За активністю індивіда уяву поділяють на активну і пасивну

Активна уява завжди спрямована на виконання творчого або логічного завдання. Процес зберігання в головному мозку інформації динамічний, тобто відбуваються поступова зміна змісту матеріалу і взаємопереміщення його елементів. Цей процес відображає активну уяву. Звідси — інтуїція, прозріння. Активна уява спрямована пере­важно назовні, людина більше зайнята оточенням, суспільно-значу­щим і менше — собою. Активна уява визначається і контролюється волею і може бути відтворюючою (репродуктивною) або творчою. Апарат уяви становить умову творчої діяльності особистості.

Пасивна уява протікає без постановки мети, інколи — як ілюзія життя, де людина говорить, діє уявно. Вона тимчасово віддаляється у світ фантастичних, далеких від реальності уявлень. Людині здаєть­ся, що вона ховається від нерозв'язаних завдань, від необхідності діяти, від тяжких умов життя тощо.

Пасивна уява може викликатися людиною зумисно. Зумисно вик­ликані образи фантазії, які не пов'язані з волею і не спрямовані на втілення їх у життя, називаються мареннями. Людям властиві марення. В мареннях легко віднайти зв'язок продуктів уяви з потре­бами людини. Коли потреби людини надзвичайно сильні, а можли­вості їх задоволення мізерні, то уява розвивається з дивовижною силою. Задоволена потреба не породжує уяви. Якщо більшість потреб реалізувати неможливо, то в людини виникає домінанта незадоволе­ності, що породжує зміну особистості з відходом від реальності, страждання, впертість, неврози.

Задоволення потреб людини не завжди супроводжується почут­тям задоволення. Досить часто очікування великого щастя мінімізує почуття реального задоволення від справжнього щастя. Отже, спос­терігається розходження між очікуванням і досягнутим у житті, тому так важко керувати уявою.

Якщо марення, тобто образи, що викликаються довільно й не спрямовані на втілення в життя, переважають в уяві людини, то це свідчить про пасивність людини, про її бездіяльність, а можливо, і дефективність розвитку особистості.

Для виникнення пасивної уяви велике значення має емоційний стан людини. Пасивна мимовільна уява виникає в стані афекту, під час сну. Сон — це пасивний стан людини, вияв її неусвідомлюваного, про що вже йшла мова у темі "Розвиток психіки та свідомості". Перед тим, як заснути, людина про щось мріє, відбувається звільнен­ня уяви, її підсилення. Цей процес дуже важливий для виникнення сну. Досить важко заснути, коли людина збуджена. Найкращий спосіб зберегти свій сон — це переключити уяву на приємні, спокійні теми. Прикладом мимовільного виникнення нових образів є сно­видіння. Під час сну, коли наша увага не відволікається на зовнішні враження, безцільне і безслідне блукання свідомості "вершинами хвиль рухів нервової системи" набуває яскравого характеру снови­дінь, із яких тільки окремі запам'ятовуються нами, тобто перетворю­ються в нові асоціації — утворення нашої уяви. У сні ми отримуємо повну впевненість у реальності того, що уявляємо.

Яскравість образів уяви під час сну пояснюється тим, що галь­мується друга і збуджується перша сигнальна система, спрацьовує закон негативної індукції.

Сновидіння — це біологічно корисний процес, один із тих, які підтримують функціональну ефективність нервової системи. Ра­зом з тим зміст сновидінь є лише випадковим результатом, який не можна вірогідно тлумачити. І. М. Сєченов називав сновидіння "не­бувалими комбінаціями минулих вражень".

З погляду теорії психоаналізу З. Фройда причина сновидінь по­лягає насамперед у нездоланній інстинктивній діяльності несвідомої системи психічного апарату людини. За З. Фройдом, виникнення сонного стану психологічно свідчить про те, що людина відособи­лася від зовнішнього світу та зосередилася на власному "Я". Таке явище Фройд називав "первинним нарцисизмом". У зв'язку з цим усі інстинктивні подразнення, які надходять від різних органів тіла, значно підсилюються (катексуються). "Катексовані" імпульси нама­гаються порушити нормальний перебіг сну, але цьому запобігають сновидіння, які виникають саме в цей час, оскільки в них підсвідомі людські імпульси-бажання видаються здійсненними, навіть фантас­тичні ситуації сприймаються уві сні як цілком реальні. Таке явище має назву "галюцинаційне виконання бажань".

