Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Аналіз функціонування гувернерства у ХVI-ХIХ століттях


Якщо в античному світі особистість поглиналася державою, у се­редні віки — церквою, то наступна епоха — епоха Відродження (ХІV-ХVI століття) — вкладає у систему виховання новий зміст. Від­тепер його головною метою стає плекання самостійної, активної особистості. Епоха Ренесансу, як і наступна за нею — епоха Рефор­мації, відкриває у педагогіці нову еру, що визначається як "педагогі­ка нового часу", або "педагогіка активного виховання" [28, с. 60] . Людина стає центром Всесвіту. Відроджується антична культура. Авторитет християнства визнача­ться тепер тільки у моральній сфері. Постає вчення про подвійну іс­тину: релігійну і наукову.

Педагогіка періоду Ренесансу перетворюється на індивідуаліс­тичну. Метою виховання стає розвиток вільної, доброчинної, щас­ливої особистості. Визнається індивідуальність жінки, її рівні права з чоло­віком, возвеличується її краса.

Широко розповсюджується гувернерство — практика запрошення в знатну родину педагога для індивідуального навчання й виховання дітей [63, с.20-21]. Більш заможні батьки запрошують для своїх дітей домашніми наставниками видатних особистостей .

Ідея розширення функції розуму, яка постала в епоху Ренесансу, отримує подальший розвиток у педагогіці реформації. Головним ді­ячем періоду реформації вважають німецького педагога Мартіна Лютера. Він визначав провідним родинне виховання. На його думку, виховання — обов'язок батьків і "найкраща з усіх добрих справ", а зневага до нього —"найбільший гріх". Виховання, за М. Лютером, базувалося на формуванні

покірності.

Періоди Відродження й Реформації — друга половина XVI сто­ліття — XVII століття — стали підготовкою до появи педагогіки "нового часу". У педагогіці середини XVI століття майже одночасно виникло три напрями: реалізм, раціоналізм і емпіризм.

Представниками реалістичної течії стали французькі педагоги Монтень і Рабле. Якщо Рабле цікавиться лише шкільною освітою, то Монтень докладно розглядає насампе­ред систему домашнього виховання.



Монтень трактує освіту як формальність і виховання вважає вищим за навчання. Він пише, що справу виховання підростаючого покоління необхідно доручити особливим вихователям — гуверне­рам. Провідними якостями гувернера Монтень називає безмежну відданість своєму вихованцеві й уміння зважати на індивідуальність дитини. Монтень став першим ученим, який підготував для гу­вернерів методичні рекомендації з проблем домашнього навчання й виховання. Саме після виходу у світ праці Монтеня, де вживаєть­ся назва "гувернер" (Франція XVI століття), цей термін стає загаль­ноприйнятим у світовій педагогіці. Таким чином, розгортається восьмий період розвитку гувернерства. Він характеризується наступ­ним:

  1. виникненням специфічної термінології;
  2. появою методич­них посібників, підготовлених спеціально для гувернерів;
  3. перетво­ренням гувернерства на загальновизнану складову освітньо-вихов­ної системи суспільства: виховання дитини без допомоги гувернера починає вважатися у знатних родинах неповноцінним.

Характерними представниками раціоналістичної течії у педагогі­ці визнають янсеністів і діячів установ "Ораторії Ісуса". Янсеністи й духовні особи ордена "Ораторії Ісуса" дотримувалися поглядів, що дитина від народження є носієм зла і завдання виховання — викоренити його. Виховна система ґрунтувалася на індивідуальному підході до дітей, на любові й турботі наставників до вихованців. Вихованя у школі будувалося за зразком родинного. Педагогові (гувернеро­ві") доручали не більше 5-6 осіб, з якими він перебував цілодобово, цілковито присвячуючи себе справі виховання [63, с. 23].

Найвідомішими представниками емпіризму у педагогіці стали Я. А. Коменський і Дж. Локк.

Я. А. Ко­менський, окрім педагогічного досвіду роботи в державних освітніх установах, мав досвід індивідуального навчання дітей — працював домашнім вчителем, що дало йому обширний матеріал для розроб­лення системи індивідуального педагогічного підходу. Дж. Локк фактично усе життя присвятив гувернерству, проживаючи у дворянських сім'ях як наставник і дитячий лікар. Тому саме праці Дж. Локка стали методичними посібниками для гувернерів багатьох європейських країн [22,c.65-69].

