Фактори економічного зростання

Типи та способи економічного зростання

Економічне зростання залежить від багатьох чинників, їх кількісних та якісних характеристик. Залежно від ознаки характеру зростання виділяють: екстенсивний, інтенсивний, змішаний.

Екстенсивний тип економічного зростання -це розширення виробництва на основі кількісного збільшення його факторів при незмінних їх якісних параметрах. Обсяги виробництва продукції зростають за рахунок збільшення чисельності робочої сили, обсягу інвестицій, використовуваних земельних та інших ресурсів.

Інтенсивний тип економічного зростання -розширення виробництва на основі якісного вдосконалення його факторів та організаційно-економічних відносин.

В умовах обмеженості ресурсів більш ефективним є інтенсивний тип економічного зростання на основі росту продуктивності праці і більш ефективного використання всіх факторів виробництва. Основою інтенсивного зростання є науково-технічний прогрес, а в наш час революційна форма його розвитку - науково технічна революція.

Змішаний тип економічного зростання поєднує в собі ознаки двох попередніх типів зростання. Залежно від того, який спосіб збільшення виробництва благ переважає, говорять про «переважно екстенсивний» чи «переважно інтенсивний» типи економічного зростання.

Поряд із типами та способами розробляються відповідні моделі економічного зростання, які показують конкретне співвідношення та роль задіяних факторів суспільного виробництва, а також його матеріальну основу.

В екстенсивних моделях основою зростання є збільшення обсягів традиційних ресурсів, тобто зростання їх кількісних значень.

В моделях економічного зростання інтенсивного типу матеріальною основою є інновації, які забезпечують зростання якісної визначеності та підвищення ефективності використання залучених ресурсів.

Існування різних матеріальних основ у моделях породжує різні стимули в отриманні обсягів прибутку для окремих суб'єктів господарювання. Так екстенсивна модель забезпечує отримання середнього прибутку, тоді як інтенсивна модель відкриває можливості до отримання надприбутку.

На темпи та якість економічного зростання впливають наступні групи факторів:

- фактори, які сприяють процесу економічного зростання;

- фактори, які протидіють процесу економічного зростання;

- фактори, які негативно впливають на процес економічне зростання.

До першої групи факторів відносять фактори внутрішнього та зовнішнього характеру. До внутрішніх факторів, які здійснюють вплив на економічне зростання, можна віднести базисні фактори або фактори пропонування, фактори попиту, фактори розподілу, нематеріальні фактори: інституціональні, соціальні, культурні, релігійні та інші фактори.

Фактори пропозиції забезпечують основу для економічного зростання, безпосередньо діють і впливають на підприємства, виступають зі сторони пропозиції. До них відносять кількість та якість природних ресурсів, кількість та якість трудових ресурсів, обсяг капіталу країни, технології, інновації та інше.

Вплив фактора попиту проявляється в певному рівні сукупних видатків споживачів. Попит формується доходами громадян, які використовуються для споживання, державними витратами, а також попитом на капіталовкладення, що направляються на інвестиції.

Фактори розподілу проявляються у проведені державою структурної політики. В умовах недостатності ресурсів економічна політика має бути націлена на найекономніше їх використання з метою виробництва найважливіших для суспільства товарів і послуг. Господарський комплекс України за часів СРСР був зорієнтований на важку промисловість, добувні галузі та воєнний комплекс і характеризувався низьким рівнем виробництва продуктів споживання. Структура економіки України характеризується високою часткою сировинних галузей промисловості та високою матеріаломісткістю промислового виробництва. Актуальною є проблема переорієнтації економіки на більш збалансоване виробництво засобів виробництва та предметів споживання. Проведення структурних перетворень в економіці набуває важливого значення для економічного поступу України. А структурна перебудова виступає одним з головних факторів зростання економіки нашої країни.

Деякі фактори мають значний вплив на розвиток виробництва, але важко піддаються кількісній оцінці. До них відносяться нематеріальні фактори: інституційні, політичні, соціальні, культурні, релігійні.

До зовнішніх факторів відносять: існуючий міжнародний поділ праці; розвиток транснаціональних компаній; процес глобалізації; політика відкритості економіки (фритредство, протекціонізм).

Разом з тим, існує цілий ряд факторів, які протидіють процесу економічного зростання. До них можна віднести:

• низький рівень доходів населення, що обмежує його попит;

• низька норма нагромадження підприємств, що знижує їх інвестиційні можливості;

• нестабільна соціально-політична атмосфера у країні;

• вичерпування природних ресурсів;

• державне втручання у приватний бізнес, яке ускладнює або робить дорожчим виробництво товарів (законодавство з охорони праці, охорони здоров’я, підвищення рівня екологічних стандартів та інше);

• необґрунтоване державне втручання у ринкові відносини;

• високі податкові та процентні ставки, тощо.

