Методична

Практична

Виховна

Створюється 4 мікрогрупи по 2-3 студенти.

Перша мікрогрупа буде простежувати протягом семінару реалізацію освітньої (освітньо-дослідницької) функції.

Друга мікрогрупа виділяє виховні елементи у виступах учнів та узагальнює їх.

Третя мікрогрупа систематизує практичні пропозиції, що прозвучали на семінарі.

Четверта мікрогрупа оцінює методи­ку виступів: переконання, доказовість, емоційність і т. д.

Представнику кожної групи надається можливість виступити.

В основі дослідницького елементу лежить принцип історизму.

ІІІ этап, підсумково-орієнтуючий. Він включає:

• оцінку семінару і дій учасників;

• визначення степеню завершеності вивчення теми;

• вичленення питань, для подальшого дослідження.

Особистісно орієнтовані форми проведення семінарських занять:

- моделюючий семінар (семінар-модель), на якому реалізується особистісна модель семінару з вказаної теми, спроектована в ході попередньої лекції;

- проблемно-дискусійний семінар, що передбачає обмін думок, полілог, диспут, дискусію за участю всіх студентів групи;

- перспективний семінар, що передбачає обговорення і формулювання студентами перспектив вирішення вивчаємої проблеми;

- конструкційний семінар, що передбачає кінцевою метою побудову власної педагогічної конструкції.

3. Технологія організації і проведення семінарських занять.

Важливого значення у підвищенні ефективності семінарсь­кого заняття мас технологія його проведення. Звичайно семінарсь­ке заняття починається із вступного слова вчителя (оголошення теми, розкриття її актуальності, ознайомлення з планом). Обго­ворення питань плану заняття може починатися з раніше запла­нованого повідомлення студента або з вільного його виступу. Ба­жано викликати надійних студентів, але не самих сильних. Сильні студенти повинні бути у резерві та залучатися в якості опонентів, яким можна доручити узагальнення виступів з того чи іншого питання семінару. Після першого повідомлення чи виступу викликаного викладачем студента в обговоренні питання можуть брати участь всі бажаючі. При цьому їм дозволяється користуватися конспектами, підручниками, будь-якими літератур­ними джерелами. Викладач стежить за тим, щоб під час семі­нару була створена атмосфера доброзичливості та взаємного довір'я, вільного обміну думками, співробітництва та спів­дружності. Активізація навчально-пізнавальної діяльності студентів на семінарі залежить від вільного вибору опонентів, створення проблемних ситуацій, розгортання мікродискусій. Завершується семінарське заняття підведенням підсумків об­говорення теми, оцінюванням навчальних досягнень студентів.

Незалежно від типу семінарського заняття у процесі його спо­стереження та аналізу доцільно звертати увагу на такі параметри:

— вибір теми (співвідношення вивченого та нового мате­ріалу; характер матеріалу, що дозволяє поглибити знання студентів, підвищити їх інтерес до навчального предмета, розширити світогляд: можливість забезпечити студентів літературою з теми; врахування ступеня сформованості в студентів умінь та навичок самостійної роботи);

— педагогічна доцільність постановки мети та завдань семінару;

— підготовка викладача та студентів до семінару (розчленуван­ня теми на конкретні питання; інструктаж щодо роботи з ос­новною та додатковою літературою: вибір форм самостійних повідомлень студентів — доповідь, реферат, виступ, опонування; підготовка ілюстративного матеріалу);

— технологія проведення семінару (повідомлення теми, мети та завдань заняття; надання слова студентам для повідом­лення з питань семінару; коментар повідомлень студентів; акцен­ти викладача на питаннях, які передбачені планом; постановка питань у процесі повідомлень студентів, що спонукають до дис­кусії, вимагають доказовості, міцних знань, винахідливості);

— розкриття теми семінарського заняття (чи всі питання розкриті,

глибина та повнота їх висвітлення, кількість «активних» учасників

семінару, активізація і стимулювання студентів у про­цесі роботи);

— підведення підсумків семінарського заняття (чи роз­крита тема, яких знань набули студенти, ставлення до заняття та творча активність студентів, досягнення мети заняття, оцінка і сти­мулювання студентів до активної участі в семінарі, похвала за кращі відповіді та активну участь у роботі семінару); - результативність семінарського заняття (закріплення та поглиблення отриманих раніше учнями нових знань: фор­мування вмінь та навичок в студентів, самостійної роботи з пер­шоджерелами; розвиток здібностей студентів, формування умінь застосовувати теоретичні знання на практиці, ступінь творчо­го мислення студентів, самоорганізація та самоконтроль).