Зосереджена спрямованість сновидінь є причиною виникнення особливого відчуття, нібито події відбуваються у своєму власному, цілком замкненому світі. Людина не має сили ні реагувати, ні оціню­вати свої відчуття. Ось чому найнеймовірніші події, що відбуваються в сновидіннях, сприймаються сплячою людиною без будь-якого по­диву і не викликають у неї обурення чи протесту.

Підсилення, як і послаблення уяви може бути симптомом серйозних психічних захворювань. У людей, які не спали під час експерименту протягом 70 годин, розвивалися психічні й невро­тичні відхилення. Неврози і психози нерідко виникають у молодих мам, коли всі сили зосереджені на дитині, немає ні переключень, ні іншої інформації, настає постійний дефіцит сну. Тому так важ­ливо створювати навколо молодої мами обстановку повноцінного, цікавого життя, щоб зберігалися спокійний сон і добрий настрій. Ще один приклад: тривале споживання спиртного призводить до "вибуху" парадоксального сну, що веде до яскравих, страхітливих снів (сновидіння), страху, галюцинацій.

За змістом діяльності розрізняють такі види уяви, як художня, наукова, технічна та ін. Усі ці види уяви мають свої особливості.

У художній уяві переважають чуттєві (зорові, слухові тощо) обра­зи, надзвичайно детальні та яскраві. Художник так яскраво уявляє собі образи героїв, ніби ці герої насправді спілкуються з ним, живуть поруч.

Різновиди художньої уяви мають свої специфічні особливості. Ці особливості проявляються при створенні образів художньої уяви, коли переважає той чи інший аналізатор: зоровий і руховий — у скульптора, художника, слуховий — у композитора тощо. Відмінни­ми є засоби, якими оперує художник, і способи втілення образів (картини, партитура, поетичні рядки).

Технічна уява створює образи просторових відношень у вигляді геометричних фігур з мисленим застосуванням їх у різних комбіна­ціях. Важливу роль у створенні нових технічних конструкцій відігра­ють асоціації за схожістю. Образи технічної уяви матеріалізуються в кресленнях, схемах, за допомогою яких створюються нові предмети та об'єкти. Продукти технічної уяви можуть бути представленими в мовній формі. Мовна фіксація допомагає глибоко аналізувати технічні відкриття, перевіряти їх достовірність на практиці.

Наукова уява втілюється у плануванні й проведенні експеримен­тальних досліджень, у вмінні будувати гіпотези, знаходженні неорди­нарних шляхів розв'язання проблеми, в побудові експериментальної ситуації, вмінні узагальнювати емпіричний матеріал тощо. Створені нові образи наукової уяви є засобом, за допомогою якого встанов­люються закономірні відношення між предметами і явищами. Нау­кова уява допомагає знайти нові, ще невідомі ланки в системі фактів.

Наукова уява завжди базується на точних наукових розрахунках та експериментах. Те з уявлюваного, що не витримало наукової і практичної перевірки, відкидається. Наукова уява втілюється в слові, а також в образах.

Особливим видом уяви є мрія — уява, спрямована на майбутнє, на перспективу життя і діяльності людини. У мріях створюються об­рази бажаного. Значення мрії в житті людини надзвичайно велике. У мріях виявляється зв'язок уяви людини з її потребами, почуття­ми, прагненнями. Мрії стають поштовхом у творчій діяльності, в чому переконує нас життя багатьох видатних людей.

Суспільне буття, суспільні відносини зумовлюють мрії людей, визначають напрям і характер мрій, але дуже багато залежить від то­го, як сама людина ставиться до своїх мрій і як у тих чи інших суспільних відносинах бачить їх реалізацію.

Вирізняють і так звану антиципуючу уяву (від лат. апіісіраііо — угадування наперед, передбачення). Вона лежить в основі здатності людини передбачати майбутні події. Антиципуюча уява добуває будівельний матеріал із запасів пам'яті. Антиципація майбутнього можлива завдяки прихованій реакції очікування, що виникає на основі уяви. Так, людині зовсім не потрібно стрибати з дев'ятого поверху, щоб дізнатися, яке небезпечне таке падіння. Образи антиципуючої уяви налаштовують організм на певні дії, коли ще немає приводу для таких заходів.

Процеси уяви мають аналітико-синтетичний характер, і в цьому вони схожі на процеси сприймання, пам'яті, мислення.

