Теорії міжнародної торгівлі

- Теорія абсолютних переваг, яка обґрунтовувала принципи МПП, була висунута А. Смітом в XVIII ст.Згідно даної теорії, країна, що мала найбільші запаси певного виду сировини і можливість отримувати більш дешеві матеріали, повинна була спеціалізуватися на їх використанні. Експортувати ті товари, виробництво яких обходиться дешевше, ніж в країнах імпортерах. Імпортувати слід товари з країни, де витрати на їх виробництво нижчі.

- Д.Рікардодовершив модель міжнародного поділу праці, висунувши теорію порівняльних витрат порівняльних переваг), в якій попередня теорія А. Сміта розглядається як складова. Д.Рікардо визнає взаємовигідність торгівлі і міжнародного поділу праці і за відсутності абсолютних переваг.Суть міжнародного поділу праці у відповідності до теорії порівняльних переваг полягає в тому, що країна може виробляти і експортувати ті товари, виробництво яких коштує їй дешевше, а імпортувати ті, які дешевше виробити за кордоном, ніж в країні.

- Факторна теорія зовнішньої торгівлі Хекшера-Оліна. Суть її: країни експортують ті товари, виробництво яких вимагає значних витрат факторів, на які ці країни відносно багаті і у виробництві яких найменше використовується рідкісний фактор. Країни імпортують товари, у виробництві яких довелось би використовувати значну кількість відносно дефіцитних факторів.

- Варіант теорії порівняльних витрат П. Самуельсона (або теорії вирівнювання цін факторів виробництва).Суть:зовнішня торгівля має тенденцію вирівнювати ціни на фактори між країнами і, таким чином, заміняє в деякій мірі перелив факторів із країни в країну.

- Теорія міжнародної торгівлі Самуельсона-Джонса: розвиток міжнародної торгівлі призводить до зростання доходів власників факторів виробництва, які є рідкісними для експортоорієнтованих галузей, і скороченню доходів власників факторів виробництва, які є рідкісними в галузях, що конкурують з імпортом.

- Теорія міжнародної торгівлі Рибчинського: збільшення пропозиції і використання одного з факторів виробництва призводить до непропорційного зростання виробництва і доходів в тій галузі, в якій цей фактор використовується найбільш інтенсивно, і скороченню виробництва і доходів в тій галузі, в якій цей фактор використовується менш інтенсивно.

Міжнародні валютно-фінансові відносини – це система відносин, пов’язаних з функціонуванням грошей як світових грошей. Валютні відносини виникли, як наслідок розвитку міжнародної торгівлі, яка породжує необхідність в обміні національними валютами. В ролі об’єктів даних відносин виступають валюти окремих країн.

Валюта – це грошові знаки іноземних держав, а також кредитні і платіжні документи (векселі, чеки тощо), виражені в іноземних грошових одиницях, які застосовуються в міжнародних розрахунках. Співставлення національних валют в процесі обміну здійснюється на основі валютного паритету – співвідношення між валютами різних країн, що встановлюється законодавчо.

Валютний курс – це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошовій одиниці іншої країни. Важливою характеристикою валюти є також конвертованість – здатність валюти обмінюватися на інші валюти без втрати її цінності.

Залежно від режиму використання валюта може бути:

- повністю конвертована;

- неконвертована;

- частково конвертована.

Повністю конвертована валюта передбачає можливість її вільного обміну на грошові знаки інших держав для всіх категорій власників у будь-якій формі та по всіх видах операцій без обмежень. Повністю конвертовані валюти використовуються для міжнародних розрахунків, а також для створення валютних резервів.

Неконвертована валюта функціонує там, де держава – емітент, тобто держава, яка випускає в обіг дані грошові знаки, забороняє, або суттєво обмежує операції по їх обміну на інші валюти.

Частково конвертованою вважається валюта, обіг якої обмежений між певними категоріями її власників та по окремим видам операцій. Частково конвертована валюта може мати регіональний характер, тобто обмежуватись певним колом країн – членів відповідної валютної зони.

Головне завданнясвітової валютної системи – регулювання міжнародних розрахунків та регламентування діяльності валютних ринків, що сприяють експорту-імпорту товарів, капіталів, послуг та інших видів господарської діяльності.

Етапи розвитку світової валютної системи:

· 1 етап - система золотого стандарту (започаткована у Великій Британії в к. ХVIII – п.XIX ст. і офіційно закріплена на міжнародній конференції в Парижі в 1867р) - система, за якою один метал (золото) є загальним еквівалентом та основою міжнародних розрахунків.

Головні ознаки системи золотого стандарту:

- Функціонування золота як грошей (в Росії з 1922 – золотий червонець).

- Фіксація золотого вмісту національних валют, коли вартість кожної валюти визначалась вагою золота.

