Спеціальна методика складання бібліографічних описів деяких документів

Сучасні документні фонди складаються з найрізноманітніших за носіями інформації, формою, призначенням, оформленням та іншими ознаками документів. Ми з вами розглянемо правила складання описів деяких документів, які є в більшості документ них фондів. Засвоєння їх дасть змогу розібратися в методиці складання бібліографічного опису будь-якого документа.

Складання БО документів, що мають індивідуальних авторів

Для творів, які мають авторів, найважливішою ознакою виступає прізвище автора. Автор – це особа, яка відповідає за художній та смисловий зміст документа, тобто створила твір самостійно або з іншими особами. Так, автором є письменник, що написав художній твір; учений, який написав наукову працю за результатами своїх досліджень та ін.

У бібліографічних записах на більшість таких творів автора, як правило, зазначають у заголовку. Це дає змогу здійснювати пошук за авторською ознакою, сприяє тому, що праці одного автора збираються в одному місці в пошукових масивах і завдяки цьому створюються авторські комплекси документів.

У заголовку спочатку наводять прізвище в називному відмінку, потім ініціали. Як правило, прізвище автора беруть із титульного аркуша видання.

Проте в різних виданнях творів одного й того самого автора прізвище його може наводитися в різних формах (псевдонім чи власне прізвище, різні транскрипції прізвищ іноземних авторів). Наприклад, Тобілевич І. К. і Карпенко-Карий І. К.; Квітка-Основ’яненко Г. Ф. і Квітка Г. Ф.; Жорж Санд і Жорж Занд. У такому разі для заголовка обирають найбільш відому форму, незважаючи на те, чи це прізвище, чи псевдонім. Форму прізвища, наведену на титульному аркуші або на оправі, пода­ють у відомостях про відповідальність:

Карпенко-Карий І. К. Хазяїн: комедія на 4 дії /І. К. Тобілевич (Карпенко-Карий). – К.: Мистецтво, 2003. – 107 с.

Складаючи опис книги двох і трьох авторів, у заголовку вказують лише прізвище одного – найчастіше першого з на­ведених, іноді першого за абеткою. Відомості про всіх авторів уміщують у відомостях про відповідальність.

Досвід свідчить, що користувачі, як правило, не запам’ято­вують прізвищ авторів, якщо їх більше трьох, і розшукують такі книги за назвою. Тому на книги чотирьох і більше ав­торів складають бібліографічні записи під назвою. Якщо ав­торів чотири, їхні прізвища подають у відомостях про відповідальність, якщо авторів п’ять і більше, – вказують лише три перших прізвища зі словами „та ін. ”

Іноді автор не сам пише книгу, а складає її з матеріалів, що йому не належать (збірники офіційних, історичних або літературних документів, фольклорні твори, різноманітні довідкові видання, бібліографічні посібники тощо). Такі особи називаються укладачами. Внесок укладачів у створення видання може бути неоднаковим. Один лише зібрав докупи певні матеріали (наприклад, якісь статистичні, демографічні дані, бібліографічні матеріали тощо), підготував їх до друку. Інший вклав у книгу велику творчу працю і не тільки зібрав відомі матеріали, а й обробив їх, доповнив цінною встуцною або заключною статтею, коментарями, анотаціями тощо. Наприклад, у підручнику укладач подає, як правило, відомі факти, відомості, виходячи зі свого розуміння, свого методичного досвіду. Залежно від внеску укладачів видання отримують авторське або безавторське оформлення, тобто на титульному аркуші вказують прізвище автора, не вказують його чи вказують зі словом „укладач”. Саме оформлення титульного аркуша впливає на вибір першого елементу запису. Якщо книга має авторське оформлення, опис здійснюють за правилами складання описів авторських книг. Якщо книга має безавторське оформлення, опис складають під назвою.

Складання БО безавторських творів

Бібліографічні описи творів народного епосу й анонімних класичних творів складаються за загальними правилами. В описах для каталогів невеликих бібліотек, бібліографічних по­кажчиків, списків першим елементом виступає основна назва. У виданнях цих творів, як правило, наводять відомості про ав­торів обробки, переказу, укладачів, авторці передмов, коментарів і т. ін. Незалежно від місця наведення даних, в описах прізви­ща цих осіб подають у відомостях про відповідальність.

Деякі загальновідомі твори можуть публікуватися під різними назвами, наприклад, „Слово о полку Ігоревім, Ігоря, сина Святославля, внука Ольгова”, „Героїчна пісня про похід Ігоря, сина Святослава, внука Ольгова”, „Слово о поході Ігоревім сина Святославого внука Олегового”. У бібліографічних опи­сах для каталогів великих бібліотек на перше місце виносять заголовок, у якому відображають найбільш відому назву тво­ру. Це так званий заголовок, що містить уніфіковану назву. Основною назвою опису виступає назва твору, наведена на ти­тульному аркуші, наприклад:

Слово о полку Ігоревім.

Героїчна пісня про похід Ігоря...

Якщо назва книги збігається із заголовком, що містить уніфіковану назву, опис складають під назвою.

Заголовок бібліографічного запису на повне за складом видання Біблії складається зі слова Біблія. Якщо у виданні подано лише Старий Заповіт або Новий Заповіт, це зазначається в заголовку за формою: Біблія. С. 3.; Біблія. Н. 3. Бібліографічні записи на розділи, окремі книги Біблії отримують заго­ловки, у яких назви цих розділів або книг подано як третю ланку уніфікованої назви, наприклад: Біблія. Н. 3. Діяння святих апостолів.

Дата добавления: 2014-01-07