Якщо пам'ять відновлює образи та ситуації, копіюючи реальні, то уява створює нові образи та ситуації, які раніше не виникали. Тобто механізм уяви базується на тих образах, які має людина, але ці образи постають у нових неочікуваних зв'язках і сполученнях. Слово "новий" має подвійне значення: розрізняють об'єктивно нове і суб'єктивно нове. Об'єктивно нове — це образи, ідеї, що не існують у даний момент ані в матеріальному, ані в ідеальному плані. Суб'єктивно нове — це нове для кожної конкретної людини (дити­ни). Новий образ уяви може бути матеріалізований або залишитися на рівні ідеального.

Процеси уяви здійснюються різними способами. Найбільш вжи­ваними із них є наступні. Способи здійснення уяви:

Аглютинація (від лат.— склеювати) — створення но­вого образу шляхом сполучення елементів, взятих з різних уявлень. Наприклад, образ русалки в казках, яка має голову і тулуб — жінки, а хвіст — риби. Цей прийом не набув великого поширення, оскіль­ки образи його важко втілюються в предметні речі, А втім, прикла­ди матеріалізації таких образів у реальному житті маємо — це танк, акордеон, амфібія, тролейбус.

Гіперболізація — характеризується збільшенням предмета (веле­тень Гуллівер); зміною кількості частин предмета (дракон, який має сім голів); або їх зміщенням.

Літота — на відміну від гіперболізації характеризується змен­шенням предмета (хлопчик-мізинчик). Цей прийом використо­вується у народних казках, фантастичних творах.

Підкреслення — акцентування якоїсь частини образу або певної якості. За допомогою такого прийому створюються шаржі, карика­тури.

Схематизація — образ уяви, в якому розбіжності зменшуються, а риси схожості виступають на перший план. Прикладом може бу­ти орнамент, елементи якого взяті художником із рослинного світу.

Типізація — виділення істотного в однорідних фактах і втілення їх у конкретних образах. Це найскладніший прийом. Він широко використовується в літературі.

Творчий процес уяви базується на виникненні асоціацій, хоча їх специфіка відрізняється від звичного ходу асоціацій, підпорядкову­ючись думкам, емоціям, бажанням, що переважають у психіці людини-митця. Механізм асоціацій той самий (асоціація за схожістю, за суміжністю, за контрастом), відбір уявлень визначається саме ци­ми переважними тенденціями.

Розвиток уяви у дітейта її індивідуальні особливості

Уява — це вільне, своєрідне, творче відображення дійсності, її розвиток вимагає нагромадження відповідного досвіду і вироблення вміння подумки сполучати образи в нові поєднання і комбінації, вміння уявляти можливі зміни дійсності. Такі вміння ут­ворюються поступово і проходять у своєму формуванні кілька етапів.

Психологія почала з припущення, що дитина дошкільного віку володіє бурхливою, нічим не стримуваною уявою, і завершила констатацією того факту, що уява дитини раннього віку обмежена можливостями безпосередньої пам'яті. Уява має "відтворюючий" характер, тому істинна творча уява виникає на досить пізньому етапі розвитку.

Уява починає формуватись у дитини дуже рано, хоча ми спершу й не помічаємо прихованої роботи її. Перші прояви уяви спостеріга­ються в дитини наприкінці другого — на початку третього року жит­тя. Дитина на цей час набуває певного власного досвіду, засвоює мо­ву свого оточення, у неї з'являються нові потреби. В цей час уява тісно пов'язана зі сприйманням, тому маленькі діти із задоволенням слухають розповіді про знайомі об'єкти і неуважно — про незнайомі.

У грі уява дитини 2—3-річного віку обмежена, сприймання ску­те, дитина не оперує предметами - замінниками, її уява має відтворюючий і мимовільний характер. Образи уяви швидко змінюються під впливом зовнішніх умов. Діти часто переходять від однієї гри до іншої. Нестійкий характер уяви виявляється в будь-якій діяльності дитини.

Уява дитини середнього і старшого дошкільного віку більш стій­ка. Діти можуть довше грати в одну сюжетну гру. Починають вико­ристовувати у грі предмети-замінники (так, паличка може служити ложкою, ручкою, дудочкою тощо). Стійкість образів уяви вияв­ляється в неодноразовому поверненні дитини до певних сюжетів малюнків, моделей конструювання, фігур ліплення. Для створення образу дитині буває досить навіть віддаленої схожості між тим, що вона сприймає, і її попереднім сприйняттям.

