Психологічні особливості огляду місця події, обшуку та виїмки

Проведення очної ставки передбачає «ефект присутності», коли обвинуваченому необхідно давати показання у присутності іншої особи, яка знає дійсні обставини події, що відбулася. У психології це явище іменується інгібіцією соціальною —- погіршення продуктивності виконання діяльності в присутності інших людей. У цьому разі людина орієнтується на поведінку іншої особи, якій відомі реальні обставини події.

Допит передбачає проведення діагностики особи допитуваного (типу темпераменту, характеру, психологічного стану, рівня інтелекту, соціального статусу, схильності до алкоголізму та ін.). Така діагности­ка може здійснюватися за зовнішнім виглядом людини, манерами по­ведінки, одягом, акуратністю або неохайністю, тремтінням рук, по­червонінням обличчя тощо. Причому ці ознаки повинні розглядатися в комплексі і мати лише орієнтуюче значення. Неприпустимо гіпербо­лізувати зовнішні дані людини з метою діагностики особи допитува­ного.

Тактико-психологічні прийоми, що сприяють одержанню ін­формації в процесі допиту, класифікуються на декілька типів:

а) такі, що усувають конфліктні ситуації і сприяють встановленню контак­ту;

б) спрямовані на встановлення мотивації показань;

в) такі, що сприяють викриттю винного;

г) такі, що сприяють виявленню неправ­ди;

ґ) такі, що актуалізують у пам'яті забуте.

Психологічний контакт при допиті передбачає можливість виникнення двох його рів­нів:

1) коли допитуваний бажає давати показання;

2) коли допитувано­го примушують до цього.

Психологічний контакт завжди має двосторонній характер, хоча ініціатива має належати слідчому. Встановлення психологічного контакту вимагає від нього знань психології допитуваного. Тактико-психологічні прийоми, спрямовані на встановлення психо­логічного контакту з допитуваним, ґрунтуються на використанні даних психології, логіки та інших наук. У цьому відношенні певний інтерес становлять способи привертати увагу людей (Д. Карнегі). Він рекомендує шість способів:

1) виявляти щирий інтерес до інших людей;

2) усміхатись;

3) пам'ятати, що для людини звук її імені —найважливіший звук;

4) бути хорошим слухачем, заохочувати інших розповідати вам про себе;

5) вести розмову в колі інте­ресів вашого співрозмовника;

6) давати людям відчути їх значущість і робити це щиро.

До тактико-психологічних прийомів, що сприяють актуалізації в пам'яті забутого, належать прийоми, спрямовані на збудження у до­питуваного асоціативних зв' язків, які викликають спогад. Це насамперед поста­новка допитуваному нагадувальних запитань, психологічною основою яких є прагнення пригадати обставини, аби збудити асоціативні зв' язки в усьому їхньому різноманітті. Нагадування не повинно включати елементи навіювання, тобто передавання інформації, яка містить у со­бі твердження щодо відомостей, про які очікуються свідчення.

Прийомами, що актуалізують у пам' яті забуте є пред' явлення речових і оголошення письмових доказів, що сприяють збудженню асоціативних зв' язків і оживляють у пам' яті допитуваного запам' ятоване.

До способів психологічного впливу, що використовуються для актуалізації забутого, слід віднести і допит на місці події. Відомо, що в цьому випадку полегшується завдання встановлення таких чинників, що збуджують який-небудь з видів асоціативних зв' язків.

Тактико-психологічні прийоми, спрямовані на встановлення моти­вації показань, передбачають постановку серії запитань, що дають змогу визначити мотиви, якими керується особа при даванні показань. Мотиви показань свідка, обви­нуваченого чи потерпілого можуть істотно відрізнятися і зумовлюва­тися їхньою роллю в процесі, зацікавленістю, власними прагненнями. Якщо у зв'язку із з'ясуванням таких залежностей звернутися до до­питу обвинуваченого, то можна зрозуміти мотиви каяття, обмови, неправди, приховування певних обставин.

Тактико-психологічні прийоми, що сприяють викриттю винного, полягають у застосуванні комплексу різноманітних способів оперуван­ня інформацією, яка є у розпорядженні слідчого і містить дані про вин­ність особи у вчиненому злочині. Вона, як правило, включає показання свідків, письмові і речові докази, висновки експертів, пока­зання інших осіб. У таких джерелах може міститися інформація, що викриває обвинуваченого в учиненні злочину. Час і послідовність оголошення чи пред'явлення викриваючої інформа­ції слід планувати з огляду на її характер і можливий психологічний вплив. Важливе значення в психологічному впливі, що спричиняє викрит­тя винного, має і форма, в якій здійснюється оперування викриваючою інформацією. Слідчий повинен певною мірою прогнозувати можливий ефект від пред' явлення обвинуваченому викриваючої інформації і бути готовим до того, що вона не завжди може дати бажаний результат. У цих ви­падках необхідно використовувати інші прийоми.

