Вищі органи сучасної держави і поділ державної влади

У кожній країні функції держави здійснює розгалужена система її органів, котрі в сукупності складають структуру держави. А залежно же від здійснюваних функцій розрізняють органи законодавчої (парламент, а також законодавчі зібрання суб'єктів федерацій та автономій), виконавчої (уряд та місцеві органи державної виконавчої влади, органи виконавчої влади суб'єктів федерацій та автономій) та судової влади. Серед органів державної влади особливо вирізняються вищі – а це глава держави, парламент й уряд. Вони реалізують основні повноваження у сферах законодавчої і виконавчої влади, їх діяльність має політичний характер. До вищих органів держави належать теж вищі судові інстанції загальної й спеціальної компетенції – верховний суд, конституційний суд, вищий адміністративний суд. Та судові органи формально відсторонені від реалізації державних функцій політичного характеру.

Глава держави

Глава держави – це конституційний орган та одночасно вища посадова особа держави, яка посідає формально найвище місце у системі органів державної влади, здійснює верховне представництво країни у внутрішньополітичному житті, а також у відносинах з іншими державами. Майже в усіх країнах глава держави вважається одноособовим, і лише в кількох функції його здійснюються колегіальними органами – президіями вищих представницьких органів у країнах соціалізму та Федеральною Радою у Швейцарії, колективним монархом в Об'єднаних Арабських Еміратах, або спільно духовним керівником держави та президентом в Ірані.

У країнах монархічної форми правління главою держави є монарх, правовий статус котрого вирізняється основними особливостями. По-перше, влада монарха юридично вважається непохідною від якої-небудь іншої влади, органу або виборчого корпусу. Монарх владарює (абсолютно/обмежено) за власним правом та вважається джерелом усієї державної влади. По-друге, влада монарха є спадковою, адже вона переходить від одного представника правлячої династії до іншого в установленому законом порядку. Спадковий принцип є переважним для всіх монархій, хоч в історії відомі випадки, коли монархи обирались (Польське королівство, Германська імперія до 1806 р. та ін.). У наш час існує «виборна монархія» в Малайзії.

У країнах з республіканською формою правління главою держави є президент, який завжди обирається (за винятком випадків, коли посада займається в результаті державного перевороту). Але порядок обрання президента залежить від прийнятої форми державного правління. Можна виокремити три наступних системи обрання президента: 1. прямі вибори, за яких главу держави обирають усі виборці країни без участі парламенту; 2. непрямі вибори, де волевиявлення виборців опосередковується спеціальною колегією виборщиків (США) і за певних умов – парламентом; 3. а теж багатоступеневі вибори президента, коли виборці обирають спочатку парламент, а той – президента.

Особливості правового статусу глав держав, обсяг їх компетенції вирішальною мірою залежать від форми державного правління, впровадженої у країні. Однак за будь-якої форми правління статус глави держави характеризується властивостями – відповідальність, незмінюваність і нейтральність. Невідповідальність проявляється в тому, що глава держави не несе політичної та юридичної відповідальності за свою діяльність. Притягнення президента до відповідальності в порядку імпічменту може бути лише у разі скоєння ним тяжкого кримінального злочину, але не за результати діяльності як глави держави. Незмінюваність означає, що глава держави законним шляхом не може бути усунутий із посади до його смерті (монарх) або до закінчення терміну повноважень (президент, за винятком процедури імпічменту). Третя риса – нейтральність глави держави – полягає в тому, що він є (повинен бути) виразником загальнонаціональних інтересів і стоїть поза політичною боротьбою.

Глави держав наділяються широкими повноваженнями у сфері законодавчої, виконавчої і судової влади. Основними з таких повноважень можуть бути:

1. у сфері законодавчої влади: скликання, відкриття або ж закриття чергових та позачергових сесій парламенту; достроковий розпуск парламенту або ж однієї з його палат й призначення позачергових виборів; підписання та обнародування законів; вето на закони, прийняті парламентом; повернення законів до парламенту задля їх повторного розгляду; законодавча ініціатива; видання власних нормативних актів; призначення членів верхньої палати парламенту;

2. у сфері виконавчої влади: участь у формуванні уряду; відправлення уряду у відставку; керівництво адміністративним апаратом і збройними силами;

3. у сфері судової влади: призначення на судові посади; помилування, а також пом'якшення і скасування кримінальних покарань, визначених судом; проголошення амністії.

Значними можуть бути зовнішньополітичні повноваження глави держави. Але реальна наявність повноважень залежить від форм державного управління. Зокрема, у президентських республіках глава держави одержує мандат від виборчого корпусу і завжди має широкі та реальні владні повноваження. Це стосується й глав держав у деяких країнах із змішаною республіканською формою правління. Проте, навпаки, у парламентарних системах глава держави отримує мандат від парламенту та зазвичай не має сутніх владних повноважень. Взагалі президент може мати різне становище в системі державної влади: бути главою держави (як наприклад, у ФРН); бути главою одночасно держави та виконавчої влади (США); бути главою держави та фактичним керівником уряду за наявності прем'єр-міністра (Франція); бути складовою часткою парламенту (Індія). Аналогічним може бути й становище монарха.

Дата добавления: 2014-01-07