Ірраціонально-песимістичний напрямок філософії та екзистенціоналізм як нове світобачення

Специфіка сучасної філософської думки

Основні напрямки сучасної світової філософії

1) ірраціоналістично-песимістичний напрямок (А.Шопенгауер, Ф.Ніцше, А.Бергсон);

2) позитивізм і неопозитивізм (О.Конт, Д.Мілль, Г. Спенсер);

3) екзистенціоналізм (К’єркегор, М. Хайдеггер, К.Ясперс);

4) психоаналіз і неофрейдизм (З.Фрейд, Е.Фромм);

5) неотомізм (Е.Жільсон, Е. Корет);

6) структуралізм (К.Леві-Стросс, М. Фуко);

7) герменевтика (Г.Гадамер, А. Апель);

8) феноменологія (Е. Гуссерль).

- людина стала центральною проблемою у філософії;

- перегляд філософських пріоритетів класичної філософії;

- заперечення залежності людини від світу і розгляд її як «речі»;

- заперечення зверхності логіки, гносеології та теорії ідей, що перетворює людину в так звану «пізнавальну машину»;

- людина має особливе буття, а свідомість і духовне складає нерозвирну єдність з ним.

Ірраціонально-песимістичний напрямок отримав поширення у ХХ ст. у зв’язку зі зростанням у суспільстві впливу волюнтаризму та песимістичного погляду на досягнення суспільства.

А.Шопенгауер (1788-1860) – німецький філософ, який збудував пантеїстичну концепцію, спираючись на культуру Давньої Індії, а саме буддизмі, приймаючи за першооснову певну субстанцію – воля, яка виступає як безперервне прагнення, бажання, воління. Воля – це закон існування світу, його основна причина і наповнення, тому світ є воля. У 1818 р. вийшла перша його праця «Світ як воля і уявлення», в якій поєднаний об’єктивний і суб’єктивний ідеалізм та волюнтаризм.

А. Шопенгауер розглядає світ як уявлення, які поділяють світ на об’єкт і суб’єкт, що є наслідком появи пізнання. Час, простір і матерія можуть існувати тільки як форми пізнання, вони не властиві волі і її проявам. Таким чином, філософ доходить до висновку, що усі питання, пов’язані з часом, простором і причинністю не застосовані до волі. Вищий ступінь пізнання сущого, за А. Шопенгауером, складається з усвідомлення безцільності людського існування. Усвідомлюючи це, індивід припиняє прагнути, стає пасивним спостерігачем навколишнього життя, подібно просвітленню буддистів. Найбільш правильним шляхом до пізнання філософ вважає самотність, відмову від контактів з суспільством, подорожей і так далі, що у зрілому віці приведе до насолоди самотністю. Споглядання прекрасного приводить людину до відволікання від усіх бажань, турбот і робить її чистим суб’єктом пізнання, це швидкий і вірний спосіб пізнати волю. Абсолютним початком всього буття він вважає субстанцію - «світову волю»

А. Шопенгауер «Я желаю, я хочу- значит существую» «Воля сама по себе бессознательна и представляет собой лишь слепой, неудержимый порыв,- такой она проявляется еще в неорганической и растительной природе и ее законах, как и в растительной части нашей собственной жизни» «Так как воля - это вещь в себе, внутреннее содержание, существо мира, а жизнь, видимый мир, явление - только зеркало воли, то мир также неразлучно должен сопровождать волю, как тень - свое тело» [Шопенгауэр А. Собр. Соч.-М.,1992.-Т.1-С.296,268 ].

Основні особливості субстанції-волі:

1) воля проявляє свою сутність за допомогою взаємодії різних об’єктів;

2) воля об’єктивується ступенями, на основі яких можна побудувати грандіозну систему світогляду, вивести з неї відповіді на безліч питань і прийти до досить спірної тези про досконалість людини, як вищої ступені об’єктивації волі;

3) найнижча ступінь об’єктивації – це сили природи, що діють скрізь і завжди (магнетизм, електрика, гравітація, хімічні сили тощо), але ми не можемо описати ані чим вони викликані, ані яка їхня кінцева мета, вони нам доступні тільки через їхній вплив на матерію;

4) більш висока ступінь об’єктивації може існувати, тільки підкоряючи собі більш низькі ступені (магнетизм може придушувати силу ваги, хімічні сили, здатні перемогти магнетизм та ін.).

