Лекція 10. Принцип конкретності істини передбачає максимально повне і точне виявлення тих меж, у яких знання характеризується об’єктивною істиною (вода кипить при

Принцип конкретності істини передбачає максимально повне і точне виявлення тих меж, у яких знання характеризується об’єктивною істиною (вода кипить при температурі 100 градусів, але звичайна вода і при звичайному тиску).

Відносна істина – таке знання, яке в принципі правильне, але не повно відображає дійсність, не дає її всебічного вичерпного образу. Відносна істина – обмежено правильне знання про щось. Це форма виразу об’єктивної істини, що залежить від конкретних історичних умов, яка характеризує ступінь її точності, повноти, що є досягнутою на певному рівні пізнання (уявлення про форму Землі, світло біле якщо дивитись неозброєним оком, лебеді білі – до відкриття у 1642 році острова Тасманія).

Істина – адекватне відображення об’єкта суб’єктом, яке відтворює об’єкт таким, яким він існує незалежно від свідомості суб’єкта пізнання.

Сучасна гносеологія конкретизує традиційну концепцію істини через діалектичний зв’язок понять:

- об’єктивна істина;

- відносна істина;

- абсолютна істина;

- конкретність істини;

- заблудження.

Об’єктивна істина – такий зміст людських знань про дійсність, який не залежить ні від суб’єкта пізнання, ні від людини, ні від людства. Але пізнання світу не може бути абсолютно завершеним, воно постійно вдосконалюється. В цьому плані будь – яке знання є неточним, однобічним. Тобто, ми маємо справу лише з відносними істинами (людина смертна, планети Сонячної системи рухаються).

Абсолютна істина – такий зміст людських знань, який тотожний своєму предмету і який не буде спростований подальшим розвитком пізнання та практики. Це повне, точне, всебічне, вичерпне знання про певне явище (Земля рухається навколо своєї вісі і Сонця, в одному метрі сто сантиметрів, Друга Світова війна почалась 1 вересня 1939 року).

Абсолютна істина – межа, мета, до якої прагне людське пізнання. Відносна істина – крок, що наближає людство до цієї мети. Таким чином, відносна і абсолютна істина – різні форми об’єктивної істини. Кожна відносна істина має в собі долю абсолютно; абсолютна істина – безкінечна послідовність істин відносин.

Заблудження (омана) – ненавмисне спотворення дійсності в уявленнях суб’єкта (геліоцентрична система світу Птолемея, відкриття Америки Колумбом).

- ІІІ-

Процес пізнання можливий лише при взаємодії людини з явищами дійсності. Ця взаємодія розкривається через вихідні поняття гносеології – об’єкт та суб’єкт пізнання.

Суб’єкт пізнання – людина як вихідний пункт життєвої та пізнавальної активності; людина як суб’єкт пізнання здобуває знання, вибудовує теорії, концепції, зберігає та передає їх новим поколінням. В кінцевому рахунку вищий виробник знання та мудрості, тобто суб’єкт пізнання – все людство.

Вимоги до суб’єкта пізнання – включеність до суспільного життя, інформованість про знання, типові для певного конкретно-історичного етапу розвитку суспільства (родина Ликових, Робінзон Крузо, Мауглі, Тарзан, кінофільм “Заморожений”).

Частина об’єктивної реальності, що опинилась в сфері пізнавальних інтересів і діяльності суб’єкта є об’єктом пізнання, тобто вона стає в певному розумінні “власністю” суб’єкта. Об’єкт по відношенню до суб’єкта пізнання – це не просто об’єктивна реальність, а та реальність, частково пізнана, яка стала фактом свідомості. Об’єкт постійно змінюється під впливом практики та пізнання.

З точки зору пізнавальної діяльності суб’єкт не існує без об’єкта, а об’єкт – без суб’єкта, вони співвідносні: об’єкт набуває характеристики об’єкта лише у відношенні до певного суб’єкта, тоді як останній виявляє себе лише через дію на певний об’єкт.

Наприклад, ген не лише в часи античності, але і для Ламарка і Дарвіна, існуючи в структурі живого, не був об’єктом наукової думки. До певного часу вчені не могли виділити цю тонку біологічну реальність в якості об’єкта своєї думки. Також, слід сказати, що лише кілька десятиліть назад наукова думка, досягнення техніки і соціальні умови дозволили зробити об’єктом дослідження найвіддаленіші простори космосу.

Проблема взаємодії суб’єкта і об’єкта має свої особливості в соціальному пізнанні:

- соціальні закони в основному мають вірогідний характер;

- функціонують різні типи законів: матеріального життя і суспільної свідомості;

- розвиток соціального пізнання відбувається, в основному, на основі відносних істин;

- соціальне пізнання завжди пов’язане з інтересами людей.

Дата добавления: 2014-01-07