Лекція №6. Проблеми сучасного перекладознавства

Проблеми сучасного перекладознавства. (Комісаров В.Н.)

Сучасне перекладознавство сформувалось як самостійна наукова дисципліна в основному в другій половині двадцятого сторіччя. Післявоєнне розширення міжнародних контактів у всіх сферах людського спілкування, що викликало різке збільшення потреби в перекладах і перекладачах, стало могутнім стимулом для росту теоретичних досліджень перекладацької діяльності. За останні 50 років з'явилася величезна кількість робіт, велика різноманітність теоретичних концепцій і методів дослідження.

Сучасне перекладознавство - результат міждисциплінарних досліджень, що використовують методи цілого ряду наук (літературознавства, когнітивної й експериментальної психології, нейрофізіології та етнографії).

Однак внаслідок багатьох об'єктивних і суб'єктивних причин більшість робіт в області теорії перекладу має більш-менш яскраво виражену лінгвістичну основу. Для успішного формування лінгвістичного перекладознавства існує цілий ряд важливих передумов:

1) У другій половині XX сторіччя мовознавство значно розширило область своїх інтересів. Від виняткової уваги до розвитку і структури мовних систем воно звернулося до широкого кола проблем, що визначають можливість використання мови як знаряддя думки і засіб мовної комунікації. У центрі уваги лінгвістів виявилася смислова сторона мовних одиниць і мовних витворів, зв'язок мови з мисленням, реальною дійсністю, із суспільством і культурою, з іншими знаковими системами. З'явились нові лінгвістичні дисципліни та області дослідження, такі як когнітивна лінгвістика, психолінгвістика, соціолінгвістика, лінгвістика тексту, теорія мовних актів і т.п. Мовознавство перетворилося в справжню макролінгвістику - цілий комплекс лінгвістичних дисциплін, що вивчають усе різноманіття форм, способів, результатів і особливостей існування мови в людському суспільстві. Тільки така лінгвістика могла зайнятися теоретичним осмисленням сучасної перекладацької діяльності.

2) Спроби створити систему машинного перекладу, передати функції перекладача комп'ютеру, здатному виконувати цю роботу набагато швидше і дешевше. Але вчені-лінгвісти переконалися, що основні перешкоди в цій області лежать не в обмежених можливостях комп'ютера, а в недостатності наших знань про сутність перекладацького процесу, необхідних для створення повноцінних програм, багато розроблювачів-лінгвістів звернулися до вивчення перекладу "людського", сподіваючись таким шляхом вирішити виниклі проблеми.

3) Суб'єктивний фактор. Виникла потреба в масовій підготовці професійних перекладачів, яка привела до створення численних перекладацьких шкіл і відділень, що в основному створювалися в університетах і інститутах іноземних мов. У ролі викладачів перекладу поряд із самими перекладачами виявилися університетські вчені-філологи і лінгвісти, що одні з перших усвідомили необхідність теоретичного осмислення перекладацької діяльності для розробки науково обґрунтованих навчальних програм.

4) Зміни в характері перекладацької діяльності. У XX сторіччі усе більш важливе місце - і по обсягу, і по соціальній значимості - стали займати переклади текстів спеціального характеру - інформаційних, економічних, юридичних, технічних і т.п. (Якщо в художній літературі головне передати художньо-естетичні достоїнства оригіналу, то в таких перекладах на перший план виступили власне мовні проблеми). Тобто перекладач мусить вирішувати чисто лінгвістичні проблеми, обумовлені розходженнями в семантичній структурі й особливостями використання двох мов у процесі комунікації. А, отже, вивчити такі перекладацькі проблеми доцільно лінгвістичними методами.

В той час багато вчених, які зробили значний внесок у розвиток сучасного перекладознавства, не вважають себе лінгвістами, а деякі з них особливо підкреслюють обмеженість і неправомірність лінгвістичного підходу до дослідження перекладацької діяльності. Це порозумівається тим, що перекладознавство - це особлива наукова дисципліна, що має багато інтердисциплінарних аспектів. Сама по собі одна лінгвістика не може розкрити всю багатогранність цього складного виду діяльності.

Видатний американський лінгвіст Ю.Найда, який зробив великий внесок у розвиток сучасного перекладознавства, пропонує звести різні теорії перекладу до чотирьох основних підходів:

- філологічний

- лінгвістичний

- комунікативний

- соціосемантичний

^ Філологічний напрямок виник історично раніше інших, зосередився в основному на проблемі відповідності перекладу тексту оригіналу, на принципах адекватності перекладу, заснованих на філологічній інтерпретації перекладних текстів. Визначення понять адекватності й еквівалентності і сьогодні залишається в центрі уваги перекладачів.

^ Лінгвістичний підхід представляється природним наслідком того, що переклад завжди має справу з двома мовами. Основна увага приділяється змістовним відносинам між оригіналом і перекладом.

В основі комунікативного підходу лежить запозичення в теорії комунікації основних понять, як джерело, повідомлення, рецептор, зворотний зв'язок, процесів кодування і декодування.

Соціосемантичний підхід зосереджує увагу на соціальних аспектах і взаємодії різних знакових систем у реальних актах вербальної комунікації.

Як і всяка наукова дисципліна, сучасне перекладознавство створювалося зусиллями вчених багатьох країн, у першу чергу тих, де перекладацька діяльність придбала широкий розмах. Чимала заслуга в цій області належить вітчизняній науці. Багато цінних результатів отримано вченими США, Великобританії, Франції, Німеччини і ряда інших країн.

Теоретичне осмислення перекладацької діяльності має безсумнівне практичне значення. Професійна компетенція припускає знайомство з основними положеннями сучасного перекладознавства й уміння використовувати їх при рішенні практичних задач. Вивчення праць вітчизняних і закордонних теоретиків перекладу складає важливу роль підготовки майбутніх перекладачів.

Література: Комісаров В.Н. “Лингвистика перевода”, М., 1970.

^

Дата добавления: 2014-01-07