Погляди А. Шопенгауера на життя досить песимістичні, він вважає його нікчемним, бо в ньому переважають страждання. Спираючись на канони буддизму, він стверджує, що бажання породжують страждання, бо люди прагнучи до мети, не досягають її, а значить, не задовольняють бажання. Якщо людина задовольняє бажання, то настає нудьга, а для простого народу – злидні. Щастя – це позбавлення від страждань, відмова від бажань і аскетизм. Філософ вважає, що основа всіх страждань людини має космічний характер, і ніякі суспільно-політичні перетворення не можуть щось змінити в житті людини. Тому держава повинна бути сильною і придушувати будь-які виступи народу проти існуючого суспільного ладу.

Ф.Ніцше (1844-1900) – німецький мислитель, основою життя поставив волю.

Життя, за думкою філософа, є проявом волі, але не абстрактної світової волі, як у Шопенгауера, а конкретної, визначеної волі – воля до влади, яка ґрунтується на силі і могутності. Вона є критерієм значимості явищ.

За думкою філософа, добре - це все те, що укріплює свідомість влади, жагу до влади і саму владу людини. Поганим є все, що витікає із слабкості. Він вважав, що європейська культура занепадає і рухається до катастрофи. Причинами кризи він називає послаблення духовного життя, поширення песимізму, захоплення декадентськими ідеями, втрата віри у духовні цінності. В основі його вчення лежить скептицизм і волюнтаризм.

Історична довідка. Ф. Ніцше –філолог, професор філології Базельського університету, його праці мають художню виразність мови, силу образів. Він став нетиповим німецьким професором, який намагався пророкувати. У пізньому віці він страждав від важкої психічної хвороби. «Высшая каста – я называю ее кастой немногих, имеет, будучи совершенной, также и преимущества немногих: это значит - быть земными представителями счастья, красоты и доброты. Только наиболее одаренные духовно люди имеют разрешение на красоту, на прекрасное: только у них красота не есть слабость.. Ничто так не возбраняется им, как дурные манеры или пессимистический взгляд, глаз, который все видит в дурном свете, или даже негодование не общую картину мира» «Слабые и неудачники должны погибнуть: первое положение нашей любви к человеку. И им должно еще помочь в этом. Что вреднее всякого порока?- Деятельное сострадание ко всем неудачникам и слабым - христианство»; «Через сострадание теряется сила» [Ницше Ф. Указ. Соч..-Т.2- С.685,633,651].

За думкою Ніцше, інтелект не пізнає, а схематизує світ до тої міри, до якої це необхідно для практичних потреб. Причина, послідовність, відносність, число, закон, свобода та інші – це суб’єктивні категорії. Не існує ніяких об’єктивних фактів, є лише інтерпретації. Свій нігілізм Ніцше вкладає у вислів: «Я вже в ні що не вірю». Таким чином, центральним поняттям його філософії є життя.

Життя – це інстинкт зростання, влади, накопичення сил, зміцнення існування. Якщо відсутня воля до влади, то людина деградує. Людина - це ірраціональна істота, котра живе інстинктами, несвідомими спонуканнями. «Воля до влади» виходить за межі життя, це постійний першопочаток, основа і рушійна сила світового прогресу.

Ф.Ніцше філософські обґрунтовує культ надлюдини в праці «Так говорив Заратустра», в основі якої лежать такі ідеї:

1) цінність життя є єдиною безумовною цінністю і збігається з рівнем «волі до влади»;

2) існує природна нерівність людей, обумовлена відмінністю їхніх життєвих сил та «волі до влади»;

3) сильна людина – природжений аристократ, вона є абсолютно вільною і не зв’язує себе ніякими морально-правовими нормами.

Ф.Ніцше відкидає християнство, яке пропагує рівність людей перед богом і приводить до самознищення, вбиває в людині «волю до влади». Релігійну міфологію він підміняє міфами «про смерть бога» і про «вічне обертання», яке замінює безсмертя душі. Ніцше вимагає переоцінки всіх цінностей шляхом відмови від ліберальних переконань, демократичних традицій, моральних норм, релігійних вірувань. Він вимагає відновлення ієрархічного устрою суспільства, виховання касти надлюдей, зміцнення їх волі до влади. Великі надії Ф. Ніцше покладає на посилення мілітаризму, прогнозує, що наступне століття принесе із собою боротьбу за панування над землею, війн, яких ще не було на землі.

