –386 тис. грн.

4. Зміна середньогодинного виробітку одного робітника: ΔТП =
= ΔГВ_р · Д_ф · Т_ф · ЧР_ф (0,765 · 958 · 210 · 7,6): 1000 = +1170 тис. грн.

Усього +100 тис. грн.

Розрахунок свідчить, що на випуск товарної продукції негативно вплинули три перші фактори, а за рахунок збільшення середньогодинного виробітку одного робітника обсяг товарної продукції мав би збільшитися на 1170 тис. грн. Але вплив зміни чисель­ності, внутрішньозмінних і цілоденних втрат робочого часу зменшив цей показник до 1070 тис. грн. (1170 – 1070 = 100 тис. грн.)

Отже, за планування й організації виробництва необхідно обов’язково враховувати можливості зростання рівня показників, пов’язаних із цілоденними, внутрішньозмінними, невиробничими втратами робочого часу, а також можливе зростання продуктивності праці робітників-відрядників.

4.2.1 Значення, завдання, інформаційне забезпечення аналізу ефективності використання основних засобів

4.2.2 Методика проведення аналізу ефективності використання основних засобів

4.2.1 Виробничо-господарська діяльність та фінансовий стан підприємства багато в чому залежать від забезпеченості основними фондами та їх використання. Основні фонди (засоби) — це матеріальні активи, які підприємство утримує для використання їх у процесі виробництва, постачання товарів і послуг, надання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних функцій. Строк корисного використання (експлуатації) основних фондів перевищує один рік (операційний цикл, якщо останній є тривалішим за один рік).

Розвиток виробництва є невіддільним від проблеми ефективного використання основних виробничих фондів.

Основні засоби підприємства — це сукупність матеріально-речових цінностей, що діють у натуральній формі протягом тривалого часу як у сфері матеріального виробництва, так і в невиробничій сфері, і вартість яких поступово зменшується у зв’язку з фізичним та моральним зносом.

Мета економічного аналізу ефективності використання основних засобів полягає у визначенні забезпеченості основними засобами за умови найбільш інтенсивного їх використання та пошуку резервів підвищення фондовіддачі.

Завдання аналізу стану та ефективності використання основних виробничих фондів можна визначити так:

1) виявлення забезпеченості підприємства та його структурних підрозділів основними фондами, тобто встановлення відповідності величини, складу та технічного рівня фондів виробничій програмі підприємства;

2) визначення рівня використання основних фондів і факторів, які впливають на нього;

3) установлення належної комплектності наявного парку обладнання;

4) з’ясування ефективності використання обладнання в часі та за потужністю;

5) розрахунок впливу використання основних фондів на обсяг продукції;

6) виявлення резервів підвищення ефективності використання основних фондів.

Об’єктами аналізу є обсяг та структура основних засобів, стан та ефективність використання основних засобів, резерви підвищення ефективності використання основних засобів.

Джерелами інформації для аналізу основних фондів підприємства є (табл. 4.8):

Таблиця 4.8 - Інформаційна база для аналізу ефективності використання основних засобів

Група	Джерела даних
1) первинні документи:	Акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів (03-1), Акт приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об'єктів (03-2), Акт на списання основних засобів (03-3), Акт про установку, пуск та демонтаж будівельної машини (03-5). Інвентарна картка обліку основних засобів (03-6), Картка обліку руху основних засобів (03-8), Інвентарний список основних засобів (за місцем їх знаходження, експлуатації) (03-9), Розрахунок амортизації основних засобів (для промислових підприємств) (03-14) тощо
2) дані рахунків бухгалтерського обліку:	10 "Основні засоби", 11 "Необоротні матеріальні активи", 12 "Нематеріальні активи", 13 "Знос (амортизація) необоротних активів", 15 "Капітальні інвестиції" та інші
3) облікові регістри:	Журнал 4, відомість 4.1
4) фінансова звітність:	Ф. № 1 "Баланс", ф. № 2 "Звіт про фінансові результати", ф. № 3 "Звіт про власний капітал", ф. № 4 "Звіт про рух грошових коштів", ф. № 5 "Примітки до річної фінансової звітності"
5) статистична звітність:	Ф. № 1-підприємництво "Звіт про основні показники діяльності підприємства", ф. № 1-П (термінова) "Терміновий звіт про виробництво промислової продукції (робіт, послуг) ", ф. 11 -03 "Звіт про наявність та рух основних засобів, амортизацію (знос)", ф. № 2-кб (потужності) "Звіт про введення в дію основних фондів, будівель, споруд та потужностей"
6) інші джерела:	Дані проведених інвентаризацій, інвентарні картки, договір лізингу, план технічного розвитку, паспорт будівлі, патенти і ліцензійні договори, дані попередніх аудиторських перевірок, дані попередніх аналітичних досліджень тощо

