Стан валютної безпеки в Україні та шляхи її підвищення

Динаміка основних індикаторів валютної безпеки України

№ п/п	Назва індикатора
1.	Номінальна зміна курсу гривні до долара США, у %	+0,7		+0,2	+3,8	+1,4		-52,4	-3,6
2.	Покриття грошової бази валовими міжнародними резервами, %	76,4	92,2	94,3		115,6	115,5		108,4
3.	Покриття валовими міжнародними резервами імпорту товарів і послуг, (в місяцях)	1,9	2,4	2,6	4,5	4,4	4,7	4,4	4,9
4.	Депозитна доларизація, (%)	32,4	32,1	36,5	34,3	38,0	32,1	44,0	43,9
5.	Кредитна доларизація, (%)	41,8	41,7	42,2	43,3	49,5	49,9	59,1	53,3

Постійний моніторинг та контроль за системою показни­ків, що характеризують стан валютної безпеки, є важливим завданням центрального банку, інших органів державного управління, що мають функції щодо регулювання валютної сфери (Міністерства фінансів, Державного казначейства, Митної служби тощо). На основі отриманої інформації та порів­няння індикативних значень показників із фактичними вини­кає можливість вже на ранніх стадіях виявити загрози валют­ній безпеці, а отже, вчасно застосувати заходи з метою попе­редження реалізації потенційних загроз.

Механізм реалізації загроз валютній безпеці можна пояс­нити на прикладі подій, що відбувалися в Україні у період роз­гортання світової валютно-фінансової кризи 2007—2008 рр. Дестабілізаційні тенденції у валютно-фінансовій сфері Украї­ни мають об'єктивне системне походження, що засвідчує необ­хідність комплексності заходів забезпечення валютної безпе­ки, які мають не лише протидіяти поточним виявам загроз, а й забезпечувати їх попередження та системний розвиток валют­ної сфери економіки.

Підґрунтям валютно-фінансової дестабілізації в Україні є такі системні суперечності:

— надмірна частка споживання та недостатні обсяги нагро­мадження в умовах нерозвиненості внутрішнього ринку, що призвело до необхідності покриття надлишку внутрішнього попиту за рахунок випереджального зростання імпорту, а отже, стабільного погіршення сальдо зовнішньої торгівлі та ризиків валютної дестабілізації. За 2003—2007 рр. номінальні доходи населення зросли в 4,2 рази, реальні — в 2,1, а реаль­ний ВВП — лише в 1,4 рази;

— інституційна нерозвиненість фінансової системи та вузь­кість механізмів рефінансування банківської системи, що зу­мовили надмірну вартість фінансових ресурсів всередині краї­ни та за стрімкого зростання попиту на кредитні ресурси ак­тивний вихід комерційних банків на зовнішні ринки запози­чень. Важелі Національного банку України, спрямовані на ре­гулювання грошової пропозиції, виявилися недієздатними в умовах відкритості фінансових ринків, а антиінфляційні захо­ди монетарного характеру лише посилили потребу в зовнішніх запозиченнях. При цьому використання споживчих кредитів зосередилося насамперед на придбанні товарів імпортного асортименту та в іпотечному сегменті ринку;

— несприятливі умови для довгострокового інвестування, що зумовили переважаючу інвестиційну привабливість сек­торів з високою ліквідністю та якнайшвидшим обігом коштів: за 2005—2007 рр. інвестиції в промисловість зросли в 1,5 рази, в операції з нерухомістю — в 1,9рази, фінансову діяльність — 2,4 рази, роздрібну торгівлю — втричі. У 2007 р. за прискорен­ня інвестиційних процесів інвестиції в промисловість збільши­лися на 27%, у роздрібну торгівлю — на 48%, фінансову діяльність — на 60 %. Випереджальні темпи інвестування в сектори, які здійснюють перерозподіл сукупного продукту, над інвестиціями у виробництво останнього посилювали ризи­ки нестабільності фінансової системи та інфляційний потен­ціал, який формується внаслідок перевищення сукупного по­питу над пропозицією.