Тактико-психологічні прийоми, що сприяють виявленню неправди в показаннях свідка або обвинуваченого, трансформуються в систему тактичних прийомів допиту, пов' язаних із постановкою уточнюючих, деталізуючих та контрольних запитань. Зазвичай неправдиві повідомлен­ня звернені до окремих фактів і обставин і, як правило, пов'язані з по­зицією допитуваного, його ставленням до осіб, притягнутих як обви­нувачені, до свого становища в справі, результату розгляду справи у суді. При неправдивому висловлюванні порушу­ється його послідовність, а самі порушення характеризуються появою пауз. Неправда, пов' язана з наміром допитуваного уникнути відповідаль­ності або пом'якшити власну долю, має свою психологію, що перед­бачає викладення або умовчання про ті чи інші обставини.

В установленні психологічного контакту в конфліктній ситуації велике значення має рефлексивне управління. Ключем до встановлення психологічного контакту є визначен­ня мотиву показань, що даються допитуваним. Це дозволяє слідчому у багатьох випадках зрозуміти його психологічну налаштованість і спрямувати її в необхідне русло для роз­криття та попередження злочинів.

Знання психологічних закономір­ностей формування показань сприяє ефективній тактиці допиту та оцінці одержаної інформації. Процес формування показань традиційно поділяється на три стадії:

- сприйняття, запам' ятовування, відтворення.

Сприйняття є першою стадією формування показань. Розрізняють зорове, слухове, смакове, нюхове сприйняття та сприй­няття дотику. Сприйняття відрізняється від відчуттів (створюється цілісний образ. На процес сприйняття допитуваного впливають дві групи чинників:

1) об' єктивні (зовнішні умови сприйняття та особливості об' єктів, що сприймаються); 2) суб' єктивні (особливості особи, яка сприймає).

Об'єктивні чинники — освітленість об'єкта, що сприймається, відстань, на якій сприймається об' єкт чи подія; швидкість події; погодні умови.

Суб'єктивні чинники охоплюють: стан органів чуттів (глухота…), психічний стан особи, спрямованість уваги, схиль­ність до фантазування та ін.

Існує емоційний чинник сприйняття. Сприймає не ізольоване око, не вухо саме по собі, а конкретна людина (з урахуванням її потреб, інтересів, бажань та ін.). Різним буде сприй­няття у людини залежно від того, є вона учасником чи жертвою зло­чину, очевидцем або родичем потерпілого.

Емоції можуть справляти як позитивний, так і негативний вплив. Так, почуття нового, сумнів, цікавість можуть поліпшити якість сприй­няття. І навпаки, страх, переляк, тривога зумовлюють виникнення своєрідних перекручень. Страх породжує гіперболізацію (перебільшення) сприйнятого.

У процесі сприйняття важливе значення має його спрямованість (умисність чи неумисність сприйняття). Під час вчинення злочинів у більшості випадків мають справу з неумисним (мимовільним) сприй­няттям. Хоча більш повним і точним є умисне (довільне) сприйняття. Ще більш чітким є професійне сприйняття. У психології професійне сприйняття пов' язують з аперцепцією (властивість психіки людини сприй­мати предмети та явища навколишнього середовища відповідно до власного досвіду).

У процесі сприйняття можуть виникати помилки. Прогалини сприй­няття заповнюються нашаруваннями (фантастичного характеру). Іс­нують також ілюзії сприйняття (неадекватне відображення об' єкта). На процес сприйняття впливають установки (при поставленні за­вдання). Так, було проведено експеримент, коли двом різним групам студентів-психологів запропонували один і той самий портрет людини (проте надані різні версії).

Очна ставка — це слідча (судова) дія, яка передбачає одночасний допит раніше допитаних осіб про обставини, щодо яких були дані істотно суперечливі показання. Під час проведення очної ставки допитуваним може бути дозволено ставити запитання один одному. Вивчення психологічних особливостей очної ставки показує, що вона дає змогу долати добросовісні помилки допитуваного; перевіряти правдивість показань; з'ясовувати причини походження істотних суперечностей; перевіряти та оцінювати криміналістичні версії; викри¬вати неправду в показаннях допитуваних (неправдиве алібі, обмова, самообмова та ін.).