А. Бергсон (1859-1941) – французький мислитель-ідеаліст, центральне місце в його філософії займало поняття життя, як безперервне творче становлення. Основною ціллю його філософії є «подолання точки зору розуму». Згідно Бергсону, сутність світу утворює життя, а життя ірраціональне, тому осягання його не є ірраціональним.

Життя – це метафізичний, космічний процес, могутній потік творчого формування. «Філософія життя» ототожнюється з переживаннями. Із послабленням напруги життя розпадається, перетворюючись на матерію, тобто бездушну масу. Людина трактується як творча істота, здатність до творчості визначається ірраціональною інтуїцією, подібно тому, як Божий дар дається лише обраним. Так, А.Бергсон приходить до елітарної концепції творчості та культури. Вихідним пунктом філософствування він вважає власне існування, яке проявляється у безперервній зміні відчуттів, емоцій, бажань, тобто у зміні станів нашої психіки. Цей потік переживань створює єдино дійсну реальність і тому складає предмет філософії. Філософ виділяє дві здібності свідомості:

1) інтуїцію, яка пов’язана зі споглядальним боком життя;

2) інтелект, який пов’язаний з діючою стороною життя.

Таким чином, інтуїтивне просування і занурення у мінливе життя свідомості відкриває його внутрішню субстанціальну основу – тривалість, під якою Бергсон розуміє об’єктивне переживання часу. Життя свідомості протиставляється світу матерії, яка уявляє собою щось інертне, мертве тіло, яке володіє лише просторовими визначеннями, як сфера вічної повторності, фатальної визначеності.

Розглядаючи особистість філософ вважає, що її розвиток – це по суті тривалість, постійне створення нового, творчий акт, який не підкоряється жодній закономірності і породжуючий несподівані стани. В філософській концепції А.Бергсона проглядає критика інтелекту, яка базується на таких ідеях:

1) протиставлення тривалості і світу духовного життя матерії та твердих тіл;

2) дії людського тіла управляються мозком, який не в силах породжувати уявлення і не має відношення до діяльності свідомості;

3) психічні процеси не породжуються процесами, які здійснюються у тілі, тому виникає розрив між матерією і духом;

4) мозок вказує інтелекту на те, що потрібно для дії, а інтелект вибирає способи практичної дії – це і є єдина функція інтелекту;

5) слабкість інтелекту в тому, що він, намагаючись зробити доступною для свого розуміння живу, мінливу дійсність, тим самим припиняє рух, розкладає його на моменти спокою, розділяє складне і мінливе, зводячи його до простого і нерухомого.

Логічною помилкою філософа було ототожнення будь-якого мислення з метафізичним мисленням, яке оперує застиглими, нерухомими категоріями і тому не може досягнути адекватного пізнання руху і розвитку. Він пропонує повністю відмовитися від логічного мислення як засобу пізнання істини.

Другою помилкою А. Бергсона було намагання довести непридатність інтелекту для пізнання руху і життя. Він підмінив об’єктивно існуючий рух і процеси життя тривалістю, тобто переживаємим потоком свідомості. За його думкою, життя пізнається інтуїцією. Він говорив: «Інтуїцією називається рід інтелектуальної симпатії, за рахунок котрої можна перенестися у середину предмету і злитися з тим, що є в ньому як єдине і невиразне».

Згідно вченню А. Бергсона, життя - це результат укорінювання активного життєвого духовного початку у мертвій інертній матерії. Джерелом життя є «надсвідомість», яка утворює певний центр, з якого, як «з великого букету» викидаються світи, тобто це бог. Він не має нічого закінченого, він є життя, яке не припиняється, він дія і свобода.

Екзистенціоналізм - філософія існування, ірраціоналістична філософія, виникла у ХХ ст., як спроба створення нового світогляду.

Представники:	Німеччина- М. Хайдеггер, К Ясперс; Франція - Г. Марсель, Ж.Сатр, А. Камю; Італія - Н. Аббаньяно; Данія - С. К’єркегор;
Напрямки:	-релігійний (Г.Марсель, М.Бердяєв, К.Ясперс, К’єркегор) -атеїстичний (Ж.Сатр, А.Камю, С. Бовуар)

Предметом філософії визнається буття, тому філософи повинні шукати ненаукові, ірраціоналістичні шляхи для просування в буття. Найбільш знайомий способ буття – наше власне існування. Від усіх речей людина відрізняється тільки тим, що може сказати «Я є».

Дата добавления: 2014-01-07