Основні напрями аналізу використання основних фондів та послідовність його проведення показано на рис. 4.1.

Аналіз ефективності використання основних виробничифондів

	Рисунок 4.1 – Аналіз використання основних виробничих фондів основного виду діяльності
		Оцінка впливу факторів на зміну рівня фондовіддачі
		Оцінка впливу зміни фондовіддачі на об’ем виробництва
		Аналіз використання наявного обладнання

4.2.2 Аналіз основних фондів починають із визначення забезпеченості підприємства основними фондами. Для цього необхідно з’ясувати, чи достатньо в підприємства основних фондів, яка їхня динаміка, склад, структура, технічний стан, яким є рівень виробництва та його організація.

Велике аналітичне значення мають показники структури основних фондів. Насамперед аналізують розподіл основних фондів підприємства на основні виробничі фонди головного виду діяльності, основні виробничі фонди інших видів діяльності (на­приклад, закладів торгівлі та громадського харчування у складі промислового підприємства) і фонди невиробничого призначення.

Основні виробничі фонди головного виду діяльності є такою частиною основних фондів, яка бере участь у процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому натуральну форму. Вартість основних виробничих фондів переноситься на вироблений продукт поступово, частинами, відповідно до часу використання. Поновлюються основні виробничі фонди через капітальні вкладення.

Невиробничі основні фонди — це житлові будинки та інші об’єкти соціально-культурного й побутового обслуговування, які перебувають на балансі підприємства і не використовуються в господарській діяльності. Вони відтворюються тільки за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства.

Усі основні фонди (засоби) підприємств за характером участі у виробничому процесі та функціонування в невиробничій сфері поділяються на три амортизаційні групи: перша група — будівлі, споруди, передавальні пристрої; друга група — автомобільний транспорт, меблі, офісне обладнання, електронно-обчислювальні машини та інше обладнання для автоматизованої обробки інформації, побутові прилади та інструменти, телефони, мікрофони, рації; третя група — машини, устаткування і будь-які інші основні засоби, що не входять до першої і другої груп.

Виробничу потужність підприємства визначають промислово-виробничі фонди. Крім цього, заведено виокремлювати активну (робочі машини та обладнання) та пасивну частини фондів, а також окремі підгрупи відповідно до їхнього функціонального призначення (будівлі виробничого призначення, склади, робочі та силові машини, вимірювальні прилади та обладнання, транс­портні засоби). Основні промислово-виробничі фонди безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції і тому мають найбільшу питому вагу.

Наявність, рух та динаміку основних фондів можна простежити, склавши таблицю за зразком табл. 4.9.

Для підвищення ефективності виробництва темпи зростання активної частини основних фондів мають випереджати темпи зростання пасивної їх частини, а зростання кількості машин і обладнання — темпи зростання інших видів активної частини основних фондів.

Методом порівняння звітних даних у таблиці 4.9 (складеної за формою 11), які показують вартість основних фондів на початок і кінець планового періоду, проводять аналіз основних фондів. Відношенням окремих видів основних фондів до загальної вартості визначається їх структура. Порівнюванням структури основних фондів на початок і кінець звітного періоду можна виявити динаміку її змін і відхилень.