— висока експортна спеціалізація України на невеликій кількості товарних груп, насамперед сировинного характеру за значної частки товарів з високим рівнем доданої вартості в імпорті. Це зумовило хронічне нарощування дефіциту зовніш­ньої торгівлі та високу залежність економіки України від кон'юнктури світових ринків, курсових коливань тощо.

Під впливом світової валютно-фінансової кризи зазначені суперечності розгорнулися у проблеми, що загрожують валют­ній безпеці:

— зростання вартості та утруднення отримання зов­нішніх запозичень за гострої потреби у рефінансуванні запози­чень попередніх періодів. Хоча час настання такої потреби був відомий заздалегідь, в Україні зберігалася дія регуляторних інструментів, спрямованих на обмеження зовнішніх запози­чень;

— відплив капіталу з країни, пов'язаний з падінням фон­дових індексів в Україні та світі, що підвищило попит на іно­земну валюту та спричинило девальваційні тенденції. Очіку­вання девальвації додатково прискорило вихід спекулятивних капіталів, які увійшли на ринок у розрахунку на отримання курсового прибутку в умовах номінального й реального зміц­нення гривні;

— зниження попиту на провідних експортних ринках України (насамперед металургійної продукції), що збіглося з погіршенням умов торгівлі для українських експортерів через ревальвацію гривні та подорожчання складових собівартості їхньої продукції;

— наростання негативних очікувань суб'єктів ринку під впливом демонстраційного ефекту банкрутства потужних фінансових компаній провідних країн світу, біржової паніки, які посилилися ігноруванням потреб у здійсненні антикризової політики в межах України.

З цих причин забезпечення валютної безпеки в Україні по­винне мати комплексний характер і залежить від ефективного вирішення двох суперечливих завдань — забезпечення на на­лежному рівні банківської ліквідності та підтримання кур­су гривні. Валютні інтервенції з метою запобігання девальвації ведуть до зменшення банківської ліквідності (наприклад, кош­ти на коррахунках банків за жовтень 2008 р. зменшилися на 9,3 млрд. грн., або 61 %), а рефінансування банків веде до поси­лення попиту на іноземну валюту на валютному ринку. Одно­часне проведення масштабних валютних інтервенцій і опера­цій з рефінансування може лише виснажити міжнародні ре­зерви НБУ та надмірно збільшити грошову пропозицію. До­цільно визначитися, яка з альтернатив містить більший ризик для національної економіки. У більшості країн ліквідність банків визнано важливішою, оскільки вона лежить в основі стабільності національної фінансової системи. Намагання втримати курс на попередніх значеннях може суперечити макроекономічному тренду розвитку економіки, наприклад, у 2007—2008 рр. фундаментальні фактори, що визначають кур­сову динаміку української валюти, істотно погіршилися.

Між тим, варто враховувати, що різке падіння курсу валю­ти є традиційним "спусковим гачком" для розгортання фінан­сової кризи — прискорюється інфляція, спадає платоспромож­ність населення, погіршується якість активів у банківській системі (в Україні на кінець 2008 р. понад половину кредитів було надано в іноземній валюті), посилюється боргове наванта­ження на фінансові й нефінансові корпорації, які мають значні борги в іноземній валюті, гальмується економічний розвиток у галузях, що не пов'язані з експортом. У цих умовах основним завданням центрального банку стає чітка й послідовна стабілі­зація ситуації у валютній сфері, надання позитивних сигналів ринку і стримування розвитку панічних настроїв. Ризики де­вальвації слід долати переважно за допомогою інших, не пов'я­заних з інтервенціями засобів, зокрема шляхом підвищення жорсткості регулювання валютного ринку, концентрації зу­силь на поліпшенні стану платіжного балансу, рефінансування валютних боргів фінансових і нефінансових корпорацій.