- Безпосередня конвертованість національних валют у золото (обмін кожної валюти на золото гарантувався всередині країни та за її межами; емісія проводилась з урахуванням золотого запасу країни).

- Наявність фіксованих валютних курсів.

· ІІ етап - золотодевізний стандарт. Після I світової війни на початку 20-х рр. ХХст. – центробанки почали включати до своїх резервів, крім золота, валюти, що конвертуються у золото (долар США, фунт стерлінгів). Золотодевізна система була офіційно оформлена в Генуї (Генуезька конференція, IV.1922р.На цій конференції було офіційно оформлено світову валютну систему, яка базується на золоті та девізах провідних країн. Однак і після укладення Генуезької угоди грошові системи майже 30 країн Заходу функціонували в режимі золотого стандарту, тобто паперові гроші обмінювалися на золото на внутрішньому і зовнішньому ринках. У внутрішніх операціях функціонували тільки банкноти. У міжнародних операціях – конвертовані валюти і золото.

· ІІІ етап - система фіксованих валютних курсів була прийнята у 1944 році на Бреттон-Вудській конференції (США) і базувалася на золотодевізному стандарті.

Принципи Бреттон-Вудської валютної системи:

- Функції світових грошей зберігаються за золотом, але масштаби його використання у міжнародних фінансах зменшуються.

- Нарівні із золотом у ролі міжнародних платіжних засобів і резервних валют використовуються долар США та фунт стерлінгів Великобританії.

- Прирівнювання валют одна до одної та їх взаємний обмін здійснюється на основі узгоджених з МВФ валютних паритетів, відповідно до їх золотого вмісту. Зв’язок з золотом здійснювався за системою: золото-долар-національні валюти.

- Ринкові курси валют коливалися в межах ± 0,75% від фіксованих доларових паритетів цих валют і не могли відхилятися більше, ніж на цю величину в обидва боки без відповідної згоди МВФ.

· ІV етап – перехід від системи фіксованих валютних курсів до системи плаваючих валютних курсів (Смітсонівська угода в грудні 1971 р. м. Вашингтон).

- Переглянуто паритети провідних валют (долар було девальвовано на 7,9%).

- Пом’якшився принцип фіксованих паритетів: коливання валют навколо долара зросли від ±0,75% до ±2,25%.

- З 01.01.1970р. почала фактично функціонувати нова міжнародна розрахункова грошова одиниця СПЗ (спеціальні права запозичення).

· Vетап – система плаваючих валютних курсів. Прийнята в січні 1976 року на Ямайській конференції в м.Кінгстон.

Принципи системи плаваючих валютних курсів:

- Повна демонетизація золота у сфері валютних відносин (скасовано офіційний золотий паритет, офіційну ціну золота, золотий вміст в валютах, що визначав масштаб цін).

- Знято будь-які обмеження щодо приватного використання золота. Золото перетворилося на звичайний товар, ціна якого у паперових (кредитних) грошах визначається на ринку залежно від попиту і пропозиції. Золото втратило статус світових грошей, але залишилось в резервних запасах країн, як високоліквідний товар.

- Перетворення СДР (спеціальні права запозичення) на світовий грошовий еталон (базу паритетів і курсів), на головний резервний актив та міжнародний засіб розрахунків і платежу

Міжнародний рух капіталів – це переміщення капіталу між країнами у пошуках більш вигідної сфери його застосування з метою отримання прибутку.

Форми міжнародного руху капіталу:

- позичковий капітал - міжнародне кредитування у вигляді позик і кредитів;

- підприємницький капітал - розміщення капіталу в акції, інші цінні папери, що забезпечують право власності на активи підприємства.

Форми позичкового капіталу:

- системні позики – надаються під реформування окремих секторів економіки із спрямуванням їх траншами безпосередньо урядам країн-позичальників. Ці кошти іноді використовуються на фінансування дефіциту держбюджету, що є по суті їх «проїданням»;

- інвестиційні кредити – це, в порівнянні з системними позиками, є більш ефективна форма зовнішнього фінансування. Інвестиційні кредити надаються під конкретні проекти.

Форми підприємницького капіталу:

- прямі іноземні інвестиції (забезпечують контроль інвестора за фірмою) - зарубіжні інвестиції, які здійснюються за національними межами з метою розширення виготовлення товарів і послуг шляхом організації виробництва товарів і їх подальшого імпорту у власну країну, чи експорту у треті країни;

- портфельні іноземні інвестиції (не дають права контролю над об’єктом інвестування).

Інвестиції - економічні ресурси, які спрямовуються на збільшення реального капіталу суспільства (тобто на розширення та модернізацію виробничого апарату).