5.Лабораторні та практичні заняття з фахових дисциплін

У дидактиці під дослідницьким методом (дослідницьким принципом, підходом) розуміється спосіб організації пошукової творчої діяльності учнів (студентів) із розв'язання нових для них проблем. Тобто проблеми вже виріше­ні суспільством, наукою, але дослідникам (школярам, студентам) вони ще невідомі.

Під час роботи учні (студенти) знайомляться з основними методами дослідження, які застосовуються в історичній науці, засвоюють елементи такої методики, оволодівають уміннями самостійно здобувати нові знання, досліджуючи історичні події й процеси через аналіз документів.

Функції дослідницького методу навчання:

1. Забезпечення творчого застосування знань.

2. Опанування методами наукового пізнання.

3. Формування головних рис творчої діяльності.

4. Формування інтересу.

Своєрідність лабораторно-практичних робіт з історії

Уведення на початку 90-х рр. у методику навчання історії поняття «лабораторно-практичні роботи» не було механічним перенесенням ме­тоду навчання природничих предметів на царину історії. Особливість іс­торії, як навчального предмета, безперечно, позначається на змісті, структурі й організації занять.

Своєрідність лабораторно-практичних робіт з історії полягає в тому, що на відміну від природничих предметів тут не використовуються при­лади, різноманітне обладнання. Об'єктом дослідження в таких роботах виступає історичне джерело. Особливість навчання історії в тому, що воно виключає експеримент у буквальному розумінні, маючи справу з фіксованими у джерелах історичними фактами. Тому учні не можуть безпосе­редньо впливати на об'єкт дослідження, постійно змінюючи умови, як у природничому експерименті. Але вони можуть аналізувати джерела під різними кутами зору, залучати нові, щоб дійти вірогідних, на їхню думку, висновків.

Лабораторно-практична робота не може охоплювати всю багатогран­ність історичного розвитку, тому, звичайно, йдеться лише про вивчення якоїсь події, історичної постаті, позиції певного діяча щодо події, загаль­них рис якогось явища тощо. Відтак метою лабораторно-практичних робіт е не стільки вивчення певної навчальної теми за допомогою історичних джерел, скільки розвиток певних здібностей, умінь і навичок, пізнавальної активності та самостійності учнів. Отже, в учнівському дослідженні допус­кається використання одного-двох джерел (що не припустиме в науковій практиці); текстологічна та фактографічна критика джерела здійснюється у стислому вигляді (інколи джерела подають учням цілком верифікованими), за винятком тих випадків, коли ставиться за мету розвиток критич­ного мислення і вміння дивитися на події під різними кутами зору — тоді критика джерела використовується як прийом у виконанні певного виду лабораторно-практичних робіт.

Істотними ознаками лабораторно-практичних робіт з історії є висока ступінь самостійності учнів у процесі їх виконання; менший, ніж звичай­но, контроль з боку вчителя, який тільки коригує готові висновки під час усної відповіді й при потребі надає учням загальні консультації; відсутність чіткого розмежування використовуваних елементів лабораторних і прак­тичних занять.

Відмінність лабораторно-практичних від дослідницьких робіт

Поняття «лабораторно-практична робота» та «дослідницька робота» дуже близькі за значенням, тому у 20-і рр. XX ст. самостійну діяльність учнів з вивчення історичних джерел одні дидакти називали лабораторним методом, а інші — дослідницьким. Справа в тому, що в даному випадку відбувається класифікація аналогічних видів діяльності за різними озна­ками. Коли йдеться про лабораторне-практичні роботи, в основу покла­дається класифікація методів навчання за джерелом знань (за Н. Верзіліним, Є. Голантом, Є.Петровським). При цьому увага акцентується на здобутті учнями знань за допомогою вже набутих спеціальних умінь.

Підкреслене виведення у назву метода прикметника «дослідницький» пов'язане з поглядом на учнівську роботу відповідно до характеру здій­снюваної пізнавальної діяльності (за І. Лернером, М. Скаткіним). Вихо­дячи з цієї логіки, лабораторно-практична робота може бути одночасно і дослідницькою роботою, якщо під час її виконання учні працюють на дослідницькому, творчому, рівні пізнавальної активності.