При проведенні очної ставки треба розрізняти її характеристики: -

- єдність предмета (особи допитуються з тих самих обставин);

- єдність об'єкта (очна ставка- порівняння показань одночасно двох осіб);

- єдність часу (допит двох осіб здійснюється в їх присутності);

- єдність місця (особи допитуються в одному місці);

- допитувані особи повинні бути поставлені у рівні умови сприйняття запитань слідчого і показань один одного;

- єдність документування (процедура фіксується в одному протоколі).

Під час очної ставки відбувається спілкування між трьома особами: слідчим і двома раніше допитаними особами. Допитувані впливають один на одного своїм авторитетом, вольовими якостями, життєвим досвідом. Складні психологічні стосунки можуть виникати при очній ставці потерпілого і обвинуваченого. Якщо є симптоми нестійкості потерпілого, очну ставку проводити недоцільно.

У процесі очної ставки відбувається «психологічне» протиборство. Усунення істотних суперечностей передбачає зміну конфлікту стосунків. Повідомлення правдивої інформації є засобом психологічного впливу. Необхідно враховувати можливість допитуваних осіб впливати один на одного. Треба прогнозувати можливість зміни показань. Доцільно спочатку вислухати осіб із більш «слабкою» психікою або осіб, які кажуть правду.

При проведенні очної ставки рекомендуються такі прийоми: супровід спілкування пред'явленням доказів, маскування цілей очної ставки, раптовість її проведення, приховування поінформованості слідчого про ті чи інші обставини. Як психологічний вплив можливе проведення декількох очних ставок підряд із несумлінним учасником чи проведення очної ставки у поєднанні з допитом.

Огляд місця події — це процес збирання інформації про злочинну дію на місці вчинення за допомогою активного сприйняття, аналізу та синтезу наявних предметів, об'єктів і явищ. Метою огляду місця події є виявлення і безпосереднє використання матеріальних об'єктів, їхніх ознак і взаємозв'язків, які мають суттєве значення для розсліду­вання події. Особливість огляду місця події в тому, що інформацію, яка отримана в ході огляду, неможли­во отримати шляхом проведення інших слідчих дій (наприклад, сліди злому квартири, сліди рук і ніг, розміщення предметів, зник­нення окремих речей, наявність деяких документів і т. п.).

З психологічної точки зору огляд місця події включає в себе емпі­ричне спостереження, активну розумову діяльність (аналіз і синтез, конкретизація й абстрагування). Огляду місця події притаманні:

- невизначеність слідчої інформації;

- публічність слідчих дій (огляд місця події повинен проводитися в присутності експертів, понятих та інших осіб);

- невідкладний характер (огляд місця події проводиться негайно;

- узгодженість дій оперативної групи (чітке розмежування функ­цій);

- розподілення і переключення уваги слідчого (необхідність сприйняти обстановку місця події в цілому і виділи­ти найбільш значущі об'єкти);

- висока психоло­гічна напруженість;

- поєднання в діяльності слідчого пізнавального, пошукового і посвідчувальних елементів, встановлених фактів, речових доказів.

Названі характерні риси огляду місця події свідчать про те, що дана слідча дія є активним пізнавально-інтелектуальним процесом, у ході якого виявляються і вилучаються окремі стани, властивості й ознаки матеріальних об'єктів та їхні взаємозв'язки для того, щоб установити механізм минулої події, отримати ін­формацію про особистість злочинця, про мотиви і мету вчинено­го діяння.

Слідчий повинен прагнути того, щоб огляд місця події був точ­ним, повним, об'єктивним і цілеспрямованим. Успіх огляду міс­ця події багато в чому залежить від професійного і життєвого досві­ду слідчого, його знань у галузі криміналістики і такої важливої ри­си, як криміналістична спостережливість, яка проявляється в умінні помічати характерні, але малопомітні особливості обстановки, людей, предметів і змін, що з ними відбулися.

Структуру спостереж­ливості складають:

а) почуттєві основи —зір, слу­х, дотик, нюх та ін.;

б) особисті основи — мислення і знання про об'єкт спостереження; мотивація. Бажання і потяг пильно спостерігати і вияв­ляти все те, що має значення; вольові якості, пам'ять, психічна врівноваженість тощо.

Здійснюючи огляд місця події, слідчий вирішує ряд пи­тань:

- виявити, зафіксувати і дати оцінку слідам злочину та іншим доказам;

- вивчити обстановку події в цілому для з'ясування її обставин;

- отримати початкову інформацію для висунення версій;

- спостерігати за поведінкою потерпілого і свідків;

- слідкувати за діями інших учасників оперативної групи;

- контролювати свої дії, висловлювання,виявляти емоційну стійкість тощо.