Майже одночасно з реалістичною, емпіричною й раціоналістич­ною течіями виникла педагогіка єзуїтів. Саме ця педагогіка найповніше в історії людства продемонструвала, що нівелювання індивідуальності перетворює дитину на бездумного виконавця чужої волі, не здатного до самостійних дій і подальшого розвитку суспільства. Оскільки вихованням займалися спеціально призначені представники єзуїтського ордену, виконуючи функції гувернерів у закладах закритого типу, то єзуїтська педагогіка довела:

1) гувернерство може мати вирішальне значення для окремої особистості, держави, людства;

2) гувернерська система виховання може використовуватися для реалізації як позитивної, так і негативної (антисоціальної) політики;

3) відсутність державного контролю над гувернерською системою (як над системою домашнього виховання, так і над системою виховання у школах закритого типу) іноді реально призводить до формування цілого покоління з антидержавною орієнтацією.

Паралельно з емпіричною течією, яка сформувалася під впливом філософії, у педагогіці виокремлюється течія, що постала як результат загальнокультурних умов даного часу – педагогіка епохи Людовіка ХIV. Найбільш характерним представником французької гувернерської педагогіки зазначеної епохи вважають графа Ф. де Ламмота де Фенелона. Його діяльність та ідеї стали ніби об’єднуючою ланкою між педагогікою першої й другої половини ХVII століття. Його знання й талант привернули увагу наступника престолу герцога Бургундського і Ф. де Фенелона призначили гувернером для виховання трьох синів цієї знатної особи. Ф. де Фенелон високо оцінював гувернерство і систему домашнього виховання. Його книга “Про виховання дівиць” була перекладена багатьма мовами як унікальний методичний посібник для домашніх наставників. Інший його твір “Телемак” також став методичним посібником для гувернерів, що готували синів знатних родин до управлінської діяльності. Перечислені течії не завжди задовольняли певні кола суспільства. Тому з’являється ще одна течія – новогуманізм. Найвищого піднесення вона досягла на межі ХVIII – ХIХ століть. Прибічники новогуманізму бачили свій ідеал здійсненим уже в давньогрецькому світі. Відповідно, педагогіка новогуманізму проголошує лозунг: “Виховай себе греком !” Вимагається виховання, яке б зробило людину кращою, прекраснішою. Гувернерська система виховання знову трактується винятково як елітарна.



XVIII століття поклало початок розвитку нового, дев'ятого пері­оду у гувернерстві — періоду професійних, дипломованих гуверне­рів, діяльність яких контролювалася державою. Ідея про необхідність спеціальної підготовки для педагогів (шкільних вчителів, гувернерів, викладачів університетів) реалізується у Німеч­чині. Видається закон про обов'язкове складання кандидатами іспи­тів на педагогічні посади, відкриваються учительські семінарії. З ме­тою підвищення рівня освіти у гімназіях запроваджуються іспити на атестат зрілості. Інші країни активно переймають досвід Німеччини [32, с.73-74].

Домашнє навчання й виховання широко розповсюджене у вказаний історичний період на території сучасної Молдови. Господар Молдови Г. Дука запрошував для навчання своїх дітей вчених-греків Іоана Панія та Чигала. Господар Констянтин Кантемир запросив виховувати й навчати своїх дітей Ієремію Какавелу.

Давньоруські літописи домонгольської доби засвідчують, що українська шкільна освіта в період розквіту Київської Русі знаходилась на досить високому рівні. Але у ХIII столітті після татарської навали наше культурне життя занепадає. Його осередок з наддніпрянських земель пересувається на захід – на Волинь та Галичину. Культурне зростання Західної Європи істотно впливає на розвиток української культури в цілому та педагогічної думки й педагогічної практики зокрема. Зазначений вплив має водночас позитивні й негативні наслідки. Позитивним є поява нових типів навчальних закладів, розвиток вищих шкіл. Негативним є те, що викладання у школах, які вважаються престижними, здійснюється латинською та польською мовами. Як наслідок, провідною в українській історії стає проблема відсутності численної національної еліти.

Спробою захисту української мови стало відкриття уніатських шкіл в 1596 році, навчання у яких відбувалось українською мовою. З кінця ХVI століття відкриваються також початкові та вищі школи, засновниками яких були братства, братські школи.

