Суть вчень

Суть вчення

1) існує певний абсолютний суб’єкт, який є творцем світу, наділений безкінечною активною діяльністю - абсолютне «Я»;

2) абсолютне «Я» - це моральна діяльність свідомості, діяльність думки, яким протистоять природні схільності людини. Джерелом схильностей є фізична природа людини, пов’язана з усім світом (це і є «не-Я»);

3) «не-Я» - до нього відносится природа, об’єкти, які діють на «Я» і певним чином впливають на його дільність (поштовх);

4) повшовх від «не-Я» безпосередньо відчувається нами, але не пізнається, тобто в основі теоретичної діяльності лежить позасвідома діяльність;

5) визнання абсолютної свободи волі, бога і безсмертя душі.

За думкою Й.Фіхте, умовою виконання морального закону є перемога над чуттєвою схильністю. Чим сильніше дія чуттєвої природи на людину, тим більш високе моральне значення отримує перемога морального закону над схильністю. Зміст наших відчуттів дано нам ззовні. Ця данність є лише необхідним уявленням, яке виникає із продуктивної діяльності «Я». Діяльність «Я» - є процес безперервного створення протиріч між діяльністю та її задачею. Як тільки долається одне протиріччя, в той же час виникає інше, тому зняття меж і поява нових обмежень є процесом безкінечним (антитетичний метод).

Користуючись цим методом, Й. Фіхте виводить логічні категорії, послідовно рухається від основних теоретичних положень (розгляд сприйняття, споглядання, уявлення мислення) до основних засад практичного розуму з його здібностями і спрямуванням.

У практичній філософії Й. Фіхте розробив вчення про право і державу, вчення про виховання, у яких центральним поняттям є свобода.

1) існують протиріччя між необхідністю і свободою, тобто людина підкоряється закону причинної обумовленості не тільки, як частина і явище природи, а як суб’єкт громадянської історії;

2) свобода складається з добровільного підкорення індивіда законам і цілям розвитку людського роду, що виходить з пізнання самої необхідності;

3) існують різні ступені свободи, обумовлені необхідністю періодів розвитку абсолютного «Я»;

4) держава може вимагати від кожного громадянина визнання прав іншого тільки за умови, при якій сама організація держави буде побудована на отриманні усіма людьми власності. Людство складається з власників і невласників, а держава є організацією власників. Якщо не буде повного панування морального закону, то право і держава стануть непотрібними і відімруть.

Ф. Шеллінг (1775-1854) – філософ, об’єективний ідеаліст, розробив філософію природи, яка ґрунтується на таких ідеях:

1) природа – це протидія моральній діяльності, а остання перемагає в людині її природні схильності;

2) сама матерія духовна, але природа, позбавлена свідомості і передує появі свідомості в людині; перехід до свідомості проходить через ряд прогресивних ступенів розвитку;

3) звичайне логічне мислення є мислення розсудку, яке дає нам пізнання, безпосереднє споглядання предмету;

4) самосвідомість розуму є самосвідомість бога, тобто бог і є розум;

5) різниця між богом і людиною в тому, що у бога його особистість і свобода безмежні, а в людині обмежені.

Ф. Шеллінг розробив вчення про тотожність духа і природи, вихідним поняттям якого є абсолютний розум. В ньому суб’єкт і об’єкт нерозривно пов’язані. В абсолюті співпадають усі протилежності, в ньому криється початок диференціації як основи його дійсності.

6.3. Матеріалістичні концепції німецьких філософів (Л. Фейєрбах, К. Маркс)

Л. Фейєрбах (1804-1872 рр.) – слухав лекції Гегеля з філософії і деякий час був прихильником його концепції. 1830 р. – анонімно вийшов його твір “Думи про смерть і безсмертя”, де він виступив проти християнства з позицій об`єктивного ідеалізму Гегеля (твір конфісковано владою, він звільнений з університету без права викладання).

Л. Фейербах: «Не бог создал человека, а человек создал Бога» [Спиркин А.Г. Философия: Учебник.-2-е изд.- М.: Гардарики, 2002.-С.155] Основне завдання філософії – вивчати не абстрактний світовий дух, а конкретну людину і реальні природні обставини її існування.

Дата добавления: 2014-01-07