Але в широкій шкільній практиці навчання історії дуже часто дослід­ницькими називають роботи, пов'язані із самостійним аналізом учнями історичних джерел, які виконуються за спеціальним дослідницьким за­вданням. Таке завдання не завжди вимагає від учнів використання саме дослідницького методу, а може бути обмежене частково-пошуковим або евристичним.

Вчителі, які використовують у своїй діяльності дослідницькі роботи, виходять з таких міркувань: оскільки в основу роботи покладено аналіз джерела, його дослідження, то і називатися вони мають дослідницькими. В цьому сенсі поняття «лабораторно-практичні роботи» і «дослідницькі роботи» є тотожними,

Дослідження історичних джерел може відбуватися різними шляхами, які, відповідно, вимагають використання різних видів лабораторно-прак­тичних, (дослідницьких) робіт. Російський методист О.Степаніщев на­зиває ці шляхи методами і виділяє, як головні, методи послідовно-тексту­альною та поетапного вивчення джерел.

Метод послідовно-текстуального вивчення джерел ґрунтується на логічно послідовній роботі із засвоєння необхідної інформації і проявляється у чотирьох основних діях:

• виявлення і обробка основних ідей джерела (виділення основних ідей і положень, формулювання продуктивно-пізнавальних запитань для з'ясування їх сутності, складання та запис відповідей);

• аналіз авторських питань (робота над питаннями, висунутими автором у тексті, вироблення відповідей на них, порівняння відповідей автора з власними);

• аналіз подій, фактів та персоналій;

• зіставлення історичного досвіду з дійсністю (вибір із джерела конкрет­ного прикладу для аналізу, підбір аналогів з історії, пошук того, у чому і як ці аналоги набули розвитку в сучасних умовах. Роздуми над мож­ливою реалізацією історичного досвіду у сьогоденні).

Лабораторне заняття - форма навчального заняття, при якому студент під керівництвом викладача особисто проводить натурні або імітаційні експерименти чи досліди з метою практичного підтвердження окремих теоретичних положень даної навчальної дисципліни, набуває практичних навичок роботи з лабораторним устаткуванням, обладнанням, обчислювальною технікою, вимірювальною апаратурою, методикою експериментальних досліджень у конкретній предметній галузі,

Лабораторні заняття проводиться у спеціально обладнаних навчальних лабораторіях з використанням устаткування, пристосованого до умов навчального процесу (лабораторні макети, установки тощо). В окремих випадках лабораторні заняття можуть проводитися в умовах реального професійного середовища (наприклад, у школі, на виробництві, в наукових лабораторіях).

Лабораторне заняття проводиться з студентами, кількість яких не перевищує половини академічної групи. Перелік тем лабораторних занять визначається робочою навчальною програмою дисципліни. Заміна лабораторних занять іншими видами навчальних занять, як правило, не дозволяється.

Лабораторне заняття включає проведення поточного контролю підготовленості студентів до виконання конкретної лабораторної роботи, виконання завдань теми заняття оформлення індивідуального звіту з виконаної роботи та його захист перед викладачем. Виконання лабораторної роботи оцінюється викладачем. Підсумкова оцінка виставляється в журналі обліку виконання лабораторних робіт. Підсумкові оцінки, отримані студентом за виконання лабораторних робіт, враховуються при виставленні семестровоі підсумковоі оцінки з даної навчальної дисципліни.

Практичне заняття - форма навчального заняття, при якій викладач організує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно сформульованих завдань. Практичні заняття проводяться в аудиторіях або в навчальних лабораторіях, оснащених необхідними технічними засобами навчання, обчислювальною технікою.

Практичне заняття проводиться з студентами, кількість яких не перевищує половини академічної групи. Перелік тем практичних занять визначається робочою навчальною програмою дисципліни. Проведення практичного заняття ґрунтується на попередньо підготовленому методичному матеріалі, тестах для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями, наборі завдань різної складності для розв'язування їх студентами на занятті. Вказані методичні засоби готуються викладачем, якому доручено проведення практичних занять, за погодженням з лектором даної навчальної дисципліни.

Практичне заняття включає проведення попереднього контролю знань, умінь і навичок студентів, постановку загальної проблеми викладачем та її обговорення за участю студентів, розв'язування завдань з їх обговоренням, розв'язування контрольних завдань, їх перевірку, оцінювання. Оцінки, отримані студентом за окремі практичні заняття враховуються при виставленні підсумкової оцінки з даної навчальної дисципліни.

Дата добавления: 2014-01-07