Братські школи активно підтримувало козацтво. Заможні козаки запрошували для виховання своїх дітей домашніх вчителів, але обов’язково з українців і християн.

Під впливом західноєв­ропейських традицій інтенсивно розвивається гувернерство в Україні. Про період з XIV по XVI століття до нас дійшло обмаль інформації, та й то переважно через записи, датовані XVI століттям. Проте достовірно відомо, що у цей період заможні люди досить часто не віддавали дітей до школи, а навчали й виховували їх вдома. З цією метою запрошували дяка, якого іще називали "дидаскал", "магістр" чи "бакаляр".

Діяльність братських шкіл сприяла розвиткові вітчизняної педагогічної думки. Основою цієї діяльності стала ідеологія просвітництва. З'являються українські педагогічні книги для гувернерів та батьків. Педагогічні праці з проблем домашнього й шкільного навчання і виховання пише у цей період Симеон Полоцький. Це такі твори, як: “Праця”, “Честь”, “Вдача”, “Обід душевний”, “Вечеря душевна”.

За часів Козацької України носіями культури й освіти стають мандрівні дяки. Ними були переважно студенти-бурсаки, вихованці українських духовних шкіл ХVII-ХVПІ століть, які не мали осілого місця проживання і постійної служби. Вони мандрували містами й селами України, заробляючи на прожиття вчителюванням, декламу­ванням віршів, показом вертепу [28, с. 103].

Серед заможної частини українців поширюється звичай запрошу­вати мандрівних дяків домашніми наставниками для своїх дітей.

Образи мандрівних дяків постають у літературних творах М.Гоголя "Вій", І. Карпенка-Карого "Чумаки", Г.Ф.Квітки-Основ'яненка "Пан Халявський", В. Т. На­ріжного "Бурсак".

Талановитим домашнім наставником був всесвітньо відомий ук­раїнський філософ Г. С. Сковорода. Навесні 1753 року київський митрополит Т. Щербацький посилає Г. С. Сковороду як найкращо­го студента Києво-Могилянської академії домашнім учителем у село Каврай до свого друга поміщика Степана Томари. Відомо, що за­няття з учнем Василем Томарою Григорій Савич проводив переваж­но у формі бесід.

У другій половині XVIII століття домашнє навчання і виховання дітей панівної верхівки стало однією з широко розповсюджених форм початкової освіти в Лівобережній Україні. Відомо, що, окрім вихованців Києво-Могилянської академії, батьки запрошували гувернерами іноземців.

Отже, в період з XIV по XVIII століття гувернерство перетворюється на вагомий напрям педагогіки, який представлений педагогічною практикою і підкріплений науково-методичними працями [29,c.56-60].

У XIX столітті вищого розквіту, порівняно з попередніми століттями, сягає наука, розвиваючись небаченими досі темпами. Відбулась диференціація на групи, з яких природничі, соціальні та психологічні науки розвивались особливо потужно, впливаючи на різні аспекти життя.

На чолі освітнього руху європейських народів у XIX столітті стоїть Німеччина.

Велике значення в історії педагогіки в цей час відіграв Й.Г. Песталоцці. Він доводив, що елементарне виховання починається від народження, з моменту отримання людиною "відчуттів і сприймань". Якщо мати сама не може виховувати дитину, то на думку Г. Песталоцці, її доцільно замінити наставником (гувернером), кий має спеціальну наукову й практичну підготовку. Гувернеру необхідно організувати навчання й виховання за системою, наближе­ною до материнської, тому що у житті дитини він фактично замінить батьків.

Кардинальний вплив на погляди й діяльність наступних представників педагогічних орієнтацій XVIII століття і ще більше — XIX століття мали твори І.Канта.

Ще у студентські роки І. Кант заробляв на життя приватними уроками. Після закінчення університету дев'ять років працював домашнім учителем у різних дворянських сім'ях. Займався педагогічною практикою самовіддано. І хоча вважав себе не найкращим наставником, багато його учнів стали відомими, талановитими, освіченими людьми.

Найбільш яскравими представниками психологічної течії у педагогіці були Й. Ф. Гербарт, А. Дістервег.