Образи дитячої уяви нечисленні, але досить яскраві, тому дити­на захоплюється ними як дійсністю. Це пояснюється надзвичайною вразливістю дитини і її невмінням відрізнити дійсність від образів уяви (це вміння набувається з досвідом). Ось чому, слухаючи казку, дитина не дивується її чудесам, для дитини не існує неможливого, адже вона ще не знає, що можливе, а що ні. Небезпечно грати уя­вою і довірливістю дітей. Ніколи не можна лякати дитину, викли­кати в неї почуття страху, нагадувати про жахи, які нібито загрожу­ють їй. Дитина довіряє дорослому, і якщо вона в щось повірила, то зневірити її вже не можна, бо уявлення дитини дуже жваві.

Відтворююча уява дитини розвивається під час слухання казок і оповідань, творча формується в іграх.

Уява дитини переддошкільного віку пов'язана з її зовнішньою діяльністю, з її рухами.

З розвитком мови у дітей дошкільного віку зменшується потре­ба в руховій активності. Мова дошкільника стає засобом об'єкти­вації створюваних образів уяви, засобом спрямування її роботи.

У дошкільному віці уява виступає як одна з важливих умов зас­воєння суспільного досвіду. Адекватні уявлення про навколишній світ утверджуються у свідомості дитини і пропускаються крізь приз­му уяви. Наприкінці дошкільного періоду у дитини (творча уява якої розвивається досить швидко) уява представлена двома основ­ними формами: як зародження певної ідеї і як виникнення плану її реалізації.

Уява у дітей виконує пізнавально-інтелектуальну та емоційно-захисну функцію, оберігаючи підростаючу, ще слабко захищену осо­бистість дитини від переживань і душевних травм. Завдяки пізна­вальній функції уяви дитина краще пізнає світ. Емоційно-захисна функція уяви дає змогу через уявну ситуацію розрядити напруження, яке важко зняти реальними практичними діями. У дітей дош­кільного віку обидві важливі функції уяви розвиваються паралель­но, їх чіткий розподіл на пізнавальну й емоційну відбувається під час перетворення уяви на довільний процес.

Пізнавальна уява формується шляхом відокремлення предмета від образу і визначення останнього за допомогою слова. Завдяки цьому процесу дитина вчиться управляти своїми образами, змінює вдосконалює їх, а отже, регулює свою уяву. Здатність дитини уявля­ти, планувати свої дії виникає в 4—5 років.

Емоційна уява складається внаслідок утворення й усвідомленну дитиною свого "Я", її внутрішнього відокремлення від інших людей і здійснюваних нею вчинків. Завдяки розвитку емоційної уяви у дитини виникає здатність знімати емоційне напруження через ме­ханізм проекції, коли власні негативні емоційні та моральні якості приписуються іншим.

Розвиток емоційної уяви у дітей 6—7 років сягає такого рівня, що багато з них уже здатні уявляти себе і жити в уявному світі.

Щоб навчальна діяльність була творчою, потрібно розвивати уяву школярів. Будь-який образ, створений уявою, будується з еле­ментів, узятих із дійсності й утримуваних у попередньому досвіді людини. Тому чим багатший досвід, тим більшим матеріалом воло­діє уява людини. К.Г.Паустовський наголошував: "Знання органіч­но пов'язані з людською уявою... сила уяви збільшується в міру збільшення знань".

Основна умова розвитку уяви дитини — залучення її до різнобічної діяльності. У процесі розвитку дитини розвивається і уя­ва. Чим більше дитина бачила, чула, пережила, чим більше вона знає, тим продуктивнішою буде активність її уяви — основи будь-якої діяльності.

У кожної дитини є уява, фантазія, але виявляються вони по-різ­ному, залежно від індивідуальних особливостей.

Ступінь легкості перетворення в дитячій уяві змісту навчально­го завдання буває різним. Деякі діти досить скуті ситуацією, так що будь-яке мислене перетворення її становить для них значні труд­нощі. Інколи дитина не може засвоїти навчальний матеріал тільки через те, що не в змозі уявити собі, про що говорить учитель або о написано в підручнику.

Для інших дітей будь-яка ситуація — матеріал для діяльності уя­ви. Такій дитині докоряють за неуважність на уроці, але вона не винна: вона старається слухати, а в цей час у її голові відбувається інше життя, виникають образи, можливо, яскравіші й цікавіші, ніж ті, про які розповідає учитель.