Зарубіжні інвестиції – переміщення капіталу від країни-джерела до країни-реципієнта інвестицій

Переваги прямих іноземних інвестицій (ПІІ) над портфельними (для країни-реципієнта):

- при ПІІ інвестор безпосередньо зацікавлений у ефективному використанні своїх коштів і сам сприяє цьому, оскільки прибуток підприємства – це його прибуток;

- країна-реципієнт отримує при ПІІ нові технології, управлінську практику, зарубіжні ринки збуту продукції;

- стратегія портфельних інвесторів спрямована на короткостроковий ефект, тоді як ПІІ сприяють сталому економічному зростанню.

Мотиви здійснення ПІІ:

- переваги від власності над підприємством повинні переважати над витратами на його розгортанням за кордоном;

- країна-реципієнт повинна бути більш привабливішою серед інших країн та національної економіки (високі прибутки, низькі ризики і т.д.);

- переваги інтернаціоналізації мають проявлятися як розширення ринків збуту, дешева сировина, дешева чи висококваліфікована робоча сила і т.д.

Принципи здійснення ПІІ:

- прагнення до найвигіднішого вкладення капіталу (на місці вигідніше виробляти готову продукцію, через відсутність торгових обмежень, економію на транспортних витратах);

- техніко-економічні: сприяє створенню за кордоном власної інфраструктури – складів, баз, транспорту, банків, страхових компаній, торговельної мережі та ін.;

- економічні та політичні переваги в країні-реципієнті (низькі податки, дешева сировина та робоча сила, можливість відмивання незаконних коштів).

· Міжнародна міграція робочої сили – переміщення працездатного населення з однієї країни в іншу з метою пошуку роботи, кращих умов життя.

Імміграція – в’їзд в країну на постійне або довготривале проживання громадян іншої країни.

Еміграція -переселення громадян в іншу країну на постійне або довготривале тимчасове проживання.

Причини міжнародної міграції:

- Національні відмінності в рівнях заробітної плати.

- Міжнародні відмінності у вартості життя.

- Нерівномірність інвестиційних процесів у різних країнах.

- Відмінності у рівнях безробіття в різних країнах.

- Відмінність рівнів життя населення різних країн.

- Потреба у використанні іноземної робочої сили національними державами.

Форми міжнародної міграції робочої сили:

- безповоротна (зміна постійного місця проживання);

- тимчасова (зміна місця проживання на тривалий але визначений час);

- сезонна;

- маятникова (регулярні поїздки з обов’язковим поверненням).

Особливості сучасного стану міжнародної трудової міграції:

- зростання масштабів міграції;

- збільшення питомої ваги мігрантів у загальній кількості працездатного населення;

- зростання нелегальної імміграції;

- зростання міграції вчених і висококваліфікованих спеціалістів «відплив інтелекту»;

- подальше зростання еміграції з слаборозвинених в економічному відношенні країн.

· Форми науково-технічного співробітництва:

- спільне проведення коопераційних НДДКР з партнерами з різних країн; створення спільних науково-дослідних центрів, лабораторій, бюро;

- спільні дослідження світового досвіду за участю кількох країн в розроблення важливих проблем розвитку людства: в галузі організації виробництва і праці; телекомунікаційних технологій; біотехнологій; боротьби з інфекційними і вірусними хворобами тощо;

- обмін загальною науково-технічною інформацією у формі консультацій та координації дій у галузі науково-технічної політики;

- проведення НДДКР на замовлення іноземної сторони і на її кошти з подальшою передачею всієї інформації і патенту на винахід замовнику;

- організаційні підготовки кваліфікованого персоналу.

Форми міжнародної передачі технологій:

- патентна угода – міжнародна торгова операція, за якою власник патенту поступається правами на використання винаходу покупцеві;

- ліцензійна угода - міжнародна торгова операція, за якою власник винаходу дає іншій стороні дозвіл на його використання в певних межах;

- ноу -хау – передача технічного досвіду і секретів виробництва, використання яких забезпечує підвищення ефективності і прибутковості виробництва;

- інжиніринг - надання комплексу інженерно-консультаційних послуг при будівництві об’єктів виробничого призначення, які включають: інженерно-будівельні послуги; інженерно-консультаційні послуги; інженерно-дослідницькі послуги; консультаційні послуги з організації та управління;

- франчайзинг – надання материнською компанією права дрібній фірмі вести протягом певного періоду свою діяльність під її опікою, з використанням її торгової марки, її обладнання, її бази даних споживачів або реалізовувати через неї свою продукцію;

- науково - технічні публікації;

- міжнародні науково-технічні виставки;

- наукові конференції;

- особисті контакти науковців.

Особливості сучасного етапу розвитку МЕВ:

- Розвиток спеціалізації і кооперування наукомісткої продукції, прогресивних технологій.

- Поглиблення спеціалізації у сфері науково-технічних знань та інформації.

- Загострення конкуренції на міжнародних ринках.

- Інтернаціоналізація економіки – тобто формування розвиток та поглиблення економічних взаємозв’язків між країнами завдяки відкритості національних економік.

Дата добавления: 2014-01-07