Життя Й. Ф. Гербарта було тісно пов'язане з гувернерством. Тому, по – перше, його педагогічні праці мають чітке, глибоке теоретичне обґрунтування, і, водночас, носять прикладний характер. По – друге, провідною думкою гербартовської педагогіки виступає індивідуалізація навчально-виховного процесу і досконале вивчення кожної дитини та розроблення стратегії й тактики педагогічного впливу, оптимального саме для цього, конкретного індивіда. Будучи професором університету, він видає “Підручник психології” й двотомну працю “Психологія, як наука, знову обґрунтована на досвіді, метафізиці й математиці”. У 1831 році виходять у світ його “Листи про прикладення психології до педагогіки”, у 1841 році – “Нариси лекцій з педагогіки”. Він переконаний, що невдачі у діяльності педагога, зокрема й гувернера, залежать від не достатнього знання психології.

У педагогічних рекомендаціях А. Дістервег також значне місце надає індивідуальному підходу. Вчений займає позицію, що людині від народження дається неповторна індивідуальність і її необхідно поважати. Наставник повинен ставитись до внутрішнього світу дитини як до святині. Ця та інші рекомендації випливають з гувернерського досвіду А. Дістервега і, у свою чергу, стають істотним надбанням гувернерської прак­тики сучасників і наступників видатного педагога [68,с.36].

В цілому XIX століття стало століттям небувалого прогресу в пе­дагогіці. У Європі та США виникає велика кількість найрізноманіт­ніших типів освітніх закладів, істотно збільшується їх чисельність та кількість учнів.

Не всі діти за станом здоров'я та з інших причин могли відвідува­ти гімназії чи реальні училища, тому гувернерська система з XIX століття остаточно зорієнтована на підготовку дітей до вступу у ви­щі навчальні заклади. Набір до гімназій і реальних училищ відбував­ся на конкурсній основі. Відповідно, в обов'язки домашнього нас­тавника чи домашнього вчителя входила підготовка дитини до ус­пішного складання вступних іспитів. Таким чином, гувернери XIX століття змушені бути висококваліфікованими спеціалістами в галу­зях навчання і виховання, а отже здобувати спеціальну педагогічну підготовку.

На державному рівні здійснюється серйозна робота в галузі підготовки вчителів. Масово відкриваються вчительські семінарії, підвищують заробітну плату вчителям і гувернерам, збільшують державні витрати на освіту. З'являється мережа притулків для навчання глухих, сліпих, розумово відсталих дітей. Створюються навчально-виховні заклади для сиріт, дитячі садки. Виховання у них здійснюють наставники-гувернери (їх також називають наглядачами чи вихователями).

У Німеччині скрізь відкриваються жіночі курси та жіночі гімназії.

У Франції в XIX столітті майже половину учнів складали пансіонери, які виховувались під ретельним наглядом гувернерів [63, с. 40-41]. У 1882 році у Франції був прийнятий закон про обов'язкову загальну початкову освіту. Цей закон регулював і зміст домашньої освіти.

Англія у XIX столітті здійснювала підготовку вчителів для усіх ти­пів шкіл. На високому рівні знаходилась спеціальна професійна під­готовка гувернерів і гувернанток.

Значно різноманітнішим постає у XIX столітті устрій шкіл в Сполучених Штатах Америки, але гувернерство тут було поширено значно менше, аніж у Європі.

В Україні з кінця XVIII століття і до 1917 року частини роздробленої Укра­їни стають складовими Російської і Австро-Угорської імперій. Євро­пейський вплив відразу позначається на системі виховання й освіти західноукраїнських земель. Освітньо-виховна система будується там переважно за німецьким зразком [51,с.184].

Значна частина України увійшла до складу Російської Імперії, то­му все, що стосується освіти Російської Імперії, стосується також і цієї території України.

Розвиток гувернерства в Російській Імперії (відповідно й у приєд­наній до неї частині України) у ХVІІ-ХХ століттях до 1917 року до­цільно розподілити на два етапи. Перший етап охоплює XVII століт­тя і триває до реформи 1 липня 1834 року. Його можна охарактери­зувати як експериментально-дослідний. Діяльність гувернерів регламентувалась наказами царя та розпорядженнями заснованого у 1802 році Міністерства народної освіти. Був виданий указ, який зо­бов'язував гувернерів та вчителів-іноземців мати атестат, виданий Академією наук або Московським університетом на основі успішно­го складання спеціальних іспитів. З 1804 року атестати почали вида­вати також гімназії. Гувернерам без атестатів загрожувало вислання з країни, а сім'ям, які наважилися б допустити до своїх дітей таких педагогів, — штраф 100 рублів [63, с. 43].