Серед факторів, які негативно впливають на економічне зростання, виділяють:

• корупцію, хабарництво, криміналізацію економіки;

• порушення трудової дисципліни, недобросовісне ставлення до праці;

• втрати робочого часу під час страйків, трудових конфліктів;

• техногенні та природні катаклізми, несприятливі погодні умови.

Тема 8. Теорії економічного розвитку та зростання національної економіки

1. Основні теорії економічного зростання

2. Теорії економічного розвитку країн, що розвиваються

3. Концепція сталого розвитку

1. Основні теорії економічного зростання

Проблема економічного зростання завжди перебувала і перебуває в центрі досліджень, оскільки лише забезпечення стійкого зростання економіки може гарантувати підвищення рівня життя постійно зростаючого населення. Одними з перших, хто досліджував проблеми економічне зростання, були Адам Сміт, Томас Мальтус, Девід Рікардо. Два останніх передрікали песимістичний сценарій розвитку суспільства (голод та вимирання), який поки що не справдився.

Загалом з 30-х років ХХ ст. точиться дискусія щодо джерел економічного зростання. Виділяють чотири основних джерела економічного зростання:

- зростання чисельності робочої сили;

- нагромадження виробничого устаткування (фізичний капітал);

- технічний прогрес

- поведінка економічних суб’єктів.

В економічній науці виділяють основні теорії, які спрямовані на визначення та обґрунтування того чи іншого ключового чинника економічного зростання:

-:

- посткейнсіанські:

§ модель економічного зростання С. Кузнеця;

§ модель економічного зростання Харрода - Домара;

- неокласичні:

§ модель економічного зростання Кобба - Дугласа;

§ модель економічного зростання Р. Солоу;

§ «золоте правило» Е. Фелпса;

- теорії ендогенного впливу НТП;

- інституціональна теорія економічного зростання та розвитку.

Роберт Солоу був першим економістом, хто використав виробничу функцію для вимірювання джерел економічного зростання в США. Досліджуючи дані за період 1909-1949 рр. він дійшов висновку, що тільки 12% приросту ВВП визначалось збільшенням капіталу на одного працівника (капіталоозброєністю праці), а решта 88% - за рахунок технічного прогресу.

Неокласичні та кейнсіанські теорії розглядали науково-технічний прогрес як зовнішній (екзогенний) чинник щодо процесів економічного розвитку. Тому його можна імпортувати в країни, що розвиваються, і таким чином вирівняти технологію і техніку – отже, і продуктивність праці, і капіталоозброєність.

Економічний розвиток згідно з теорією ендогенного впливу НТП супроводжується технологічними змінами, завдяки яким виробляється більше продукції за незмінних обсягів ресурсів. Графічно це проявляється як зрушення кривої виробничих можливостей праворуч. Основна відмінність між ендогенною теорією і моделлю Солоу – відсутність спадної віддачі на капітал, яким є знання.

Однією з найбільш відомих теорій ендогенного НТП є теорія економічного зростання Пола Ромера. Згідно з моделлю Ромера, основною рушійною силою економічного зростання та розвитку є ідеї, процес відкриття та впровадження нового.

Модель базується на ряді положень:

- темпи розвитку технології прямо пропорційно залежать від темпів приросту ресурсів, що вкладаються у розвиток;

- технологія здатна підвищувати дохідність інвестицій, тому розвинуті країни мають можливість підтримувати досить високі темпи економічного зростання та розвитку;

- інвестиції збільшують цінність технології, а технології — інвестицій. Це замкнене коло, яке сприяє економічному розвитку.

При побудові моделі Ромер зробив два припущення:

1. сучасна економічна система заснована більше на ідеях, аніж на предметах (предмети зберігають постійну вартість за одиницю продукції, тоді як ідеї можуть мати величезну вартість за першу одиницю продукції і практично нульову за кожну наступну).

2. існування безмежного простору для відкриття нових ідей.

Модель Ромера передбачає виділення в економічній системі трьох секторів:

1) дослідницького;

2) виробництва технологічного устаткування;

3) виробництва кінцевої продукції споживчого призначення.

Продукт першого сектору — нові знання, які згодом втілюються у нові технології. Фактори виробництва нового знання — «людський капітал» і накопичені знання. Оскільки приріст знань є функцією від накопичених знань та розвитку людського фактора виробництва (рівня освіти, кваліфікації тощо), праця сучасного працівника дослідницького сектору, якому доступний більший обсяг знань, продуктивніша порівняно з працею таких фахівців у минулому.

Таким чином, темпи економічного зростання та розвитку за незмінності ціни нових технологій залежать лише від величини «людського капіталу» (чисельності зайнятих) у дослідницькому секторі, у сфері здобуття нових знань.