Важливим завданням стає розроблення середньострокової стратегії забезпечення валютної безпеки із чітким визначен­ням курсових орієнтирів, окресленням комплексу методів та інструментів забезпечення валютної стабільності, а також пре­вентивних заходів для недопущення курсових стрибків у май­бутньому. Стратегія має охоплювати заходи, які мають здій­снюватися за такими напрямами:

– посилення дієвості дисконтної політики — у провідних розвинутих країнах саме процентна ставка є ключовим моне­тарним інструментом та інструментом впливу на валютний курс;

– удосконалення девізної політики — валютні інтервенції мають здійснюватися за чітко визначеним правилом та коор­диновано із рухом процентних ставок;

– підвищення ліквідності та глибини валютного ринку, розвиток його термінового сегмента відповідно до міжнарод­них стандартів, становлення фінансово міцних валютних ди­лерів;

– розвиток прогресивних технологій та інструментів стра­хування валютних ризиків, що дасть можливість мінімізувати втрати від курсових коливань;

– посилення ролі пруденційного нагляду і контролю, спря­мованого на моніторинг індикаторів валютної безпеки з метою попередження розгортання кризових процесів;

– підвищення прозорості у валютній сфері та удосконален­ня комунікативної політики — в сучасному світі досить часто переконання учасників валютних ринків є більш ефективним, ніж валютні обмеження, які можна обійти;

– розроблення середньострокової стратегії валютної лібе­ралізації руху капіталів з метою поліпшення його структури у сфері надходження прямих іноземних інвестицій;

– поліпшення системи управління міжнародними резер­вами на основі досвіду зарубіжних країн.

Зазначені напрями є підставою для визначення таких пер­шочергових завдань щодо забезпечення валютної безпеки:

– формування дієвих механізмів управління процентними ставками та посилення їх ролі в регулюванні валютного і гро­шово-кредитного ринків;

– інтенсифікація процесів становлення глибокого і ліквід­ного валютного ринку, передусім зміцнення його термінового сегмента з одночасним створенням правових та інституційних основ для моніторингу і контролю здійснення операцій з високоризикованими валютно-фінансовими технологіями та ін­струментами;

– удосконалення тактики, форм і методів проведення ва­лютних інтервенцій, що відповідає інституційно-організацій-ним особливостям валютного ринку;

– зміцнення ринкових механізмів самоорганізації валют­ного ринку, що слугують необхідним доповненням до адміні­стративних важелів регулювання валютного курсу;

– посилення важелів стимулювання суб'єктів валютного ринку до активнішого використання інструментів страхуван­ня і перенесення валютних ризиків;

– розроблення та реалізація інформаційних методів впли­ву на валютний курс у контексті розвитку комунікаційної по­літики НБУ;

– удосконалення національної платіжно-розрахункової системи у сфері обслуговування операцій з деривативами, під­вищення її надійності і прозорості;

– розроблення поетапної стратегії валютної лібералізації, спрямованої на пріоритетне забезпечення національних інте­ресів;

– зосередження зусиль на узгодженні кроків у сфері лібе­ралізації потоків капіталу з розвитком внутрішнього валютно-фінансового середовища;

– моніторинг диспропорцій та ризиків валютної лібералі­зації з адекватним удосконаленням норм пруденційного кон­тролю і нагляду за діяльністю суб'єктів валютно-фінансових відносин і перебігом процесів у валютно-фінансовій сфері;

– розвиток методів активного інвестиційного менеджмен­ту відповідно до міжнародних стандартів і принципів.

Слід наголосити, що заходи забезпечення валютної безпеки будуть успішними лише за підтримки їх виваженою монетар­ною, фіскальною, борговою і структурною політикою, корект­ною інформаційною політикою, спрямованою на підвищення довіри до національної валюти.

Дата добавления: 2014-01-07