Учні можуть розрізнятися ще й тим, якою мірою їхня уява конт­ролюється свідомістю. Залежно від цього уява може бути корисною і шкідливою (в останньому разі вона відволікає людину від реально­го світу). Тому вчителю важливо знати, як учень сприймає матеріал і як цей матеріал видозмінюється в його уяві. Уяву можна тренува­ти і розвивати, як будь-який аспект психіки людини. Розвивати уяву можна різними шляхами, але обов'язково в такій діяльності, яка без фантазії не приводить до бажаних результатів.

Якщо діти ліплять тільки за готовими моделями, змальовують зі зразка, наслідують дії дорослих, то такі завдання роботи уяви не вимагають. Складніше навчити дітей бачити звичні речі з неочікуваного, нового боку, що є необхідною умовою творчості.

Л.С.Виготський зазначав, що "уява на основі будь-якої творчої діяльності однаково виявляється у всіх без винятку сферах культур­ного життя, роблячи можливою художню, наукову і технічну творчість".

Велике значення для розвитку творчої уяви має участь дитини у гуртках: художніх, літературних, технічних, юних натуралістів.

Молодші школярі із задоволенням придумують казки. Можна запропонувати їм придумати розповіді за сюжетом, початок або кінець твору; допомагають розвитку творчої уяви твори за картиною з якою-небудь закритою її частиною. При цьому слід зважати на особливості уяви учнів різного віку, які яскраво виявляються в ро­боті над творами.

Деяким дітям потрібна визначена і сформована тема. Вона ніби будує в певній послідовності їхні знання, образи, враження, діти виявляють вміння будувати сюжет і розвивають уяву. Іншим дітям за­важають підказки, обмеження. Якщо вони пишуть твір на запропо­новану тему, то ніяк не можуть почати його: ця тема йде не від них, вона їм нав'язана, чужа. Під час роботи вони відходять від теми, роз­сувають поставлені обмеження.

На прогулянці вчитель може придумати безліч завдань на розви­ток дитячої уяви. Ось, наприклад: "Ми на безлюдному острові", "Наш клас — перший на новій планеті". Діти з радістю розігрують сюжет, а дорослий тактовно спрямовує їхню нестримну фантазію, вчить контролювати свою уяву.

У розвитку і вихованні уяви необхідно враховувати індивідуальні особливості вияву уяви, які залежать від потреб, інтересів, нахилів особистості, провідної діяльності людини, її знань та умінь.

Індивідуальна своєрідність уяви виявляється у різній широті і змістовності її, перевазі тих чи інших видів уявлень, їх силі і дієвості. Уява залежить від швидкості, легкості чи, навпаки, труд­нощів у перетворенні наявних уявлень та вражень людини у нові образи. Індивідуальні особливості уяви у різних людей залежать від переважання уявлень, що виникають (наприклад, зорові, слухові то­що), а також від міри співвіднесення з реальністю, життєвості і правдивості образів уяви. Яскравість образів уяви може бути нас­тільки велика, що їх сприймають як реальні.

Індивідуальні особливості уяви виявляються і в тій чи іншій галузі діяльності (технічній, науковій, практичній, мистецькій) та тяжінні до неї. Сферою вияву фантазії може бути музика, літерату­ра, художнє мистецтво, архітектура тощо. За своїм змістом уява може бути як однобічною, тобто виявлятись в якійсь одній галузі, так і багатогранною та яскравою в багатьох галузях. На яскравість та силу образів уяви можуть впливати емоційні риси, емоційний стан особистості.

Індивідуальні відмінності уяви виявляються також у повноті і стійкості образів, що виникають. Це можуть бути неяскраві, роз­миті, невиразні образи, що швидко зникають, або стійкі, детальні зображення, що надовго запам'ятовуються.

Індивідуальні особливості уяви залежать також від мислення та волі людини. К. Д. Ушинський наголошував, що "сильна, стрімка і яскрава уява, з якою людина не в змозі боротися, створює бе­зумців. Та сама уява, але покірна волі людини, створює не тільки великих поетів, а й великих мислителів та вчених. Уява слабка, в'яла, бліда не доведе людину до безумства, але і не створить генія". Тому за розвитком уміння людини підкоряти уяву постав­леним завданням відрізняють людей з організованою і неорганізо­ваною фантазією.

Контрольні запитання та завдання

1.Визначте, що таке уява і назвіть її функції.

2.Як уява пов'язана з іншими пізнавальними процесами?

3.Порівняйте відтворюючу і творчу уяву.

4.Схарактеризуйте властивості уяви.

5.Назвіть прийоми, які розвивають уяву в дітей.

Дата добавления: 2014-01-07