Якщо в економічній системі зупиняється пошук нових ідей (перестає функціонувати перший сектор) – її здатність до економічного розвитку буде обмеженою.

Прихильники ендогенної теорії економічного розвитку проводять паралель між економічним розвитком і техніко-технологічним розвитком. У розвитку людства можна виділити окремі ланки технологічного ланцюга.

Перша – початок вироблення штучних знарядь виробництва (загострення ціпків, каменю).

Друга – опанування штучного вогню (за технологією тертя) і використання в технологічних процесах.

Третя – опанування технології виробництва їжі (скотарство, птахівництво, землеробство).

Четверта – застосування енергії живої природи у технологічних процесах (слони, воли, коні).

П’ята – застосування енергії неживої природи у технологічних процесах (вода, вітер).

Шоста – початок використання технологічних машин (заміна функції руки).

Сьома – опанування технології перетворення теплової енергії у механічну (парові машини).

Восьма – опанування технології утворення матеріальних ресурсів хімічним шляхом.

Дев’ята – опанування ядерної енергії.

Десята – опанування технології утворення матеріальних ресурсів фізичним шляхом (синтетичні матеріали, нано-технології).

Одинадцята – опанування інформаційних технологій (АСУ, ГАС, INTERNET), створення штучного інтелекту.

Дванадцята – опанування біологічних технологій (генна інженерія).

Тринадцята – опанування космічних технологій, використання космічних ресурсів.

Ланцюг не має кінця, він буде приєднувати нові і нові ланки, доки існуватиме людство.

Сучасна теорія ендогенного зростання НТП («шумпетеріанська економіка») під економічним розвитком розуміє поступальний процес з інноваційними елементами.

Сучасні нео-шумпетеріанські теорії в центр аналізу ставлять структурні зміни в економіці, які відбуваються під впливом технологічних змін. Напрям і темпи економічного розвитку визначають технології, що продукуються «ядрами розвитку», тобто інноваційними виробництвами.

Сукупність технологій одного рівня інноваційного розвитку називається технологічним укладом. Таким чином, економічний розвиток проявляється як зміна одного домінантного технологічного укладу іншим. Зміна одного технологічного укладу іншим супроводжується руйнуванням старих інноваційних виробництв і швидким поширенням нових.

Кристофер Фрімен запропонував перелік з п’яти послідовних технологічних укладів:

1. перший технологічний уклад – (з 1770-ті та 1780-ті рр.) у Великобританії, Франції та Бельгії. Основними та експансними галузями були: текстильна промисловість, текстильне машинобудування, металообробка, будівництво магістральних каналів, водяний двигун. Нові лідируючі сектори – парові двигуни та машинобудування. Ключовим фактором були бавовна та чавун.

2. другий технологічний уклад (з 1830-ті та 1840-ві рр.) у Великобританії, Франції, Бельгії, Німеччині та США. Нові лідируючі сектори – сталь, електрика, газ, штучні фарби, важке машинобудування. Ключовим фактором були вугілля, залізничний транспорт.

3. третій технологічний уклад (з 1880-ті та 1890-ті рр.) в Німеччині, США, Великобританії, Франції, Бельгії, Швейцарії, Нідерландах. Новими лідируючими секторами були автомобілі, телекомунікації, радіо, алюміній, споживчі товари довгострокового користування, нафта, пластмаси. Ключовим фактором була сталь.

4. четвертий технологічний уклад (з 1930-ті та 1940-ві рр.) в США, Німеччині, Великобританії, Франції, інших країнах ЄЕС, Японії, Швейцарії, Швеції, СРСР, Канаді, Австралії. Новими лідируючими секторами були ЕОМ, телебачення, радари, машини з програмним управлінням, ядерна зброя і енергія. Ключовим фактором була енергія (нафта).

5. п’ятий технологічний уклад (з 1980-ті та 1990-ті рр.) в Японії, США, Німеччині, Швеції, ЄЕС, ЕАСТ, СССР та країнах РЕВ, Тайвані, Кореї, Японії, Швейцарії, Швеції, СРСР, Канаді, Австралії. Новими лідируючими секторами можна вважати біотехнологію, космічну техніку, тонку хімію. Ключовим фактором виступають мікроелектронні компоненти.

Майбутні технологічні уклади матимуть наступну характеристику:

- Шостий технологічний уклад – (2012-2090 рр.): нано- та біотехнології, генна інженерія та молекулярна біологія, системи штучного інтелекту, біо- та фотоінформатика, технологія «холодного термоядерного синтезу» та інше. Ключовий фактор: нанотехнології.

- Сьомий технологічний уклад – (2090-2130 рр.): задіяння у промислове виробництво людської свідомості; псі-технології, біоенергетика, технології, повязані з мораллю та відповідальністю; поява категорій «гіперінтелект», «гіперінформація» та «гіперзнання».

Дата добавления: 2014-01-07