Положенням від 1 липня 1834 року розпочинається другий етап розвитку гувернерства в імперії, який триває по 1917 рік включно. Другому періоду притаманні:

1) чітка законодавча регламентація, яка враховує усе: від глобальних загальних структур підготовки кадрів, обсягу роботи гувернера, окладу, пенсійного забезпечення до найдрібніших нюансів у цій сфері;

2) поява значної кількості науко­во-методичних праць вітчизняних вчених (педагогів, медиків, літера­турознавців та ін.) і перекладних науково-методичних робіт, присвя­чених проблемам домашнього виховання й навчання дитини;

3) виз­нання урядом і суспільством важливості місії гувернерства в підготовці майбутньої великодержавної еліти;

4) свідоме, цілеспря­моване використання урядом і панівними класами гувернерства для реалізації своїх політичних, економічних та ідеологічних проектів.

У XIX — на початку XX століття у Російській Імперії гувернерство вважалось одним з пріоритетних напрямів педагогічної практи­ки і контролювалось не тільки Міністерством народної освіти, яке було створене у 1802 році, а й особисто царем і представниками цар­ської родини [55,с.135].

За проведеними спостереженнями стало відомо, що гувернер може істотно поліпшити чи погіршити якість підготовки до дорослого життя молодих громадян країни.

З 1834 року пріоритетною турботою уряду стала боротьба із навалою в Російській Імперії іноземців та іноземної культури. Також негативним явищем було і те, що гувернерством почали займатися особи, які належали до духовного сану, а також чиновники різних відомств. Тому Циркуляром Міністерства народної освіти № 4226 від 17 квітня 1835 року уряд заборонив таку діяльність.

Циркуляром від 29 червня 1839 року розв'язувалось питання про те, у якому віці потрібно удостоювати звання домашнього вчителя і вчительки. Вказувалось, що достатньо осіб за рівнем своїх знань навчальних предметів і могли б виконувати обов'язки домашніх вчителів, але не мають на це права через молодість і неосвіченість. Відповідно, юнакам дозволялось працювати домашніми вчителями чи наставниками з 18 років, а дівчатам – з 17- літнього віку.

Для гувернерів публікували спеціальну педагогічну літературу. Так для домашніх наставниць існував спеціальний журнал "Гувер­нантка". Це було періодичне видання для осіб, які займалися вихованням. Видавався цей журнал у Санкт-Петербурзі у 1862 році, а редакторами-видавцями були Агнія Мамишева й Зоя Травлинська.

У 1870 році була заснована Московська спілка виховательок і вчительок. При ній містилися: рекомендаційна контора для гувер­нанток та гувернерів, притулок для тих, хто шукав місце, дешеві квартири, бібліотека, педагогічний музей, педагогічні курси, приту­лок для пристарілих гувернанток, пенсійна каса [63, с. 57].

Як бачимо, XIX століття можна вважати століттям розквіту гувернерства як сис­теми домашнього виховання й навчання. Працювати

гувернерами дозволяється тільки дипломованим спеціалістам. Документ (диплом чи свідоцтво) видавався за результатами складання спеціальних іспитів (екстерном чи випускних у навчальному закладі). Ідея державного контролю усіх ланок освіти одержала у XIX столітті небувалого раніше розмаху. Особливо це стосується Російської імперії, правляча верхівка якої панічно боїться розповсюдження революційних ідей з Європи й підвищення національної свідомості неросійських народів.

Гувернерство перетворюється на органічну складову імперського освітньо-виховного механізму. Приймаються закони, якими передбачено майже абсолютний контроль систем домашнього виховання й навчання. Така всеохоплююча регламентація, мета якої — обернення гувернерства на важіль реалізації державної політики шляхом програмування певним чином домашнього виховання молодого покоління, може розцінюватись як наступний — десятий період розвитку гувернерства. Для цього періоду характер­но: диктатура держави, повне приєднання системи домашнього ви­ховання й навчання до державної освітньої системи, публікація дос­татньої кількості науково-методичної літератури для домашніх нас­тавників і домашніх вчителів.

 

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
ИНФОРМАТИКА | Характеристика гувернерства у ХХ - на початку ХХI століття

Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 2014; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Рекомендуемые страницы:

Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2021) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление
Генерация страницы за: 0.01 сек.