Суть вчення про буття

1) все знаходиться в процесі; не існує ніяких безумовних меж між формами буття, немає нічого окремого і не пов`язано з усім;

2) неможливо зрозуміти явище, не осягнувши всього шляху, яке воно здійснювало в своєму розвитку;

3) розвиток проходить не по замкненому колу, а поступово, від нижчих форм до вищих; виникає перехід кількісних змін у якісні;

4) джерелом розвитку є протиріччя, які рухають світ і є корінням всякого руху;

5) уся історія є історією думки, саморозвитку розуму, тобто це є логічний процес.

Головні форми природного буття

1) механіка – простір, час, матерія, рух;

2) фізика – небесні тіла, світло, теплота і зв`язок між ними;

3) органіка – геологія, ботаніка, зоологія.

Таким чином, Гегель заклав шляхи загальної класифікації природничих наук. Філософ вказував на нерозривність матерії та духу, а формами існування матерії вважав час і простір. Велику роль філософ відводив історії, вважаючи що в її основі лежать світовий дух як суб`єкт, який усвідомлюється окремими індивідами, тобто в своїй діяльності вони виходять не з поняття (розуміння) світового духу, а із своїх приватних індивідуальних інтересів. З цього витікає, що дух діє підсвідомо і реалізує себе через діяльність окремих індивідів. Це він називає “хитрістю розуму”, тобто люди не підозрюють того, що своєю діяльністю здійснюють світову історію. Носієм світового духу кожен раз є дух одного конкретного народу. В той час, як одні народи вже пройшли етап свого найвищого розвитку, вичерпали свої можливості і схиляються до занепаду, інші – тільки народжуються, знаходячись в “дитячому віці”. Наприклад, можна виділити такі етапи:

1) східний світ (Індія, Китай) – 3-4 тис. до н.е.

2) Єгипет, Вавілон, Сирія – 3-2 тис. до н.е.

3) Давня Греція – 1 тис. до н.е.

4) Давній Рим – поч. 1 тис. н.е. і т.д.

Виходячи з цього, кожен народ отримує право зробити свій внесок у процес сходження самопізнання світового духу.

В цілому, філософія Гегеля базується на таких принципах як:

- історизм;

- об`єктивність (закономірність);

- монізм (визнання лише одного природної першооснови).

Й.Г. Фіхте (1762-1814) – суб’єктивний ідеаліст, розвинув теоретичну систему «Науковчення», відкинувши вчення Канта про «річ в собі» і намагаючись вивести все розмаїття форм пізнання з одного суб’єктивно- ідеалістичного початку.

Дата добавления: 2014-01-07