Так, за даними таблиці 4.9 вартість основних фондів на підприємстві зросла на 130 тис. грн. (2081 – 1951), або на 7%, у тому числі основних виробничих фондів — на 160 тис. грн. (1981 – 1821), або на 9%. Збільшилась частка основних виробничих фондів у загальній кількості на 2,6% і відповідно зменшилась частка невиробничих фондів (наприклад, відбулася приватизація житлового фонду), а також значно збільшилась питома вага активної частини фондів (від 48,84% до 53,0%).

Таблиця 4.9 - Наявність, рух та динаміка основних фондів

Основні фонди	Наявність на початок звітного періоду	Надходження за звітний період	Вибуття за звітний період	Наявність на кінець звітного періоду (гр.1 + гр.2 –гр.3)	Відхилення, тис. грн. (гр.7 – гр.1)
тис. грн.	питома вага, %	тис. грн.	питома вага, %	тис. грн.	питома вага, %	тис. грн.	питома вага, %
А
Промислово-виробничі основні фонди у тому числі: –активні фонди Виробничі основні фонди інших галузей Невиробничі основні фонди Усього	–	93,3   48,84 –     6,7	–	92,6   83,3 –     7,4	–	64,3   53,5 –     35,7	–	95,2   53,0 –     4,8	–     –30

Аналіз складу і структури основних виробничих фондів забезпечить керівництво підприємства інформацією про склад основних фондів і співвідношення між їхніми групами, уможливить виявлення тенденції зміни структури основних фондів за групами. Порівняння із середніми та найліпшими показниками дасть змогу вжити відповідних заходів для відновлення оптимальної питомої ваги машин і обладнання як найбільш активної частини основних фондів, а також визначити міру впливу цих змін на показники використання основних фондів.

Постійно змінюється і обсяг основних фондів підприємства. Передовсім він збільшується за рахунок уведення в дію основних виробничих будівель, верстатів, машин та іншого обладнання, їх реконструкції і модернізації. Крім того, підприємство може отри­мувати основні фонди від інших підприємств у порядку безоплат­ної передачі.

Отже, зміни обсягу основних фондів підприємства обумовлюються їх надходженням і їх вибуттям. Аналіз повинен розкрити причини вибуття основних фондів як щодо всього їх складу, так і за окремими видами або об’єктами.

Проаналізувавши динаміку та структуру основних фондів, необхідно розглянути технічний стан фондів, що від нього також значною мірою залежить збільшення випуску продукції.

Для характеристики технічного стану основних фондів використовуються такі основні показники: коефіцієнти спрацювання (зносу), придатності, оновлення, вибуття та кілька інших (допоміжних) коефіцієнтів.

Розрізняють два види зносу — фізичний і моральній. У свою чергу, кожний із них має ще дві форми.

Фізичний знос — це поступова втрата засобами праці своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей унаслідок їх використання у виробництві (перша форма), а також у стані бездіяльності — під впливом сил природи (корозія металу, вивітрювання) і надзвичайних обставин (друга форма). Що інтенсивнішим є використання основних фондів, то швидшим буде їх фізичний знос.

Фізичний знос можна визначити двома способами: на підставі паспортних даних про можливу тривалість експлуатації (кількість виконаних робіт), або за даними обстежень технічного стану основних фондів. Ці методи використовуються, як правило, під час проведення інвентаризації та переоцінки основних фондів.

Моральний знос — це знецінення об’єктів основних фондів унаслідок нових досягнень технічного прогресу ще задовго до повного їх фізичного зносу. Розрізняють дві форми морального зносу: знецінення машин унаслідок здешевлення їх виробництва або внаслідок випуску нових, досконаліших і продуктивніших машин.

Суму морального зносу першої форми можна визначити за даними переоцінки основних фондів як різницю між первісною і відновною вартістю об’єкта основних фондів. За морального зносу другої форми, визначаючи відновну вартість, необхідно враховувати продуктивність об’єкта основних фондів, тривалість міжремонтних періодів, споживання енергії та інші показники засобів праці сучасної конструкції. Найскоріше і найбільше морально зношуються активні основні форми.

Фізичний знос основних фондів частково компенсується ремонтами. На практиці (згідно з існуючою методикою) сума зносу основних фондів характеризується сумою нарахованої амортизації.

