Вчення про істину

Загальнологічні методи

Методи теоретичного пізнання

- формалізація – відображення змістового значення у знаково-символічному виді;

- аксіоматичний метод – спосіб побудови наукової теорії, при якому в її основу покладаються вихідні дані – аксіоми, з яких всі останні ствердження виводяться логічним шляхом доказів;

- гіпотетико-дедуктивний метод – метод наукового пізнання, сутність якого заключається у створенні системи дедуктивно пов’язаних між собою гіпотез.

- аналіз – реальний або розумовий розподіл об’єкта на складові частини;

- синтез –об’єднання складових частин об’єкта в єдине органічне ціле;

- абстрагування – процес розумового відволікання від якостей і відношень вивчаємого явища і одночасне виділення властивостей, які зацікавили дослідника;

- узагальнення – процес встановлення загальних властивостей і ознак предмета;

- ідеалізація – розумова процедура, яка пов’язана зі створенням абстрактних (ідеалізованих) об’єктів, принципово не здійснених в реальності;

- індукція – рух думки від одиничного до загального;

- дедукція – процес пізнання від загального до одиничного;

- аналогія – встановлення подібностей в деяких властивостях і відношеннях між неототожненими об’єктами.

Таким чином, у науковому пізнанні функціонує складна, динамічна, цілісна система різноманітних методів, які завжди реалізуються з урахуванням конкретних умов.

Перші спроби осмислити досягнення людиною істини були зроблені філософами середньовіччя, доби Вдродження, Нового часу і Просвітництва та сучасною філософією. Ще у ХІІІ ст. Роджер Бекон вважав умовою досягнення істини усунення перешкод, які встають на шляху до пізнання і породжують помилки. Головною помилкою він називав:

- вплив незаслуженого авторитету;

- стару звичку;

- незнання і намагання вчених замаскувати власне незнання від «видимістю» розуму

Він висуває свій шлях до істини, який лежить через вивчення стародавніх мов, математики, оптики, експериментального дослідження, богословську мораль. На думку філософа, для пізнання істини потрібні досвід, філософія і богослов’я.

У добу Відродження проблема істини теж знайшла своє відображення. Так, Леонардо да Вінчі пошук істини пов’язував з практичною користю, яка може допомогти людині. Для відкриття істини на думку вченого необхідний союз досвіду, теорії і науки. Він говорив: «Закоханий у практику без науки, як кормчий на кораблі без керма і компасу, він ніколи не впевнений, куди пливе. Наука- полководець, а практика- солдати».

У Новий час філософом Г. Лейбніцем було розвинуто вчення про види істин:

1) метафізичні (вічні істини), які відкриваються за допомогою розуму і не потребують їх виправдання досвідом. Тобто, щоб довести істину достатньо бачити неможливість того, що їм заперечує;

2) істини факту, які відкриваються через досвід.

Німецькі філософи теж намагалися відшукати і обґрунтувати шляхи досягнення істини. Так, Г. Гегелем був розроблений науковий метод досягнення істини, який повинен відображати реальний зв’язок, дух і розвиток явищ об’єктивного світу. Філософ розглядав пізнання як історичний процес і тому вважав, що істина не являється раз і назавжди даним, готовим результатом пізнання, вона постійно розвивається і змінюється.

Сучасна філософія виділила критерії для виявлення і розуміння істини.

Істина – це знання, яке правильно відображає об’єктивну дійсність.

Критерії істинності знання:

1) ясність;

2) чіткість мислимого;

3) впевненість у достовірності;

4) загально значимість:

5) прагматизм (повинно бути корисним)

Дата добавления: 2014-01-07