При огляді місця події слідчий не повинен обмежувати себе пошу­ком слідів, які відповідають його версії, необхідно шукати і вивчати кожен факт, піддаючи сумніву ознаки спостереження. Огляд місця події дає можливість отримати певні відомості і про особливості злочинця. Незважаючи на те, що чуттєва сторона вивчення місця події є до­мінуючою, головну роль в огляді відіграють раціональні, логічні ме­ханізми пізнавальної діяльності слідчого. Це вимагає від нього як аб­страктного, так і конкретного мислення, відтворюваного уявлення, сильних інтелектуальних навиків.

Часто слідчий стикається на місці пригоди з маскуванням злочину, що скоюється злочинцем, а в окремих випадках і потерпі­лим. Психологічною основою дій з приводу маскування злочину є вчинення їх в умовах дефіциту часу, тому самі дії відрізняються не­повнотою, недбалістю і т. д.

Існують різноманітні способи маскування злочину:

- маскування - злочинець прагне змінити свою зовнішність і прихо­вати сліди злочину (знарядь злочину, зміни поло­ження тіла жертви та ін.);

- фальсифікація - створення удаваних слідів для того, щоб спрямувати слідство на хибний шлях;

- інсценування - комбі­нація маскування і фальсифікації для штучного створення пев­ної ситуації, з метою маскування істинної події. Так, вбивству може бути надано вигляд самогубства, підпалу — випадкове са­мозапалення.

Досвідчений слідчий відразу помітить відсутність тих слідів, які обов'язково випливають із логіки імітованої події. Справедливо звучать слова Шерлока Холмса: "нічого так не оманливе, як надто очевидні факти".

Огляд місця події є слідчою дією з цілком конкретно­го виду злочину. Аналітична діяльність слідчого залежатиме від ви­ду злочину. Вона повинна бути спрямована на виявлення тих слідів злочину, які властиві грабежу, розбою, крадіжці, зґвалтуванню, вбив­ству.

Таким чином, психологія місця пригоди — це, по-перше, профе­сійне спостереження як навмисне, вибіркове і цілеспрямоване вияв­лення і збирання інформації за допомогою органів відчуття;

по-дру­ге, розумова діяльність слідчого, яка полягає в аналізі емпіричних даних як юридично значущих фактів в їх синтезі;

по-третє, реконст­рукція досліджуваної події за її окремими проявами.

Одним із основних елементів обшуку як слідчої дії, з точки зору психології, є примус стосовно особи, яку обшукують. На відміну від огляду місця події, обшук — це відшукування свідомо схованих предметів і документів, що мають доказове значення для розкриття злочину. Інакше кажучи, при обшуку відома мета, але наявна невизначеність шляхів установлення місця знаходження предметів і документів, які цікав­лять слідство.

На якому психологічному фоні проходить обшук? Найважливіші сторони:

- примусовий характер обшуку;

- виникнення в деяких ви­падках конфліктних ситуацій, які викликають підвищене психоло­гічне напруження учасників обшуку;

- пошук схованих матеріальних предметів здійснюється в умовах безпосередньої взаємодії суперечних сторін;

- кожна сторона прагне якомога краще пізнати стратегію і так­тику поведінки іншої сторони, сама ж — уникнути будь-якої де­маскуючої поведінки;

- кожна сторона намагається вплинути на по­ведінку і дії іншої сторони;

- у психології особи, яку обшукують, спрацьовують захисні механізми.

Проведення обшуку передбачає наявність і виявлення слідчим про­фесійних знань, навичок і вмінь різноманітних психологічних якостей. Дуже важливо попередньо вивчити особу, яку обшукують, поставити себе на її місце, подумки відтворити поведінку і дії злочин­ця, коли він вирішував питання про місце переховування пред­метів чи документів.

Велике значення має поведінка самого слідчого або іншої особи, яка бере участь в обшуку. Його витримка, самовладання, емоційна стійкість, впливають не тільки на власну увагу, зосередженість, а й на поведінку обшукуваної особи.

Складним питанням проведення обшуку є встановлення мовного контакту з особою, яку обшукують. Роль такого контакту суттєва, бо допомагає переконувати, спостерігати за реакцією обшукуваної осо­би, встановлювати взаємозв'язок виявлених об'єктів з іншими, їхнє значення.

Словниковий подразник поси­лює процеси емоційного збудження обшукуваної особи, міняє тембр її голосу, манеру розмови, а також ускладнює можливість контролю за власною поведінкою та психофізіологічними реакціями.

Дата добавления: 2014-01-07