Амортизаційні відрахування — частина вартості основних фондів, яку перенесено на виготовлену продукцію. Для визначення суми амортизації здійснюють допоміжні розрахунки або беруть відомості про використання аналогічних видів основних фондів.

На практиці суму амортизації визначають на основі норм амортизації. При цьому припускають, що основні фонди зношуються рівномірно протягом усього періоду функціонування. Норми амортизації диференційовано за групами й видами основних фондів, тобто за строками служби, конструктивними особливостями тощо, і виражено у відсотках. Норми амортизації періодично переглядаються та вдосконалюються.

Для науково обґрунтованого планування відтворення основних фондів необхідні дані про їх стан, який характеризують коефіцієнти зносу і придатності засобів праці.

Коефіцієнт зносу характеризує ту частку вартості основних фондів, що її списано на витрати виробництва в попередніх періодах, а коефіцієнт придатності — частку не перенесеної на створюваний продукт вартості.

Коефіцієнт зносу основних фондів розраховують на початок та на кінець звітного періоду, а також вивчають його динаміку за кілька років. Аналіз проводять на підставі даних першого розділу активу бухгалтерського балансу. Що нижчий коефіцієнт зносу (вищий коефіцієнт придатності), то ліпшим є технічний стан, основних фондів. Спрацьовані (застарілі) основні засоби зумовлюють і необхідність застосування застарілих технологічних процесів, що призводить до неконкурентоспроможності продукції підприємства.

Так, на підставі даних табл. 4.10 можна розрахувати і коефіцієнт зносу і коефіцієнт придатності (на певному умовному підприємстві).

Коефіцієнт зносу (Кзн):

,

де З — сума зносу основних фондів; ОФп — первісна вартість основних фондів на початок періоду.

Коефіцієнт придатності (Кприд):

,

де ОФз — залишкова вартість основних фондів; ОФп — початкова вартість основних фондів.

Таблиця 4.10 - Аналіз зносу основних фондів (засобів)

Показник	Одиниця виміру	На початок періоду	На кінець періоду	Зміна (±)
Первісна вартість основних засобів Знос основних засобів за час їх експлуатації Рівень зносу основних засобів Рівень придатності основних засобів	тис. грн.   тис. грн.   %   %	35,88   64,12	36,62   63,38	+ 130   + 62   + 0,74   – 0,74

Якщо первісна вартість основних засобів зросла на 130 тис. грн., то знос їх за час експлуатації збільшився на 62 тис. грн. Це призвело до зростання рівня зносу (зменшення рівня придатності) основних засобів на 0,74%, що свідчить про погіршання їх технічного стану.

Взаємозв’язок видів зносу основних фондів і форм їх заміщення показано на рис. 4.2.

Рисунок 4.2 - Схема аналізу форм заміщення зносу основних фондів

Аналіз технічного стану основних фондів проводиться за схемою, поданою на рис. 4.3.

Рисунок 4.3 - Схема аналізу технічного стану та тенденції розвитку основних фондів

Технічний стан і відповідність основних фондів науково-тех­нічним досягненням формується в процесі їх відновлення.

Форми і темпи відновлення основних фондів обумовлені доцільністю реконструкції, заміни, модернізації груп і видів обладнання.

Коефіцієнт оновлення основних фондів характеризує інтенсивність уведення в дію нових основних фондів. Він показує частку введених основних фондів за визначений період у загальній вартості основних фондів на кінець звітного періоду.

Цей показник розраховується як в цілому, так і в розрізі окремих груп основних фондів. Більш високий коефіцієнт оновлення активної частини, ніж інших основних фондів, покаже, що оновлення фондів на підприємстві (табл. 4.2) здійснюється саме за рахунок активної частини і позитивно вплине на показник фондовіддачі.

Коефіцієнт оновлення (Кон):

,

де ОФо — вартість введених основних фондів за звітний рік;
ОФк — загальна вартість основних виробничих фондів на кінець року.

Коефіцієнт вибуття основних фондів

Дата добавления: 2014-01-07